МІТОТВОРЧИЙ ПЕНЗЕЛЬ ЮРКА ҐУДЗЯ
Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Він залишив нам після трагічної смерти 20 лютого 2002 року доволі скромний за кількістю олійних композицій творчий доробок, який ще й досі належно не опрацьований, не означений в контексті історії українського образотворчого мистецтва. У співпраці з сестрою Юрка пані Раїсою, яка нині з родиною проживає в Канаді, ми зуміли віднайти сліди понад двох десятків його робіт: чотири зберігаються в читальному залі Немиленської загальноосвітньої школи в Новоград-Волинському районі, чотири — у Євгена Концевича, письменника-шістдесятника, одинадцять — у сестри Юрка Ґудзя Раїси, дві — в родині Юркового друга Ярослава Гончара. Слід завважити, що варто дуже відповідально братися за атрибуцію його творів: похопливі судження деяких житомирських краєзнавців призвели до помилкового зарахування до творчого доробку Юрка Ґудзя двох творів живопису, які йому не належали. Майже всі його олійні композиції невеличкого формату, виконані з експресивною деталізацією, із вправним рисунком і ретельно збалансованою гамою сміло кладених кольорів на площині композиції. Етнотрадиція, етнопам'ять, етноідентичність, етновідтворення, етнопотаємне, своє, виклик, доля, рівновага, надія, ймовірність та праведна любов до Батьківщини — це ті акорди вічної сутности людського буття, якими марив Юрко Ґудзь, де б він не перебував: чи то в рідному селі Немильні Новоград-Волинського району, чи в Києві або в Житомирі. Для нього людина із Центрального Полісся — істинний сейсмограф шляхетно-цнотливих духовних чеснот, у яких віддзеркалюється праведна автентика в часі буревіїв складного життя українського народу в історичній прогресії.
Коли Юрко Ґудзь трансформує своє творче «Я» в образотворчу ауру пластичних мистецтв, він намагається зберегти в кожному твореному образі узагальнені людські якості внутрішніх переживань крізь призму власного асоціативного мислення. Часто живописець вживлює сюрреалістичні елементи етноміту народнопоетичної творчости — тим самим він показує глибокі знання з народно-побутової культури рідного Полісся і водночас шляхетно оприявлює свій надприродний дар працювати в станковому живописі, створюючи образи-тіні або образи-химери («Вознесіння», 1992). Коли заглиблюєшся у підтекстуальний метафоричний світ того чи іншого олійного твору Юрка Ґудзя, то вловлюєш інтонацію неосимволізму або неомодернізму надчасся повсякденности складного ритму життя в Україні («Очікування твого повернення», 1990-ті; «Проводи» та «Вознесіння», (1992), позаяк письменник розуміє, що саме в суттєвих парадигмах рідного виднокола відбувається вічне продукування духовного національного першоджерела. Саме з таких першоджерел він віднаходив теми для своїх пастельно-декоративних картин-плям («А ще будете разом у тихій пам'яті Бога», 1990-ті; «Володарка зеленого світла», 1992; «голова надвечірнього ангела», 1992) або єдиного натюрморту («Розмови мешканців глиняних веж зі світлом, вогнем і повітрям», 2001). На місце кольороілюзій позитивізму життя в псевдооновленій Україні, які завжди присутні в сюжетних метафоричних олійних композиціях Ґудзя, він намагається вживити «софійні символи» сподівань на кращу будущину на чорноземах та суглинках рідної землі. Мова кольорообразів-плям, мова празнаків та прасимволів є живодайною і виступає індикатором якости архетипного існування нашого народу («Блюз для полинового сузір'я», 1991; «Свічею догорає голова, і котиться згори донизу господнє літо», 1991; «голова надвечірнього ангела», 1992; «Навпроти неназваного», 1992).
Юрко Ґудзь творить насиченими, розпливчастими у фарбах формами-образами з надмірним захопленням кольорів різних пастельних тонів і напівтонів на невеликих площинах декоративних композицій. В оргії ранішнього («Ось так і живемо, любителі шампанського марки «Iсh sterbe», 1990-ті), полуденного («Без назви-І», 1992) або вечірнього («Без назви-II», 1990-ті) світла письменник-живописець уміщує експресивний узагальнений образ ліричного героя або внутрішній складний світ протиріч часу, в який він прицільно вживлює декоративну суґестію людських переживань.
Його цікавила сила абстракції кольорових зіткнень: синій зі світло-зеленим («Нефертіті й Ніл»), фіолетовий із червоним та гряним («Без назви-ІІ») та часто — темно-зелений із жовтим.
Юрко Ґудзь неодноразово звертається до творення узагальненого образу безмовного ангела в леті над обріями рідної землі чи, скажімо, мітообразу тур-бика, символізуючи при цьому конкретний зв'язок між духом і душею, між етносвідомістю і надсвідомістю, між минулим, сьогоденням і будущиною. В композиції «Блюз для полинового сузір'я» (1991) мистець зумів по-українськи неоромантично передати духовні сутності нашої етноментальности, котрі шляхетно резонують одна з одною на чорному тлі ночі.
Слід зазначити, що в образотворчому доробку Юрка Ґудзя немає жодної декоративної композиції, в якій художник-аматор указував би на власну фахово-технічну безпорядність. Ось чому ми можемо з упевненістю сказати, що кожна його композиція ретельно продумана і утримує характер старанної викінчености, в якій асоціативно й реально матеріалізована низка імпресіоністичних плям-образів. Художник наголошує на колористичній гамі та серйозно опрацьовує фактуру всіх елементів-образів у творі.
Мистець не любив гладенької поверхні, на якій клав олійні фарби в притаманний лише йому спосіб, що було невід'ємною частиною його художнього мислення і стилю. Він також не любив затримуватися на здобутих успіхах та невдачах у царині живопису. На своїй першій і, на жаль, останній виставці Юрко Ґудзь якось ненароком сказав: «Все показане тут, у Національному літературному музеї України, — лише частка моїх постійних експериментів, над якими я безперервно працюю, долучаючи всі детектори мого творчого мислення». Це кредо можна спроектувати на його творіння як у тонічному, так і в пластичному мистецтві.
Творчість для Юрка Ґудзя була святістю творення власної країни Не-Ми, в якій можна утихомирити болі власних думок і переживань, занурюючись у власний світ образотворчости. Саме в країні Не-Ми, тобто в рідному селі Немильні, він вивільняв свою душу з емпіричного тіла й віднаходив для неї помешкання, загублене в буйних заростях літа («Навпроти неназваного», 1992). Твори Юрка Ґудзя дають змогу його поцінувальникам переконатися в живодайній силі генної пам'яті свого народу, що не перестає бути носієм життєдайности духу нації. Юрко Ґудзь як письменник і як маляр-аматор шляхетно провадить розмову власною палітрою фарб про важливі екзистенційні категорії: власну долю та Боже призначення особистости, які так важко повернути у праведне русло повсякденного життя. Власне, така життєва позиція письменника-художника і зараз лякає тих, хто марно намагається затесатися до сонму інтелектуальної й духовної еліти нації.
Р.S.
Пане Анатолію, здрастуйте!
У мене до вас таке питання. Чи в силі ще ідея створити музей Юрка Ґудзя? Батьківська хата в Немильні тепер пуста. В ній можна зробити музей. В той же час, це міг би бути Будинок творчости (чи названий якось інакше), куди могли б приїжджати представники братства поспілкуватись і відпочити. Село хоч і занедбане державою, але багате на тумани, світанки, спів жайворонка, лелечий клекіт і багато інших Божих дарів, яким так потрібно бути кимось прийнятими. Там можна і рибалити, і гриби-ягоди в лісі збирати. Я зроблю усі потрібні юридичні кроки, щоб переписати (передати, подарувати) хату.
Напишіть, будь-ласка, що ви про це думаєте.
З повагою, Раїса
1 липня, в день народження Юрка Ґудзя, одного з блискучих представників краснописьменства кінця XX століття, поетичне братство ім. Юрія Ґудзя, яким опікується Марія Рудак, координатор цієї громадської організації та шанувальниця таланту письменника, і незалежний Центр мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся, фундатором якого є Анатолій Шевчук, історик українського образотворчого мистецтва, письменник-перекладач, організовують щорічні поїздки інтелігенції та творчої молоді Житомира та інших міст України на цвинтар села Немильне Новоград-Волинського району, де спочиває тлін письменника. Цьогоріч з'їхалися до Немильні творча інтелігенція і поціновувачі таланту Юрка Ґудзя з Києва, Рівного, Новоград-Волинська, містечка Пулини... На зустрічі йшлося про те, що зроблено у 2008-2009 роках, аби вшанувати пам'ять письменника. Уперше з ініціативи молоді Житомира був проведений обласний фестиваль молодих поетів Житомирщини пам'яті Юрка Ґудзя, на день святкування Житомира, – «Клекотень осені – 2008». Саме на цьому фестивалі озвучено бажання поліщуків надати школі, де навчався, а потім вчителював поет, ім'я Юрка Ґудзя. Вечір спогадів «Мандри Юрка Ґудзя» зібрав чимало прихильників Ґудзевого поетичного і прозового слова в Житомирському музеї Космосу. А журналіст обласного радіо пані Олена Лаговська підготувала передачу про творче життя письменника, поета, художника, мистецтвознавця.
Весною в Любліні (Польща) відбулася презентація восьми ліноритів Миколи Соболівського, сучасного українського графіка, якими мають оздобити книгу-альбом «Барикади на Хресті» Юрка Ґудзя. 1 липня на зібранні в с. Немильня пані Марія Рудак повідомила громаду, що напередодні народин Юрка Ґудзя відбулося засідання інтелігенції Житомира, мета — організувати меморіальний музей Юрка Ґудзя в рідному селі письменника. Братство звернулося до чільних представників депутатського корпусу Новоград-Волинська та до представників державної міської адміністрації – юридично узгодити всі документи передачі на баланс хати та обійстя батьків Юрка, Раїси та Анатолія Ґудзів щодо облаштування там музею, з огляду на те, що пані Раїса надасть для експозиції музею цікаві документи з архіву родини, предмети та картини, які оточували творче життя письменника.
Шевчук А. Мітотворчий пензель Юрка Ґудзя // Артанія. – №3 (16), 2009. – С.86-89
