Сторінки

неділя, 1 лютого 2009 р.

Олександр Туровець. З листа до Юрка Ґудзя. Моя рецензія на подаровану мені його книгу

Сашко ТУРОВЕЦЬ

МОЯ РЕЦЕНЗІЯ НА ПОДАРОВАНУ МЕНІ ЙОГО КНИГУ. З ЛИСТА ДО ЮРКА ҐУДЗЯ.

…На обложці його книги – янтра (магічний малюнок), де помітний взаємозв’язок між філософією і символом. Для декого це просто набір ліній і, взагалі, ніщо але, якщо уважніше придивитися, то можна помітити сонце і місяць. Сонце ледь торкається горизонту, і наступить день або ніч, як для кого, а ще дороги. Одні ведуть за обрій, інші – внікуди.
…Восход и заход солнца представляет собой два неразрывных полюса физических суток. Есть нечто удивительно волшебное в том, как солнце появляется на горизонте и начинается день. Момент захода солнца заходит и сгущает мрак. Это знаки природы, постоянное проявление перемен и всеобщей зависимости. (Цитата из книжек, которые я читаю).
  В глибинах всесвіту занедбана душа
  ніяк не знайде вічного притулку...
Душа вселилась в тіло. І тісно їй в нім. Вона страждає від недосконалості людського світу, від правил, уявлень про життя, ілюзій. І нема рятунку, лиш благання до Бога, як відчай:
  Боже мій правий! Я благаю тебе!
  Розщепи Ти мій гемоглобін і заміни його,
  будь-ласка, хлорофілом.
Краще б вона влилась в зелений дуб, ясен, клен. І стояв би він перед із своїми зеленими братами в рослинному існуванні. Вона страждає від невлаштованості.
  ...А, може, справді, марна справа
  у невлаштованому світі
  влаштовувать своє життя?
Але надія все-таки живе, лиш вона буває останньою.
  Може й так ще на світі буває –
  Хтось і до мене крізь сон прилітає.
В рядках його віршів, крім тривоги і песимізму, як людської хвилинної слабкості, світиться радість життя. Він дивиться на світ очима дитини, яка не втратила почуттів здивування і цікавості, які роблять цей світ рухомим. Він майже щодня відчуває радість від зіткнення з звичними речами. Він закликає нас вгледітись в сутність речей, побачити їх такими, як вони є.
  І погляд з образом святого
  Вінок цибулі на стіні.
  А від зими
  Лиш горбик снігу
  Біля призьби.
Висмики з листочків Юрка Ґудзя
Брате, давай вікна відчинимо: скоро прийдуть ті, хто любив мене, хто був добрий до мене...з ким і я був зовсім не схожий на себе теперішнього... прийдуть ті, кого я любив... навіть після своєї смерті... бо стільки жінок впускали мене в свої сновидіння, що я забув, коли насправді жив на цьому світі...
В цьому світі важко жити не тільки людям, в ньому гинуть і янголи. Ці небесні створіння в чомусь глибоко безпорадніші, нещас-ливіші за людей. Вигнанці з теренів неба на терен земний (за їхню непокірливість і потяг до людського життя), щоб мати якусь копійку на оновлення затертих до дір, до холодних зір крил із капрону, мусять йти працювати в мистецькі сфери найближчі до прерогативів Горішнього Творця. Серед київських митців (мені, правда, більше подобається слово, «художник», але проти редактора не попреш: хай тішиться).
Ще осінь, а вже пролітає сніг. Скоро я назавжди покину свою служ-бу і владу в сплячку зимову. Білий колір поглиблює реальність сновидінь, звільняє від непотрібного досвіду й до самої весни, склавши в синтетичний заплечник різноколірні крила, біля вікна сидітиме хворий янгол – один з колекції моделей, котра назавжди покинула Київ і довгу назву якої, я так і не встиг запам’ятати.

ІСХИІЯ
Або роман-щастя про безмовність душі та нероз’єднаність тіла, про найостаннішу смерть і найпершу любов чоловіка й жінки з країни ТЕО-ДОРО, щезлої тут, на Землі, але збережених у пам’ятницях неба.
9.07.2000р. с.Немильня 
Живий світ не піддається тотальній фіксації...
«...Мені лиш хочеться вберегти від щоденного руйнування, від забуття, бодай, контури цього світу – розмиті зимовим присмерком абриси часопростору, де ми всі, старі й малі, залишаємось разом, зостаємося так, як це було і буде, а не тільки, як є, звільнені від примусового сумління і виживання в чужих містах і місцях – зберегти, щоб хоч зрідка можна було вертатися, наздоганяти, озиватися на чийсь голос, зустрічатися вдома з самим собою, з людьми, що пам’ятають нас зовсім іншими...»
Юрко Ґудзь. «НЕ-МИ» (книга видінь і щезнень). Журнал «Кур’єр Кривбасу» липень 1998 р.

с.Краснобірка, Радомишльський р-н.

Туровець О. З листа до Юрка Ґудзя. Моя рецензія на подаровану мені його книгу // З архіву автора

Немає коментарів:

Дописати коментар