Сторінки

субота, 30 травня 2009 р.

Левченко Олег, смт.Ворзель. Історична довідка роботи Юрка Ґудзя в кардіологічному санаторії "Ворзель"


**
Був вечір. Теплий вітер
Крізь запах хвої
Ворушивсь.
Хазяїн бороду приміряв
До днів майбутньої весни
І зажуривсь про щось...
А від зими
Лиш горбик снігу
Біля призьби.


Ворзель. Теплий Олекса
ЗО/ІІІ-84 

[3; 30].
По закінченню педінституту (1983), Юрій Ґудзь поїхав на батьківщину втілювати свій педагогічний досвід, але з викладанням у школі, з невідомих нам причин, не склалось, і з 14 грудня 1983 року працевлаштовується сторожем у піонерський табір "Стремительный" (смт. Ворзель). У той час якраз відбувалася реорганізація табору на санаторій. 1 березня 1984 року, не змінюючи свого місця роботи, Юрко Ґудзь звільняється по переводу в кардіологічний санаторій "Ворзель", а 29 серпня 1984 року звільняється із займаної посади.


Дізнатися про ці дати вдалось на початку травня 2009 року, перебуваючи на XV семінарі творчої молоді від видавництва "Смолоскип", який проходив на базі відпочинку "Енергія", що знаходиться в смт. Ворзелі. Скориставшись нагодою перебування у цьому селищі, я відвідав кардіологічний санаторій "Ворзель", де й віднайшли всі записи працевлаштування, переведення й звільнення із власноручним підписом Юрія Ґудзя. Письменник згадує своє перебування в тому санаторії так: "Зиму і весну пробувши у Ворзелі, на осінь 84-го року я знову повернувся в Немильню, у восьмирічну школу, до черствого й гіркого шкільного хліба..." [2; 32], а також промовиста дата вірша "Був вечір. Теплий вітер…" – "Ворзель. Теплий Олекса. ЗО/ІІІ-84" [3; 30].




Наприкінці дев’яностих у Юрковому житті склалася подібна ситуація: "Знайти роботу довго не вдавалося. Вернутися в школу, де колись відпрацював повних три роки, я не міг. Хоча й скучив за дітьми, і хотілося знову почути їх, але від однієї думки, що знову прийдеться спілкуватися з Гогами і Магогами райосвіти, нудотна безвихідь міцною клешнею стискувала мої нутрощі. Та й поза тим, я відчував, що втомився від людей, від їхньої грубої кількості, яка поглинала кожну нову окрему якість... Тому й шукав якоїсь посади за межами будь-яких дружніх колективів: сторожа, наприклад, чи двірника. Допоміг випадок. Зустрівши якось знайомого медбрата, я дізнався від нього, що в штаті лікарні (тієї самої, де витримав недавно курс лікування від нав'язливих ідей загальної справедливости) звільнилося місце кочегара. Той, як то кажуть, згорів на посту – ґеґнувся від надмірної дози мелясової сивухи. Я й ризикнув запропонувати свої послуги..." [1; 34].


Джерела:
1. Ґудзь Ю. Не-ми. Книга видінь і щезнень // Кур’єр Кривбасу. – №102, червень 1998. – С.20-56.
2. Ґудзь Ю. Не-ми. Книга видінь і щезнень // Кур’єр Кривбасу. – №103, липень 1998. – С.8-54.
3. Ґудзь Ю. Postscriptum до мовчання // Торонто, Канада: Бескид. – №1, 1990. – 88 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар