Поетичне братство Юрка Ґудзя було засноване в жовтні 2005 року. Юрка не було вже три роки, але більшість із нас (творча молодь, його колишні знайомі та друзі), ніяк не могли змиритися з великою втратою. Ми часто на літературних засіданнях згадували Юрка Ґудзя як друга, обговорювали його творчість. І ось під час чергового проведення Мистецькою ґільдією «Nеабищо» літературного засіданя, було прийняте рішення створити Поетичне братство Юрка Ґудзя. Поняття «братство» нам заімпонувало з контексту слів поета Сергія Дунєва коли він, незадовго до нашого засідання, мав слово на вечорі-пам’яті житомирського російськомовного автора Ігоря Живагіна. Ми ж у визначенні «братство» побачили більший і глибший зміст: багато хто з нас, навіть будучи заочно знайомим із творчістю Юрка Ґудзя, готовий назвати його своїм братом по серцю, духу, світовідчуттю, складаючи собою один дружній, братній колектив.
Юрко в суботу, фактично напередодні трагедії, заходив до мене дуже стурбований і сумний, мабуть, передчуваючи біду. Наша остання зустріч відбилась на споминах у той час, коли я перебувала на заробітках в Італії з 2002 по 2004 р. Читаючи в іншомовній країні дві Юркові книги «Замовляння невидимих крил» та «Postscriptum до мовчання», щоразу відчувала, як Юрко допомагав мені пережити ностальгію: я чула живий Юрків голос, у поодиноких чоловічих постатях, що проходили повз мене, вбачала мимовільну схожість із Юрком. Пам’ять незгасна…
Того жовтневого літературного засідання 2005 року, коли ми вкотре згадували Юрка Ґудзя, за пропозицією голови Мистецької ґільдії «Nеабищо» – Олега Левченка, було вирішено обрати мене керівником поетичного братства. Я лишень подякувала за таку довіру, бо дійсно ця втрата для всіх нас і донині болюча. Олег Левченко особисто характеризує нас, як братство, яке «складається не з конкретних прізвищ, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка – це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього». 22 лютого 2004 р. в Житомирській обласні науковій бібліотеці (в залі мистецтв) було вперше ініційоване нашою організацією вшанування видатного українського реконкіста: поета, прозаїка, художника, філософа, мистецтвознавця, нашого товариша та земляка Юрія Петровича Ґудзя. На цьому вшануванні наш сум і біль розділили з півтора десятка людей, але всі ті люди, що прийшли, варті півтори сотні звичної зали. Ніхто з нас не зміг змиритися з втратою поета, не готові змиритися із забуттям його творів. Коли я вперше запропонувала відвідати малу батьківщину Юрка та його могилу, то знову ж таки без вагань рушили зі мною – Галина Малин, Вікторія Дем, Світлана Штатська, Ольга Карагедова, Валентина Могила, Тетяна Шабодей зі своєю мамою Антоніною, Любов Годлевська, Евеліна Кучеренко.
Фото: 1 липня 2006 р.
Треба додати, що до того, як ми розпочали організовувати дні пам’яті Юрка Ґудзя, до 2004 р. проводились інші літературні, театральні та інтернет-презентаційні вечори за ініціатив літоб’єднання імені Бориса Тена, Мистецької ґільдії «Nеабищо», СТМУ «Liga ArtiS», Тетяни Павлінчук, Олега Левченка тощо.
Зазвичай, 1 липня – пора відпусток у вчителів та канікул у дітей. Та все ж знайшлися небайдужі люди – немильнянці, які відчинили школу, де вчився і працював Юрко Ґудзь, вислухали нас, розповіли маловідоме про автора, відповівши взаємністю на нашу турботу про Юркову пам’ять. Наприкінці лютого 2006 року, у тій же Житомирській обласній науковій бібліотеці, у актовому залі, було проведено нашим братством доволі помітний захід, про який було висвітлено в «Літературній Україні», а згодом й у авторській книжці «Туга за свободою» – Михайлом Сидоржевським. Були гості з Києва, та наша творча інтеліґенція. Юрко дивився на нас із портрета, перед яким горіла свіча. А перед сценою на двох столах, на вишитому рушнику лежали з газет та журналів копії Юркових статей та про нього, пару книг, що встигли побачити світ ще за життя автора. Не було казенного слова, не було пафосу, а був тихий сум, читання його творів, світлі спогади та незмиренність втрати. А ось восени 2007 р., ми були запрошені у Київ, де проходили читання під назвою «Цей знаний та ще незнаний Юрко Ґудзь». Того вечора Олег Левченко – режисер і актор – представив моно-виставу за творами письменника «Барикади на Хресті». А інші читали твори присвячені поетові та другові. У 1 липня 2007 р. в Немильнянській школі, де відбувався захід, було оголошено про щорічні літературні читання «Липневий янгол» у с. Немильня. Отже, 2008 р. поетичне братство Юрка Ґудзя провело в рамках цього нового проекту перший такий захід. У всеукраїнській пресі ця подія досить широко була висвітлена головним редактором газети «Слово» Олександром Сопронюком.
Фото: 1 липня 2007 р.
Фото: 1 липня 2008 р.Поетичне братство Юрка Ґудзя існує п’ять років. Мета братства полягає в тому, щоб з кожним роком все більше людей приїжджали на батьківщину Юрка Ґудзя – у с. Немильню, на поетичні читання «Липневий янгол». Щоб не тільки зберігали пам’ять про земляка-поета, а також знайомилися з його неабиякою творчістю. Щоб все більше читачів приєднувалися до його спадщини. А також, по можливості, видати всі твори, які були ним написані, грамотно дослідити архів автора, який передав Житомирському літературному музею Василь Врублевський.
Фото: 1 липня 2009 р.
Під час організації та проведення «Липневого янгола – 2009» вже в цьому році нарешті стали співучасниками збереження та вшанування пам’яті поета-земляка Юрка Ґудзя представники влади: голова районної ради п. Гончарук Віктор Васильович та міський голова Желізняк Любов Іванівна, які разом з нами взяли активну участь у заході. Приємно, що влада у вирішенні питань організації «Липневий янгол – 2009» з молодечою силою, енергійно та небайдуже зробила (і робить) все заради відродження та процвітання України. Дай Боже світові більше таких прекрасних людей. Дякуємо науковцям та письменникам з інших куточків України: доктору філологічних наук, професору Нілі Зборовській, працівникові «Слово і час» та Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Наталі Єржиківській (Лисенко), а також гостям із Рівненського державного гуманітарного університету – Вадиму Кравцю та Раїсі Тхорук, а також тернопільському видавництву «Джура» – Василю Ванчурі та його дружині Уляні. Добру справу роблять, цьогоріч видаючи книгу «Барикади на Хресті» у яку входитимуть однойменна поема та два романи «Не-Ми» та «Ісихія». Не омину увагою й інших представників братства: Григорія Цимбалюка, який редагує житомирський журнал «Світло спілкування», який надав набраний варіант згаданої майбутньої книги, Вероніку Кавун, яка трудилась над макетом видання, а ще дякую Олегові Левченку за його велику працю – збирання всієї спадщини нашого Юрка Ґудзя, за налагодження ним постійного зв’язку із сестрою Юрка Ґудзя – Раїсою, що мешкає в Канаді, а також за підтримання блоґу Юрка Ґудзя: www.ygoodz.blogspot.com. Хотілося б незабути про «Незалежний центр мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся», який очолює Анатолій М. Шевчук та його дружину Ванду Чайковську, які теж беруть активну участь у популяризації та поширенні творчості поета. Вони підготували до випуску поему «Барикади на Хресті» ілюстровану графікою Миколи Соболівського, що має побачити світ окремим виданням. На літературознавчій ниві творчість Юрка Ґудзя почали досліджувати Ольга Карагедова та Олег Левченко. Духовну і творчу підтримку надає бібліотекар обласної дитячої бібліотеки Ельвіра Радченко. Почесними представниками нашого поетичного братства поправу вважаємо відомого письменника Євгена Концевича, журналістку Тетяну Гошу, київську письменницю Тетяну Пишнюк, публіциста й поета з Києва Олександра Сопронюка, тернопільського науковця і прозаїка Петра Сороку, сестру Раїсу, а також сподіваємось, що до нас невдовзі приєднається син Юрія Ґудзя – 20-річний студент Богдан Ґудзь.
Юрко дуже любив свою сільську затишну та невеличку церкву Святої Богородиці Покрови. Коли приїжджав додому, то обов’язково заходив у свою церкву. Запалював свічку і хрестився, після чого довго мовчки молився. Напевно, в першу чергу за здоров’я та благополуччя свого сина Богдана, а також, щоб Бог змилостивився над їхньої родиною, посилаючи здоров’я та хоч крихту щастя та вдачі, чи хоч би спокою їхнім зболілим душам. Поряд зі церквою стоїть його хата. Хата дитинства та його батьків. А на початку Немильні стоїть його, Юркова хата, яку йому подарувала його хрещена. Він час від часу повертався сюди, щоб побути на самоті й до рання писати свої твори.
Марія Рудак, голова Поетичного братства Юрка Ґудзя
м. Житомир
8 липня 2009 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар