Баба Килина (мати батька Юрка Ґудзя), світлинa з сімейного архіву

Баба Килина (Киля) - мати батька Юрка Ґудзя

Колись, пізнього вечора, задерши д'горі голову - до нічного неба, я відчув (не як здогад, а достеменну звістку): десь там, на одній із семи видимих зірок Великого Воза, знайшли свій післясмертний притулок Баба Якилина та її дочка (моя хрещена мати) - тітка Олька.. Це сталося позаминулого літа, на подвір'ї Ольчиної хати.. Тепер я думаю: де, на якій з планет, у якому пра-Вирію, дід Кость починає весняне поминання земного життя: запрягає пару коней, гнідого й білого (тих самих, за яких і потрапив на висилку в степ - як одноосібник, що не захотів йти до колгоспу), виїжджає у поле небесне й під спів "Діво Богородице, радуйся!" починає першу весняну оранку, скородить невидиму ріллю й засіває її золотим зерном.. В такий день і земна, грішна людина може відчути себе богорівною.. Тіло - блаженна втома викованого ритуалу.. Без дідового (небесного) виїзду це було б неможливим.. А тепер вже й недосяжним для моєї, хай і спізнілої, вдячности... (уривок з роману "Не-Ми")