Міністерство освіти і науки України
Мала академія наук України Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської загальноосвітньої
школи І — III ступенів № 1
Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література
Духовний орієнтир поезії Юрка Ґудзя (за збіркою “Postscriptum до мовчання”)
Автор: Хохлюк Ірина Святославівна,
учениця 11-А класу Баранівської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 1
Педагогічний керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Баранівка
2004 р.
Зміст роботи
Вступ
I.Літературний портрет Юрка Ґудзя
II.Характеристика збірки «Postscriptum до мовчання»
1.Тематика поезій:
а)духовність і сенс людського життя
б)проблеми екології
в)почуття кохання
2.Лінгвістичний аналіз текстів
Висновок
Джерела і література
Додатки
Вступ
Для наукового дослідження я обрала збірку Юрія Ґудзя «Postscriptum до мовчання», давши назву праці «Духовні орієнтири поезій Юрка Ґудзя».
Виконуючи цю роботу, поставила перед собою завдання дослідити особливості поетичного доробку автора. А ще відчути й зрозуміти своєрідність творчості письменника, визначити його світоглядні позиції та особливості художнього мислення. Аналізуючи поетичне слово, можна здогадатися про авторський задум, хоч іноді це зробити досить тяжко, бо складною є образна система поезії. Не дивлячись на це, вірші викликають цікавість своєю оригінальністю, своєрідністю мовних засобів.
«Наші поети промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури». Ці слова Максима Рильського певною мірою стосуються і митців Житомирщини, зокрема Юрка Ґудзя. Його творчість — явище неординарне. Вона мало відома широкому колу читачів і не отримала належної оцінки критики. Ця робота є, можливо, єдиним дослідженням творчого доробку поета. І думаю, може використовуватись у навчальних закладах при проведенні уроків літератури рідного краю, як це роблять учителі нашої школи.
І.Літературний портрет Юрка Ґудзя
За Україну постраждав
Поет, письменник, щирий друг!
Життя до капельки віддав!
Поет, письменник правду ніс,
Щоб наше з вами майбуття
Не сниділо, розцвіло
Яскравим, світлим промінцем.
Щоб сонце, врешті-решт, зійшло
До нас не спиною — лицем!
Щоб правда, щира і проста
Злетіла з вуст, неначе птах,
Щоб нам не замикав вуста
Підступний, ниций, підлий страх!
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Саме такими словами Галини Руссу хочеться розпочати свою розповідь про цю прекрасну людину.
Народився Юрко Ґудзь 1 липня 1956 року в селі Немильні Новоград-Волинського району. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району. Навчався в Київському педінституті на історичному факультеті. Після закінчення працював спочатку учителем, згодом науковим співробітником у музеях, в літературно-мистецькому часописі «Авжеж!», в журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Postscriptum до мовчання», яка вийшла у світ 1990 року, він є автором поетичних збірок «Маленький концерт для самотнього хронопа» (1991 рік) та «Боротьба з хворим янголом» (1997р.). Останньою збіркою, яка побачила світ, була книга прозових творів «Замовляння невидимих крил» (2001 р.).
Творчість письменника була належно оцінена на конкурсах. Він став володарем третьої премії на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
20 лютого 2002 року перестало битися серце поета-земляка. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, Юрко Ґудзь не помер, а просто перестав писати, і то, наче собі і всім нам кинув на останок прощально-незабутнє: «сьогодні я теж хочу мовчати...»
Помовчимо ж і ми...
II. Загальна характеристика збірки
Якщо аналізувати багатогранний мистецький доробок Юрка Ґудзя, то центральне місце у ньому посідатиме поезія, для якої не існує кордонів, бо його збірка «Postscriptum до мовчання» видана у 1990 році видавництвом «Бескид» у Канаді в місті Торонто за сприяння фундатора, який не захотів назвати своє прізвище, але був людиною відданою народу. Сам автор, з огляду на малозабезпеченість, не міг фінансувати видання своїх творів.
Збірка складається з чотирьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Postscriptum зимовий", «Postscriptum другий", «Postscriptum останній", «Хома Брут. Мандри Мандрагори». До того ж книга віршів розпочинається прологом, який допомагає зрозуміти назву цього видання. Автор ніби зустрічає сиву згорблену жінку. Дія відбувається на паперті зруйнованої церкви, що можна пояснити як нищення цивілізацією духовного світу свого народу. Сива жінка хоче захистити нащадків від життєвих негараздів, від згубного впливу атомного віку. У її образі можна розгледіти оті залишки духовності, які прагнуть поширення. І те, що старенька перехрестила героя і зникла, стає ніби символом естафети життя, що передається молодшим. Жінка прагне відродження, а це станеться тільки тоді, коли зможе передати свої зболілі переконання наступним поколінням. Отже, у виданні йдеться про духовно-інтелектуальний зв'язок поколінь.
Назва збірці дана невипадково, бо всі вірші змушують задуматися над сенсом життя, над тим, що залишимо після себе, як будуть нас згадувати наступні покоління. У своїй творчості автор показує людину зрілу, мудру завдяки життєвому досвіду. Разом з тим приходить розуміння того, чому так тяжко жити.
Уважне прочитання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він веде розмову поряд із мовчанням про невимовне. Саме йому можна звірити всі потаємні думки про те, чого не можна говорити привселюдно. Але все ж таки найважливіше й найсуттєвіше в житті залишається невимовленим.
Автор надто вимогливий до себе. Натяки на це можна знайти в різних його творах — чи то на позиціях ліричного «я», чи з авторських висновків, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і численністю думок про сенс життя.
Для висвітлення тематики своїх творів поет звертається до різнокольорової гами: «вечір кольору індиго», «спілі золотисті долоні», «листя червоне та жовте», «біла дорога», «зелений жертовник весни». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «червоне вино», «червоно-чорний адмірал», «чорні дерева», «чорний пес», «чорна голова» та інші. Думаю, тому що саме ці відтінки найбільш популярні в народній вишиванці і символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу. Він говорить, що прийшовши у цей складний світ, кожна людина має осягнути шлях суворих випробувань на міцність і твердість духу:
Коли не буде влади ,
насильства і покори, -
не доживеш...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Автор звертається до фольклору і міфології і цим ревно й послідовно боронить від зникнення той первісно-буттєвий світ, що сьогодні такий далекий і незрозумілий значній частині сучасних людей:
І кому всі полишені знаки:
мак червоний, тополя, хатина?
Білий світ, мов забута дитина,
виглядає себе край дороги...
У художньому просторі його поезій органічно й невимушено існують образи, які символізують старосвітське українське буття: Різдво, хата, кленовий ґанок, тополя, небо, криниця, «червоні півники на білих рушниках»тощо.
Поет утверджує пріоритет народної етики й цінність орієнтирів, які допомагають ліричному героєві самостверджуватися в антигуманістичному світі.
Переосмисленими перед нами виступають міфологічні образи Геракла і Кентавра:
Всесвітній дурень нищить звірів,
Кентавр Хірон поранений кричить.
Писав автор і мініатюри, які сповнені великого внутрішнього напруження. Окремі тропи розвиваються поволі і спокійно, але примушують повертатися до них знову і знову, уважно перечитуючи рядки, відтворювати певні образи в нашій уяві:
В глибинах осені,
В початку ранньої зими — зернини світла.
Юрко Ґудзь — майстер верлібру, який є для нього органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови, що ніби навмисне уповільнена. Таке тяжіння до епізації лірики пояснюється прагненням поета виповісти про глобальні протиріччя доби 80-х:
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину,
яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління…
Творчість поета багатогранна і відзначається не лише вільними віршами. У нього є твори, написані двоскладовою стопою — ямбом.
Зима розп'яла всіх святих
І чорний пес чатує за дверима
До ранку голос віхоли затих
І в вікна пустка глипає очима
Серед поезій інтимної лірики є такі, для яких теж характерне римування рядків:
Людині мало єдності з вогнем
Людині мало єдності з водою.
Поляжем в землю, терном проростем...
Чому ж я тут, покинутий Тобою?
До того ж є вірші, у яких відсутні розділові знаки. Це створює ефект співучасті читача у виборі правильної інтонації поезії відповідно до її змісту, внаслідок чого герметичність тексту послаблюється і він піддається розкодуванню:
на чорному асфальті кленові долоні розкриті в небо
хоч крихту світла благає осінь я все вам роздала
а ви ногами по долонях не бачите не чуєте мене
1. Тематика поезій збірки
Як і будь-якій іншій людині, Юрку Ґудзю були притаманні різноманітні почуття: страх, радість, скорбота і, звичайно, кохання. Тому в збірці автор виражає їх відкрито, показує своє ставлення до всього, що його оточує, даються філософські роздуми про життя, народну мудрість, нетерпиме ставлення до підлості, ницості.
Поезії цієї збірки автор писав у 80-ті роки, коли Україна могла лише мріяти про державність, соборність. Тому своїми творами письменник промовляв за свій народ, говорив від його імені, але своїм голосом.
Теми — це явища життя, які знайшли своє відображення в художньому творі. Вони можуть бути різноманітними: теперішнє, минуле чи майбутнє нації або особистості, буття природи чи матеріальної пам'ятки, конкретно-історичні події, внутрішній світ людини чи її доля як представника народу.
То яке ж коло тем охоплюють поезії Юрія Ґудзя?
Увесь смисл створення поезії в тому, щоб відтворити в ній пережиті відчуття, відбити зв'зок між персонажем і дійсністю. У панорамі мотивів та образів поезій Юрка Ґудзя виразно окреслюється постать ліричного героя. Це гуманна особистість з інтенсивним внутрішнім світом, прикметною ознакою якого є чуття і розум, прагнення до гармонії з навколишнім світом, природою.
Думки про людину і суспільство, про правду і кривду проходять лейтмотивом через усі поезії збірки. Висока моральність поетової душі диктує єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Тому закономірним у творчості Юрка Ґудзя є висвітлення теми «Роль поета і поезії в суспільному житті». Таким є вірш «Коли з'явилися рядки...». Автор наголошує, що для того, щоб творіння знайшло свого читача, було ним сприйняте й надовго залишилося в пам'яті, письменник мусить спочатку сам усе написане пережити, усвідомиити, перепустити крізь душу. Щоб поезії жили, «щоб вони виросли, треба з'єднати їх із власною долею»:
віршовані рядки
переплелися
з жилами моїми,
крізь тіло й душу
проросли...
Із цього робимо висновок, що справжній поет ніколи не зрадить свій народ, свої переконання і не буде писати на замовлення.
Тема єдності з природою простежується у віршах «А дерево росте...» та «Удвох з великою зимою». Ми спостерігаємо за героєм, який вдивляєьтся, вслухається в довкілля у пошуках щастя. Він беззахисний, тому передусім звучить бажання злитися з природою:
Удвох з великою зимою
Живем в безмовності.
Нема думок, ні почуттів.
Одне бажання: стати полем,
Прикритись снігом до весни.
Іще:
Зелений шум мене підхоплює малого,
Мене старого опуска на дно.
«А дерево росте...»
Природа може і захистити, і допомогти, й одночасно знищити. Щоб вона була заступницею, її треба берегти, шанувати.
Як і будь-який інший письменник, Юрко Ґудзь підводить підсумок пройденого шляху. Яким він був, чого могла досягнути людина за своє життя розповідається у вірші «В травні шістдесят восьмого». Ліричний герой сумує з приводу того, що часто надії, сподівання не збуваються, і приходить розчарування, пече біль від нездійсненого, назавжди втраченого. Він усе життя прагнув свободи, вільного вибору. Крах ілюзій – ось головна думка поезії:
Обвалюється простір, час –
болючі перетворення надії вдію.
Автор упевнений, що «на світі нема випадкової долі». Тому найчастіше у своїх віршах він звертається до духовності українського суспільства, сенсу людського життя, проблем екології та, звичайно, кохання.
а) духовність і сенс людського життя
Значне місце у збірці «Postscriptum до мовчання» займає тема духовності, сенсу людського життя. Для цього автор часто вдається до поєднань несумісних понять, які спонукають читача творчо мислити й віднаходити точки дотику, закорінені в глибині ланцюгів складних асоціативних образів. Прикладом може бути вірш «Нема нікого...».
У підтексті поезії йдеться про неусвідомлення, нерозуміння ліричним героєм свого творчого покликання і сенсу буття. Це простежується образом стежки, що веде до воріт: Куди вона вела?.. І хто ходив по ній? Немає в кого розпитать...
Немає з ким порадитись, ніхто не поможе, потрібно самому дійти до розуміння свого призначення.
Шлях до пізнання істини — тернистий і непростий, його витоки у віднайденні втраченої дороги до рідного краю. Втрату пам'яті символізують хати, в яких «забиті вікна дошками навскіс» та зарослі бур'яном стежки. Автор з болем говорить: «Вже стежку від воріт сховав спориш». Це ті незримі ниточки, які єднають особистість з етносом, зі своїм родом.
Як бачимо, простий на перший погляд ліричний сюжет набуває глибинного символічного узагальнення.
Тема духовності і сенсу життя продовжується у вірші «Початок забутої казки».
Ліричний герой, щоб віднайти себе, повернувся до своїх витоків, «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини. Підтвердженням є дві чорні тіні, які чекали ліричного героя. Знаходження ключа від хати, зустріч з тінями — відновлення втрачених зв'зків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав. Отже, за допомогою таких образів поетові вдалося наблизити прихований смисл вірша, його підтекст до читача. І ми розуміємо, що звільнення душі — це не що інше, як віднаходження себе.
Я довго-довго тут не був,
чиясь душа чекала тут на мене...
Повернутися до хатини, у розумінні Юрка Ґудзя, означає збагнути сенс існування в єдності з народом, батьківським домом, малою батьківщиною. Відродження не обмежується якимсь коротким відтинком часу, це складний довготривалий процес.
«Поезія, як говорив автор, — то є досвід повернення додому й усвідомлення неможливості туди повернутись. Бо ж дім поета існує лише в його пам'яті, в його мові, звідки час від часу він змушений іти у вигнання...»
У вірші «На тему порожніх долонь» роздуми ліричного героя про плинність часу, як життєвої ріки, поєднуються з міркуваннями про сенс людського життя, про той слід, який особа має залишити після себе. Автор прокладає парадоксальні асоціативні містки між індивідумом, який не визначився з життєвим вибором, і природним явищем. Першорядного значення набуває асоціативна розгорнута метафора:
Хто все прийняв і все давно роздав
стоїть за селом край дороги,
І протягує вам порожні долоні,
врізані в липовий стовбур, –
Вірш набуває символічно-притчевого звучання і змушує замислитись людину над своїм життєвим призначенням, віднайти в собі оті «кілька краплин світла» і «запалити ними світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього».
Я думаю, що образи вечора, осені вказують на прожиті роки, пойдений шлях особистістю. А оте листя, червоне і жов¬те, й те, що його багато, означає здобутки людини. Вона має чималий досвід, але життя наближається до кінця, і перш ніж вирушити «навпроти ночі», тобто покинути цей світ, треба зробити підсумок свого існування:
...Щоб залишитись,
коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні,
прийняти все і все роздати,
й не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...
б) проблеми екології
Справжній поет, серце якого пройняте людським болем, перебуває на вістрі епохи й своїми творами наносить на суспільній карті найгарячіші точки проблем. Це і катастрофічна ситуація в екології, і криза в економіці, і занепад у суспільному житті, й омертвіння людських душ.
Ми несемо в собі генетичну пам'ять науково-технічних революцій, численних економічних криз, кожен крок яких у довкіллі викликає проблеми, що отримали означення екологічних, відчуваємо саме не легкість, а скоріше апокаліпсичність антитези: «В лоні затруєно плід» з вірша «Зустріч» та «Ніч смерті і життя» з поезії «Під вікнами Березоля».
Глибоко переживаємо двозначність підтексту: чи жити кожну хвилину повним життям, бо потім не буде вороття, вік людини, на жаль, обмежений, чи жити тільки сьогоденням, не замислюючись про наслідки.
Страшні картини буття автор передає словами:
Гуркоче парад.
Цезій на плитах.
Топче Вкраїну орда Ядерних блоків.
Життя завмирає, «села похмуро мовчать», у них не залишилося жителів, їх вивезли. Але що ж робити природі, куди дітися їй? Залишається одне: кричати «чорними кронами». Мова твору скупа, навіть сувора. Але за цим простежується об'ємність, точність передачі настрою, почуття.
Ці поезії Юрка Ґудзя спонукають замислитися над власним життям, над долею багатьох поколінь людей і зробити єдиний правильний вибір, щоб сумління було чисте, щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями, щоб душа не зазнала поневірянь, як у ліричного героя:
В глибинах всесвіту занедбана душа
ніяк не знайде вічного притулку.
в) почуття кохання
Тема кохання також посідає чільне місце в поетичному доробку Юрка Ґудзя. Із віршів струменить надихаюча його си¬ла. У них утверджується вічне і всесильне почуття, що окрилює людину, надає їй снаги, робить щасливою. У поезії «Запах парфумів «Клема» кохання ліричного героя постає як надзвичайний стан — стан емоційного та душевного піднесення, це світ максимальної гостроти почуттів, гама ледь вловимих душевних відтінків:
Теплі долоні тільки початок...
Довго ми йшли по набухлому полю...
Що я для тебе крізь зиму приніс?
Серце одне, що воскресло від болю...
Думаю, що образ набухлого поля введений у сюжет вірша невипадково. Він доводить, що почуття ще не дійшло до апогею, воно лише зародилося, але може дати надзвичайні плоди, бо серце героя, яке зазнало страждань, воскресло від болю, ожило, наповнилося силою.
Мабуть, і день розповіді вибраний спеціально. Великдень — це релігійне свято, яке вказує на дивовижне воскресіння Христа.
Автор словами «гілку вербову хтось розтоптав» наводить на думку, що, можливо, душа героя, його почуття неодноразово зазнавали болю. Але, накінець, прийшов час торжества, перемоги, благоговіння. Кохання було взаємним, на що вказують «чорні дерева», які «зійшлись на пораду».
Радісні почуття можна простежити і в вірші «Я видавав себе за хіроманта». Заради кохання, щоб мати можливість відчувати милу людину, герой розвиває вміння читати долю по долоні, пророчить лише радість та удачу.
Але не завжди почуття кохання є таким безхмарним, щасливим. У вірші «Я жінку знав...» перед нами постає ліричний герой, який перебуває у задумі і смутку. Лише одна жінка може повернути його до життя, наповнити безмежною радістю. Але це неможливо, бо образ коханої лише вимріяний, витвір його фантазії:
Собі на лихо
Я жінку ту придумаю,..
Собі?
Ще більше почуття самотності простежується у віршах «Без тебе...» та «І струмок, як струмок», у яких розкривається глибина почуттів героя. У ліриці поета переважають поняття духовної чистоти і вірності. Вони ненарочиті, а стишено-природні, і ми їх відчуваємо в підтексті, в емоційному забарвленні поезій:
І струмок, як струмок –
біжить, дзюрчить,
тихенько щось лепече –
посеред пнів
і днів без тебе...
Іще:
Без тебе
Вже прожито майже рік...
Як душа без тіла
Урочисто сумує Фредерік.
Без тебе — крізь життя...
Інтимна лірика Юрка Ґудзя сповнена душевного тепла, неповторної молодості з радостями побачення й сумом розлуки. Кохання в нього чисте і земне.
2. Лінгвістичний аналіз текстів
Лексика поезій Юрка Ґудзя багата й різноманітна. їй належить особлива роль у художньому тексті, бо слова є головними носіями і виразниками звучання, образності, вони творять смислову основу вірша.
У поезіях використано власне українську лексику: кленовий ґанок, співанка, садиба, зірка, сальви, чар-зілля, мальви ("Співанка»), віхола, затих, глипає, криниця, дровенята («Зима розп'яла всіх святих»), небосхил, дим, картоплиння, спориш, згубилась («Нема нікого...») тощо.
Важливу роль відіграють частини мови — іменники й дієслова, які становлять тематичну основу будь-якого вислову, виконують зображувальну роль, а дієслова — своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дій:
Зникає літо в полинах, Кров пропускає на бинтах, У порожнечі завмирає серце...
В безмежжі полинного степу горить, дотліває остання сторінка...
Дієслова вживаються в дійсному, рідше наказовому способах. Останній притаманний персонажу, який прощається з усіма знайомими («Пишіть мені листи до запитання»).
Диференціація слів за категорією часу в загальних рисах відповідає концепції художнього часу в поезії. Стан ліричного героя окреслюється через минулий («Збільшилось самоти», «затруєно плід», «як нас обдурено», «життя земне потроху відболіло»), теперішній («Топче Вкраїну орда», «обвалюється простір», «як важко дихає земля», «безмовний крик вдаряється») і майбутній час («Губи зведе німотою», «занедбана душа ніяк не знайде вічного притулку»).
Хоч у тексті досить багато дієслів руху (посходились, прийду, помандруєм тощо), та вони часто вживаються із заперечною часткою не: не втекти, не знайти, не доберуся. Це посилює відчуття статичності зображуваного, знерухомленого, безперспективного, позбавленого майбутнього.
Багато в тексті прислівників, які характеризують поетичні ситуації (важко, повільно, різко, несміливо, непомітно).
У поезіях домінують абстрактні іменники (чистота, душа, біль, печаль, надія), родинні назви (діти, дід, матері). Конкретні іменники здебільшого супроводжуються прикметниками та дієприкметниками (кленовий лист, вишита сорочка, полинний степ, трепетний вогонь та інші).
Загальне емоційне враження від збірки Юрка Ґудзя, за винятком інтимної поезії, гнітюче, страшне. Втім, усі ці лексичні засоби витворюють живу, повнокровну і водночас графічно чітку і виразну картину, яка не може залишити байдужим читача.
Не другорядне місце в лінгвістичному аналізі тексту займають синтаксичні одиниці. Вони служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почут¬тя. Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту.
Досить часто у збірці зустрічаються речення короткі, лаконічні, часто однослівні (називні): «Дорога. Дерева. Небо». Багато односкладних речень. Серед них є означено-особові («У темряві іду до школи», «На зелений жертовник весни покладу своє серце».), безособові («Вже треба іти», «Темно ще»). Але найбільше двоскладних речень («Роси вже впали», «Я повернусь за тобою»). У віршах є окличні речення («Боже мій правий! Я благаю тебе!", Як важко дихає земля крізь мокрий сніг!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів; представлені всі типи речень за метою висловлювання (розповідні, питальні («Чому ж я тут, покинутий тобою?», «Що я для тебе крізь зиму приніс?»), спонукальні). Хоч переважають розповідні речення часто з незакінченою думкою («Коли не буде влади, насильства і покори, — не доживем...», «Я нині починаю жить, не був я і не буду...", «Довго ми йшли по набухлому полю..."» «Серце одне, що воскресло від болю...").
Зустрічаються у збірці риторичні запитання: «Хто ти? Йдемо куди? Що нам робити?» («Зустріч»). Вони додатково інтенсифікують емоційний вплив поезії.
Аналізуючи твори, можна простежити й таку стилістичну фігуру, як антитеза: «3 мокрих байдужих небес сміється мжичка», «Легко сіються уста, очі зажурені...» («Зустріч»).
Багаторазово автор використовує персоніфікацію: «тиха співанка під ґанком сумує», «Вже вечір надибав спочинок у мальвах» («Співанка»), «До ранку голос віхоли затих і в вікна пустка глипає очима» («Зима роп'ла всіх святих»). Вона надає поетичному текстові якогось містичного колориту і майже магічної сугестивної сили, відкриваючи велику таємницю творчої трагедії життя.
Загалом, мовні особливості поезії становлять секрети художньої майстерності Юрка Ґудзя, які дають його слову спроможність зворушувати читача до глибини душі, переконувати, закликати до дії.
Висновок
Поезії Юрка Ґудзя — це вірші українського письменника. Національний характер їх позначений внутрішнім змістом, особливістю світобачення, образністю. Автор може в короткому вірші сказати стільки, що в цілісності своїй становить досвід багатьох поколінь і вражає силою поетичного образу.
Висока моральність поетової душі диктувала єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Він сміливо відстоював справедливість, мріяв, щоб наше майбутнє стало світлим, яскравим, обрав дорогу благородну, але тернисту — служіння народу, хоч у той складний час це було зробити нелегко.
Усе «життя до крапельки віддав», «за Україну постраж — дав». Був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав поета, захоплювалися його силою, мужністю. Юрко Ґудзь був прикладом для молодшого покоління митців. І коли він пішов із життя — це була справжня трагедія для людей, які розуміли творчість поета, поділяли його погляди і шанували, як людину. Тому не дивно, що є чимало творів, присвячених поету-земляку, у яких висловлена любов, повага, біль втрати. Можна з впевненістю сказати, ім'я Юрка Ґудзя назавжди залишиться з тими, хто є його справжніми нащадками:
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито.
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Нам згуртуватися пора,
Пора навчитися літати
І вірити, зійде зоря!
Розквітне Україна-мати!
Юрка окрилена душа
Над нами янголом літає...
Прощай, наш Юрчику, прощай
І знай, тебе ми пам'ятаєм !!!
Галина Руссу
Звичайно, тематику поезій Юрка Ґудзя можна трактувати й по-іншому. У роботі висловлена власна думка щодо змісту, тематики та ідейного спрямування віршів. Це лише перша спроба. Думаю, що вона дасть поштовх до більш глибокого аналізу творів письменника.
Джерела і література
1. Демінцева О. «Здорова й повноцінна особистість не може
прагнути до тотальної влади над іншими», г. «Вільне слово", №9
2. Саченко М., Медвідь В. «Несподівано, раптово, трагічно в 42
роки не стало прекрасного поета, прозаїка, есеїста Юрка Ґудзя»
г. «Українське слово»
3. Ґудзь Ю. ж. «Косень»1993. — ст. 19
4. Ґудзь Ю. ж. «Косень» 94-98. — ст. 33
5. Ґудзь Ю. «Замовляння невидимих крил», Тернопіль: Джура,
2001р.
6. Ґудзь Ю. «Postscriptum до мовчання», Торонто: Бескид, 1990р.
Немає коментарів:
Дописати коментар