тих невимовних речей, яких ми ледь торкалися в наших немиленських розмовах. Живий світ не піддається тотальній фіксації... Мені лиш хочеться вберегти від щоденного руйнування, від забування щонічного бодай його контури, – розмиті зимовим присмерком абриси часопростору, де ми всі, старі й малі, залишаємось разом, зостаємося так, як це було і буде, а не тільки, як є, звільнені від примусового служіння й виживання в чужих містах і місцях, – зберегти, щоб хоч зрідка можна було вертатися, наздоганяти, озиватися на чийсь голос, зустрічатися вдома з самим собою,
з людьми, що пам’ятають нас зовсім іншими..
«Не-Ми»
...І людину, й культуру, насамкінець («день Суду не буде страшним»?) оберігає не слово, не мовчання, а слово на межі мовчання..
Слово як свідчення про невимовне..
«Не-Ми»
Та поміж усіх слів невимовним залишається ціле життя...
«Змовники»
Юрко ҐУДЗЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар