Юрко Ґудзь. Осіння геополітика

Юрко Ґудзь

Осіння геополітика

Розділ другий: Епоха кастратів

«Нині нашій країні вкрай потрібен вольовий Кондукатор, а не який-небудь всенародний задрочений президент з обличчям лагідного євнуха…»

(із вступу полковника Джеджули на зібранні Українських Військових Старшин, травень 1999 р.)

А.

… По-третє: не варто мати ілюзій щодо тих істин, які, буцім-то, мусимо засвоїти від «цивілізованого» (європейського американізованого) світу… Цей світ нині сам перебуває в глибокій кризі, сам потребує  о с в і т л е н н я …

Нещодавно, піднімаючись по вулиці Юрія Коцюбинського, проз колишню Павлівку, навпроти американської амбасади, я побачив невеликий гурт людей… Вони стояли осторонь довжелезної черги бажаючих потрапити до «кап.раю» – черги  н а  т о й  с в і т  (пам’ятаєте, Відрігайлов із Достоєвського говорить про своє майбутнє самогубство як про поїздку до Америки?)… До речі, саме посольство розташоване в будинку партійного  р а й к о м у  покійної КаПеУ – типово-конвеєрний проект, зразки якого можна ще надибати не лише в столиці…

Ті окремішні люди стояли мовчки, під двома прапорами: в старших за віком – червоний, у патлатих молодиків, зодягнених у потерті шкірянки, – чорний… А ще – кілька гасел, написаних від руки на саморобних транспарантах:

«Янки! Руки прочь от славянской Сербии!»

«Страна, которой правит президент-избранец – угроза для всего мира!»

Ще одне – класично-радянське гасло закликало дати відсіч американському імперіалізмові… та найбільше мені сподобався транспарант, який тримала в руках немолода жінка з обличчям, присипаним попелом довголітньої втоми:

«Клинтон – ты герой!

Ты всю Америку, как Монику, употребил!

Но с нами этот номер не пройдет!»

Можна сперечатися про мірило збочення американського президента, про міру його провини перед sexтрадиціями американського народу… та шляхи спокути своїх особистих гріхів… Одне лише не викликає сумніву: країна, в якій перша-ліпша дівиця з невтомованим апетитом на скоромне може заздалегідь спланувати й успішно здійснити перевертання з ніг на голову всіх т.з. «демократичних інституцій», «країна, президент якої без будь-яких на те міжнародних санкцій і особистих вагань скеровує ракетні удари по Саудівській Аравії й Афганістану – не може слугувати взірцем для інших… Тим більше, коли це подається як відповідь ісламським терористам, а насправді – щоб продовжити свою таємну втіху міліарним вже способом, щоб хоч якось вберегти свій авторитет рішучого захисника демократії у всьому світі…

Упаси, Боже, нас від подібних захисників… Од всього гіншого ми самі порятуємось…

Се, так би мовити, політичний бік проблеми. Кілька слів про її культурницький аспект.

Ось що говорить Саша Соколов, талановитий російський письменник, автор відомих (і без перебільшення можна сказати – культових у свій час) романів – «Школа для дурнів», «між вовком і псом», «Палісандрія»… народився він у Канаді, в сім’ї радянського дипломата-шпигуна, виріс у еСеРеСеРі, згодом емігрував до Штатів… Отож, у одному зі своїх інтерв’ю він так оцінює культуру країни, в якій знайшов собі притулок:

«До Штатів з’їхались люди зі всього світу, на одній території зійшлись десятки еміграцій… Але окремі шматки різних культур, цивілізацій, занесених до Америки, не створили нового феномену. Вони тут взаємно знівелювалися. Зосталося лише одне: нічим і ніким не втамований потяг заробити якомога більше грошей.

Вони мають високий побутовий рівень життя. Американці дуже людяні, виховані на принципово доброму ставленні до інших людей. Вони прекрасно тебе зустрічають, з певною щедрістю – щоденних економічних проблем для них не існує. Але вражає їхня світоглядна обмеженість… В Америці відбулась колосальна культурна революція… на користь відсутності культури… Ніхто не знає, хто такий Хемінгвей, Фолкнер… Їхня школа випускає малоосвічених людей. По суті, вона не дає ніякої освіти. В багатьох школах на уроках дозволено слухати радіо, не існує домашніх завдань, напам’ять нічого не вчать – ні віршів, ні прози… Телевізор тут основний навчитель…

Більшість американців нікуди не їздять. Це нам здається, що вони багаті й подорожують по всьому світові. Нічого подібного. Вони не хочуть нічних подорожей. Я пам’ятаю, моя сусідка, багата жінка, одного разу сказала мені: «Містере Соколов, ми чули, що ви із Росії приїхали. Мабуть, це дуже цікаво… Але вибачте нас, будь ласка – ми навіть не знаємо, про що вас запитати…»

… В країні величезна кількість музеїв, театрів, концертних залів, усіляких інших культурних цінностей, але люди не користуються ними… Суспільство виховання в тому, що за гроші можна купити все… Й дійсно: туту все продається й купується: культура, талант, духовність.

… Ті, хто приїхав сюди з Росії, зі своїми бібліотеками, через рік-другий починають розуміти, що тут зовсім інша школа цінностей і вони перестають читати по-російськи, розлучаються зі своїми книгами, роздаровують їх, продають. Вони американізуються.. В Америці немає інтелігенції… такого явища, як наша інтелігенція, немає ніде в світі… Перебравшись сюди, до Штатів, вони деградують катастрофічно…

І взагалі: американізація – це смерть всієї культури… Я бачу, як ця чума наступає на Європу… Я відчуваю це в Греції – цілковите буржуазне знетямлення суспільства, люди думають тільки про гроші…

… Я жив у Канаді, в Штатах, тепер живу в Греції. У мене ніде нічого нема…

Та, слава Богу, існує країна моєї мови…»*

* Саша Соколов, фрагменти з інтерв’ю «Я повернувся, щоб віднайти втрачене», з книги Ф.Медведєва «Після Росії», Москва, вид-во «Республіка», 1992. – 463 с. (Медведев Ф.Н. После России. М.: Республика, 1992. – 463 с.)