НА СПОМИН ЗИМОВИХ СВЯТ
в тихому білому
в білій тиші
в незабутньому
забутті
на порозі чужого
дитинства
янгол зі снігу
стоїть
ОСЬ ПРОДАВЕЦЬ
РІЗНОКОЛІРНИХ КВІТІВ
З ПАПЕРУ
посеред чорно-білої зими
навпроти річища людського
живу в підземнім
переході
а поряд мене —
тихий хтось
ладнає обважнілі крила
(теж на продаж?):
пір'їну за пір'їною фарбує
червоним, синім, золотим
і зрідка — каже,
мов до мене: «Я не той,
що снивсь тобі, малому глушману
і ясновидцю, —
в німотних здичавіннях плоті
в небесних схронах для імен
ще ненароджених
ти тільки вчишся говорити
ще з глини зліплені трахеї
слова найперші не забули
ще довго йти повз тебе
будуть
невидимі навчителі мовчання".
НА МЕЖАХ
Зникає літо в полинах,
Кров проступає на бинтах,
У порожнечі завмирає серце, —
Окрут повернення...
Та в рідній хаті
Щоночі душать сновидіння, —
Я знову буду серед тих,
Хто вже не вернеться з походу...
ЛОГОМАХІЯ
в темних руках забуття
жінка тримає моє обличчя
моє здичавіле ім’я
наприпочатку зими самовидців
(в темних руках забуття)
жінка тримає моє обличчя
розтулити боїться сліпі долоні
пригадати боїться себе
в зовсім іншому — світлі?
світі?
святі?
...без можливості подвоєння голосних
пасіонарність здвоєних безголосих
набуває обрисів тихого божевілля
на білім обрусі твоїх колін
в гущині занімілих
а б е т о к.
**
кімната самоти
пилюка божевілля
мені наснилась ти
сумного тіла
зілля
і мить причастя
відчаєм кохання
**
вечірні дерева
діти німого
бога
край дороги
себе виглядають
ПОШУКИ СХОВИЩА
... ранком в містечку Гьорліц
намагаючись віднайти кілька слів
принагідних мовчанню (читай: прощанню)
відчуваючи на мить відразу
до рідної мови
залишаючи про запас (ще недоторканий)
коротке й протяжне
ісh sterbe
намагаюся пригадати своє обличчя,
перетворене в завіконний пейзаж — ім'я,
найостанніше, котрим ти викликала
мене,
новонародженого забуттям і поверненням
в
тіла твого теплі хвилі — на межі скам'яніння
поцілунки крізь шкло надвечірньої шиби
вістря божого циркуля дотикається серця
вже окреслене коло
для любові й печалі
вже розчахнуто браму
для шаленців мовчання
вже твої імена невіддільні від тіла
вже: так довго живем, тільки коси чомусь
не сивіють (...)
упокорення днин після Здвиження
нерухомістю птахів
спогляданням покинутих крил...
ніч гадючих постав:
глядачем біля них є (чи буде)
Опівнічний Межник
не допитуйсь у мене про нього —
ще не можна не треба не час (...)
від ранкового відчаю —
до вечірнього чаю
там, де слово було
я тебе заховаю...
Юрко Ґудзь. Вірші: "На спомин зимових свят", "Ось продавець різноколірних квітів з паперу", "На межах", "Логомахія", "кімната самоти...", "вечірні дерева...", "Пошуки сховища" // Косень’93. - Упоряд. Анатолій Сірик. - Житомир: Вид-во "Сі-еН-еС", 1993. - С. 19-20.
Немає коментарів:
Дописати коментар