Олександр Хоменко. Десять років довкола озера [уривок]

Олександр ХОМЕНКО

ДЕСЯТЬ РОКІВ ДОВКОЛА ОЗЕРА
Огляд українського літпроцесу в 1993-2003 р.р.

Новожахів і реконкіста

[…] «Але рано чи пізно світові доведеться усвідомити свою «хутірську» покинутість, спізнати всі безодні своєї хворої душі. Ось тоді... й згодиться шкільний досвід української новелістики. В її початкові класи ще прийдуть учні – досвід боротьби з небуттям, вміння долати абсурдність не пропаде марно», – ствердження непроминальної українського вибору й шляху було для Юрка Ґудзя ще одного письменника з когорти традиціоналістів своєрідним горизонтом сподівань, візією збулості мовленнєвого досвіду письма. На відміну від Пашковського, який схильний перебільшувати значення учительства й проповіді, Ґудзь лишався найперше оповідачем – історій про дивних людей дивної землі. Після його трагічної загибелі говоритимуть, що він писав тяжко – як косив чи орав. І підсумкова збірка його прози «Замовляння невидимих крил» несе на собі виразний відбиток цієї, як висловився М. Куліш, української журби. А разом з тим – яким би парадоксальним подібне поєднання не видавалося на перший погляд – заледве чи бодай ще в одній книзі минулого десятиріччя читач мав нагоду зустрітися віч-на-віч з таким рівнем осягнутої метафізичної піднесеності письма. З «онімбленістю» (Є. Концевич) больового спалаху іншого життя, нехай це будуть історії про сільського муляра в забутому людьми і долею селі, для якого сенсом існування стало читання віднайдених в напіврозваленому колгоспному клюбі книги Марко Поло або колишнього бійця батальйону «Нахтігаль», що вишукує посеред вокзального юрмища свої спогади про найближчих людей. […]

Хоменко О. Десять років довкола озера [уривок] // (Інтернет-видання «Зміна», 2 червня 2004 р.) http://dyskurs.narod.ru/Homenko.htm