Вітрило піднято!

Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО

ВІТРИЛО ПІДНЯТО!

В українській літературі дедалі певніше заявляє про себе покоління тридцяти-сорокалітніх. Його характерною рисою є поєднання суворого життєвого досвіду з ґрунтовною професійністю. Одним з характерних представників цього літературного покоління, якому припало завершувати XX й відкривати XXI століття вже в умовах незалежної Української держави – є Юрій Ґудзь.
Він народився 1956 року в селі Миколаївці, що на Житомирщині. Отже, людей, побут, світ українського села пізнав не з чужих слів. Служив, як і годиться, в Радянській Армії. Закінчив Київський педагогічний інститут імені М. Драгоманова. Кілька років викладав історію в сільських школах Житомирської та Київської областей. Працював науковим співробітником в Музеї народної архітектури та побуту України, потім – у житомирській незалежній газеті «Голос». Нині – заступник головного редактора журналу «Авжеж!» (цей задерикуватий, але й змістовний часопис виходить невеличким тиражем у Житомирі, а редагує його Василь Врублевський).
1991 року «Молодь» у черговій своїй касеті видала першу збірку поезій Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього хронопа». Цю назву коментувати змушений був сим автор: «Хронопи – герої новел Хуліо Кортасара, про яких відомо тільки те, що вони зелені й вологі». А ось уривок з однойменного вірша:

весна літо
на-ес-на то-лі-то
наа-на лі-то-то
ой йо-ной у-ю-тю
шуга-шуга гатя-гатя
внрк хрщ
ха-ча ого

Далі, зрозуміло, змальовуються в аналогічний спосіб осінь і зима. Як бачимо, Юрій Ґудзь пройшов через мовне експериментування і формальні пошуки – етап закономірний і навіть необхідний для молодих письменників. Але поряд наведених зустрічаємо в першій книжці поета і такі вірші:

На східцях, біля входу в зиму,
сидить старий у порваній куфайці.
Коли б його хто пивом пригостив,
він розповів би давню таємницю:
«Он там, під чорним постаментом,
зарили в землю дзвони стоголосі.
А щоб ніхто не зміг їх відкопати,
то зверху присобачили Вождя,–
в каміннім френчі, в чоботях високих.
Одне, мабуть, вони не врахували –
який тут благодатний чорнозем.
Розтане сніг, прогріє сонце кості,
мене покличе жінка до вікна:
«Дивись, старий! За ніч одну
крізь чорну землю і каміння
зелені дзвони знову проросли...»

Як ми могли пересвідчитися, в нових віршах Юрія Ґудзя помітно переважає друга тенденція. Мабуть, наступна його поетична збірка відрізнятиметься від попередньої передусім якісно.
У прозі Юрія Ґудзя виразно з самого початку вияскравилась лінія реалістична, строга, достовірна. Втім, реалістичність, достовірність його письма і тут розцвічені отим самим мовним експериментом і збагачені формальним пошуком. Іншими словами, письменник Юрій Ґудзь розвивається нормально, природно. Результатів цього природного розвитку чекаємо з нетерпінням і надією.
А поки що – дебют прозаїка Юрія Ґудзя на сторінках «Дніпра».

Череватенко Л. Вітрило піднято! [Передмова до оповідання «Скажи нам про любов…». Дебют прозаїка Ю.Ґудзя] // Дніпро. – №4-6, 1993. – С.126