Микола Васильченко. Пам’яті Юрка Ґудзя

Микола ВАСИЛЬЧЕНКО

ПАМ’ЯТІ ЮРКА ҐУДЗЯ

Першого липня йому виповнилося б 48. Ориґінальний митець, який однозначно не вкладався у традиційне «прокрустове ложе» поезії, Юрко Ґудзь пішов із життя 20 лютого 2002 року. Покинув його несподівано, як нерідко це буває, на жаль, з тими глибокими особистостями, для яких творчість – понад усе. Залишивши нам солідну і, як не прикро, ще й досі достатньо не проаналізовану поетично-духовну спадщину.
Його поезія, яку він називав «сіленціографією», складається з унікальних текстів – «тихотворінь», у яких поруч зі звичним словом органічно живуть собі пауза й ритм, поєднані у своєрідну «зону мовчання», у певний часопростір. Юрко прагнув розширити хрестоматійну, звичну зону віршування – і зумів-таки досягти несподіваних вершин. Відповідно, і в житті він тримався з особливою гідністю, нізащо не йдучи на компроміси із власною совістю, грішми й речами, за які цупко тримається довколишній світ. Через те дехто вважав його диваком, такою собі «білою вороною», навіть не підозрюючи внутрішнього душевного розмаху поета.
5 липня його спом’янули друзі. В обласній науковій бібліотеці за творами Юрка Ґудзя пройшла вистава одного актора «Nеабищо the best» у талановитому виконанні Олега Левченка. Прозвучали щемливі рядки з Юркової поеми «Барикади на хресті...», інші поезії. У тому числі пронизливе:

«...вожді, засліплені
міражами влади,
влада, засліплена
міражами держави,
держава, засліплена
міражами вождів...»

Коли я дивлюся на його строгий чорно-білий фотопортрет, чомусь щоразу стає моторошно. Здається, Юрко донині глядить, наче випробовує поглядом, зі свого високого Хреста. Чи причалимо до цієї висоти?

Васильченко М. Пам’яті Юрка Ґудзя // Вільне слово. – №28, 09 липень 2004.