Василь Врублевський. Про нас... (Сорок днів)

Василь ВРУБЛЕВСЬКИЙ

ПРО НАС…
(Сорок днів)

Якось у цьому плині (чи захарещеності?) буднів зовсім негадано і несподівано пройшла (чи промайнула?) непоміченою сумна дата.
Сорок днів по смерті Юрка Ґудзя.
Сорок днів… Сорок…
Просто сорок днів… І, на жаль, було б нещирістю сказати: На жаль, не розривається!..
Нудне і корисливе буття засмоктує, затягує, – і кожен прожитий без Юрка день (на жаль!) не загострює відчуття непоправної втрати, а навпаки: гоїть рану…
І запитуєш себе: а чи була рана? Чи того дня, чи тієї миті, коли дісталася до тебе страшна звістка, – чи здригнулося твоє серце, чи запаморочилося в голові від усвідомлення, що вже ніколи більше ти не зустрінеш Юрка, не перемовишся з ним бодай незначущим словом?
І маєш чесно собі відповісти: ні, не здригнулося… ні, не запаморочилося… черствію. Сорок днів очерствіння…
Тільки Юркові черствість уже не загрожує. Бо там, у сирій землі, де нині тіло його, – не черствіють.
…однак хочеться сподіватися, що ліпше йому було б тут. Серед нас. На Михайлівській. Пити каву. Розбалакувати про мистецтво. Про людей. І про наші з вами сорок днів…
Бо не Юрко для нас помер! Це ми померли для нього.

Врублевський В. Про нас… // Вільне слово, 2 квітня 2002.