Віктор ГЕРАНТ
ЗГАДАЙ І… ПОМОВЧИ
Поринь у спогади, у міжпланетні далі.
Побачиш там на пам’яті скрижалях
сліди присутності Юркової душі...
Роковини смерті Юрка Ґудзя зібрали його друзів, прихильників його творчості у Житомирському краєзнав-чому музеї, де 21 лютого пройшов вечір пам’яті письменника, лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та кількох міжнародних премій. Того ж таки 21 лютого започаткова-но сайт, присвячений творчості Юрка Ґудзя, а з сімнадцятої до дев’ятнад-цятої години у веб-просторі прохо-дила Internet-конференція, в якій бра-ли участь знайомі, друзі, колеги, вузівські однокашники загиблого минулої зими письменника, поета, худож-ника.
Смерть неординарної особистості чомусь завжди стає своєрідним ката-лізатором уваги да його життя, творінь, пошуків, устремлінь. Юркових надбань це стосується у найповнішій мірі. Його побутова непомітність, йото життєва сором’язливість часто затуляли увагу до його не пересічних і досі далеко не осягнутих творінь. Його твори, можли-во, привернуть увагу чималої кількості критиків, художників, філософів, які намагатимуться осягнути глибину епохи. Ту глибину, у яку часто поринав у своїх творах Юрко Ґудзь. Власне, як і ту ви-сочінь, куди він ще частіше злітав ра-зом зі своїми вишукано інтимними ду-мами, переживаннями, болями і одкро-веннями. Юрко був доволі окремішною особистістю навіть серед літераторів, серед митців, серед знаменитостей. Хоча сам себе ні в чому знаменитим не вважав. Власне, знаменитість – це не для нього. Знаючи Юрка, можна сто-відсотково стверджувати, що вона, зай-ва відомість, мабуть-таки заважала б його мандрам межи своїх улюблених планет. Певний час Ю. Ґудзь достат-ньо чітко окреслювався в колі авторів житомирської прозової школи. Зреш-тою, як такої, «школи» зараз ніби й не існує. Та й Юрко більше полюбляє мандрувати поміж, рифами літератур-них уподобань самостійно, утаємниче-но, інтимно. В тому була сила його бачення невідповідностей та дисгар-монії буття, в тому була сила його намагання передати жахіття людської недосконалості. Юрко досяг у пошуці «невимовного і потаємного» такого поезійного сяйва, такої сили і пере-конливості, він настільки занурювався в глибини світла й темряви, що іноді його талант можна було (і треба буде) ототожнювати з роллю посланця ви-щих, неземних сил, які наділені особ-ливою здатністю сприймати наше з вами сьогодення.
Роман Ю. Ґудзя «Не-Ми», його збірки поезій «Postscriptum до мовчання», «Маленький концерт для самотнього хронопа», «Боротьба з хво-рим янголом», нарешті – остання збірка новел та оповідань «Замовлян-ня невидимих крил», що вийшла за калька місяців до Юркової загибелі – все це має стати об’єктом вивчення, причетності, співпереживань сучасно-го та майбутнього читача, якому доля визначить щасливу нагоду долучати-ся до високих устремлінь і пошуків гарної і теплої, напрочуд приємної душі незабутнього Юрка Ґудзя.
Герант В. Згадай і… помовчи // Субота. – №9, 27 лютого 2003.
Немає коментарів:
Дописати коментар