Марія СИДОРЕНКО
ВІДІЙШОВШИ ЗІ СНІГОМ
У приміщенні Житомирської обласної наукової бібліотеки відбувся вечір пам’яті члена НСПУ Юрка Ґудзя, який рік тому трагічно відійшов у засвіти.
Зібрання відкрив голова Жи-томирської обласної письмен-ницької організації О.Є. Опанасюк, сказавши, що, здається, зовсім нещодавно у цьому залі вів академію літоб’єднання сам Юрко Ґудзь на засадах голови об’єднання творчої молоді. Він був дуже порядною і скромною людиною, віруючою в Бозі, яка знаходилася у всякденному пошу-ку Правди та Істини.
Вечір пам’яті організували люди, які близько знали Юрка Ґудзя як творчу особистість – викла-дач Житомирського педагогічно-го університету Володимир Білобровець та прозаїк Василь Врублевський. Саме вони вирішили й зібрати творче надбання Юрка Ґудзя (поетичне і прозо-ве, завершене і розпочате) і видати окремою книж-кою.
Адже не так багато людей в Житомирі, ска-жімо, навіть у його мис-тецьких колах, знають про цього житомирсько-го поета і прозаїка, який одним, що спілкувалися з ним, імпонував, а іншим був незрозумілим до категоричного несприйняття. Але незаперечним абсо-лютно для всіх – хто знав, хто іще познайомиться з глибоким і точним афори-стичним світосприйман-ням Юрка Ґудзя в його творах, є і залишиться те, що він повністю не відбувся.
Очевидно, поезія – то була лише прелюдія до таланови-тої прози, якій, на жаль, не дано було у повному обсязі мислень і видань дійти до свого спраглого читача.
Справді, одним із улюблених образів Юрка Ґудзя був – відійти зі снігом. Отак, рік тому, його тіло відспівали у Михайлівській церкві м.Житомира, поруч всю ніч сиді-ли близькі знайомі. Разом з ним відійшов і той уявний світ, який створив собі за життя, і втручати-ся в який – хай й інтелігентно, нерізко – але не дозволяв Юрко Ґудзь нікому.
Ще одним його улюбленим словом у творчій спадщині може бути «щезнення». Це щось менш категоричне, аніж «смерть», хоча й смерть це, погодьмося, лише переміна буття, а не остаточна його зупинка.
Юрко Ґудзь прожив лише да-леко не повні 50 років. Родом він з Немильні Новоград-Волинського району; принагідно зауважу, що саме на його малій батьківщині як про письменника про нього нічо-го не знають.
У київському видавництві ЦК ЛКСМУ(МДС) «Молодь» 1991 року у серії «Перша книжка поета» вийшла невеличка збірочка «Маленький концерт для самотнього хронопа», яка, як і вважав сам її ав-тор натоді, стала першопочатком його творчої долі. Проте, як стало відомо пізніше, у Торонто 1990 р. вже була опублікована його пер-ша книжка, про що й сам автор не відав.
Перечитуючи все те, що зали-шилося в архівах Юрка Ґудзя, його укладники заз-начили: поза сумнівом, письмен-ник стояв на порозі написання того прозового твору, який став би наріжним для нашої доби, справжнім одкровенням світу.
Зі згадками про незвичайну людину і перспективного митця виступили письменники І.Редчиць (він прочитав зворушливий вінок сонетів, присвячений Юр-кові Ґудзю), Василь Ярмолюк, викладач Житомирського педуніверситету В.Т. Чайковська, а та-кож члени літературного об’єд-нання.
... Так чомусь найчастіше трапляється в житті, що про об-даровану особистість з належною увагою говорять лише після її смерті. Це, очевидно, теж отакий традиційний фраг-мент з нашого буття, яке було прикрашене непересічним письменником, що далеко не все явив читачам і який інколи, даруючи книжечки свої, в авто-графі зазначав: «Ю.Ґудзь (Хома Брут)».
Сидоренко М. Відійшовши зі снігом // Місто. – №7, 13 лютого 2003
Немає коментарів:
Дописати коментар