Юрко ҐУДЗЬ
«СВІТЛО НА ХУТОРІ КУРЯЧА СЛІПОТЬ»
Книга Олександра КУЛЕШІ і «На хуторі Куряча Сліпоть» – явище цікаве й самобутнє. Стихія мови поліщуків, майже не відома читацькому загалу, буяє тут яскраво і потужно, сміхова культура домінує над трибом щоденного виживання, над непотребним досвідом новочасної дегра-дації.
«... Наш молодий автор взявся за непросте завдання, –зазначає в передмові до збірки О. Кулеші письменник В. Грабовський, – заглянути глибоко в душу простій людині, яка живучи в такій глухій, без жодних перспектив, місцині, приречена, як сказав би критик, на вимирання у хижій боротьбі за виживання, в і крайньому випадку, має мучитись від усвідомлення своєї неповноцінності, марнотратності власного життя у ці пострадянські, постчорнобильські, а по суті, -апокаліптичні часи». А вона (людина), уявіть собі, навіть вусом не веде. Навпаки, продовжує труїти себе надміром спиртного, брутально лається (а чому ж тут дивуватися, коли поле її духовної діяльності – толочене й перетолочене, починаючи від монголотатарських орд і кінчаючи сталінськими інквізиторами. Ці темні й забиті дядьки й тітки одначе зумі¬ли зберегти в собі безмежну доб¬роту...»
І це уможливлює певні надії – на буттєвому рівні.
На літературному ж – інакше. Тут існує жорстка необхідність йти далі, не зупинятись на осягнутих інтонаціях і прийомах, необхід¬ність вириватись за межі т.з. «ка¬рнавальної стилістики».
Інакше всі здобутки почнуть вироджуватись до рівня побутово¬го «ковінькізму» – без усвідомле¬ння внутрішнього трагізму людсь¬кого мовлення взагалі... Бо в суча¬сній трагедії, за висловом класика-нобеліанта, гине не герой, а ці¬лий хор усього дійства. Ми є свід¬ками вимирання й щезнення ос¬нови нашої нації, підложжя нашої культури – вкраїнського селянст¬ва. Це ті люди, які, згідно визначе¬ння Освальда Шпенглера, автора знаменитої книги «Падіння Євро¬пи», є останніми аристократами духу в змасифікованому суспільс¬тві, останніми носіями традицій і високої культури, – бо дві попе¬редні аристократичні верстви – дворянство й духовенство вже винищені й знівельовані сучасною цивілізацією.
Щоб свідчити про подібні речі, замало так званої «сміхової сти¬хії», замало т.з. «карнавальної культури». Необхідно засвоїти все те, що зроблено попередниками в цьому напрямку: трагічний камертон русинської говірки в но¬велах Василя Стефаника, могут¬нє епічно-християнське дихання романів Миколи Закусила, їхнє літургійне звучання...
Засвоїти те все, і йти далі – шукати власні спертя на давньо¬му людському шляху, – до межі, до крайнеба, – там, де втомлена матерія щоденних зусиль перет¬ворюється в незнищиме світло колись обіцяного Преображен¬ня...
Інакше на хуторі Куряча Слі¬поть так і не розвидниться ніко¬ли.
З найкращими побажаннями до автора і всіх літстудійців
Юрко ГУДЗЬ.
Примітка. Насправді книжка називається: Олександр Кулеш «На хуторі Курина Сліпота» (Жи¬томир, вид-во «Полісся»-2000 р.).
Ґудзь Ю. «Світло на хуторі Куряча Сліпоть» // Орієнтир 6+1. – №12, 23 березня 2000 р. – 2 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар