Олег Гуцуляк. Моралістична концепція виникнення постмодернізму

Моралістична концепція виникнення постмодернізму

“...постмодернізм виник у Парижі в специфічно лівому, якщо не суто прокомуністичному середовищі. Ліотару й Бодріяру довелося в 70-х роках оголосити себе постмодерністами, щоб скинути з себе ветхе прикриття лівих модерністів 60-х років і виправдати у власних (як і чужих) очах тривіальність своїх захоплень прямим догматичним марксизмом у 50-х... Необхідно було придумати назву для того, що лишилося, для тих, хто залишився без свого рідного комунізму, марксизму, без Сталіна, Мао і Сартра... Себто: той, хто потерпів поразку, описує свій власний крах як всесвітню катастрофу. Чи не тому постмодерністи так люблять говорити про кінець історії, літератури, людства взагалі, прагнучи свою особисту вичерпаність перенести в універсальний вимір?..” (Олександр П’ятигорський). “Контрпостмодерніст” Девід Гірш у праці “Деконструкція літератури” звинувачує постмодернізм та його попередників, лівих модерністів, у сучасному імморалізмі, а український критик Юрій Гудзь наголошує на відносності будь-яких моральних імперативів, на неодмінній “амбівалентності” українського постмодернізму, що проштовхується на широку арену завдяки вмілому маніпулюванню неперетравленими як слід бахтінізмами про сміхове перевертання й взаємне заміщення “високого” і “низького”: “...вся схема т. зв. карнавальної культури лежала в основі саме тоталітарного соціуму, який забудь-яку ціну прагнув позбавити людину реальних орієнтирів на традиційні, усталені цінності, намагався перетворити її внутрішні опори на вихор здичавілих колективних дійств... Бо що є ГУЛАГ, як не величезний кін для здійснення страшного карнавалу? Там і справді абсолютно все позбавлене реального глузду, перекинуте з ніг на голову доконаною, нічим не обмеженою свавільністю нищення людського в людині (...) І саме звідти (...) Михайло Бахтін започаткував свої теоретичні розробки...” (Ю. Гудзь). Антитезою постмодернізму моралістична критика розглядає практику “...вибрати долю загалу, не відвернутися, не сховатися від нещасть більшости, говорити від імені тих, хто приречений на мовчання... Бо ж саме готовність митця розділити в часи лихоліття долю більшости визначалась Альбером Камю як найважливіший чинник збереження власної індивідуальности... Але рано чи пізно світові доведеться усвідомити свою “хутірську” покинутість, спізнати всі безодні своєї хворої душі. Ось тоді... й згодиться шкільний досвід української новелістики. В її початкові класи ще прийдуть учні – досвід боротьби з небуттям, вміння долати абсурдність існування не пропаде марно...” (Ю. Г.). ЛІТЕРАТУРА: Г у д з ь Ю. P. S. – На припочатку ста літ самотности // Кур’єр Кривбасу. – 1997. – Ч. 8. – С. 139–143.

Джерело: Олег Гуцуляк. Моралістична концепція виникнення постмодернізму // http://proza.com.ua/enc/index.php?sym=&p=26