“...постмодернізм виник у Парижі в специфічно лівому, якщо не суто прокомуністичному середовищі. Ліотару й Бодріяру довелося в 70-х роках оголосити себе постмодерністами, щоб скинути з себе ветхе прикриття лівих модерністів 60-х років і виправдати у власних (як і чужих) очах тривіальність своїх захоплень прямим догматичним марксизмом у 50-х... Необхідно було придумати назву для того, що лишилося, для тих, хто залишився без свого рідного комунізму, марксизму, без Сталіна, Мао і Сартра... Себто: той, хто потерпів поразку, описує свій власний крах як всесвітню катастрофу. Чи не тому постмодерністи так люблять говорити про кінець історії, літератури, людства взагалі, прагнучи свою особисту вичерпаність перенести в універсальний вимір?..” (Олександр П’ятигорський). “Контрпостмодерніст” Девід Гірш у праці “Деконструкція літератури” звинувачує постмодернізм та його попередників, лівих модерністів, у сучасному імморалізмі, а український критик Юрій Гудзь наголошує на відносності будь-яких моральних імперативів, на неодмінній “амбівалентності” українського постмодернізму, що проштовхується на широку арену завдяки вмілому маніпулюванню неперетравленими як слід бахтінізмами про сміхове перевертання й взаємне заміщення “високого” і “низького”: “...вся схема т. зв. карнавальної культури лежала в основі саме тоталітарного соціуму, який забудь-яку ціну прагнув позбавити людину реальних орієнтирів на традиційні, усталені цінності, намагався перетворити її внутрішні опори на вихор здичавілих колективних дійств... Бо що є ГУЛАГ, як не величезний кін для здійснення страшного карнавалу? Там і справді абсолютно все позбавлене реального глузду, перекинуте з ніг на голову доконаною, нічим не обмеженою свавільністю нищення людського в людині (...) І саме звідти (...) Михайло Бахтін започаткував свої теоретичні розробки...” (Ю. Гудзь). Антитезою постмодернізму моралістична критика розглядає практику “...вибрати долю загалу, не відвернутися, не сховатися від нещасть більшости, говорити від імені тих, хто приречений на мовчання... Бо ж саме готовність митця розділити в часи лихоліття долю більшости визначалась Альбером Камю як найважливіший чинник збереження власної індивідуальности... Але рано чи пізно світові доведеться усвідомити свою “хутірську” покинутість, спізнати всі безодні своєї хворої душі. Ось тоді... й згодиться шкільний досвід української новелістики. В її початкові класи ще прийдуть учні – досвід боротьби з небуттям, вміння долати абсурдність існування не пропаде марно...” (Ю. Г.). ЛІТЕРАТУРА: Г у д з ь Ю. P. S. – На припочатку ста літ самотности // Кур’єр Кривбасу. – 1997. – Ч. 8. – С. 139–143.
Братство Юрка Ґудзя – це не лише конкретні прізвища, за якими стоять відомі люди, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка - це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього. Керівник блоґу: Олег Левченко oleg_levchenko@ukr.net
- Поетичне братство Юрка Ґудзя
- Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).
понеділок, 1 червня 2009 р.
Олег Гуцуляк. Моралістична концепція виникнення постмодернізму
Моралістична концепція виникнення постмодернізму
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар