Рибак Віра Костянтинівна (мати Юрка Ґудзя), світлини з сімейного архіву

Мама Юрка Ґудзя - Віра Костянтинівна Рибак (після закінчення інституту, 1955 р.).

Там, де були мамині грядки - тепер ознаки повного здичавіння.. Зарослі бур'яну на місці її щоденної праці..
Віко вечірньої скрині ще не зачинене зовсім - крізь щілину, через край ллється, густішає низьке світло.. Саме такої пори минулого літа з мамою вдвох ми поливали дві грядки огірків і помідорів.. Я від ставка двома відрами носив воду, а мама, півлітровим слоїком черпаючи з відра, напувала кожну зіллину окремо.. Сонце, вибите дно бочки з червоним медом, повільно ховається за верхів'я притихлих навпроти ночі дерев.. Опісля денної немилосердної спеки важко дихається не тільки людям, але й рослинам.. Вони важко зітхають і охають від несподіванки, потрапивши під потік рятівної вологи.. Вдячність свою видихають пахощами (це так сильно відчутно, коли йдеш поміж зелених рядків), і п'ють, п'ють - відчайдушно вгамовують нестерпно терплячу спрагу.. (уривок з роману "Не-Ми")



Мама з однокурсницями , приблизно 1952-53-й р.

Мені видається інколи, що той світ - це лиш якесь суттєве (сутніснодійсне) відображення нашого земного життя.. Щось схоже на перехід од геометрії трьох вимірів до більш складної системи - може, стереометрії багатовимірностей.. Але щось найхарактерніше, найсуттєвіше з цього світу зберігається й в тамтешньому просторі., Щось залишається без змін.. В ньому мама пояснює комусь, що рай - це місце, де ніколи не гасять світло, не вимикають його, - як в камері безсмертників, а при світлі вона не може заснути, от і приходиться, щоб якось згаяти даровану вічність, писати-переписувати конспекти з історії СРСР, - готувати відкритий урок (для інспектури з підземельного світу), який ніколи вже не відбудеться.. (уривок з роману "Не-Ми")


Мама із онучкою Настею (донькою Раїси Ґудзь). Немильня 1989 р.