Навіки залюблена у свою Україну. Пам’ять про Нілу Зборовську

НАВІКИ ЗАЛЮБЛЕНА У СВОЮ УКРАЇНУ

24 серпня 2011 року пішла з життя Ніла Вікторівна Зборовська — відомий та яскравий науковець, критик, письменниця. Вона захоплено, талановито, на повну силу жила філологічною наукою. Неймовірно працьовита — завжди наполегливо, ревно, доскіпливо, крізь сотні прочитаних та проаналізованих текстів ішла до наукової суті. Людина нестандартного бачення, неординарного мислення. Її праці викликали резонанс. Жваві дискусії навколо її оригінальних книжок у наукових колах, на сторінках літературознавчих часописів — незалежно від полярності поглядів — це свідчення незаперечного авторитету Ніли Зборовської в науковому світі, свідчення того, що її підходи, висновки збурюють думку, нікого не залиша­ють байдужим. Її науковий, творчий доробок — невід'ємна складова інтелектуальної думки вже незалежного українського світу.

Народилася Ніла Зборовська 27 вересня 1962 року — на свято Воздвиження Хреста Господнього — у селі Рубаний Міст на Черкащині. Завжди пишалася своїм родом, з глибинною внутрішньою повагою, теплом і любов'ю говорила про батьків — Віктора Степановича та Ганну Павлівну, про свою велику творчу і дружню родину. Закінчила Мар'янівську середню школу Лисянського району, у 1981—1986 роках навчалася у Київському державному університеті ім.Т.Г.Шевченка. Закінчила Його із відзнакою, працювала вчителем у Новосілківській середній школі, викладачем у Ржищівському педагогічному училищі. За розподілом від Інституту літератури АН країни навчалася в аспірантурі при Інституті літератури і мистецтва АН Казахстану в Алма-Аті, яку завершила успішним захистом кандидатської дисертації із проблем розвитку романного мислення в літературі (1990). Від 1991 року — науковий співробітник (із 2010-го — провідний науковий співробітник відділу української літератури XX століття) Інституту літера­тури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Паралельно з науковою діяльністю в інституті викладала в Києво-Могилянській академії, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, з 1996 року працювала на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Участь у величезній кількості конференцій — зарубіжних та українських, де Ніла Зборовська авторитетно, з фаховою гідністю представляла найновішу українську науку. Десятки статей у літера­турознавчих збірниках та часописах. Розділи в «Історії української літератури XX ст. у 2-х томах». Підготовка і захист аспірантів, про яких піклувалася, як про власних дітей. Редактор 12-го тому «Академічної історії української літератури у 12-ти томах». Щойно здобула ступінь доктора фі­лологічних наук... Ще скільки всього вона прагла зробити і вірила, що на­пише, зробить...

Ніла Вікторівна пішла з життя у День Незалежності нашої держави. Лю­дина незалежної вдачі... Справжня громадянка, навіки залюблена у свою Україну. Вона мала напрочуд сильний, сміливий, упевнений характер, характер дії та невпинного пошуку... Була вродливою жінкою з поглядом огорнутим мрійливим, загадковим, чарівливим серпанком... Пішла, зали­шивши свої сміливі думки, впевнений голос у яскравих дослідженнях, монографіях: «„Танцююча зірка" Тодося Осьмачки» (міфологічно-архетипне прочитання його прози та поезії), 1996; «Феміністичні роздуми. На карна­валі мертвих поцілунків», 1999; «Моя Леся Українка. Есей», 2001; «Психоаналіз і літературознавство: Посібник», 2005; «Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури», 2006; у художніх тво­рах: «Мама», «Дзвінка» (повісті, 1999); «Українська Реконкіста», 2003 — за авторським визначенням жанру — «антироман», який став своєрідною спробою «змоделювати оптимістичний вихід із перехідного деструктивного періоду»... Її статті 1990-х ставали явищем у вирі наукових дискусій навколо модернізму та постмодернізму: «Культ суб'єктивності та абсолют тексту» («Світовид», 1996); «Завершення Епохи, або Літературна ситуація кінця сто­ліття» («Кур'єр Кривбасу», 1996); «Постмодерна ситуація в українській літературі» («ІІІ Міжнародний конгрес українознавців у 2-х кн.»); «Без задавнених комплексів і стереотипів» («Слово і час», 1997) та багато-багато інших, написаних у наступне десятиліття. Захопившись у 1990-х роках феміністичною критикою, впроваджувала її у вітчизняне літературознавство в Інституті літератури разом Із Соломією Павличко, Тамарою Гундоровою, Вірою Агеєвою; подальшу творчу увагу присвятила психоаналітичній методології. Своїми ж працями «Психоаналіз і літературознавство» та «Код української літератури» випробувала можливості літературознавчого психоаналізу в українській науці. Розуміла психоаналіз як певну інтелектуальну стратегію, методологію, котра може послужити імпульсом до національного самоусвідомлення. Зрештою, у своїй докторській монографії запропонувала провокативний авторський проект психоісторії української літератури — від художньої практики Сковороди та Котляревського до найновіших письменницьких спроб. Пояснити код української літератури як передусім код української державності стало її особистим завданням ствер­дити свою віру в українські можливості, силу — попри увесь травматичний національний досвід — в українську прийдешню долю. Інтелектуально тонко, глибоко професійно Ніла Вікторівна підходила до кожної літератур­ної проблеми, питання. Завжди розуміла вразливість неординарного підходу, складність, із яким нова контроверсійна думка прокладає собі шлях, тож працювала самовіддано, хоробро, відчайдушно, з викликом.

Царство Небесне, вічна пам'ять цій світлій, довірливій, ніжній душі.

Колектив Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, філологи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького