Сторінки

неділя, 25 січня 2009 р.

"Торкаючись вустами всіх початків"

Валентин ГРАБОВСЬКИЙ

«ТОРКАЮЧИСЬ ВУСТАМИ ВСІХ ПОЧАТКІВ»
Перша книжка поета-земляка

Весною нинішнього року в респу-бліканському видавництві «Молодь» обачила світ збірка поезій нашого земляка Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього хронопа». До цього його вірші уже привернули вагу читача в альманахах «Вітрила-86», «Варшава. Зустрічі-88», «Авжеж!».
До недавнього часу Юрій Ґудзь працював учителем історії в с. Немильня Новоград-Волинського району. Немильня була дотла спалена фашистськими карателями у війну за зв’язок з партизанами, але відроджена з попелу. Ніде в цілому Лесиному краї не співають так гарно, як у Немильні. Та повернімось до збірки. Звідки така незвична назва? Свого часу автор вподобав персонажів книги Хуліо Корасара. Про них було відомо лише те, що хронопи – зелені і вологі істо-ти. Словом, щось на здогад сучасних людей, про яких теж відомо, що вони народжуються, ходять на двох ногах вміють говорити, але до їхніх болей і потреб, мук і радощів нікому нема діла. То чому ж одного разу не поговорити одверто з одним із небайду-жих представників нещасного людського роду, чи то пак, чому б не зіграти такий собі маленький концерт для самотнього хронопа?
Тим більше, що нині Юрію Ґудзю повнилося 33 роки. Це вік, коли лю-дина здатна осягти істину, вік Христа. Здається, автор сам це добре свідомлює:

Бо щоб залишитись,
То треба...
Прийняти все і все роздати,
І не виймати іржавих цвяхів
З дерева долонь...

Разом з автором поділяємо гіркоту марно витрачених зусиль і золотих днів. «Ми – лиш відгомін майбутніх артитур. Та треба йти – дорога мусить жити і після нас...».
І заклик до сучасників, що звучить, як докір:

То нині хоч
Не будьте холуями
У сильних світу!

Про себе Юрій Ґудзь скупо інформує, що він – «з покоління, розтоптаного підковами безконечних парадів». Може, тому для його поезій найбільш характерна сповідальність. Це дає поетові змогу взяти вірний тон сповіді, знайти спільну мову з читачем:

Ти сам добре знаєш, як ми живем
І чим доводиться платити
за хліб і молоко.

Гадаю, такі рядки знайдуть розумін-ня навіть у тих, хто вже не вірить поезії, бо не вірить більш нікому.
Проникливо й гірко згадує Юрій бур’яни, лободу і кропиву, завдяки яким його мати зуміла пережити страшний голодомор 1933 року, завдя-ки чому йому пощастило вродитися на світ.
Та найсильніше Ю. Ґудзь зумів сказа-ти про поетів нашого розстріляного відродження:

Ластівки глину беруть
З рову, де нас постріляли.
Наші серця їм на гнізда підуть...
З неба, землі і води,
Кров’ю, сльозами і потом
Ліплять гніздо і вертають сюди.
Наші далекі болючі сліди.
Наші серця, перемотані дротом...

До цього вірша примикають і філо-софські роздуми «Надходить вечір», «Ти запитуєш мене», «На тему порож-ніх долонь».
То що ж таке «Маленький концерт для самотнього хронопа»? Це, найскоріше, дослідження психології малень-кої людини, яка живе за нормальними постулатами, але в тоталітарному суспільстві. Ю. Ґудзь успішно продовжує пошуки авангардистів, прагне дійти власного розуміння суті слова.
Вражають його образи-символи. Ось герой вірша провідує рідну, забуту богом і людьми, хату, в якій не був давно-давно.

Дві чорні тіні кинулись до мене.
Холодний помах крил
Ударив різко по обличчю...
Чиясь душа чекала тут на мене...

Наскрізний мотив збірки – готов-ність до самопожертви в ім’я рідної землі, народу, великого, як світ, кохання. «Зелені дзвони» пам’яті, «ніч – величезний чорний метелик», попіл «минулих і майбутніх згарищ» – і мати, що веде свого, уже сивочолого сина за руку до першого причастя (згадаймо Рафаеля і його «Сікстинську Мадонну» – матір, що несе немовля на страту в ім’я врятування людства, викуплення його незліченних гріхів), і ми хоч трохи зрозуміємо душу цього неординарного поета.

Грабовський В. Торкаючись вустами всіх початків [Перша книжка поета-земляка] // Не хлібом єдиним. – №15, серпень 1991. – С.2

Немає коментарів:

Дописати коментар