Марко Андрейчик. «Двох днів мені замало для Львова…»

Марко АНДРЕЙЧИК
«ДВОХ ДНІВ МЕНІ ЗАМАЛО ДЛЯ ЛЬВОВА…»
(уривок зі статті)

Про докторську дисертацію

Моя докторська дисертація була присвячена українській прозі 90-х років, де головними персона-жами були інтелектуали. Це проза Юрія Андруховича, Юрія Ґудзя, Володимира Діброви, Оксани Забужко, Юрія Іздрика, Євгенії Кононенко, Костянтина Москальця, Юрія Винничука. Під інтелектуалами я тут мав на увазі творчих людей і тих, що читають, критикують, тобто мене цікавили твори, де є такі персонажі. У цьому контексті дуже цікава тема – самодеструктивність українських інтелектуалів. Мене також цікавлять поняття свободи і структури (тих чи інших обмежень свободи). Мене цікавила ситуація, яку називають маргіналізацією: коли хтось, хто був спочатку в центрі суспільних процесів, опиняється на узбіччі. І тоді з’являється тема хворого інтелектуала.
У текстах, які я досліджував, багато хвороби. Багато деструкції як наслідку ейфорії, хибно витлумаченої свободи. І після ейфорії та деструкції з’являється потреба порозуміння з іншими, а отже, структури, обмеження індивідуальної свободи, компромісу. Спроби нав’язати діалог можна зауважити навіть у тому, що одні автори роблять інших персонажами своїх романів. Це взаємне цитування можна сприй-мати як інтелектуальну гру, але можна трактувати як і нагадування про те, що є щось автентичне, поза грою. І ці автори володіють цінним для суспільства і письменників молодшої генерації досвідом: як мож-на періодично потрапляти в центр дискурсу і на маргінес. І бути десь далеко від центру деколи набагато цікавіше. Це можливість бачити речі в незвичному ракурсі.

Андрейчик М. «Двох днів мені замало для Львова…» // Post Поступ. – №3, березень 2008. – С.16 (уривок зі статті)