МАЛЕНЬКИЙ КОНЦЕРТ ДЛЯ САМОТНЬОГО ХРОНОПА
на-ес-на
на-а-на
ой-йо-ной
шуга-шуга
вирк
ха-ча
літо
то-лі-то
лі-то-то
у-ю-тю
гатя-гатя
хрщ
ого
осінь
нь-сі-о
сінь-о-ха
пс-пс-ізм
хуша-хуша
капезе
зима
хима-хаза
ма-за-ха-ра
лютя-юті
чичко-чичко
зима
ПРО АВТОРА. Юрко Ґудзь народився тридцять літ і три роки тому в Немильні під Звягелем (власне, Новоградом-Волинським). Після школи навчався в якомусь з київських вузів і –здається! – таки закінчив його. Потім був еменесом (тобто молодшим науковим співробітником) в музеї фольклору та етнографії, викладав історію в школі, а вершиною його кар’єри донедавна було возсідання протягом шести місяців на стільці заступника директора Кмитівського музею радянського (!) образотворчого (!!) мистецтва (!!!). Зараз Юрко – журналіст, працює в газеті «Голос громадянина» в Житомирі. Поетичні твори Ю. Ґудзя друкувалися в «Вітрилах», «Житньому ринкові», «Літературному ярмаркові», «Зустрічах». Ось-ось має вийти і перша збірка...
ДАГГЕРОТИП ДУРБЕНИК ДРАЙЗЕР КРОКОДИЛ
перший – давній
другий – юний
третій – поважний
четвертий – голодний
п’ятий – я сам, основоположник даосизму-енінізму
ТОЙ, ХТО ПРОВОДЖАЄ Й ЗУСТРІЧАЄ ВСІХ ПОЗБАВЛЕНИХ
ПРАВА НА ЗУСТРІЧ В ІМПЕРІЇ ІВНЯНОГО ДЕТЕРМІНІЗМУ,
Позбавлених можливості прощання ДЕКРЕТОМ від 1919 року
ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ ВСІХ ПРИВАТНИХ ВЕЛОСИПЕДІВ, –
отож сьогодні, звівши вас до купи,
до цього вересневого вогнища, я хочу
запевнити шановне товариство, що на свій
останній гонорар від публікації у видавництві "Інка Прес"
драматично-апокрифічної поеми "Мандри Мандрагори"
я куплю кожному з вас по велосипеду, – тобі, Даггеротип,
тобі, Дурбеник, вам, пане Драйзер, тобі, мій друже Крокодил, –
щоб ви могли собі вільно їхати куди душі заманеться,
маючи в кишені шматок тарані, пляшку пива, мою поему, пучок
індійських з вусиками презервативів, – щоб кожен наступний день
починався з передчуття сотень ваших не проявлених значень,
без по життєвого обмеження тим, що
перший – давній
другий – юний
третій – поважний
четвертий – голодний
п’ятий – я сам,
основоположник даосизму-енінізму
Юрко Ґудзь, син електрика Петра
***
понеділки понеділки понеділки
вівторки вівторки вівторки
середи середи середи
четверги четверги четверги
п'ятниці п'ятниці п'ятниці
суботи суботи суботи
понеділки понеділки покеділ к...
А де ж НЕДІЛЯ!..
Нема...
В неділю я народився...
***
о д н о г о р а з у
П
О
С
Е
Р
Е
Д
З
Е
Л
Е
Н
О
Ї
В
У
Л
И
Ц
І
т и д о т о р к н у л а с я —
О с ь о с ь о!
О т у т о!
О г о г о!
НЕСПОДІВАНО!!!
До сих пір
не залишає мене
твоє здивування.
***
...посеред зими в обласному універмазі
вона вибирає для себе легку
крепдешинову сукню світло-блакитного
кольору з білими квітами по всьому
полю
та й починає чекати пришестя весни
щоб тоді одягнути її
...тепер літо зіжмакана блакитного
кольору
сукня висить не спинці крісла
так довго ти не повертаєшся в кімнату
привид з відрубаними руками поглядом
місячного сяйва визбирує на підлозі
розсипані шпильки з твого волосся
...ранком на столі під сірниковою
коробкою
ворушиться білий аркуш паперу
ультиматум невмолимої Господині
ми вже не встигнем його прочитати
нерозгаданим залишається ще одне
літо
...де полинно-місячною стежкою моїх рук
твоє тіло не поспішаючи вертається
до власного витоку за ним поволі
дибає осліплена коротким коханням
душа
каш обеліск і контрапункт
...посеред зими в обласному універмазі
***
о с ь і
невеличка дощова ламентація
пам'яті художника ТРАХтенберга
людини з великої літери ять
великої сумної людини
що саме наприкінці цієї хвилини
виходять з фіолетового кабріолета
скидає з себе чорне пальто
й білосніжне кашне
задумливо й ніжно мочиться на них
профільтрованим
через єдину нирку жигулівським пивом
бо ж другу нирку рівно три роки тому
офіровано ним дивовижній
красуні Ванді
тій самій Ванді яка тепер
не в Житомирі
тій самій Ванді яку він вперше
трахтенбергнув під мостом Мірабо
через річку Тетерів через
безодню роз'єднаного часу через
з її знеможеним ойойойканням з її
довжелезно-безсоромними
ногами-ліанами
блаженній
пам'яті художника ТРАХтенберга
на самому дні якої зберігалися
баді енд соул тіло і душа жінки
на ймення Ванда голос якої
окремо від нас
в привокзальнім джаз-бенді задрипаної
(в порівнянні з Михайлівською)
рю де Бланж
перебирає на смак і на дотик мої
кацаверівські блюзи
не сумуй ми пошиємо з них тобі блюзку
й попросимо воскреслого ТРАХтенберга
розмалювати її
хрестиками зірочками синкопами
кольору щастя
ось і
поки що все
безперечно ні в якому разі
авжеж
чумрачок
Джерело: Юрко Ґудзь. Вірші. // Авжеж! - №1, 1991. - С. 32-36 або http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/193
Немає коментарів:
Дописати коментар