Йшов 1989 рік. Радянсько-російська імперія, охоплена глибокою економічною, політичною, соціальною і національною кризою, конала. Утиски імперського удава все слабшали. Цим і скористалися національні патріоти, сподіваючись за таких сприятливих умов вивільнитися з хижих обіймів червоного імперського спрута. Виникли Народні фронти в країнах Прибалтики, в Білорусії, в Закавказьких, Середньоазійських республіках. У нас фронт спротиву імперській червоній лангусті отримав назву Народний Рух України за перебудову, або скорочено РУХ.
На Житомирщині прихильники української національної ідеї жваво обговорювали проект Програми Руху, опублікованої в лютому 1989 року в газеті "Літературна Україна". 27 квітня група патріотів створила перший у Житомирі осередок товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), головою якого обрали журналіста Святослава Васильчука, заступником — інженера В'ячеслава Дехтієвського. За короткий час у місті за їхньої безпосередньої участі було створено чотирнадцять осередків ТУМ: в педінституті, обласній науковій бібліотеці, училищі культури, філії Спілки письменників України, в деяких школах, на багатьох підприємствах міста, й насамперед, таких тоді політично активних, як верстатів-автоматів, "Електровимірник", "Хімволокно", "Промавтоматика", трамвайно-тролейбусне управління. Вони й стали тією ідеологічною базою, де формувалися національні державницькі ідеї, ширився спротив комуністичній ідеології та гегемонії КПРС і тоталітарному імперському режимові.
Перший осередок Народного Руху України за перебудову зорганізовано в Житомирі 27 липня цього-таки 1989 року. Установчі збори його відбулися в редакції молодіжної газети "Комсомольська зірка" за адресою вул. Леніна, 6, крайня ліворуч кімната на другому поверсі (тепер вул. Київська). Це старий двоповерховий будинок, в якому десять років підряд діяла управа крайового Народного Руху Житомирщини та редакція друкованого органу Руху газета "Віче", найтиражніше видання в області в 90-х роках минулого століття, що досягало 36 тис. примірників щотижня.
Керівництво міського осередку обрали у складі співголів Святослава Васильчука, В'ячеслава Дехтієвського та Валерія Колосівського, який тоді очолював місцеву групу УГС — Української Гельсінської Спілки, правозахисної неформальної громадської організації, створеної недавніми політв'язнями совіцьких концтаборів та їхніх прихильників. Чисельність осередку сягала 20 чоловік.
Завдання перед рухівцями ставилися такі: роз'яснювати зем¬лякам ідейні засади Руху, оперті на українській національній ідеї, шукати і залучати до гурту нових прихильників не лише в Житомирі, а й області з метою поширення Руху на всю Житомирщину.
Серед організаторів першого осередку Руху — молоді журналісти Володимир Даниленко, Михайло Сидоржевський, Василь Врублевський, Тетяна Гоша, викладачі педінституту Валентина Прус, Людмила Бондарчук, студент Віктор Мойсієнко (тепер доктор філології, професор); недавній політв'язень совіцьких тюрем Василь Овсієнко, родом із Радомишльського району, та цілий ряд інших.
Водночас літо 1989 року пам'ятне й тим, що велась інтенсивна підготовка до проведення Установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову. В Києві було створено всеукраїнський Оргкомітет, який збирався в приміщенні Спілки письменників України. Відповідальними секретарями Оргкомітету по Житомирській області були призначені Святослав Васильчук та Вячеслав Дехтієвський. Привозили з Києва необхідні документи, у великих кількостях — агітаційні матеріали, роздавали їх на численних сходках, зібраннях демократично настроєних житомирян, які відбувалися в парку щонеділі.
Варто принагідно сказати й про такий суто житомирський феномен, як "Гражданскій фронт содєйствія пєрєстройкє", що виник у місті на початку 1989 року: то була група демократично налаштованих житомирян під керівництвом Якова Зайка, Олександра Сугоняка та Валерія Мельничука на підтримку незалежного кандидата в депутати Верховної Ради Радянського Союзу журналістки Алли Ярошинської. її виборча кампанія була викликом існуючій тоталітарній комуністичній системі, адже А. Ярошинська не була комуністкою і висунули її кандидатуру не з волі всесильної тоді КПРС, а трудові колективи Житомира, всупереч партійному тиску.
Виборча кампанія А. Ярошинської була вкрай бурхлива, велелюдна, її прибічники збирали на стадіоні нечувані і небачені тоді 20-тисячні мітинги, на яких осуджували антидемократичні порядки в СРСР, монополію КПРС, заявляючи, що вони підтримують Генсека М. Горбачова і його реформи на оновлення суспільства, "за соціалізм із людським обличчям".
Гноблений десятиліттями люд прагнув живого вільного слова, припинення свавілля спецслужб, і насамперед, сумновідомої КГБ (Комітет Государствєнной Бєзопасності). Правдивого вільного слова праглося всім, як рибі ковток свіжого повітря після прорубування ополонки в півметровій кризі на водоймищі. Тому й підтримали виборці міста й району масово А. Ярошинську, віддавши за неї 91% голосів. То була перша вагома перемога новоявлених неформаль¬них демократів над заскорузлою і застиглою системою, що відживала себе.
В команді А. Ярошинської були й національно орієнтовані житомиряни, майбутні рухівці. І якщо для "фронтистів" вибори стали самоціллю, то національним демократам — лише перша сходинка східців для досягнення головної мети — державної незалежності України. Зважаючи, що "фронтисти" за свою мету мали лише оновлення Совіцького Союзу, а не демонтаж його як тюрми народів, що вони були за оновлену КПРС (а не заборону її, як рухівці), що "фро-нтівці" зовсім не мали (і не хотіли мати) національної програми, рухівці вирішили діяти окремо як національно орієнтоване об'єд¬нання громадян, яке має свою чітку національну програму: відродження національних традицій та звичаїв, культури, розвиток літератури, надання українській мові статусу державної, і як вислід — досягнення державної незалежності України. У разі прийняття цих програмових постулатів Рух згідний був визнати осередок ГФСП регіональним відділенням НРУ в області. Керівництво "фронтистів" рішуче відкинуло такі пропозиції, бажаючи залишатися й надалі зібранням російськомовних громадян, орієнтованих на Москву і на туманні "общєчєловєчєскіє дємократічєскіє ценності". Та, формуючи делегацію від житомирського Руху на Установчий з'їзд НРУ 8-10 вересня 1989 р., рухівці запропонували поїхати на з'їзд і лідерові ГФСП Якову Зайку. Він погодився не як делегат, а спостерігач від ГФСП. "Ми імєєм большой опит рєволюціонной борьби, ізбралі свого депутата Верховного Савєта СССР, ми імієєм авторітєт, а Рух — ето собраніє пісатєлєй, каториє дабіваютца, штоби пєчаталі пабольше іх кніг на украінськом язикє. Ані хатят подпєрється авторітєтом нашого фронта. Я гаварю: нє вийдєт, ми нє пайдьом на ето, нам с Рухом нє по путі".
Делегація Житомирщини складала на Установчий з'їзд 20 чоловік: Брицун Микола, Васильчук Святослав, Врублевський Василь, Ґудзь Юрій, Даниленко Володимир, Діхтієвський Вячеслав, Драга Петро, Богдан Анатоль, Зазимко Олександр, Дверник Михайло, Климчук Леонід, Колосівський Валерій, Левченко Василь, Лук'яненко Володимир, Мошківський Володимир, Мошківський Анатолій, Овсієнко Василь, Тимошенко Анатолій; Ярмолюк Микола, Ященко Євген. Практично всі були з вищою освітою, українці за походженням, із Житомира та багатьох районів області. (На жаль, із сумом доводиться констатувати, що чотирьох із них, а саме Ґудзя Юрія, Драги Петра, Зазимка Олександра та Левченка Василя вже немає серед живих).
Установчий з'їзд, що працював три дні в Палаці культури Київського політехнічного інституту на величезному піднесенні, під синьо-жовтими прапорами, при підтримці велелюдного майдану, прийняв Програму і Статут Руху, звернення до українського народу, до ЦК КПРС із вимогою припинити імперський тиск на Україну і надати їй повний суверенітет. Зокрема, в Програмі Руху було записано: "Головною метою діяльності Руху є ... відродження та всебічний розвиток української нації,.. створення суверенної Української держави". І далі: "Рух виступає за демонтаж існуючої нині в Українській РСР "сталінської моделі соціалізму" й перетворення республіки в демократичну правову державу, побудовану з урахуванням національно-історичних особливостей України".
Святослав Васильчук. П’ята висота. Житомирській обласній організації народного Руху України за перебудову – 20 років. Житомир. – Вид-во «Волинь», 2009. – 19 с. – С.4-8
Немає коментарів:
Дописати коментар