Юрко Ґудзь: липня 2011

Братство Юрка Ґудзя – це не лише конкретні прізвища, за якими стоять відомі люди, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка - це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього. Керівник блоґу: Олег Левченко oleg_levchenko@ukr.net

субота, 30 липня 2011 р.

Презентація книги Юрка Ґудзя "Барикади на Хресті", 2009 р.

неділя, 24 липня 2011 р.

«Символ шестидесятников»

У Евгения Концевича часто гостили Алла Горская, Иван Светличный, Васыль Стус, Иван Дзюба...

Людмила САЙКО

21 июля исполнился год с тех пор, как отошел в вечность «символ и легенда поколения шестидесятников» Евгений Концевич. Его имя ассоциируется не с писательской и не с переводческой сферой, где он, бесспорно, себя проявил. А, прежде всего, с мужественной, духовно сильной личностью — невзирая на все испытания, выпавшие на его долю, он всегда излучал оптимизм и любовь.

Родился в селе Млинище вблизи Житомира. Спасаясь от голода, семья переехала в Житомир. Переломным для будущего литератора стал 1952 год. Прыгнув в речку с обрыва, 17-летний Евгений повредил позвоночник и навсегда остался прикованным к постели. Как вспоминал позже Евгений Васильевич, именно несчастный случай и сделал его писателем. Ведь с детства он мечтал стать ветеринаром, потому что очень любил животных.

Судьба свела Евгения Концевича с украинским Гомером — Борисом Теном. Известный переводчик шедевров античной литературы заметил творческий талант и прекрасное чувство языка Евгения и посоветовал ему писать. К домику во 2-м Шевченковском переулке в Житомире, где писатель провел почти всю свою жизнь, часто приходили друзья и единомышленники. Здесь бывали Валерий и Анатолий Шевчуки, Иван, Леонида и Надежда Светличные, Вячеслав Чорновил, Алла Горская, Васыль Стус, Евген Сверстюк, Николай Плахотнюк, Нина Вирченко, Ирина Жиленко, Михайлина Коцюбинская, Иван Дзюба, Юрко Гудзь... Все гости расписывались... на рушнике. Идея «регистрировать» посетителей таким образом принадлежат Алле Горской и Надежде Светличной, которые первыми поставили свои подписи 6 сентября 1964 года. Последние автографы были сделаны незадолго до смерти писателя в 2010-м. Всего их насчитывается около 500.

Кто только не оставлял свою подпись на том рушнике!.. Кроме представителей искалеченного поколения «шестидесятников», многие современные литераторы, ученые, педагоги, музыканты, общественные деятели, журналисты. Как отметил Евгений Концевич в своем предисловии «Кое-что о рушнике», среди фамилий, вышитых по писаным автографам, как-то насчитали свыше двух десятков лауреатов Шевченковской премии, около десятка народных депутатов и почти столько же академиков. Правда, на то время, когда каждый из них расписывался, они еще не были ни лауреатами, ни академиками.

— Однажды рушник едва не попал в руки сотрудников КГБ, которые неоднократно делали в доме Евгения обыск, и был спасен его мамой, — рассказывает жена писателя Людмила КОНЦЕВИЧ, показывая оригинальную книгу-рушник — фотокопию большей части рушника.

— Сам рушник в настоящее время отдала вышивать, потому что остались не вышитыми последние подписи, — объяснила женщина. (На протяжении многих лет все подписи и пожелания гостей бережно вышивались цветными нитками...)

ПРОИЗВЕДЕНИЯ КОНЦЕВИЧА — ПАНАЦЕЯ ОТ ДУШЕВНЫХ «УВЕЧИЙ»

Евгений Концевич — один из самых ярких представителей житомирской школы прозы, мастер кратких повествовательных форм. Немного книг издано при жизни писателя, однако каждая из них занимает достойное место среди самых талантливых творений «шестидесятников» на украинском литературном олимпе.


	НА ЭТОМ РУШНИКЕ ВИДНЫ АВТОГРАФЫ, В ЧАСТНОСТИ, ВЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВИЛА, АЛЛЫ ГОРСКОЙ, АНАТОЛИЯ ШЕВЧУКА...

Дебютировал писатель с книгой рассказов «Дві криниці» в 1964 году, после этого «стараниями» советской власти на 20 лет исчез из публичной литературной жизни. Потому что отказался воспевать счастливую жизнь в стране, где все инакомыслящие «отдыхали» в концлагерях, сотрудничать с КГБ, «закладывать» друзей, большинство из которых были в списках «неблагонадежных».

Вторая книга рассказов «Йдучи вулицею» была опубликована лишь в 1985 году. Позже вышли мемуары о житомирском литературном круге «Тутешня кава» (2000 г.), сборник рассказов «Вона йшла усміхнена...» (2002 г.), книжка одного рассказа на двенадцати языках «Мамо, мамочко, прокинься» (2006 г.), сборник малой прозы «Голубині пастелі» (2009 г.) и итоговое издание творческого наследия Евгения Концевича — «Клекіт глухоти» (2010 г.).

В рассказах и новеллах Евгения Концевича привлекает тонкое понимание человеческой психологии, умение показать личную драму и даже трагедию, столкновение внутреннего мира «маленького человека» с внешним миром лжи, измен и коварства. В мире героев прозаика чувствуется балансирование на грани зла и добра, подлости и человечности, душевного очерствления и безграничной доброты.

Вряд ли кого-то оставит безразличным детское «прозрение» («Чому вона мовчить?»), непосильный груз горя («Вона йшла усміхнена...»), подлая мужская измена сквозь призму детского восприятия («Чужа радість»), бессилие и беспомощность физически ограниченного человека («Ложки») или одинокая старость («Його повезли в синій-синій «Волзі»)...

Творчество Евгения Концевича — это настоящий оберег, спасительный маяк в бурном жизненном океане для тех, кто запутался, потерялся или прибился не к тому берегу. Ведь здесь нет компромиссов, нет кривляний и перекручивания, а лишь достоинство, уважение, любовь и безграничная человечность. Это настоящая панацея от любых душевных «увечий» или извращений, которая будет полезной каждому украинцу в наше нестабильное время.

В 1999 году писатель стал лауреатом Всеукраинской премии в области литературы и искусств им. Ивана Огиенко, в 2005-ом награжден орденом «За мужество» ІІІ степени.

О Евгении Концевиче можно писать и писать, ведь для него сделано пока еще очень и очень мало. Как справедливо заметила Людмила Концевич, «жизнь Концевича — это большая мудрая книга, только никем еще не написанная».

К этому еще стоит добавить, что сразу после смерти Евгения Васильевича раздавались голословные обещания относительно мемориального дома-музея, наименование какой-то из житомирских улиц и школы. Однако уже через год весь энтузиазм куда-то подевался. И даже памятник на могиле писателя вдова возводила без чьей-либо помощи.

Хочется верить, что о Евгении Концевиче не забудут, что его произведения будут читать, что в Житомире будет и музей, и улица, и школа им. Евгения Концевича. А над 2-м Шевченковским переулком всегда будут летать такие любимые писателем голуби. Свободно, с силой расправив крылья, упиваясь голубизной неба...

субота, 23 липня 2011 р.

Відео. Ніла Зборовська про Юрка Ґудзя. "Липневий янгол-2010".avi

Відео. Ніла Зборовська про Юрка Ґудзя.

ЖОДТРК. Новини. Вечір пам`яті Юрка Гудзя. 20.02.2011

http://youtu.be/mIwenExsO6c

Вечір пам'яті нашого земляка Юрія Ґудзя відбувся в обласній науковій бібліотеці. Згадати про поета, прозаїка, драматурга, який у розквіті сил трагічно загинув зібралися не лише представники поетичного братства але й молодь. Шанувальники літературної спадщини Юрка Ґудзя збираються двічі на рік, у день його народження та день загибелі. Цьогорічна зустріч відрізнялася з поміж інших тим, що у залі зібралося багато молоді, зазначила Марія Рудак - голова міжнародного поетичного братства Юрка Ґудзя.

http://www.tvradiozt.com.ua/proekti/news/2511-2011-02-25-12-44-46.html

Віктор Радчук. 1 липня - день народження Юрка Ґудзя. Газета "Таймер-інфо"

1 липня – день народження Юрка Ґудзя

Першого липня 2011 року йому виповнилося б 55. На жаль поет і письменник не дожив до цього і багатьох інших своїх ювілеїв.
У лютому 2002 року він загинув за таємничих обставин у самому центрі Житомира. Лише меморіальна дошка, встановлена на будинку гуртожитку автошляхового технікуму по вулиці Малій Бердичівській, щораз нагадує житомирянам про тутешнє життя Юрка Ґудзя. Багато прихильників творчості Юрія Ґудзя визначають його як поета. Але поет був не менш талановитим, а то й визначним прозаїком. Стиль написання його новел та оповідань відрізняється такою напругою і болем, такою щирою відвертістю та заглибленням у сокровенність навколишнього буття, що мимоволі приходить порівняння з чимось величним і навіть божественним...
Все це Юрко писав, творив, видавав тут, у Житомирі, поміж нас, працював у своїй любимій бібліотеці, забігав «на каву» до звичного і зручного кафетерію у Центральному гастрономі, часто змінював – наймав житло, бо власного помешкання не мав.
Сьогодні про Юрка Ґудзя багато говорять, пишуть, згадують. Його не можна не згадати, бо своєю творчістю, своїм онімбленим (вислів Є. Концевича) болем він намагався знайти ті відповіді, які людство намагається віднаходити упродовж всієї своєї історії. Про його міжнародне визнання, літературні премії в «Італіях і Канадах» говорять не часто, як нечасто згадують його огієнківське лауреатство. Втім, Юрко не любив слави і почестей. Набагато краще по¬блукати полем аж до лісу, що неподалік його рідної Немильні. Або ж проїхатись легендарним «дизелем» зі Звягеля на Житомир, бо саме у дорозі він зустрічав багатьох своїх героїв і майбутніх персонажів своїх книжок.
Йому було б вже 55. Його нема вже дев'ять років, але він з нами. Він Юрко Ґудзь – сьогодні ювіляр. Ми пам'ятаємо.

Радчук В. 1 липня - день народження Юрка Ґудзя // Таймер-інфо. - №2, 30 червня 2011. - С.12

Надія Петрина. До витоків...

ДО ВИТОКІВ…

На Житомирщині під час літературних читань «Липневий янгол» вшанували пам'ять нашого земляка, письменника Юрія Ґудзя, якому б 1 липня виповнилося 55 років.

Лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та двох міжнародних премій Юрій Ґудзь був також серед претендентів на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка у 2002 році. Але, на превеликий жаль, цього року він трагічно загинув. Йому було лише 45 років. Та нащадкам він залишив свій багатогранний творчий доробок – збірки поезій, прозові твори, публіцистичні статті, художні картини. Його твори «Замовляння невидимих крил» і «Барикади на Хресті» визнані одними з кращих у сучасній українській прозі.
Потужним джерелом натхнення письменника було його рідне село Немильня Новоград- Волинського району, де він народився і знайшов вічний спочинок. Саме тут і зібралися в день його народження творчі побратими Юрія Ґудзя з різних міст України аби вшанувати світлу пам'ять письменника – квітами, спогадами, піснею, музикою. У сільському будинку культури відбулися літературні традиційні читання, що мають назву «Липневий янгол».
Учасники літературних читань побували у кімнаті-музеї Юрія Ґудзя, відкритій у сільській школі, де він вчився, а згодом, після закінчення Київського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова й певний час працював, як і його мама, вчителем історії. Гідною даниною пам'яті Юрія Ґудзя стане й ілюстрована книга, яка цьогоріч побачить світ в одному з київських видавництв і в якій буде окремо надруковано останній твір письменника – поему «Барикади на Хресті» – оригінальною українською та англійською мовами.

Петрина Н. До витоків… // Інтерес. – №24, 6 липня 2011. – С.2

Уточнення: 1) захід відбувся не в «сільському будинку культури», а в сільській школі; 2) Київський педагогічний інститут на той час носив ім’я не «Михайла Драгоманова», а Максима Горького.