Сидор-Гібелинда О. Gо East?

Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА

GO EAST?

ҐУДЗЬ пише мало «і» добре. («Але» у цьому випадку не проходить). Зважено, аж наче скупо, заворожено повертаючись до намуляних, ледь затягнутих тонкою шкіркою виразок, болів, не боячись повторень, не відмовляючись від прошарків патетики — й не зловживаючи ними. Хоча в останній збірці новел та оповідань і присутні фрагменти, властиві його попередньому творчому періоду, проте домінуючими тут є інші образно-сенсові лейтмотиви.
Поряд з концепцією «снігу-мовчання», «дня-зими» (близько третини розділів), Юрко запитує-тче образи «вечора», «осені», «шепоту». Силенціографії чи молоко пустих арку¬шів, які були покликані втілювати есен¬цію тиші в попередніх його книжках, змінили фотографії з родинного архіву. І - чорно-сірі, наче надвечірні, чотирику¬тники зі слідом падаючої зорі: загадай бажання! Після Заходу, до якого відчу¬вається інстинктивна недовіра, стрічка письменницького компасу різко повер¬нула на Схід...
Мимохідь мигтять Пруст із Музілем, але епіграфи беруться з 83-ї сури Корану, древ¬нього бестіарію, де мова ведеться про Тро¬янські чудасії (це, між іншим, у бік Туреч¬чини). А звідки прийшли «три царі-ошелешки», себто волхви, знаєте? І останнє ав¬торське видіння — вервечка битв, де Орієнт стикається з Оксидентом: греки — з «бородатими персами», римляни — з «по-дитячому здивованими малоазійцями», федерали — з «веселими бороданями» (за ними вгадуються чеченці). А на самоті кра¬ще читати товсту книгу з афоризмами Аль-Мустафи. Не випадково згадані також ге¬роїня, схожа та туркиню, і місто Стамбул, політ Сан Санича через турецький кордон, «низка касид і газелей», з одного боку, та вальс «На сопках Маньчжурії», «низка хокку і танка», японська війна, спроба втечі іншого персонажа через кордон ки¬тайський — з боку іншого. Схід присутній також на рівні іронічного каламбуру («ясу-нарі з оголеною домахою в руках»).
Схід — чотирижди! — обертається видінням гієрогліфів (Ґудзь часто, та не завжди, транскрибує це слово на взір фу¬туристів). Вперше — а новелі 2-ій «Скажи нам про любов...»: «...Тіні віконних хрестовин нагадували червоні китайські пе¬чаті з глибоко врізаним ієрогліфом пов¬ноти буття». (Занотуємо два ключо¬вих слова цієї фрази). Тричі — у новелі 12-ій «Звягельський потяг»: «Чорні гієрогліфи непорушних дерев. Тепер жінка за¬перечливо хитає головою, стуливши в напівколо великого й вказівного пальця, вгору піднімає долоню, немов демонструє чоловікові якийсь таємничий гіерогліф, відомий лише їм двом... Ще мить і на внутрішній поверхні моїх повік з'являть¬ся невидимі на папері знаки: гієрогліфи, літери, незнайомі слова...» Додалось од¬нієї літери, віднялося чогось дуже суттє¬вого, стрижневого, вагомого. Чи ж не «по¬вноти буття»? В новому контексті образ (г)ієрогліфа поєднується з ситуаціями від¬мови, мертвотної застиглості чи, навпа¬ки, сумнівної плинності, яка вимагає від героя подолання: «Я мушу встигнути їх (гієрогліфи. — Авт.) прочитати».
Gо East? Та це ще як сказати. Не вря¬тувала ж східна мудрість Грицька Маринина від психлікарні, швидше, вона його й привела туди, де божевільні «сиділи на зелених газонах у позі лотоса» (з іншої новели). А хлопець з Черчика? «Вірив у Будду, ходив у Бурятію, десь з півроку жив у одному з тамтешніх монастирів...» І ось він, жертва нерівного поєдинку «захитався, з рота в нього потекла кров...» Але ж то «Схід» […]
Зрештою, й сам автор не має сумніву щодо цього: «...радо я віддав би всю мудрість незворушних даосів, усю просвітленість від спалених буддами бажань за єдиний дотик до твого сумного тіла…»
Гієрогліфе, знай своє місце. Здрастуй, Європо-сум!  
Р.S. […]


Сидор-Гібелинда О. Gо East? // Книжник-Review. – №5 (38), березень 2002. – С.14