Юрко Ґудзь: «… Ми – лиш відгомін
майбутніх партитур…»
Кожна особистість є неповторною і оригінальною. Поетична натура до того ж є ще доволі багатогранною, складною, не завжди зрозумілою для пересічних громадян. Тому часто визнання до таких людей приходить запізно, бо справжній письменник випереджає свій час.
Юрко Ґудзь народився не лише під поетичною зорею, а й на поетичній звягельській землі, яка оспівана Лесею Українкою. Він любив свою малу батьківщину, завжди черпав у росі ранкових трав рідної Немильні, у теплій, як парне молоко, воді в’юнкої Случі життєву енергію. Любив і своїх земляків, які надихали його у справах і давали силу-силенну літературних портретів. Та й по життю у Юрія Ґудзя вистачало різноманітних вражень: служив у рядах Радянської армії, їздив у геологічні експедиції, студіював історію в Київському педінституті, вчителював у сільській школі, працював у музеї… Він постійно шукав себе, досліджував світ і писав…
«…німих оркестрів
початкові ноти.»
Юрко Ґудзь творив у площині сілентивної поезії – різновиді трансавангардизму, що спирається на традиції атональної музики. Його тексти – тихотворіння, в яких не меншу роль поруч зі словами відіграють паузи. «Тут: кожен жест, кожен порух, кожен дотик до поверхні письма, залишає свій слід – ідентифікат, відповідно до реально здійсненого (невидимого) в часопросторі друкованої сторінки зусилля…»
Проза Юрка Ґудзя настільки серйозна, що кожне слово його новел та оповідань змушує читача замислюватись і поринати у глибину людської душі, щоб зрозуміти суть прочитаного. Вкраплення релігійних сюжетів, якби, розширює межу людського буття, відриває його від сірої буденності і спонукає до думки, що людина по своїй суті створена для чогось Великого і Світлого.
Саме людина в творчості письменника займає центральне місце. Адже навколо людини плине час, змінюються історичні епохи, трансформуються погляди, вирують пристрасті, формується світ. Людина є творцем цього світу, творцем долі і, зрештою, творцем наступного Життя.
Він залишив цей світ одного прохолодного лютневого дня 2002 року якось несподівано і трагічно, відкривши Вічність.
«Та треба йти –
дорога мусить жити
і після нас…»
майбутніх партитур…»
Кожна особистість є неповторною і оригінальною. Поетична натура до того ж є ще доволі багатогранною, складною, не завжди зрозумілою для пересічних громадян. Тому часто визнання до таких людей приходить запізно, бо справжній письменник випереджає свій час.
Юрко Ґудзь народився не лише під поетичною зорею, а й на поетичній звягельській землі, яка оспівана Лесею Українкою. Він любив свою малу батьківщину, завжди черпав у росі ранкових трав рідної Немильні, у теплій, як парне молоко, воді в’юнкої Случі життєву енергію. Любив і своїх земляків, які надихали його у справах і давали силу-силенну літературних портретів. Та й по життю у Юрія Ґудзя вистачало різноманітних вражень: служив у рядах Радянської армії, їздив у геологічні експедиції, студіював історію в Київському педінституті, вчителював у сільській школі, працював у музеї… Він постійно шукав себе, досліджував світ і писав…
«…німих оркестрів
початкові ноти.»
Юрко Ґудзь творив у площині сілентивної поезії – різновиді трансавангардизму, що спирається на традиції атональної музики. Його тексти – тихотворіння, в яких не меншу роль поруч зі словами відіграють паузи. «Тут: кожен жест, кожен порух, кожен дотик до поверхні письма, залишає свій слід – ідентифікат, відповідно до реально здійсненого (невидимого) в часопросторі друкованої сторінки зусилля…»
Проза Юрка Ґудзя настільки серйозна, що кожне слово його новел та оповідань змушує читача замислюватись і поринати у глибину людської душі, щоб зрозуміти суть прочитаного. Вкраплення релігійних сюжетів, якби, розширює межу людського буття, відриває його від сірої буденності і спонукає до думки, що людина по своїй суті створена для чогось Великого і Світлого.
Саме людина в творчості письменника займає центральне місце. Адже навколо людини плине час, змінюються історичні епохи, трансформуються погляди, вирують пристрасті, формується світ. Людина є творцем цього світу, творцем долі і, зрештою, творцем наступного Життя.
Він залишив цей світ одного прохолодного лютневого дня 2002 року якось несподівано і трагічно, відкривши Вічність.
«Та треба йти –
дорога мусить жити
і після нас…»
Немає коментарів:
Дописати коментар