Радіопередача (текст) з Андрієм Савенцем з нагоди виходу в світ польського перекладу поеми Юрка Ґудзя "Барикади на Хресті"

Транскрипція аудіозапису розмови Аґати Косс-Дибали (журналістка Радіо «Люблін») та Ґжеґожа Жепецького (директор Майстерні культури) з нагоди виходу в світ польського перекладу поеми Юрка Ґудзя «Барикади на Хресті» (Люблін: Майстерня культури, 2014)

Розмова вийшла в ефір Польського Радіо Люблін у неділю 7 вересня 2014 року в рамках передачі «Літературно-музичний вечір» від 21:30 до 22:00.

Авторка передачі: Аґата Косс-Дибала

У передачі використані фрагменти аудіозапису польського перекладу поеми «Барикади на Хресті» у виконанні Ярослава Зоня – журналіста Польського Радіо Люблін, актора, декламатора.

АКД: Юрко Ґудзь – це український поет, прозаїк, критик, перекладач, художник, журналіст. Його було вбито в Житомирі у 2002 році за нез’ясованих обставин. Сьогодні про його поему «Барикади на Хресті» розповість Ґжеґож Жепецький.

ҐЖ: Уся поема написана з дуже особистої, дуже...

АКД: Приватної...

ҐЖ: ...приватної точки зору. Починається прекрасною Інтродукцією, де з’ява цих емоцій поміж жінкою і чоловіком, поміж...

АКД: І ще дитина...

ҐЖ: Поміж – так – пам’яттю і сучасністю насичена несамовитою лірикою. По суті, це заклик про збереження людяності, про збереження гідності в ситуації, яка є жахливою навіть не з тієї причини, що триває війна чи гинуть люди, бо під час війни можна боротися за свою гідність, коли визначеними є сторони: тут вороги, а тут ми. Натомість уся дія поеми відбувається в ситуації ніякій, ніде: де є ворог? де є друг? де є ми самі? Ось що жахає. Для людини з такою вразливістю це був шалено важкий досвід – спостерігати за ситуацією сплетіння, де насправді невідомо, що можна вдіяти, аби зробити крок уперед, проти кого, проти чого і яким чином висловити протест?

ҐЖ: Його немає в живих від 2002 року. Загинув перед Помаранчевою революцією, що є не без значення в контексті саме цієї поеми, «Барикади на Хресті». Загинув за нез’ясованих обставин.

АКД: Застрелений... [Очевидна помилка ведучої – прим. пер.]

ҐЖ: Невідомо чому, невідомо хто це зробив... Але в історії України протягом останніх років після здобуття незалежності це не одиничний випадок. Це доволі часті події упродовж останніх понад двадцяти років – досить подивитися на одну з графічних робіт усередині книжки, де виписані прізвища письменників, поетів, журналістів, акторів, які загинули в нез’ясованих обставинах. [Насправді цей перелік містить передовсім і здебільшого імена постатей української культури, що були жертвами репресій совєтського періоду ­– прим. пер.]

АКД: Він належав до такого специфічного для української новітньої історії покоління...

ҐЖ: Він належав до покоління, до котрого теж тепер належить нині сущий прекрасний поет Олесь [насправді Олег ­– прим. пер.] Лишега – він, зрештою, з ним товаришував. Обидва були абсолютними аутсайдерами, не належали до жодних літературних груп, реалізували свою – особливо Юрко Ґудзь – реалізували свою окремішню дорогу до літератури, до істини.

АКД: Література Юрка Ґудзя завжди оповідала про дійсність, себто була політично заанґажована?

ҐЖ: Я не знаю, чи це називати «політично» – напевно було заанґажована. Натомість я маю враження, що більше йшлося про такі набагато більш фундаментальні істини, як Добро і Краса. Політика, звичайно ж, з’являється, силою речей мусить з’являтися, натомість вона є одним із елементів світу, на який він не погоджувався. Натомість насправді йшлося про людяність...

АКД: Але в конкретному місці й часі...

ҐЖ: В конкретному місці й часі: в Україні.

АКД: Звідти та моя назва.

ҐЖ: Так, звичайно. У певному сенсі він передбачив усі можливі ситуації – політичні й суспільні, які можуть трапитися в такі знікчемнілі часи, що так нищать основні риси, цноти суспільства, людини.

АКД: Поговорімо про різні простори або різні пласти цієї поеми – поеми «Барикади на Хресті», бо це, як Ти сказав, є водночас боротьба за те, щоб не бути «мешканцем штанів», але також вказування конкретних місць і ледве чи не конкретних людей, чи не так? Може, від такого більш буквального пласту розпочнімо.

ҐЖ: Хрест. Це є дуже конкретне місце – це Київ, це Хрещатик.

АКД: Ця головна артерія...

ҐЖ: Головна артерія, яка веде до Майдану Незалежності. Артерія, на якій через два роки після смерті Ґудзя стався перший Майдан – Помаранчевий Майдан, тільки тоді він пройшов фактично без смертельних жертв. А тепер, на зламі 2013/2014 років, цей Майдан повторився, але вже з трагічними наслідками...

АКД: З Небесною Сотнею...

ҐЖ: З Небесною Сотнею. І це доволі тяжко зрозуміти, як, пишучи про різні конкретні назви, які з’явилися в нашій свідомості лише в цьому році, як я сказав, на зламі 2013/2014 років, він передбачив, які будуть наслідки. Я маю на увазі той фрагмент поеми, де він називає різні загони птаства – «беркути» та інші «пташині» сотні, які атакують людей на барикадах.

АКД: Він – якщо йдеться про конкретні місця – також відсилає до назв населених пунктів, де відбулися великі українські битви, але позначені поразкою, хоча – це такі місця, які можна порівняти з античними Термопілами.

ҐЖ: Так, це дуже сильно зазначені в історії боротьби за незалежність України, ці місця, натомість Термопіли функціонують у свідомості нашій, європейській, натомість усі місця українських поразок функціонують тільки й виключно в свідомості українській, для нас це щось абсолютно невідоме. Питання, яке сьогодні постає: чи та українська свідомість, плекана й дуже пробуджена на заході України, сьогодні також у центрі, чи вона потрапить на ту частину України, яка, переорана совєтською системою, до сьогодні не віднайшла своєї ідентичності? Я думаю, що це теж одне з найважливіших питань.

АКД: Наступним таким образом – і дослівним, і метафоричним, символічним – є образ покоління, його покоління, покоління, котре – тут можна було б використати слова польського класика [Збігнева Герберта – прим. пер.] – «було зраджене на світанку».

ҐЖ: Ну, що ще додати? Що ще додати? Покоління, несене якоюсь надією – іще –в останні роки розпаду совєтської імперії, понесене емоціями, надією здобуття власної ідентичності – суспільної, людської, державної – раптом опинилося в пастці, в ситуації цілком зманіпульованій, у ситуації поміж – я не хотів би нікого ображати, але поміж системою на чверть феодальною і системою бандитською. І воно фактично було зраджене практично наступного дня після здобуття незалежності.

АКД: Так, як ти говориш, уся творчість, але особливо ця поема, про яку ми говоримо, «Барикади на Хресті», показує таку багатоплановість поезії Юрка Ґудзя. Насправді це «тут» і «тепер» описані ним, по суті, дуже яскраво – дуже виразними є образи. Це насправді писання про людину в перспективі дуже метафізичній. Хрест – це не лише страждання, але й воскресіння.

ҐЖ: Хрест є символом, звичайно, також надії, і попри те, що ця поема є страшенно похмурою – все одно це дає таку спокійну впевненість у тому, що наступить світанок – незважаючи ні на що, незважаючи на ситуацію, яка могла б здаватися безнадійною тоді, коли він писав цю поему. Через усю поему – на мою думку – пробивається саме така спокійна надія на те, що десь колись з’являться промені надії для наступних поколінь.

АКД: Такою постаттю, також дуже проникливою, є постать особливця ­– таке альтер еґо ліричного суб’єкта, фігура причинного самітника... – навіть немає таких слів...

ҐЖ: Юродивого...

АКД: Ну так, юродивий, це гарне слово – який показує, куди треба йти.

ҐЖ: Він виконує роль пророка, котрий закликає пробудитися, струсити з себе цю пелену безнадії. Це дуже красива постать – це і є той промінь надії, але він виступає самотньо. Він один. Коли Юрко писав цю поему, то цей пророк, цей юродивий, цей особливець був одним-єдиним праведником серед натовпу, який ішов, протікав, проходив повз із байдужістю. Не знаю, чи це вже цей час, коли можна сказати, що зараз таких юродивих, цих особливців є стільки в українському суспільстві – не мені про це говорити – але вони не проходять повз. Останні події – не знаю, чиможна сказати «останні» в контексті настільки динамічних змін політичної ситуації в Україні – доводять, що все-таки весь час це суспільство пробуджується, дедалі більше свідоме своєї людяності, своїх прагнень, своїх потреб. Уже недостатнім є задоволення таких основних потреб, які попередні [владні] команди давали на базовому рівні, бо все-таки людина потребує чогось більшого.

АКД: Уся ця поема є, по суті, такою вказівкою, доведенням того, що людина – це істота, збудована з цінностей більшою мірою, ніж із крові й тіла. Дуже християнська ця поема, в ґрунті речей.

ҐЖ: Так.

АКД: Христос теж був єдиним праведником серед натовпу. Там є багато – не тільки Хрест – відсилань до християнської традиції...

ҐЖ: До християнської традиції ­– так. Ну, я абсолютно заворожений цією поемою. Коли я прочитав її вперше – у перекладі, бо все-таки моє знання української мови не є настільки добрим, щоб відчути всі пласти, не тільки інтелектуальні, але й емоційні, що містяться в ній – я був прибитий, абсолютно. Не тільки тому, що це перегукувалося з подіями в Україні, але також глибиною і багатоплановістю того, що він умістив усередині.

АКД: І звідти ідея видати книжку?

ҐЖ: Звідти ідея видати книжку – трохи карколомна і не знаю, чи не божевільна. Бо видання поеми поета, якого нема в живих уже 12 років, у країні, де він ніколи не заіснував – щоправда, двома мовами – це річ абсолютно карколомна і не знаю, чи розумна. Юрко важливий для України. Але, може, також трохи буде важливий для поляків.

З польської переклав Андрій Савенець