Тетяна Чеброва. Архів: "Юрко Гудзь. "Книга Щастя"

Юрко Гудзь. "Книга Щастя"

« previous entry | next entry »
Feb. 20th, 2011 | 03:29 pm

Девять лет назад, 20.02.2002 трагически погиб Юрко Гудзь - гениальный поэт, писатель, тонкий художник..



http://www.virsh.com.ua/ygoodz

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

"...Хочеш, я подарую тобі, не прочитану ще ніким, Книгу Щастя, написану на моїй шкірі товїми пальцями?..."



здесь часть его стихов и писем (+30)

Мы так и не написали "Книгу щастя" в две руки. Да и он только начал этот роман - "Исихія, або Книга щастя"


Этот отрывок не был опубликован...







Мы встретились в ноябре 1997-го, на арт фестивале "Мета Арт" в киевском Доме композиторов. Юра устроил из чтения стихов перформанс, в конце которого разорвал лист с текстом и раздал кусочки бумаги, идя по проходу между рядами. Один достался мне (к тому времени я уже читала его книгу "Боротьба с хворим янголом")...













Глиняная птица, с которой начинались "Барикади на Хресті"


"...Ти запитуєш в мене, чи ще зосталася на підвіконні нашої кімнати (“нашої” — на кілька днів останньої зими минулого тисячоліття) глиняна пташка, що так терпляче крізь біле марево замерзлого вікна очікувала нашого приходу...
Не знаю... Я там давно не був... У тій кімнаті живуть вже зовсім інші люди... Твоє пророцтво про “наше тисячоніччя” так і не збулося... Але завдяки йому я все ж пережив ту зиму і перейшов по замерзлій воді з Лівого берега — на Правий берег, до відчинених Царських Воріт немиленської церкви.
Добре, що Ти нагадала мені про той глиняний свищик... Від нього збереглася лише округла, дерев’яна клітка, схожа на маківку дитячої церкви... Цю клітку я придбав на Сінному ринку — разом із веселим розхристаним щигликом до дня п’ятиліття мого сина. Того щиглика згодом з’їв кіт Мордехай, — а може, його з’їв не кіт, а господар кота, який так вміло прикидався людиною, хоч все життя носив ім’я на честь кликухи найбільшого у світі Людожера — В і л є н **... Не знаю... А клітку, опісля розлучення, я забрав з собою на Зимовий Затон...
Отож, завдяки Твоєму запитанню я сьогодні вранці згадав дивний (точніше — дивовижний) уривок з апокрифічної Євангелії від Томи... Уривок, у якому йдеться про п’ятилітнього сина Марії, який грався біля струмка, збираючи у викопані ямки джерельну воду... Й ось він виліпив із синюватої глини дванадцятьох горобців, і поставив, розіклав їх поруч поди, щоб вони трохи просохли на сонці... Й була субота, коли він зробив це... Якийсь правовірний іудей, побачивши ті з’яви, почав кричати до батька малого Ісуса: “Дивись, дивись, твоя дитина взяла глину й виліпила птахів, і осквернила день суботи!...” І Йосип починає дорікати синові, мовляв, що ж це ти порушуєш священні заборони?! Тоді Ісус вдарив у долоньки і вигукнув: “Летіть! Летіть! Летіть!” Й горобці, щебечучи, радісно співаючи, злетіли в небо...
Найважливішим у цім апокрифі є спів отих із глини зліплених пташок..." (Юрко ГУДЗЬ, поема "Барикади на Хресті")..



Юра не любил фотографироваться. 2000 год, Херсонес. Ахтияр, как он называл Севастополь















Это - мой "Ахтияр" ровно через 10 лет после нашей последней встречи там









Последнее фото (с блога о Юре) - в лучшем качестве нет





http://www.stihi.ru/2005/03/11-1741

Tags: Татьяна Чеброва, Юрко Гудзь, вдохновение, поэзия

Журнал "Артанія". Публікація А.М.Шевчука "Мітотворчий пензель Юрка Ґудзя"

МІТОТВОРЧИЙ ПЕНЗЕЛЬ ЮРКА ҐУДЗЯ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва

Він залишив нам після трагічної смерти 20 лютого 2002 року доволі скромний за кількістю олійних композицій творчий доробок, який ще й досі належно не опрацьований, не означений в контексті історії ук­раїнського образотворчого мистецтва. У співпраці з сес­трою Юрка пані Раїсою, яка нині з родиною проживає в Канаді, ми зуміли віднайти сліди понад двох десятків його робіт: чотири зберігаються в читальному залі Немиленської загальноосвітньої школи в Новоград-Волинському районі, чотири — у Євгена Концевича, письменника-шістдесятника, одинадцять — у сестри Юрка Ґудзя Раїси, дві — в родині Юркового друга Ярослава Гончара. Слід завважити, що варто дуже відповідально братися за атрибуцію його творів: похопливі судження деяких житомирських краєзнавців призвели до помил­кового зарахування до творчого доробку Юрка Ґудзя двох творів живопису, які йому не належали. Майже всі його олійні композиції невеличкого формату, виконані з експресивною деталізацією, із вправним рисунком і ретельно збалансованою гамою сміло кладених кольорів на площині композиції. Етнотрадиція, етнопам'ять, етноідентичність, етновідтворення, етнопотаємне, своє, виклик, доля, рівновага, надія, ймовірність та праведна лю­бов до Батьківщини — це ті акорди вічної сутности люд­ського буття, якими марив Юрко Ґудзь, де б він не пе­ребував: чи то в рідному селі Немильні Новоград-Волинського району, чи в Києві або в Житомирі. Для нього людина із Центрального Полісся — іс­тинний сейсмограф шляхет­но-цнотливих духовних чес­нот, у яких віддзеркалюється праведна автентика в часі буревіїв складного життя ук­раїнського народу в історич­ній прогресії.

Коли Юрко Ґудзь трансфор­мує своє творче «Я» в обра­зотворчу ауру пластичних мистецтв, він намагається зберегти в кожному творено­му образі узагальнені людські якості внутрішніх переживань крізь призму власного асо­ціативного мислення. Часто живописець вживлює сюрреалістичні елементи етноміту народнопоетичної творчости — тим самим він показує глибокі знання з народно-побутової культури рідного Полісся і водночас шляхетно оприявлює свій надприрод­ний дар працювати в станко­вому живописі, створюючи образи-тіні або образи-химери («Вознесіння», 1992). Коли заглиблюєшся у підтекстуальний метафоричний світ того чи іншого олійного тво­ру Юрка Ґудзя, то вловлюєш інтонацію неосимволізму або неомодернізму надчасся повсякденности складного рит­му життя в Україні («Очікуван­ня твого повернення», 1990-ті; «Проводи» та «Вознесіння», (1992), позаяк письменник розуміє, що саме в суттєвих па­радигмах рідного виднокола відбувається вічне продуку­вання духовного національного першоджерела. Саме з таких першоджерел він віднаходив теми для своїх пастельно-декоративних картин-плям («А ще будете ра­зом у тихій пам'яті Бога», 1990-ті; «Володарка зеленого світла», 1992; «голова надвечірнього ангела», 1992) або єдиного натюрморту («Розмови мешканців глиняних веж зі світлом, вогнем і повітрям», 2001). На місце кольороілюзій позитивізму життя в псевдооновленій Україні, які завжди присутні в сюжетних метафоричних олійних композиціях Ґудзя, він нама­гається вживити «софійні символи» сподівань на кращу будущину на чорноземах та суглинках рідної землі. Мова кольорообразів-плям, мова празнаків та прасимволів є живодайною і виступає індикатором якости архетипного існування нашого народу («Блюз для полинового сузір'я», 1991; «Свічею догорає голова, і котиться згори донизу господнє літо», 1991; «голова надвечірнього ангела», 1992; «Навпроти неназваного», 1992).

Юрко Ґудзь творить насиченими, розпливчастими у фарбах формами-образами з надмірним захопленням кольорів різних пастельних тонів і напівтонів на не­великих площинах декоративних композицій. В оргії ранішнього («Ось так і живемо, любителі шампанського марки «Iсh sterbe», 1990-ті), полуденного («Без назви-І», 1992) або вечірнього («Без назви-II», 1990-ті) світла письменник-живописець уміщує експресивний узагальне­ний образ ліричного героя або внутрішній складний світ протиріч часу, в який він прицільно вживлює декора­тивну суґестію людських переживань.

Його цікавила сила абстракції кольорових зіткнень: синій зі світло-зеленим («Нефертіті й Ніл»), фіолетовий із червоним та гряним («Без назви-ІІ») та часто — темно-зелений із жовтим.

Юрко Ґудзь неодноразово звертається до творення узагальненого образу безмовного ангела в леті над об­ріями рідної землі чи, скажімо, мітообразу тур-бика, символізуючи при цьому конкретний зв'язок між духом і душею, між етносвідомістю і надсвідомістю, між мину­лим, сьогоденням і будущиною. В композиції «Блюз для полинового сузір'я» (1991) мистець зумів по-українськи неоромантично передати духовні сутності нашої етноментальности, котрі шляхетно резонують одна з одною на чорному тлі ночі.

Слід зазначити, що в образотворчому доробку Юрка Ґудзя немає жодної декоративної композиції, в якій художник-аматор указував би на власну фахово-технічну безпорядність. Ось чому ми можемо з упевненістю ска­зати, що кожна його композиція ретельно продумана і утримує характер старанної викінчености, в якій асо­ціативно й реально матеріалізована низка імпресіоніс­тичних плям-образів. Художник наголошує на коло­ристичній гамі та серйозно опрацьовує фактуру всіх елементів-образів у творі.

Мистець не любив гладенької поверхні, на якій клав олійні фарби в притаманний лише йому спосіб, що було невід'ємною частиною його художнього мислення і сти­лю. Він також не любив затримуватися на здобутих ус­піхах та невдачах у царині живопису. На своїй першій і, на жаль, останній виставці Юрко Ґудзь якось ненароком сказав: «Все показане тут, у Національному літератур­ному музеї України, — лише частка моїх постійних екс­периментів, над якими я безперервно працюю, долуча­ючи всі детектори мого творчого мислення». Це кредо можна спроектувати на його творіння як у тонічному, так і в пластичному мистецтві.

Творчість для Юрка Ґудзя була святістю творення влас­ної країни Не-Ми, в якій можна утихомирити болі влас­них думок і переживань, занурюючись у власний світ образотворчости. Саме в країні Не-Ми, тобто в рідному селі Немильні, він вивільняв свою душу з емпіричного тіла й віднаходив для неї помешкання, загублене в буй­них заростях літа («Навпроти неназваного», 1992). Твори Юрка Ґудзя дають змогу його поцінувальникам переконатися в живодайній силі генної пам'яті свого на­роду, що не перестає бути носієм життєдайности духу нації. Юрко Ґудзь як письменник і як маляр-аматор шля­хетно провадить розмову власною палітрою фарб про важливі екзистенційні категорії: власну долю та Боже призначення особистости, які так важко повернути у праведне русло повсякденного життя. Власне, така жит­тєва позиція письменника-художника і зараз лякає тих, хто марно намагається затесатися до сонму інтелекту­альної й духовної еліти нації.

Р.S.

Пане Анатолію, здрастуйте!

У мене до вас таке питання. Чи в силі ще ідея створити музей Юрка Ґудзя? Батьківська хата в Немильні тепер пуста. В ній можна зробити музей. В той же час, це міг би бути Будинок творчости (чи названий якось інакше), куди могли б приїжджати представники братства поспілкуватись і відпо­чити. Село хоч і занедбане державою, але багате на тумани, світанки, спів жайворонка, лелечий клекіт і багато інших Божих дарів, яким так потрібно бути кимось прийнятими. Там можна і рибалити, і гриби-ягоди в лісі збирати. Я зроблю усі потрібні юридичні кроки, щоб переписати (передати, подарувати) хату.

Напишіть, будь-ласка, що ви про це думаєте.

З повагою, Раїса

1 липня, в день народження Юрка Ґудзя, одного з блиску­чих представників краснописьменства кінця XX століт­тя, поетичне братство ім. Юрія Ґудзя, яким опікується Марія Рудак, координатор цієї громадської організації та шанувальниця таланту письменника, і незалежний Центр мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся, фундатором якого є Анатолій Шевчук, історик українського образотворчого мистец­тва, письменник-перекладач, організовують щорічні поїздки інтелігенції та творчої молоді Житомира та ін­ших міст України на цвинтар села Немильне Новоград-Волинського району, де спочиває тлін письменника. Цьогоріч з'їхалися до Немильні творча інтелігенція і поціновувачі таланту Юрка Ґудзя з Києва, Рівного, Новоград-Волинська, містечка Пулини... На зустрічі йшлося про те, що зроблено у 2008-2009 ро­ках, аби вшанувати пам'ять письменника. Уперше з ініціативи молоді Житомира був проведений обласний фестиваль молодих поетів Житомирщини пам'яті Юрка Ґудзя, на день святкування Житомира, – «Клекотень осені – 2008». Саме на цьому фестивалі озвучено бажання поліщуків надати школі, де навчався, а потім вчителював поет, ім'я Юрка Ґудзя. Вечір спогадів «Мандри Юрка Ґудзя» зібрав чимало прихильників Ґудзевого поетичного і прозового слова в Житомирському музеї Космосу. А журналіст обласного радіо пані Олена Лаговська підготувала передачу про творче життя письменника, поета, художника, мистец­твознавця.

Весною в Любліні (Польща) відбулася презентація восьми ліноритів Миколи Соболівського, сучасного ук­раїнського графіка, якими мають оздобити книгу-альбом «Барикади на Хресті» Юрка Ґудзя. 1 липня на зібранні в с. Немильня пані Марія Рудак пові­домила громаду, що напередодні народин Юрка Ґудзя від­булося засідання інтелігенції Житомира, мета — органі­зувати меморіальний музей Юрка Ґудзя в рідному селі письменника. Братство звернулося до чільних представ­ників депутатського корпусу Новоград-Волинська та до представників державної міської адміністрації – юри­дично узгодити всі документи передачі на баланс хати та обійстя батьків Юрка, Раїси та Анатолія Ґудзів щодо облаштування там музею, з огляду на те, що пані Раїса надасть для експозиції музею цікаві документи з архіву родини, предмети та картини, які оточували творче життя письменника.

Шевчук А. Мітотворчий пензель Юрка Ґудзя // Артанія. – №3 (16), 2009. – С.86-89

Формуляр Юрка Ґудзя Житомирської обласної бібліотеки (краєзнавчий відділ)

Поетичному братству Юрка Ґудзя передали формуляр автора, який був заведений краєзнавчим віддлом Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки. У формулярі один запис датований за місяць до загибелі Юрка Ґудзя. Маємо адресу де проживав автор (за цією адресою прописаним Юрко Ґудзь був раніше 2001 р. - останніх двох квартирних змін проживання в Житомирі). Книжка, якою цікавився автор: Леся Українка "Стародавня історія східних народів". Перевидання такої книжки було здійснено лише в 2008 році (Українка Леся. Стародавня історія східних народів. Репринтне видання. - ВАТ "Волинська обласна друкарня", 2008. - 256 с. + ХLVIII с.: 16 іл.). Зазначене видання нам не вдалося знайти (це мало б бути раритетом!). Нагадуємо, що Юрко Ґудзь свого часу, напочатку 90-х, хотів перевидати "Абетку Лесі Українки". З іншого боку, згадане видання говорить дослідникам про широкий світогляд Лесі Українки, який був сформований вже у 18 років, що, припускаємо, і цікавило Юрка Ґудзя.