Олександр СОПРОНЮК
«Чорним небом вертався додому Господь...»
Знаєш, старий, поезія - то найреальніша річ у цьому тлінному житті», - якось сказав мені Василь Герасим'юк. Живий літературний класик, що вже позбирав - і то цілком заслужено - всі, мислимі й немислимі, поетичні премії...
13 вересня 2008 року Житомир значив День міста - 1124 річни¬цю од часу заснування. Під цю високу подію покладено - аж на увесь Тетерів! — ціле море різноманітних акцій. Із-поміж них — Перший обласний літературний конкурс молодих поетів «Клекотень осені - 2008» імені Юрка Ґудзя, вельми різнобічного літе¬ратора, що трагічно, маючи сорок і п'ять літ, покинув сей світ. Доля подарувала мені неперейдену радість головувати в журі, чути незамулені юнацькі голоси, водночас принагід¬но чітко відчуваючи й висновуючи: цій стражденній, одначе неполаманій-невгнутій Україні - ЖИТИ. Бо є ці діти. Що без жодної пози і показушної дешевизни стануть за неї і не від¬ступлять, не віддадуть...
Погода була не вельми: холодило - а поетичне дійство від¬бувалося просто неба - відкрита сцена перед фільмовим те¬атром «Жовтень» на майдані імені українського генія Сергія Корольова. Проте, достойно вбрані, хлопці й дівчата виходили перед багату числом громаду і давали у всесвіт СЛОВО. Воно світилося, мало колір - непідроблене, незалаковане, своє. Не¬підкупна щирість, коли ти перед людською увагою і поважним судом, означувала молоді голоси певним зворушливим знаком, де направду була природна ненадумана чистота. І мені мимо¬волі пригадалися Василеві, Герасим'юкові, сентенції у стосунку до життєвих поетичних реалій. Я не сходив із дива: скільки довкруж телевізійної і побутової «чорнухи», здебілізованого кітчу, рорs-ової макулатури, відвертого - під мистецтво - сміт¬тя, тупого несмаку, а тут — без бруду, без вакси, «невиваляна» душа... Коли всихає-висихає дерево - болить! У товариша-друга - народний: чесна радість! Годі говорити-розводитись про те, хто з цієї юні («юнак», до речі, у первісному сенсі зна¬чить витязь-воїн-герой, безстрашний) здобудеться на ті чи ті літературні лаври. Життя розкаже і розсудить: не з нас починалося - не на нас і закінчиться. Але те, що цей, бодай і нетрив¬кий, безпосередній доторк до ПИСЬМА зоставить поважний знаковий слід у долі кожного — то по суті і беззаперечно. Насамкінець зауважу, що до цього світлого чину долучилися науковці з Житомирського педагогічного університету імені Івана Франка Ванда Чайковська, доцент кафедри українсько¬го літературознавства та компаративістики, і Марія Масловська, заступник директора Інституту філології та журналіс¬тики вищезгаданого університету, а також літературознавець, поет-перекладач Ольга Караґедова та голова поетичного братства імені Юрка Ґудзя Марія Рудак. Окрім цього серце і розум молодим даруванням поклав, власне, заініціювавши цей захід, мистецтвознавець, історик українського образотворчо¬го мистецтва, письменник-перекладач, фундатор незалежно¬го Центру мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся Анатолій М.Шевчук. Ідею підтрима¬ла громадська організація «Українська платформа», що нею опікується народний депутат України Павло Жебрівський. Наразі - слово молодим поетам. На побажання - наснаги їм творити й покладатися на свого Бога, який кволим і ницим духом не помагає.
Сопронюк О. «Чорним небом вертався додому Господь...» // Артанія. – №4, 2008. – С.34
Немає коментарів:
Дописати коментар