Роман ЗДОРИК
«Смерті на світі нема - я повернусь за тобою...»
Такими словами закінчується один із останніх віршів поета, прозаїка, драматурга, лауреата двох міжнародних премій і найімовірнішого кандидата (при житті) на Шевченківську премію Юрія Ґудзя.
Причини та версії загадкової загибелі Юрія 20 лютого 2002 року не озвучував, мабуть, тільки ледачий. Проте митець, який при житті завжди слугував своєрідним «мостом» між двома поколіннями - молодою та амбітною авангардною молоддю та більш класичним старим поколінням. Останніх ми, молоді, називали чомусь весь час не інакше, аніж «старперами».
Юрко, - а ми, попри те, що були як мінімум вдвічі молодшими за нього, інакше його не називали, - вів аскетичний, майже сковородинський тип життя. Малював картини. Саме серед своїх друзів - художників, поетів, прозаїків і знаходив прихисток. Часто-густо, згадують його близькі друзі, Юрій, оскільки на життя заробляв переважно творами, не мав що їсти і в цьому випадку його виручали друзі та колеги по перу.
Напередодні своєї загибелі, 19 лютого, Юрко прийшов у редакцію, де ми з колегою тоді працювали. Ми готували інтерв'ю з ним у свіжий номер газети. Говорили щиро, жартували. Юрій був, як завжди, філософськи налаштований. Це була наша перша і остання з ним тривала розмо¬ва по душах. До цього зустрічалися переважно на сходах обласної бібліотеки, перекидувалися кількома словами та на літературних збіговиськах. Юрко пішов з редакції пізно. Вже після інтерв'ю ми довго спілкувалися на тему літератури і філософії.
Про напад на Юрка ми з товаришем дізналися наступного ранку. Зайшовши до редакції, застали шефа - нині начальника управління культури і туризму Житомирської ОДА - Василя Врублевського. Тільки одного погляду на нього вистачило, щоб зрозуміти - стало щось лихе. Фраза «Юрка побили. Стан його надзвичайно тяжкий» з його вуст пролунала для нас із колегою як грім серед ясного неба. Не знаю, чому саме так ми сприйняли його слова. Навряд чи нас можна було назвати Юрковими друзями, але... Далі - боротьба за Юркове життя і... звістка про смерть.
Попередня версія смерті - напали за старим військкоматом, побили до смерті. Дехто припускав смерть від епілепсії, хоча друзі та рідні Юрка кричали в один голос: епілептиком Юрій не був.
Смерть Юрка відкинула на задній план наше протистояння зі Спілкою письменників, яка була для нас до того моменту чимось злим, і нічим не потрібним, ми вважали до того це яки¬мось атавізмом. І саме загибель Юрія Ґудзя при нез'ясованих обставинах примирила нас зі Спілкою письменників. Пригадую, тоді рвалися з моїм товаришем проводити своє журналістське розслідування, щоб з’ясувати справжню причину Юркової загибелі. Але Василь Марцельович, дізнавшись про наші наміри, по-батьківськи сказав: «Не лізьте, хлопці, бо, чого доброго, голови повідривають». Так і відмовив нас від того.
Ми, молоді, до самого поховання Юрка супроводжували його скрізь. Якось вразила, врізалася ця смерть в наші юні душі. Сиділи у Михайлівській церкві поряд із уже мертвим Юрком, бо ранком мала відбутися служба та тіло нашого загиблого колеги-поета мало рушити туди, де, як кажуть, похований «родинний пуп».
Поховали Юрка в рідній Немильні Новоград-Волинського району. По сьогоднішній день причина його смерті лишається невстановленою.
Здорик Р. «Смерті на світі нема - я повернусь за тобою...» // 20 хвилин, 9 квітня 2009. – С.56
Немає коментарів:
Дописати коментар