- Поетичне братство Юрка Ґудзя
- Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).
пʼятниця, 9 жовтня 2009 р.
Леся Ґудзь «Липневий янгол» Юрія Ґудзя
На поліському небосхилі української літератури сформувалося уже ціле сузір'я майстрів літера¬турного слова. І ось понад десять років яскравіє там нова зірка на ймення Юрій Ґудзь: письмемника, якого визнано далеко за межами України.
Першого липня йому виповнилося б 53... Він ніколи не мав на людей зла. На устах його - завжди сором'язлива посмішка, в очах - тепло, у мові - жодного різкого слова... Це завжди дивувало, вражало і спонукало до спілкування. Спілкуватися було легко: адже не було теми, на яку не поговорив би Юрко Ґудзь, не було предмета, у якому був би невігласом. Дуже вірив людям -аж до наївності - але вона була такою чистою і щирою... Саме про них писав.
Особливо небайдужим був до скривджених долею, обтяжених фізичними вадами, але таких чистих душевно! Юрко умів бачити їх глибоко і так само глибоко розуміти. Мав велике бажання описати їх, залишивши бодай на папері знак їхнього існування на землі. Встиг, мабуть, якусь соту частину із задуманого - востаннє, коли ми бачили його живим, показав перший примірник книжки новел - «Замовляння невидимих крил», а ще - готував роман про односельців - «НЕ-МИ». Радів при цьому, мов дитина. А за тиждень по тому - телефонний дзвінок із Житомира: повідомлення про те, що Юрія не стало...
«Інстанції» розпитували, хто його батьки, хто він сам, намагалися з'ясувати, чи не буде скандалу в пресі... Бог усім суддя: і тим, хто підняв руку на це життя, і тим, кому десь він перейшов дорогу, і хто не зміг змиритися з цим...
Різне говорять сьогодні й про самого Юрка -здебільшого про його «міське» - київське, житомирське - «богемне» життя. Тому, напевно, і небагато слухачів віднаходять з-поміж немильнян, приїжджаючи щороку в липні до Немильні, гості-побратими по творчості Юрка Ґудзя - адже їм, місцевим, ця людина бачиться зовсім іншою - такою, як вони, як його рід. Таким Юрко сприймається просто, невибагливо - і чи не глибше, ніж високі слова і патетичні заяви. Ось саме про того, знаного немильнянами Юрка Ґудзя, й хотілося б повідати - нехай його знають таким, і хай це буде свого роду духовною свічкою пам'яті у річницю смерті нашого земляка.
Граней особистості відомого у мистецьких колах Юрія Ґудзя багато: поет, прозаїк, журналіст, художник, літературний критик, філософ (його ще називали мандрівним дяком сучасності), збирач фольклору, історик, вчитель...
Останнім часом він плідно займався творчістю. З-під його пера вийшли друком книжки «Маленький концерт для самотнього хронопа», «Постскриптум до мовчання» (видана в Торонто), «Замовляння невидимих крил», «Боротьба з хворим янголом», «Вишивки, хронопи, без», журнальна публікація роману «Не-Ми», численні публікації у вітчизняній та зарубіжній періодиці.
Лауреат міжнародного поетичного конкурсу в Тріуджіо (Італія) у 1994 р., фундації Є. Бачинського (США) у 1997р., всеукраїнської премії імені Івана Огієнка в галузі літератури (2001 р.), кандидат на вручення Шевченківської премії. Твори перекладено італійською, французькою, німецькою, англійською мовами.
Там, де він бував, завжди збиралась аудиторія - казали, йшли, щоб «побачити, який він є, той Ґудзь». Цього дня -1 липня - від самої смерті Юрія так ведеться - у сільській школі і в клубі немиленському (саме так споконвіку називає себе сільський люд) знову зібралася численна аудиторія. Люди приїхали з Житомира, Тернополя, Львова, щоб вклонитися пам'яті цієї неординарної особистості. Приїхали на його могилу, зібралися, щоб оживити світлий дух Юрка Ґудзя літературними читаннями його імені, але такої чистої назви - «Липневий янгол».
Дійство це стало щорічним завдяки головній натхненниці - голові поетичного житомирського братства імені Ґудзя Марії Андріївни Рудак, а нині - затверджено на обласному рівні. Дорогих гостей, котрі завітали на Юрійові народини, зустріли хлібом-сіллю у місцевій школі: саме тут шанують і оберігають пам'ять про відому всій Україні людину, котра фактично у школі мала свою родину духовну: адже вчителювала все своє життя тут його мати, вчитель історії Віра Костянтинівна, працював і сам Юрій Петрович, приходив за життя відвести душу в розмові покійний його брат-афганець, навідувався найперше, повертаючись з далеких доріг, мов до найближчої рідні, і сам Поет... Про життя Юрія-школяра, вчителя, односельця повідали коротко гостям, а ті, в свою чергу, розповіли немильнянам про Юрка-письменника, розкрили зміст його творчості у літературних читаннях його поезій, присвятах його памяті.
«Липневий янгол» відбувся, злетівши до небес, де, віриться, перебуває нині душа Юрія Ґудзя. «А ще будете разом у тихій пам'яті Бога...»
Ґудзь Л. «Липневий янгол» Юрія Ґудзя // Лесин край, липень 2009 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар