Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

четвер, 6 жовтня 2011 р.

Дивитися — проникливіше

Олена БІЛОШИЦЬКА-КОСТЮКЕВИЧ, письменниця, театральний оглядач, Житомир:

— Зараз одночасно читаю листи А.П. Чехова і «Правду про Росію» Астольфа де Кюстіна. Збірка Юрка Ґудзя «Postscriptum до мовчання» вже прочитана, але до поезії цього автора варто повертатися. Намагаюся і класиків шанувати, і знайомитися з творами сучасних поетів, прозаїків, драматургів. Щось швидко забувається, хтось запам’ятовується, іноді — зі знаком «мінус»: тексти таких авторів (особливо, якщо швидко «печуться») надалі мене вже не цікавлять. Справили позитивне враження верлібри Віталія Бориспольця зі збірки «Тлумачення тиші» ; «Кіт з потонулого будинку» Галини Пагутяк. Час від часу розгортаю Кожелянкову «Дефіляду в Москві» і читаю з будь-якої сторінки. Повісті Ірини Вільде — «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти» — прочитані з великою цікавістю досить давно, але не забулися. Віддаю належне стильовій майстерності Михайла Коцюбинського та Івана Буніна. Безперечно, це корисне читання і для тих, хто вважає себе письменником. Після театральних прем’єр часто виникає бажання ще раз «проконсультуватися» у Карела Чапека. Чудове дослідження «Як ставиться п’єса» не втратило актуальності й сьогодні.

Джерело: Дивитися — проникливіше // http://www.day.kiev.ua/295234/
Опубліковано о
Мітки:

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)