Марія Хімич. Вірш "У вінок села Немильні..."

У вінок села Немильні
Вплетено гичку молоденьких червоних бурячків,
Лапаті гілки сосонок, бур’янець-берізку,
Його дзвоники-патефони поля,
Квіти солодкої картоплі,
Цвіт білого льону.
Вінок – на синіх кучерях немильнянської пані.
Блакитна церква з куполами світла –
Це срібна обручка на її пальці.
«Де він?» – запитує в неї нахабне листя кукурудзи.
«Де він?» – жінка здригається,
Обручка є, а чоловіка – немає.
Вона – Немильня.
Її вінок-колиска пливе,
Порожня.
Де він?
01.07.2014

Марія Хімич. У Житомирі пом’янули Юрка Ґудзя

20 лютого цього року минуло 12 років із дня трагічної загибелі письменника, художника, філософа, уродженця села Немильні Новоград-Волинського району Юрка Ґудзя. Щороку Міжнародне поетичне братство Юрка Ґудзя, яке очолює керівник літературного гуртка «Молода надія» житомирського ліцею №25 Марія Рудак, та адміністрація Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки імені Олега Ольжича організовує вечори пам’яті, на яких вшановують пам'ять нашого талановитого земляка.

І цього року, не зважаючи на складну суспільно-політичну ситуацію в Житомирі, в актовій залі обласної бібліотеки зібралися всі ті, хто знав та є шанувальником творчості Юрка Ґудзя. Серед них – директор бібліотеки, письменник Василь Врублевський, заслужений артист України, лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, режисер Володимир Савченко, поет, лауреат літературної премії Володимира Свідзінського Анатолій Сірик, прозаїк Григорій Цимбалюк, літературознавець, поет Володимир Білобровець та поет, видавець Олег Левченко.

Вони хвилиною мовчання вшанували журналіста, колишнього народного депутата Верховної Ради України, революціонера Якова Зайка й журналіста Сергія Черевка, які нещодавно померли.

Присутні переглянули документальний фільм житомирського тележурналіста, поета Євгена Лущикова «Юрко Ґудзь. Спроба іншого ритму», відеозапис розповіді літературознавця Ніли Зборовської, у якій вона характеризує творчість Ю. Ґудзя.

Володимир Савченко в своєму виступі подякував Марії Рудак, Олегу Левченку, Григорію Цимбалюку за збереження творчості Юрка Ґудзя, видання його книг. Зазначив, що особливо відрадно те, що нашого талановитого земляка знає та шанує молоде покоління.

Згадали й про те, що до цих пір будинок родини Ґудзів, який знаходиться у с. Немильні та поволі руйнується, не переоблаштовано під музей Юрка Ґудзя, його іменем не названо тамтешню школу, в якій він учителював. Новоград-Волинська районна влада тільки обіцяє посприяти в цих питаннях…

Загалом захід видався теплим, камерним і головне – своєчасним. Марія Рудак звернула увагу на те, що Юрко Ґудзь передбачив нинішні революційні події в своїй поемі «Барикади на Хресті». Його творчість – багатогранна, її ще потрібно відкрити та осмислити сучасникам.

Марія ХІМИЧ

24 лютого 2014 року 


Джерело:  Хімич М. У Житомирі пом’янули Юрка Ґудзя // Українська літературна газета,  24 лютого 2014 р.  // http://www.litgazeta.com.ua/node/4719

Марія Хімич. «Липневий янгол» знову покликав до Немильні

«Липневий янгол» знову покликав до Немильні

Цьогоріч першого липня село Немильня Новоград-Волинського району вже всьоме приймало гостей із Житомира та Києва, які приїхали відсвяткувати день народження його уродженця Юрка Ґудзя — «Липневого янгола», поета, письменника, художника, філософа, критика, «останнього мандрівного дяка української літератури».

До речі, комфортабельний транспорт був наданий для «прочан» свята завдяки сприянню начальника управління культури Житомирської облдержадміністрації Юрія Градовського на прохання організатора поїздки — голови «Поетичного братства Юрка Ґудзя» Марії Рудак, яку лагідно-жартома називають «квочкою пам'яті», тому що згуртовує навколо себе шанувальників таланту Ґудзя.
Автобус «пришвартувався» біля Немильнянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Тут Юрко колись навчався, а потім, після закінчення Київського педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова та кількох років поневірянь по різних місцях роботи, повернувся сюди в якості вчителя історії.
— Ой, у Юрка не було в школі свого кабінету! — емоційно розповідає вчителька Немильнянської ЗОШ Леся Ґудзь (вона — не родичка поета, просто в Немильні півсела мають таке прізвище. До речі, пані Леся — колишня учениця Юрка Ґудзя, а ще — поетеса). — Він навчав дітей не лише історії, а й малюванню, географії. Навіть геологічний гурток вів!
«Липневий янгол» для маленького поліського села, занедбаного, вимираючого, а ще зелено-дикого, як і тисячі таких населених пунктів у нашій країні, це — не просто місцевий фест, це Подія — так, з великої літери, в якій беруть участь представники культурного загалу обласного центру та столиці.
Гості завітали до музею Юрка Ґудзя в приміщенні школи. Експонати вчителі на чолі з директором школи Оленою Ґудзь збирали буквально по краплиночці, особисті речі Юрка та видання, пов'язані з його творчістю, продовжують щорічно поповнювати цю колекцію. Ось і цього разу друг Юрка — творчий працівник журналу «Артанія», головний редактор газети «Слово» Олександр Сопронюк — привіз до Немильні клітку для папужок, яка належала Ґудзю, і в котру той вкладав символічне значення.
— Яким Юрко був? Він був глибоким! Людиною із 17-го століття. Таких зараз вже немає, — поділився спогадами пан Олександр, коли ми прийшли до немильнянського цвинтаря, де спочиває Юрко.
Священик Костянтин Гулюк-Гай відправив панахиду. Похмуре небо було того дня, воно теж сумувало за Юрком.
— Це Юрко нам погоду «на замовлення» зробив, — мовила Марія Рудак, — тому що ми у попередні роки нарікали на те, що доводилося смажитися під спекотним сонцем.
На щастя, більше «містики» того дня не було. Під час поетичних читань можна було знову відчути струм високохудожнього слова.
Перед поетичними читаннями відбувся своєрідний «вечір пам'яті» Юрка — було зачитано привітання його сестри Раїси Ґудзь, яка, на жаль, не змогла приїхати з Канади. Причетні до цього чудового фесту небайдужі люди отримали подяки від Житомирської обласної організації НСПУ та Новоград-Волинської районної влади.
До слова, музей Ґудзя прикрашений його картинами, написаними в авангардовому стилі, від погляду на них дійсно проймає тремтіння — настільки вони наповнені багатьма сенсами. Зауважу: Юрко не мав відповідної освіти, він писав картини, переймаючись лише своїм світовідчуттям.
Цього року Юркові Ґудзю виповнилося б 57 років. Його смерть і досі оповита загадками та недомовками.
А поки що... Увагу гостей не обминули занедбана хата родини Ґудзів, яку збиралися відкрити для відвідувачів-шанувальників Юрка, та й так і не зібралися, бо коштів на ремонт катма; те, що музей Ґудзя із дійсно цінними експонатами розміщується у школі, яка опалюється дровами, і в котрій взимку школярі сидять за партами в рукавичках; не втілені в життя обіцянки створити літературно-мистецьку премію імені Ю. Ґудзя. Цей список можна продовжувати.

Марія ХІМИЧ.
Фото автора.

Джерело: Хімич М. «Липневий янгол» знову покликав до Немильні // Житомирщина, 9 липня 2013. - С.11

Іван Гоцалюк. Він хотів правди і справедливості

ВІН ХОТІВ ПРАВДИ І СПРАВЕДЛИВОСТІ

У Немильні, що в Новоград-Волинському районі, вшанували поета-вільнодумця Юрка Ґудзя

Першого липня в селі Немильня Новоград-Волинського району відбулося вже щорічне літературно-мистецьке свято «Липневий янгол», на якому вшановано пам'ять поета-вільнодумця, людини непростої долі Юрка Ґудзя.
Шанобливе віншування Юрка Ґудзя вже традиційно відбувається першого липня в Немильні тому, що цього числа 1956 року він народився і виріс в цій мальовничій глибинці житомирського Полісся й похований 2002 року на сільському кладовищі. Свято проводиться за ініціативи й стараннями письменницького братства імені Юрка Ґудзя, яке очолює житомирська поетеса Марія Рудак, та обласної організації Національної спілки письменників України й колективу загальноосвітньої школи с. Немильня.
Цьогоріч на це свято прибули письменники, діячі культури, науковці, журналісти зі столиці України й Житомира. Всі разом поклали квіти до чорно гранітного пам'ятника на могилі Юрка Ґудзя і запалили свічки пам'яті.
Шанобливі дійства і літературні читання відбулися в залі Немильнянської школи, де оформлено виставку-експозицію «Юрій Ґудзь: мандрівний дяк сучасної літератури», матеріали якої розповідають про недовгий та виразний життєвий шлях, трудову й творчу діяльність поета. Експонати засвідчують: Юрко був різнобічно обдарованою людиною, він не лише відгранював слова й думки, а й створював образні малюнки. У розділі експозиції озаглавленому «Слідами вічності» експонуються його публічні виступи у пресі, видрукувані в Україні й за кордоном твори.
«Липневий янгол у Немильні» узяв на крила свої вільні усе, що Бог звелів... І більше тут не треба слів...» - образно сказав у своєму вітальному виступі голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України, поет Михайло Пасічник. За подвижництво в збереженні пам'яті Юрка Ґудзя і в організації літературно-мистецького свята «Липневий янгол» М.Пасічник вручив подяки облорганізації НСПУ директору Немільнянської ЗОШ Олені Ґудзь та активістці Лесі Ґудзь.
У свою чергу заступник голови Новоград-Волинської районної ради Микола Лосовський і сільський голова Немильні Юрій Процюк
відзначили подяками своїх органів голову письменницького товариства імені Юрія Ґудзя, поетесу Марію Рудак і активних його членів.
«Юрко Ґудзь був незручною для влади особистістю, він віддав всі свої сили боротьбі за правду і справедливість. Його слово живе
і буде жити», - сказала Марія Рудак.
Високо оцінили творчий, пророчий спадок Юрка Ґудзя заслужений художник України Юрій Камишний, письменник Володимир Студінський, головний редактор столичного видання «Українська літературна газета» Михайло Сидоржевський, інші поважні гості свята. А Житомирська письменниця Марія Пономаренко подарувала Немільнянській школі цілу колекцію своїх книжок. Члени діючого в школі гуртка літературного читання «Постскриптум» продекламували низку віршів Юрка Ґудзя і свої поетичні твори, співали натхненно пісні на слова свого земляка. Ці виступи юних односельців рано вибулого з цього білого та все ще неспокійного, невпорядкованого світу засвідчили, що на малій Батьківщині поета-вільнодумця зростають талановиті послідовники. І серед них ліричною обдарованістю виділяється дев'ятикласниця Олександра Ґудзь.

Іван ГОЦАЛЮК
Знімок Мари Хіміч із Інтернету

Джерело: Гоцалюк І. Він хотів правди і справедливості // Інтерес, №24, 3 липня 2013. - С.4

Марія Хімич. «Душі моїх недописаних книг» (рецензія на книгу "Набережна під скелями")

Ґудзь Ю. П. Набережна під скелями: вірші, проза, переклади, статті, рецензії, інтерв’ю, листи / Упоряд. Левченко О. Г. – Житомир: ПП «Рута», ПП Левченко О. Г., 2012. – 252 с.

Мабуть, тому розсудлива доля дає поетам лише важку, безхлібну та самотню дорогу, щоб у їхній душі не зародилася гординя через усвідомлення власного таланту. Інакше, закатані в асфальт прижиттєвого визнання, забетоновані на постаменті поклоніння, вони не могли б розгледіти крізь жертовні гірлянди із барвінку та лапастих гілок ялини власне призначення, свою плоть із рідного чорнозему, і не заспівали б пісню – мелодійно, щемко, до сльозоточіння. Пісню, від якої отямлюються манкурти.

Юрко Ґудзь усе життя писав один суцільний і водночас різноплановий текст (у розумінні Ролана Барта), до якого можна віднести його вірші, новели, оповідання, романи, рецензії, статті, переклади, листи до близьких людей, і котрий одразу вступає у контакт із читачем. Проте не як інопланетянин, а як божевільний Капелюшник із Країни Задзеркалля: він спонукає реципієнта до співтворчості, мислення і відновлення генетичної пам’яті. Цей текст має живу душу, тому-то він і апелює напряму вже до нашої, захованої за шторами тіла:

Душі моїх недописаних книг

І душі Тобою ще ненароджених дітей

Взимі раптово переплітаються

І перевтілюються в птахів, –

Вони злітаються на підвіконня

Давно згорілої оселі

Ще нероз’єднаного літа –

На час і простір, на чоловіка й жінку.

В глибинах теплих мовчазного тіла

Ще все поцейбіч ще прозорих шиб…

Ґудзь чимало уваги надавав слову, прислухався до його потаємних кореневих значень, забарвлення та аромату. Уривок із листа Надії Миколайчук до Юрка:

«Ти навчив мене відчувати запах і колір слова, а давніше (до нашої зустрічі) я думала, що словами можна передати лише думки, зміст чогось і таке інше…».

Тексти Ґудзя насичені роботою над словом, спробою відчинити його мушлю та знайти серцевину-перлину:

–        Таша (Тиша) – ти пра-

пра-, пра-

ВИРІЙ – це рай,

Це Княжий Затон Твого Білосонного Тіла,

то – ЗИ-МА, і продовження

всіх занімілих селенцій,

це – продовження ТЕ-МИ,

там, де все – це НЕ-МИ

в безпритульному просторі

Оповідь у прозових текстах Ґудзя йде лінійно, але поруч із тим стрижень сюжету розростається врізнобіч часу і простору, ніби дерево, торкаючись гілками та корінням інших площин, які до сюжету, здавалося б, не мають відношення. Цей текст водночас описує і не зображає нашу щоденну реальність. Він її торкається, проте далі проектується вже в інші виміри, де існують видозмінені закони буття, або їх не має зовсім (оповідання «Гуміарабік»):

«Мене ці люди ніби й виділи, але не звертали на те видіння щонайменшої уваги. Навпроти них, майже під ногами, були зірвані дошки й крізь дірку в підлозі раз по раз хтось викидав заступом чорну землю. Щось у мені зрушилось і я вже не дивувався, звідки взялися тут на третьому поверсі, ці сиві опевдоли – чому і для чого виймають вони з розритої могили трухляву труну і ставлять її на дубовий стіл…».

В англійській мові є вираз «Text me», що означає «Надішли мені смс». Тексти Ґудзя теж надсилають нам свої есемески, своєрідні повідомлення, які ще потрібно розшифрувати і вчитатися в усі потаємні та явні сенси.

Ґудзь інтуїтивно знаходив такі собі «споріднені душі», а затим писав про них статті та перекладав їхні праці. Ось, до прикладу стаття «Брати» про лідера таємного «Товариства об’єднаних слов’ян» Петра Борисова та його брата, соратника Андрія. У Петра Борисова та Юрка Ґудзя простежуються схожі риси та доля – обоє були вільнодумцями, вправлялися в образотворчості, дуже самотніми, яким не судилося мати подружнє щастя, хорошими і вірними друзями, такими собі янголами, які відкладають всі свої справи вбік, коли їх просять про допомогу. І навіть їхні смерті схожі у своїй раптовості, на вершині творчої наснаги та молодості.

Читаючи інтерв’ю з Юрком Ґудзем можна повніше зрозуміти його творчі пошуки, його мистецьку та громадську позиції. У них він розповідає про свій роман «Ісихія», збірку новел та оповідань «Замовляння невидимих крил» (остання при житті автора), а також – про засновану ним «Українську Реконкісту» (від іспанського слова «rekonquistar» – «відвойовувати»). Її покликання – «звільнення нашої свідомості від постколоніальної залежності, від усіляких мас-медійних ідеологем і стереотипів, штибу імперських «обустройств» чужих територій, ролі «старшего брата», кремлівської маячні про «всесловянскоє єдінство».

«Листи» – це особливий розділ книжки, заглядання у шпарину приватного життя, безпосередній дотик до дружби та кохання письменника, його способу мислення, літературної кухні та щоденного про(ви)живання…

Тандем художниця-поет – що може бути прекрасніше? Навіть творча пара режисер-актриса не можуть його перевершити. Співтворчість, помножена на кохання аж хлюпає з берегів листів Ґудзя до Надії Миколайчук, художниці із с. Лучин, що на Житомирщині. І що важливо – художниця не поступається поету в метафоричності своїх віршів:

Зелені двері пам’яті

розхристані вітрами,

сивий янгол

біля зачинених дверей її мовчання

шукає дорогу повернення –

склавши стомлені крила…

 А поет – у глибині своїх художніх полотен. Це дотик до творчої кузні, лови сріблястих пір’їн натхнення та невимовне зачудування можливостями свого протеже, напарника, супутника...

У книжці є фотодокументи – фрагменти з рукописів, вирізки з газет, знімки. Вони допомагають торкнутися до живого тіла тексту та відчути незриму присутність Юрка. Як ось рукописний лист до Тані. Читаючи його (а не друкований аналог, теж розміщений у книжці) виникає враження, що лист адресований безпосередньо тобі… І ця рецензія – своєрідний лист-відповідь Юркові Ґудзеві, який, я певна, дійде до нього, завдяки вам, читачам-провідникам.

Що цікаво: коли читаєш книжку Ґудзя, виникає відчуття тепла та присутності співрозмовника-побратима. Розумієш: ти не один у цих «ста літах самотності української літератури», за висловом самого Юрка. І навіть, коли книжка прочитана і займає своє місце на книжковій полиці десь між філософами, літературознавцями та визначними письменниками двадцятого століття, відчуття тепла не зникає. До якої-якої, а до цієї книжки ти обов’язково повернешся. І кожного разу віднайдеш у ній для себе якесь нове звучання.

До творчості Ґудзя слід звертатися митцям будь-яких галузей – він провокує до розширення власних меж творчості. І йдеться зовсім не про ганебне мавпування або елементарне наслідування. Юрко надихає до створення чогось якісно нового, до стрибка в гіперпросторі, на який ніколи не міг зважитися.

Тексти «Липневого янгола» слід підтюпцем заковтувати тоді, коли відчуваєш: ти стрімко, до знепритомнення втрачаєш Світло, ніби артеріальну кров від ран, отриманих у бійках за місце під сонцем, від опромінення телевізійними маразмами та через життєві прикрі халепи. Не бійся насититися Ґудзем внутрішньовенно, адже ми, хворі янголи, так болісно потребуємо зцілення зламаних невидимих крил…

Кілька слів про упорядника Олега Левченка. Сьогодні у Житомирі він разом із дружиною Галиною Левченко продовжує «Українську Реконкісту»: видає Юркову спадщину, є одним із організаторів фестивалю-конкурсу молодих поетів Житомирщини пам’яті Юрка Ґудзя «Клекотень осені» та видає літературно-художній журнал «Люблю+Слово», в якому кожен молодий літератор з будь-якого куточку України може без проблем опублікувати свої вірші, прозу, дослідження.

Короткі біографічні дані про автора: Юрій Петрович Ґудзь (1. VII. 1956 – 20. II. 2002). Поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних та нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми: Юрій Тетянич, Хома Брут, рідше Хома (Іван) Брус, Василь Маринич. Лауреат літературної премії ім. Івана Огієнка та двох міжнародних премій. Член Національної спілки письменників України (Житомирське відділення, 1991) та Асоціації письменників України (Київське відділення). Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ, 1997), романів «Не-ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8, 12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль, 2009).

Марія ХІМИЧ

Джерела:
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг» (без скорочень) // архів автора.
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг» // Літературна Україна, квітень 2013.
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг»  //Люблю + Слово. - № 2 (25), 2013. - С.131-134.

Хімич М. «Душі моїх недописаних книг»  //Люблю + Слово. - № 2 (25), 2013. - С.131-134.

Результати конкурсу "Клекотень осені - 2012"

І місце – Катерина Марчук (молодь) 

І місце – Марія Хімич (старша вікова група) 

ІІ місце – Юлія Вербило (молодь) 

ІІ місце – Марія Розбіцька (молодь) 

ІІ місце – Володимир Вакуленко (старша вікова група) 

ІІІ місце – Юлія Довбня (молодь) 

ІІІ місце – Ніна Паламарчук (старша вікова група) 

 

Номінації:

Анастасія Двигон «Версифікаційний зорепад»

Ольга Гаврилова «Сонячні сни юної музи»

Зоряна Головецька «Молода осінь поетичного натхнення»

Андрій Грищук «Поетичні спектри квазічастинок»

Олександр Степанчук «Роздзвінноясний поетичний дух»

Катерина Регенель «Поетично обнадійливі ноти душі»

Тетяна Шабодей «Художня кавоманія»

Анастасія Туровець «Квіт почуттів у віршах»

Вадим Жалюк «Сповідальний мінімалізм»

Надія Шанюк «Одвічне»