Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

субота, 9 липня 2011 р.

Юрко Ґудзь, вірші з ранньої творчості

«Липневий янгол - 2011»

Поезії з щоденника Юрія Ґудзя.

Творчість періоду 1974-77 рр.


**

Була весна. Нема весни,

Ні коней карих.

Лиш без середньої струни

Висить гітара...

**

Пташині лапки,

Тоненькі лапки.

Мов подряпини на печативі вечора.

Евклідова геометрія кутиків,

Життя, загнане в кут...

І вже пташині лапки –

Коло твоїх очей,

Мов подряпані долі...

**

Зорі породило невдале кохання,

глузування, відмови,

підступність, зради, образи,

хто цього не міг стерпіти –

кидав своє кохання в небо,

і воно ставало зорею.

Тому зорі завжди байдуже

Дивляться на закоханих.

**

І навіть коли немає грошей,

Вітер приносить

Досить опалого листу,

Щоб розпалити вогонь...

**

О, руки.

Що ллєте молоко

З блакитного глека,

Яке дороге мені ваше тремтіння!

**

Так тяжко на душі,

Неначе десь

Вмирає жінка молода.

Іде, іде

Весняний мокрий сніг.

**

Такі думки,

Наче шкіри маляти

Торкаюсь.

Самотою

Блукаю по парку.

**

Вся шкіра моя

Стала як вухо.

У тиші

Сплячого міста –

Важезні кроки.

**

Не забувається

Таке обличчя!

Під вартою

Йшов вулицею чоловік

Та й усміхався...



**

Гномик

Слышу сквозь сон:

Седобородый гномик,

Которого поутру

Я встречаю всегда

Возле трухлявого пня,

Бьет своей колотушей

Но медному гонгу часов.

Считаю: три... пять...

И вдруг раздается взрыв,

И красногребёнчатый голос

Рассветного петуха

Разливается в небе.

Я открываю глаза:

Старшина что-то орет,

Выпучив глаза и

Размахивая руками,

Как крыльями.

Может, качалась атомная война?

Нет. Просто он вчера перебрал

И сегодня не в духе,

Кричит и слова

Отскакивают от стен казармы...

Значит, пора подыматься.

Никуда не денешься.

Надо.

**

Дождь шуршит, словно мыши на чердаке.

Дождевые мыши шныряют по крыше

соломенной

И шуршат. Чего они ищут там?

Березовых крошек!

Они, конечно, хотят

Непременно очистить крышу,

Будто послеобеденный стол.

**

Над окном лишь теперь задымились

Лиловые клубы сирени. В этом году

Все настает позднее. А точней –

С опозданием. Все –

Как в человеческой жизни.

**

Июльская ночь тепла и клейка,

Точно липовый цвет.

Небо зажгло свой фонарь –

Большую пурпуровую луну.

И вдруг

Закувала кукушка.

Решила, что солнце взошло.

Обозналась.

**

Оттеснил от реки все другие запахи

Воинственный аромат цветущей мяты…

**

На фоне закатного неба

Два тонко очерченных силуэта

Длиннокрылых и длинноногих аистов…

Всё кружится на вершине сосны

Колесо жизни,

На котором обосновалась

И выводит птенцов

Чета аистиная.

**

Здесь белы июньские ночи,

Словно голубиные грудки.

Для меня эти грудки прозрачны.

И я вижу, как в каждой трепещет

Лучами троих ресниц

Душа июня – вечерняя

Росная звезда.

**

Лицо в тени

Так душист аромат хризантемы...

Но в зеркале ночи нет никаких следов.

Окно в заблудившемся городе.

Погруженный в глубокую зиму, человек встревожен

О ком-то, кто был близко-близко,

Ближе дождя за окном.

**

Две выстроены шеренги

Для вечерней поверки.

Каждый стоит и думает

О чем-то далеком, своем.

В раскрытую дверь

Влетела ночная бабочка.

Большая и красивая.

Будто неземное существо

С другого мира.

Она печально колотится

Головой о стены казармы,

Никак не отыщет выхода

В лабиринте четырех стен.

**

Как сердце сжалась,

Слушая шум дождя.

Веточка вишни.


Поезії з щоденників Юрія Ґудзя опрацьовано та зібрано працівниками та учнями Немильнянської середньої школи, 2011 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар