Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

середа, 30 липня 2014 р.

Юрко Ґудзь. Стаття "Поки не прийшли санітари", газета "Слово" №8-9, 1993 р. (АРХІВ)



Поки не прийшли санітари

Із непромовленого слова до поетичної імпрези на святі "Червона рута"

Спершу, аніж розпочну щось читати, хочу запропонувати вам невеличку гру    вона, як на мене, змогла б принаймні частково зруйнувати бар’єр відчуження...
Уявіть собі, що ми всі    оце зараз    не в Палаці культури і відпочинку імені Отамана Зеленого, а в обласній спец.псих.лікарні, модернізованому й стерильному дурдомі... Це перше.
Друге. Уявіть собі, що ви не просто громадяни вільної і незалежної, а шизофреніки, параноїки, хронофаги, клаустрофоби і некрофіли... А той, хто має нахабність поезійної номінації, себто я,    найклінічніший випадок, такий собі супершиз, схильний до графоманії... Уявімо собі, що головний лікар і ввесь медперсонал нашої дурки (так само хворі, але на іншому, номенклатурному, рівні) десь на хвильку вийшли,    мабуть, готують якогось указа або ж нову грошову реформу для рідного crezy-дому, і ми, пацієнти однієї клініки, маємо змогу влаштувати собі невеличке свято під назвою "Червона рута"...
Що ж то таке    поезія в цьому божевільному світі, що то в моєму власному розумінні? Найперше    це повернення словам їхньої втраченої сутності, їхньої живої сили, повернення втраченої пам’яті про самого себе    того, яким колись був і хотів бути, нерозірваного й нероз’єднаного на безліч шматків... Це мить нормальної реальності    посеред містифікованої й заміфологізованої дійсності, що в ній справжній стан речей притлумив офіційний канон. Слова, слова, слова... Тільки тепер "єдність партії і народу" звучить як "єдність усіх політичних сил у розбудові української державності", під означенням "народні обранці"    все та ж вгодована номенклатура з блатними партійними зв’язками, а титул "совість нації"    по черзі носять колишні совдепівські прапороносці...
Ось у такому світі поезія дає можливість прожити своє власне життя, а не "монолітну" тавтологію, що її накинули бройлери від політики, допомагає звільнитися з-під гіпнотичного впливу різноманітних духовидців і біснуватих пророків, уможливлює бодай миттєво пережити повноту і нерозірваність буття...
Отож, якщо ви не забули нашу початкову установу    де ми є цього менту,    якщо ви не забули, що завтра нас знову можуть зодягнути в гамівні сорочки... і щоб позбутися нашої надокучливої маячні про справедливість і правду, колотимуть аміназином,    поки ще не повернулись санітари, я вам прочитаю кілька своїх віршів...
Ю. Г.

(Далі йдуть вірші автора (Юрка Ґудзя):
"Повернення",
"Пошуки сховища",
"…в темних руках забуття…",
"Ми пробивались до Софії…",
"Ось продавець різноколірних квітів з паперу…",
Іванові Марчукові: "Синій присмерк тече у вікно…".

Ці вірші були опубліковані в авторській збірці "Боротьба з хворим янголом" у 1995 р. Отже, можна припустити,  що це одні з перших публікацій після написання ще до упорядкування власного збірника, на це вказує навіть збережений артефакт, чого вже немає у "Боротьбі...",   підпис вірша "Пошуки сховища" – Краків, 27.ІХ.92.). (О.Л.)

Джерело: Ґудзь Ю. Поки не прийшли санітари // Слово. - №8-9, 1993. – С.9.


Немає коментарів:

Дописати коментар