Поки не прийшли санітари
Із непромовленого слова до поетичної імпрези на святі "Червона
рута"
Спершу, аніж розпочну щось
читати, хочу запропонувати вам невеличку гру
– вона, як на мене, змогла б
принаймні частково зруйнувати бар’єр відчуження...
Уявіть собі, що ми всі – оце
зараз –
не в Палаці культури і відпочинку імені Отамана Зеленого, а в обласній
спец.псих.лікарні, модернізованому й стерильному дурдомі... Це перше.
Друге. Уявіть собі, що ви не
просто громадяни вільної і незалежної, а шизофреніки, параноїки, хронофаги,
клаустрофоби і некрофіли... А той, хто має нахабність поезійної номінації,
себто я, – найклінічніший випадок, такий собі супершиз,
схильний до графоманії... Уявімо собі, що головний лікар і ввесь медперсонал
нашої дурки (так само хворі, але на іншому, номенклатурному, рівні) десь на
хвильку вийшли, – мабуть, готують якогось указа або ж нову
грошову реформу для рідного crezy-дому,
і ми, пацієнти однієї клініки, маємо змогу влаштувати собі невеличке свято під
назвою "Червона рута"...
Що ж то таке –
поезія в цьому божевільному світі, що то в моєму власному розумінні?
Найперше – це повернення словам їхньої втраченої
сутності, їхньої живої сили, повернення втраченої пам’яті про самого себе –
того, яким колись був і хотів бути, нерозірваного й нероз’єднаного на
безліч шматків... Це мить нормальної реальності
– посеред містифікованої й
заміфологізованої дійсності, що в ній справжній стан речей притлумив офіційний
канон. Слова, слова, слова... Тільки тепер "єдність партії і народу"
звучить як "єдність усіх політичних сил у розбудові української
державності", під означенням "народні обранці" – все
та ж вгодована номенклатура з блатними партійними зв’язками, а титул
"совість нації" – по черзі носять колишні совдепівські
прапороносці...
Ось у такому світі поезія дає
можливість прожити своє власне життя, а не "монолітну" тавтологію, що
її накинули бройлери від політики, допомагає звільнитися з-під гіпнотичного
впливу різноманітних духовидців і біснуватих пророків, уможливлює бодай миттєво
пережити повноту і нерозірваність буття...
Отож, якщо ви не забули нашу
початкову установу – де ми є цього менту, – якщо
ви не забули, що завтра нас знову можуть зодягнути в гамівні сорочки... і щоб
позбутися нашої надокучливої маячні про справедливість і правду, колотимуть
аміназином, – поки ще не повернулись санітари, я вам
прочитаю кілька своїх віршів...
Ю. Г.
(Далі йдуть вірші автора (Юрка Ґудзя):
"Повернення",
"Пошуки сховища",
"…в темних руках забуття…",
"Ми пробивались до Софії…",
"Ось продавець різноколірних квітів з паперу…",
Іванові Марчукові: "Синій присмерк тече у вікно…".
Ці вірші були опубліковані в авторській збірці "Боротьба з хворим
янголом" у 1995 р. Отже, можна припустити,
що це одні з перших публікацій після написання ще до упорядкування власного збірника, на це вказує навіть збережений артефакт, чого вже немає у "Боротьбі...",
–
підпис вірша
"Пошуки сховища" – Краків, 27.ІХ.92.). (О.Л.)
Джерело: Ґудзь Ю. Поки не прийшли санітари
// Слово. - №8-9, 1993. – С.9.
Немає коментарів:
Дописати коментар