Як квітка, що потопає у розкоші липневих трав, так і село Немильня втішається розкішшю поліської природи. Віддалена від столиць і „великих шляхів" (від райцентру – 35 км, від автостради Київ Чоп – 17 км.), Немильня від цього тільки виграла. Напоєне ароматами трав повітря, ягідні плантації в навколишніх лісах, річка Немильнянка, що крізь рясні верболози впадає в Случ, лелечі гнізда над обійстями немильчан – все це й без кабмінівського чи бодай облрадівського (а чому б і ні!) рішення сприймається заповідною, рекреаційною зоною. Перебуваючи тут, розумієш, що серед такої – від самого Бога! – природної щедроти не міг не народитися справжній поетичний талант.
Власне, так воно і є: Немильня – батьківщина таланту Юрія Ґудзя (1.VI 1.1956-20.11.2002) – поета, філософа, вчителя, художника, члена Національної спілки письменників України (Житомирське відділення, 1991). Друзі поета згадують, що Юрко багато мандрував, вів аскетичний спосіб життя. Автор книжок „ Postscriptum до мовчання", „Маленький концерт для самотнього Хронопа", „Замовляння невидимих крил", „Боротьба з хворим янголом", романів „Не-Ми" та „Ісихія", поеми „Барикади на Хресті", інших творів, поет відійшов у вічність у сорок п'ять років, причому за трагічних, досі так і нез'ясованих, обставин у Житомирі. Похований на сільському цвинтарі рідної Немильні.
Хоча народився він – про цю деталь мало хто згадує з дослідників творчості поета – в сусідній Миколаївці, та все дитинство минуло тут, у Немильні. Мало того: Немильня – це Юрко Ґудзь, а Юрко Ґудзь – це Немильня. „Він – наш, а ми – його", – кажуть сьогодні про поета в його рідному селі. Цю неподільну духовну спорідненість знову засвідчили поетичні читання „Липневий янгол", присвячені пам'яті Юрія Ґудзя, які 1 липня – якраз у день народження поета – вже вп'яте відбулися тут.
Того дня з Києва я приїхав завчасно. І від цього лише виграв, бо ще до початку літературних читань і приїзду інших учасників свята мав нагоду познайомитися з немильнянами, пройтися стежками Юрія Ґудзя. Вже перші знайомства переконали: Ґудзів у Немильні – півсела. Ів приміщенні школи, яку закінчив свого часу майбутній поет, мене також зустріли Ґудзі. Директор школи – Олена Павлівна Ґудзь, яка свого часу викладала в Юрковому класі хімію, тепло розповідає про свого колишнього учня, знайомить із матеріалами про свого випускника, що дбайливо зберігаються в школі.
Мене супроводжує вчителька Леся Ґудзь. Спершу йдемо до рідної хати поета. Потопаюче у зелені обійстя, скромна, але з привабливими настінними візерунками, хата. По-сусідству з поетовою домівкою – церква, до якої Юрко заходив щоразу, тільки-но приїжджав до рідного села з далеких і близьких мандрів. Від церкви сучасної прямуємо до місця, де колись стояв перший немильнянський храм. Неподалік – з розкішною кроною сосна у вигляді хреста-тризуба, описаного в творах поета. Звідси – усього кілька кроків до ще однієї місцини, де часто бував Юрій – такого мальовничого, між верболозами, берега річки Немильнянки.
– Юрій Петрович завжди знаходив час повести нас, учнів свого класу, до лісу, який він сам дуже любив і нас навчав любити, – розповідає пані Леся. – Пригадую, як він уклав першу рукописну поетичну збірку. А ще збирав фольклор, записав багато пісень, які завдяки йому не стерлись у людській пам'яті, і нас, своїх учнів, заохочував до творчості. Ми віримо, що ім'я нашого земляка й надалі притягуватиме до Немильні людей небайдужих як до творчості Ґудзя, так і взагалі до слова, до літератури.
Вшанування пам'яті Ю.Ґудзя почалося з відвідин сільського кладовища. Лягають квіти на поетову могилу, горить свіча, линуть тихі слова... Потім усі збираються в школі, де звучать спогади про поета, пісні на його слова у виконанні учнів немильнянської школи.
Після цього у приміщенні клубу відбулися літературні читання, а, по суті презентація видань Юрія Ґудзя „Замовляння невидимих крил" і „Postscriptum до мовчання" – презентація, оскільки сам поет не встиг побачити цих своїх книжок. Йшлося також про зведення пам'ятника поетові у Немильні, створення музею, який, можна сказати, вже започатковано тими цінними матеріалами, що зберігаються в бібліотеці Немильнянської школи (голова райдержадміністрації В.Гончарук пообіцяв фінансове сприяння). Серед експонатів цього, поки що шкільного, музею – рукописи віршів, першопублікації творів поета і дослідження про нього, щоденникові записи Юрія Ґудзя періоду навчання в школі, альбом цінних фотознімків тощо.
Того дня до Немильні приїхали гості з Новограда-Волинського, Житомира, Рівного, Києва... У вшануванні пам'яті поета взяли участь голова братства ім. Юрія Ґудзя Марія Рудак, літератори Ніла Зборовська, Наталя Лисенко, Анатолій Сірик, Світлана Штатська, Олег Левченко, викладач школи мистецтв Лариса Бойко, голова Новоград-Волинської райдержадміністрації Віктор Гончарук, голова сільради Любов Желєзняк, друг дитинства поета Олександр Туровець, учениця київської спеціалізованої школи №193 з поглибленим вивченням української мови та літератури Дарина Козак, студенти житомирських вишів, учні та вчителі шкіл Новоград-волинського району, немильняни. За словами начальника Управління культури та туризму облдержадміністрації, відомого поета і прозаїка Василя Врублевського, який багато зробив для становлення житомирського Літературного музею, саме до цієї установи нещодавно надійшли архіви Юрія Ґудзя, опрацювання яких також сприятиме нашому наближенню до творчої і життєвої долі справді чудового письменника.
...Своє земне поет відмандрував... Та наші мандри Ґудзевою творчістю лише починаються. Це мандри його есеями, поезіями, образами, думками, його філософією, а ще – шляхами-дорогами: тими, якими він пройшов, і тими, якими ще маємо пройти ми.
Немильня-Київ
Козак С. Під небом Немильні //Літературна Україна, липень 2009. – С.1-2
Уточнення: У статті некоректно сформульовано "...„Замовляння невидимих крил" і „Postscriptum до мовчання" – презентація, оскільки сам поет не встиг побачити цих своїх книжок." Юрко Ґудзь знав про існування цих книжок! Можливо, автор статті, будучи в згаданому клубі с.Немильня, не перепитав і не уточнив?.. „Замовляння невидимих крил" було видано напередодні загибелі Юрка Ґудзя, а про збірку „Postscriptum до мовчання" видану в Канаді (Торонто, 1990) Юрко Ґудзь дізнався (мав змогу тримати її у своїх руках) лише наприкінці 90-х.
Олег Левченко
Немає коментарів:
Дописати коментар