Інна Власенко. Радіопередача з нагоди 51-ої річниці з дня народження Юрка Ґудзя

РАДІОПЕРЕДАЧА З НАГОДИ 51-ОЇ РІЧНИЦІ
З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРКА ҐУДЗЯ

Вед. Доброго і лагідного вечора всім слухачам. В ефірі обласного радіо програма «Рідні обрії». В студії звукооператор Тетяна Мулик та редактор Інна Власенко. П’ятдесят один рік від дня народження виповнився б першого липня нашому землякові поету, письменнику, художнику, лауреату двох міжнародних премій та Огієнківської премії в Україні Юркові Ґудзю. Цього липневого дня друзі колеги, поети, письменники та журналісти приїхали на батьківщину Юрка Ґудзя, до мальовничого села Немильня Новоград-Волинського району. Вшанування пам’яті митця-земляка почалося з відвидин його могили на якій скромний пам’ятник з чорного поліського каменю у вигляді розкритої книги. Вирізьблений у камені портрет глянув на нас притишеним поглядом ніби промовляючи: «…а ще будемо разом у тихій пам’яті Бога». Літературна зустріч проходила у сільській школі де колись працював славний земляк. Вела зустріч Марія Рудак, голова Житомирського поетичного братства імені Юрка Ґудзя.
Марія Рудак. Сьогодні така дата… день народження, якби був живий, було б п’ятдесят один рік. Ми не можемо забути, не можемо змиритися, що немає людини. Прийшли ще раз у цей клас, у цю школу, у це село, щоб, можливо, через людей, через природу, через те, що бачили його зіниці, трошки зануритись сюди. Хочемо ще раз почитати, згадати. Я так вважаю, що люди повинні бути горді за те, що у цій школі працював, у цій школі вчився, що така людина знайшлася не на одне село, а на район, на область і на Україну. Поки що мало його знають, тому що біднота не давала можливості своєчасно випускати свої твори, виходити на люди: презентації робити. Але сприймався він, повірте, людьми, які творчі, дуже славно, й оцінювали дуже високо, з ним рахувалися, він часто поради давав. Як друг, як людина був завжди порядним, до цього часу нам дуже його не вистачає.
Вед. Слово перекладачу, історику мистецтва, викладачу Житомирського агроекологічного університету Анатолію Шевчуку.
Анатолій Шевчук. Тут не дуже так багато зібралося вчителів Немильного, але хочу сказати, що коли ми під’їжджали в це село, то мені здавалося, що ця земля з Божим одкровенням. Кожна садиба має таку доленосну і таку возвеличену благодать, тому цілком закономірно, що і на цій землі і в цьому селі народився такий письменник, такий трудяга на терені українського слова, на терені української мислі. Юрко Ґудзь – це явище, яке ще не розгадане. Юрко Ґудзь – це явище, яке може бути розгаданим тільки з нашими зусиллями, з нашими бажаннями донести його філософську думку і наблизити її як до маленьких діточок і так до дівчат, парубків і разом з тим до нашого покоління і набагато старших. Пані директор дуже хвилювалася, що немає ошатності на цвинтарі – є ошатність на цвинтарі, тому що ошатність оберігають дерева, які ростуть на піску, ошатність оберігає коров’як скептральний, який цвів на цвинтарі і навколо цвинтаря і те клечене зілля, звіробій, який дівчата понаривали на згадку про Юрка Ґудзя і те цвіркотіння жайворонка, який сьогодні божественно співав. Я геть пішов туди в той куток, щоб подивитися чи то жайворонок чи не жайворонок, бо як правило, жайворонки співають не в такий час, і не в таку пору, вони на весні, та він чомусь співав і високо-високо літав. І я завдячую часу, що побудував таку школу, що можна зайти і можна прихлюбитись до творчості Юрка Ґудзя, як художника. Зізнаюся, що в мене багато статей, про житомирських і про нежитомирських художників, але я ще не можу навіть близько підійти до Юрка, хоча я знаю, що це треба зробити, бо це мій земляк, але я боюся скривдити його пляму, боюся скривдити його пластичне мислення, я боюся скривдити те, що він подавав у кольорі, що він подавав у лінії, що він подавав у сюжетній канві. Але я думаю, що ось-ось настане час і щось може і виплисне з моєї голови, моє інтерпретування і моє бачення Юрка Ґудзя, як художника. Його виклади у слові, вони мають магічну силу, мені здається, мають таку енергетику, такий духовний під’йом і через те він весь час ангелом літає не тільки над Немильнею, але він, мені здається, ангелом літає над всією Житомирщиною і над всією Україною. Він любив Україну божественно і ось чому: ті слова, які написані на пам’ятнику – це його істина, і ми повинні до цих рядків, хоч трохи, хоч міні-крок зробити. Я думаю, що Немильня буде дуже довго підніматися із неспокою, із руїн… Але ви розумієте, українці мають унікальну енергетику неоромантичності. І я гадаю, ще цей романтичний дух дасть можливість засіяти вулиці шумовинням дітей, заповнити поля хлібом, або іншими рослинами і разом з тим окреслити те, чим тримається душа українця. Я дуже щасливий, що я нарешті був у Немильні, я думаю, що буду у цій царині не один день не один тиждень, і не один місяць перебувати. Я дякую вам всім, що ви зібралися отут, у бібліотеці сільської школи села Немильня.
Марія Рудак. Я ще хочу передати велике вітання від Григорія Цимбалюка, який дуже гарно відгукується, який дуже багато присвятив різних статей Юрі, вивченню, друкуванню його творів, поширенню, що не маємо право забувати. А також Євген Концевич, який багато років лежить непорушно у своїй колясці, при чому творить, пише, являється для нас усіх прикладом, один із перших хто заснував Спілку письменників на Україні. Теж дуже співчуває і передає, що теж не змиряється із тим що це таке трапилось і не вірить у те, що це випадковість… Дуже великий уклін передав. І Сергій Бабич, який двадцять сім років сидів за свої ідеали, свої переконання. Можливо я когось забула. Передавав В.Радчук, редактор газети «Місто», що як їздив у Київ, казав: як дізналися, що він із Житомира, ловили мало не за руки, просили, що там нового, може які книжки, може якесь перевидання іде, може хто щось чув. Яка наша ціль зараз. Наша ціль, щоб більше людей знали, як про Юрка так і його твори. Щоб ця доріжка переросла в дорогу до його не тільки могили, а цей край, як на «Романівську весну» їдуть із читаннями гарними. Щоб були засновані якісь фестивалі, якась вулиця названа, щоб був прикладом, бо ця людина варта того, щоб бути прикладом. Я зараз хочу надати слово Ользі Георгіївні Карагедовій, вона дуже багато приклала праці…
Ольга Карагедова. Я хочу прочитати вірш, який присвятила пам’яті Юрка Ґудзя. Цей вірш є центоном, тобто, це вірш, який складається з деяких рядків самого Юрка:
Перечитую знову і знову
«Замовляння невидимих крил».
Як зворушує відданість Слову
І життя невимовного стиль!

Безпритульність душі, самота
І розладнаність світу – боліли.
До початків торкались уста,
Час і простір з’єднати воліли,

Викривали ганебність доби,
Що карала за Честь і Сумління,
Що топтала святі кольори
І калічила Юнь і Коріння.

Крила янголів не вберегли
Від пророчих постскриптумів Долі,
Повернувся до Лона Не-Ми,
Де не знав роз’єднання ніколи.

Білий аркуш зимового поля
Мов життя недовершений текст.
Хто? Чия найжорстокіша воля
З чорних літер накреслила хрест?

Між зірок, в тихій пам’яті Бога
Днів облуду забула Душа.
І присутність її воскреша
Дивовижного слова Дорога.

Цей вірш я написала цього року до дня трагічної смерті Юрка Ґудзя, а вчора я була у Євгена Концевича і він передав мені, знаючи, що ми будемо на батьківщині Юрка Ґудзя, свої спогади про про нього. І я попросила б Олега Левченка прочитати ці спогади:

Олег Левченко (зачитує спогади Євгена Концевича).
(…)

Марія Рудак. Поетичне братство імені Юрка Ґудзя хоче віднині щорічно заснувати поетичні читання, як будуть проходити в Немильні, які будуть називатися «Липневий Янгол» і присвячуватимуться нашому другові. Тому, будемо дуже раді, як нас почують, коли до нас будуть приїжджати люди, які будуть Юркове читати, своє, що присвячують, або, хоч би слухати, вникати, вивчати його, щоб не забували, тому що вартий кращого.
Вед. Молоді поети з Мистецької ґільдії «Неабищо» читали твори Юрка Ґудзя та власні вірші. Фраґмент з моноспектаклю за творами Юрка Ґудзя виконав учасник цього літературно-мистецького об’єднання Олег Левченко.
Олег Левченко. (Зачитує моно-виставу «Барикади на Хресті»)

Марія Рудак. Хочу подякувати людям, які сьогодні зібралися, хочу подякувати за теплі слова, подякувати за їхню пам’ять, хочу мати надію, що сьогоднішнім днем не закінчиться це гарне дійство, яке відбивається, зберігаючись у пам’яті, збергаючи все те, що Юрко написав. Я думаю, що з кожним роком будемо знати все більше, будуть друкуватися його листи, його не видані ще твори, найдуться ще ті друзі, які десь загубилися, які сьогодні не змогли приїхати, а, саме наголовніше, що, можливо, юнь полюбить його ще більше і будуть приходити ще на ці читання. Зараз я хочу лишити оці книжки в подарунок шкільній бібліотеці.
Кор. Говорить директор немильнянської школи Олена Ґудзь. Я хочу всім сказати особисто, від усіх присутніх і неприсутніх, що для такого села, далекого і взагалі маленького, це взагалі велика і важлива подія, бо ж вона не одна з приємних, було б добре святкувати день народження і проводити свята з Юрою разом, і все було б у других тонах, у других красках, почуття другі. І ми б тут були з вами веселіші. А то кожному душа і серце огорнене сумом. Але для такого села меленького, забутого Богом і людьми, як то кажуть, це – надзвичайна подія, адже у нас є в сусідніх селах середні школи, більше населення, знаній, на трасах, і в них немає таких людей. А взагалі, наше село, мабуть, дійсно, як ви говорите, наші дорогі гості, його розміщення, його природа і його тишина така – Господня тишина звичайно. В нас дуже тихо, в нас дуже славно, в нас чуються спів птахів та жаби кумкають і, мабуть, це сприяє тому тому, що у нас є люди, які пишуть твори, які пишуть вірші, в яких пробуджується ця любов до слова, ця поетичність. Він був сам нам всім сусідом. Одна була у нього така риса, що наші всі художники і писаки пишуть про відомих людей, хто одержував ордени, хто при владі, хто має велику керівну посаду, хто має гроші, хто має великі прибутки, а Юра, наприклад, відмітив такого непомітного, такого немічного і нещасного чоловіка, як Зіньком в нас був, він інвалід, з армії прийшов інвалідом, нещісним все життя ходів, в галошах зимою, і босим весь час літом, і така куфайка стара, хоч сонце пекло і він ходив по воду до криничок-джерелець, і Юрко про нього написав так цікаво, він знайшов мову, його душа була відкрита для таких людей, і ті люди до нього теж горнулися. Згадав він такого чоловіка, він вмів вікна робити, двері, такий майстер був, теж він і про нього написав, він писав про таких людей, які були його душі близькі, він заслуговує за це повагу. Він з малечку був схильним до віри, у вищий світ, духовність, буває мама така – вона небагатослівна, скромна, трудяга, ніколи вона нікого не обідила, всі її любили. А ще у нього був дід про якого він не пише, Кость, але у нього це пішло від діда, він був улюбленцем діда, він його носив весь час, і такі люди старі його теж поважали і він теж поважав. Зайде в церкву, поставить свічку, завжди він приходив… Всі ми його любили, але, як то кажуть, багато можна говорить і ми ціним тільки тоді це, коли його немає. Насправді, людина серед нас була така… Він мій учень, я була піонервожатою сім років, потім вчителькою, потім директором школи… Взагалі все минає. Ми ціним лише тоді, коли ми справді відчуваєм цінність і духовність, і всі ті риси. Коли людини вже немає, дуже шкода, але ми дуже вдячні, що ви його пам’ятаєте. Для такого маленького села, як наше, ви для нас великі люди…
Марія Рудак. Ще хочу сказати одне, дзвонив Петро Сорока, сказав, що він цього дня у Тернополі проведе день пам’яті Юрка Ґудзя.
Вед. Він не був красномовним революціонером, він не був статечно-святенницьким героєм, але щось впевненно рішуче було в його погляді з-під лоба і щось янгольське у всепрощаючому ставленні людей, адже, як писав він: «…а ми ще будемо разом у тихій пам’яті Бога».
В глибинах всесвіту занедбана душа
ніяк не знайде вічного притулку,
вже біль і смуток вже не поспіша
нести комусь,
шукати порятунку вже не потрібно їй,
збулося все,
життя земне потроху відболіло
і всі страждання світлом стали. Юрко Ґудзь.

Вед. Ви слухали програму «Рідні обрії», яка сьогодні була присвячена світлій пам’яті Юрка Ґудзя, письменника, поета, художника, нашого з вами земляка.
В студії працювали звукооператор Тетяна Мулик та редактор Інна Власенко.
На все добре!

Власенко І. Радіопередача з нагоди 51-ої річниці з дня народження Юрка Ґудзя // Житомирське обласне радіо, липень 2007 р.