Михайло Сидоржевський. «Цього листа я згодом допишу…» [Роковини смерті Юрка Ґудзя відзначено в Житомирі]

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ

«ЦЬОГО ЛИСТА Я ЗГОДОМ ДОПИШУ...»
Роковини смерті Юрка Ґудзя відзначено в Житомирі

У затишку обласної наукової бібліотеки зібралися друзі й шанувальники таланту самобутнього письменника і художника, котрий п’ять років тому, похмурого лютневого дня, передчасно, на високім злеті, пішов від нас у світ сутінків. Пішов, забравши з собою в сиру поліську землю тепер уже вічну таїну свого так до кінця і не прочитаного таланту і таїну своєї несподіваної смерті.
У тиші принишклого залу, під невисоким склепінням якого ще нібито вчора лунав стишений Юрків голос, спогадами про земляка ділилися О.Опанасюк, М.Пасічник, С.Дунєв, В.Шнайдер, І.Редчиць, Г.Цимбалюк, Марія Рудак, Галина Кавун, Ольга Карагедова, О.Левченко, а з ними і автор цих рядків, – усі, хто знав його, близько чи не дуже, хто торкнувся великого дива його творчості і світлої, навдивовижу чистої магії його душі.
Спогади були щирими і нефальшивими – як і все, написане Ґудзем, поетом і прозаїком, котрий знав справжню ціну Слова. «Ми тільки відгомін // майбутніх партитур, // німих оркестрів, // німих оркестрів // початкові ноти», – ці Ґудзеві рядки, освячені його невидимою присутністю, набували якогось особливого, сакрального змісту...
Горіла свічка, і незмигно дивився на нас із портрета Юрко...
«Щоб зберегти побачене, треба було померти», – пророче написав він, уже перебуваючи на порозі Вічності. «Неначе крізь дрімоту // Я знову чую голос Твій: // Що ж, гарний клич – // «Не бійтеся загинуть молодими!»...
«Останнім мандрівним дяком української літератури» назвав Юрка Ґудзя Володимир Даниленко. Образно і красиво. Однак, мені здається, що всі ми, хто знав Юрка, і хто – насправді – розуміє величину втрати, відчуваємо свою вину перед його пам’яттю. Принаймні, маємо відчувати, якщо немилосердний час уже назовсім не позбавив нас того, що за нашого життя перетворилося в непотріб, в мотлох у цьому здичавілому суспільстві моральних банкрутів – почуття совісті й сорому.
Бо творча спадщина Ґудзя невпорядкована і розхристана. (Як і його земне життя).
Бо багато що з написаного Юрком, і в тім числі його знаменита поема «Барикади на Хресті», досі так і не дійшло до читача.
Бо марнуємо слова, перетворюємо в порох обіцянки, переступаємо клятви і простуємо далі звивистими стежками непередбачуваної долі, не знаючи, що день прийдешній нам готує, і не усвідомлюючи, який важкий гріх беремо на душу...
«Які небеса цього літа // які небеса цього літа // які небеса цього літа!..» – писав Юрко свого останнього літа, немовби відчуваючи, що ця незбагненна миттєвість для нього уже ніколи відтворена не буде.
«Пора вже йти... // Цього листа я згодом допишу...» – пообіцяв він, прощаючись з нами і ступаючи за невидиму межу...

Сидоржевський М. «Цього листа я згодом допишу…» [Роковини смерті Юрка Ґудзя відзначено в Житомирі]. // Літературна Україна, 1 березня 2007. – С. 7.
Сидоржевський М. «Цього листа я згодом допишу…» [Роковини смерті Юрка Ґудзя відзначено в Житомирі]. // Туга за свободою, 2007. – С.250-251.