Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділя, 1 лютого 2009 р.

Стронґовський І. Ілля Cтронґовський interviewmailizowanyj [уривок з інтерв’ю]


Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ

ІЛЛЯ СТРОНҐОВСЬКИЙ INTERVIEWMAILIZOWANYJ
(уривок з інтерв’ю)

[…] – Юрко Ґудзь.
– Мав на Укрцентрі дискусію з приводу сакралізації Шевченка, і був опонентом тезі, що Шевченко ґеній і більше нічого про нього сказати вже не можна і не треба. Ґудзь для мене насправді є чимось сакральним. Якщо дуже коротко – це перша людина з-посеред старшого покоління, котра не послала неабищівців куди подалі, а виявила бажання вчити і співпрацювати. Він мав дуже сумбурну біоґрафію, обріс лєґендами, писав вірші й прозу (вигадав навіть таке поняття як сіленціоґрафія: «Вицюкувати двома пальцями на українізованій «москві» свої ісихастичні вірші... Цікаво, що при такому способі друкування оригіналом стає лише другий екземпляр машинопису – на ньому (відсутність копірки обов’язкова) залишаються лише білі знаки, відтиснуті крізь першу сторінку з чорними літерами... Оце і є автентичний і автохтонний «білий-білий» вірш... Не знаю ще, яке означення матимуть ці тексти. В них основними засобами вислову є мовні марґіналії, знаки мовчання – крапки, коми, апострофи, титли, дво- і трикрапки, вертикальні (мої улюблені) двокрапки.. Слова в сілентивних (або ж – сіленціографічних) тихотворіннях відіграють лиш допоміжну роль.. Може, це все так і назвати – сіленціографія?» Юрко Ґудзь, «Обірвані ґудзики»), малював, навіть щось мав у скульптурі та музиці... По-дурному загинув чи був вбитий три роки тому, дуже темна гісторія. Для Неабищо він був і лишається духовним наставником, для мене є – єдиним ґенієм 90-х. Людиною, котра бачила поезію на десятиріччя наперед. Ми ще довго возюкатимемось в бакайчиках, доки зможемо вповні оцінити що він нам дав. Тепер можна звинувачувати мене у встановленні пам’ятників :). […]

Стронґовський І. Ілля Cтронґовський interviewmailizowanyj [уривок з інтерв’ю] // Український інформаційний портал «Точка літературного кипіння» http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=899

Немає коментарів:

Дописати коментар