Микола Халімончук. Жменька бісеру

Микола ХАЛІМОНЧУК

ЖМЕНЬКА БІСЕРУ

Юрко Ґудзь... Це ім’я нерідко лунало на засіданнях літературного клубу ім. Олени Теліги, яким опікувалась Галина Руссу. Саме на тих зустрічах я вперше почув про Юрка Ґудзя.
Із всих відомих мені на той час літераторів Житомирщини (Валерій Шевчук, Михайло Клименко, Валентин Грабовський, Михайло Сич, Анатолій Сірик, Іван Сльота, Петро Білоус тощо) Юрко Ґудзь був мені найменше відомий.
Якось, виходячи з кабінету голови Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України Олексія Опанасюка, біля дверей редакції журналу «Косень» я зустрівся з енергійним чоловіком років сорока, який глянув на мене відкритим, але без особливої уваги, поглядом. Я звернувся до нього з запитанням:
– Пана звати Юрко Ґудзь?
Він відповів, що так, і запросив до кабінету. Моє хвилювання від несподіваної зустрічі не дало мені змоги добре розгледіти Юрка, а надто через те, що ми одразу розпочали розмову про можливість друку в «Косені» мого переспіву декількох Псалмів Давидових.
Зустріч була короткою, не більше хвилин десяти. Мені до душі припала Юркова вишукана, збагачена високою освіченістю і, як я тоді думав, агресивна, наступальна (в найкращому розумінні) українська мова...
Вдруге ми зустрілися з Юрком на засіданні літоб’єднання ім. Бориса Тена, в той день, коли В.Грабовський чомусь образився на Юрка Ґудзя, за його критику організаційних, як нині кажуть – внутрішньокорпоративних засад...
Як наслідок – В.Грабовський відмовився головувати на літоб’єднанні ім. Бориса Тена і довірив цю справу Юркові.
Я впевнений, що наступного зібрання всі літератори і запрошені чекали з особливим хвилюванням...
І, дійсно, зустріч під головуванням Юрка Ґудзя була цікавою, насиченою, захоплюючою... У другій частині зустрічі Юрко зачитав уривок зі своєї майбутньої книги «Замовляння невидимих крил».
Для мене, знайомого зі складними словотвореннями і логікою Канта чи Гегеля, була повною несподіванкою навала, здавалось, хаотичного нагромадження Юркових думок, за якими моя думка не встигала йти слід у слід, долаючи важкі, наче металоконструкції, фрагменти словосполучень і зворотів... Я захоплено слухав і, мабуть, коли Юрко закінчив читати уривок, мої вуста «зачинилися», наче впав трап...
Після виступів присутніх (В’ячеслава Шнайдера, Анатолія Сірика декого з молодих), Юрко, пославшись на якісь особисті проблеми, покинув зібрання...
У собі я відчував спустошеність і чомусь – провину. Я бачив, що Юрко був незадоволений відгуками на уривок, він хотів почути щось інше... І розумів, що жменька бісеру розсипалась і дійсної вартості цих коштовностей тут мало хто знає...
Так сталося, що Юрка Ґудзя я більше не бачив. А шкода...
Житомир. Серпень 2007 р.

Халімончук М. Жменька бісеру // Архів автора