Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділя, 1 лютого 2009 р.

Листи про Юрка Ґудзя: М.Рудак, Юркова сестра Раїса

ЛИСТИ ПРО ЮРКА ҐУДЗЯ


ЛИСТИ МАРІЇ РУДАК ДО СЕСТРИ ЮРКА ҐУДЗЯ РАЇСИ 
2005-2006 РР.

Лист 1.
Шановні пані Раїсо! Звертається до вас житомирянка Рудак Марія Андріївна.
Я дружила з вашим братом, нині покійним Юрієм Ґудзем. У суботу він ще обідав у мене в гостях, а в неділю об 11.00 ранку вже був підібраний каретою швидкої допомоги. Є про що поговорити, тим паче, що я тепер вибрана очолити поетичне братство еліти м.Житомира імені Юрка Ґудзя.
Нас три жінки їздили в морг, щоб привезти тіло в церкву. Вибирали одяг, гроб та решту. Я домовилася з отцем Богданом, щоб Юра ночував у церкві, щоб всі бажаючі мали змогу з ним в останнє попрощатися. І донині він у наших серцях. Нам його дуже не вистачає. Ми проводимо літературні зустрічі памяті Юркові, читаємо його твори та присвячуємо свої йому. Були у вас в селі Немильні, відвідували Анатолія та могили, дорогі вам.
Відгукніться, будь ласка, буду вам дуже вдячна.
З найкращими побажаннями Марія Рудак. м.Житомир, Україна
19.07.2005р.


Лист 2.
Дорога Раєчко!
30.08 ввечері прочитала ваш лист. Дуже радісно коли отримую від Вас вісточку. Славко, напевно, не помилився бо Олег Левченко (один із молодих поетів Житомира) сказав, що Василь Врублевський сам говорив, що забрав Юркові матеріали, рукописи та фото, а також картини, які лишилися після смерті Юрасика на його квартирі в Житомирі та в його сумці і сказав, що поверне все те тільки Богданчикові, коли той підросте. В тому й то річ, що ми (ті, хто знали Юрка) переймаємося подальшою долею цих матеріалів. Тому і планували, що крім Богдана забрати все могли б і Ви, як рідня сестричка. Ці матеріали можуть потрапити до рук плагіаторів, а тоді вже важко довести, що це твори Юрка.
На останній зустрічі з Юрком я помітила, що Він дуже стривожений. Сказав:
– Як мені не хочеться йти на цю зустріч! Минулого разу так дискутували, що ледь не побились.
– Тоді не йди – сказала я.
– Ні, не можу, бо маю вичитати твір «Афганець», який має вийти у «Вільному слові» у Василя Врублевського. Якось я Вам розповім усе докладніше, а поки що скажу, що Василь грає під дудку деяких молодчиків і наші погляди розходяться відносно того, що мені запропоновано.
«Боюсь, що знову дійде до бійки» – це було сказано в суботу за обідом у мене в квартирі, а на вечір від мене він поїхав в редакцію газети «Вільне слово». А в неділю об 11 ранку, ще живого знайшли на подвір’ї військомату на вул.Київській (неподалік від редакції) з розсіченою головою.
Детальніше поговоримо при зустрічі і заодно вирішимо, чи варто переглядати справу, бо на наш погляд, всі докази знищені. На сьогодні досить, бо дуже багато чого хочеться розповісти, а всього в одному листі не вмістити.
Міцно обіймаю і буду чекати відповіді.
Марія Рудак.  
31.08.2005р.


Лист 3.
Шановна Раїсо!
Пробачте, що довго мовчала. Не знала, чим я зможу допомогти з Толіком.
У мене великі проблеми з найстаршою донькою. Пішла сьогодні до лікарні її провідати, та заодно дізналася як і чим доставити Толіка до лікарні. Одержала повну інформацію, а коли хворих вивели на вулицю (у них по вівторкам дискотека до обіду), дивлюсь і очам своїм не вірю – ваш брат Толік. Привіталася, а він так зрадів. Каже: «Ніхто не знає, що я тут тиждень вже лежу і треба з’їздити у Ємільчино, отримати мою пенсію. Передайте моїй опікунці і купіть мені сигарет з фільтром». Такий був радий, аж руку мені поцілував і обняв, як сестру.
Купила йому 10 пачок сигарет, дала 5 грн. у кишеню. Погомоніли, познайомила зі своєю донькою Оленою. Толік відразу: «Будьте моєю тещею, у вас така гарна дочка, я їй Богу женився б». Я йому пообіцяла, що буду його також провідувати, як і дочку.
А ще Врублевський з друзями збирають гроші на пам’ятник Юрі, Цимбалюк Гріша мені сказав і зрадів, що пам’ятник уже є, а ці гроші 800 грн. можна віддати на друкування Юркових творів.
Так що можете присилати ненадруковані твори, бо я думаю, що добавить відділ культури решту грошей. І Толік каже, що дещо лишилося Юркове у нього, то з задоволенням віддасть мені.
Якщо ви вважаєте за потрібне, то його картини можна було б передати до краєзнавчого музею і згодом зробити персональну виставку його творів. Задумів дуже багато. У пресі часто пригадують добрі слова про нього. І по радіо часто згадують як про нього, так і його твори.
9 вересня мене прийнято в Національну спілку журналістів України. А за Толіка не хвилюйтеся – ми йому чим зможемо – допоможемо. І якщо зможете, то відправте в Немильню по Електропочті, що брат у лікарні і просить Ліду отримати його пенсію.
Цілую і обнімаю, Марія.



ЛИСТИ ДО МАРІЇ РУДАК ВІД СЕСТРИ ЮРКА ҐУДЗЯ РАЇСИ 
2005-2006 РР.

**
Дорога Маріє, добрий день!
Я перечитую збірочку Ваших віршів і думаю про Вас з теплотою і любов’ю. Наприклад «Над стиглим полем» – це таке рідне, аж до болю.
Все-таки треба було мені вибратись до Житомира, зустрітись з Вами. Про все що стосується Юрка я дізналась через Ярослава Гончара. Перед поїздкою в Україну я чекала листа від Слави. Він збирався поговорити зі знаючими людьми і написати чи варто подавати на перерозслідування справи Юрка, тому що раніше мені говорили, що передчасність може привести лише до того, що всі уліки будуть знищені.
Я знала про хворобу Славка. Коли він перестав писати намагалась звонити йому на роботу, батькам в Житомир, але скрізь були тільки довгі гудки. Прийшлось потурбувати Віку Вакуленчук, яка знала Славу (Юрко був хрещеним батьком її сина). Вона пообіцяла дізнатись про все і написала мені. Так вийшло, що інформацію я отримала, коли вже була в Севастополі і вона була дуже сумною – Ярослав помер.
Ми з Вікою багато говорили про Юрка, про наші сни пов’язані з ним, про відчуття особисті і відчуття інших близьких йому людей, про розмови з екстрасенсами. Може, не варто турбувати його ТАМ, піднімаючи на поверхню тягар останніх днів його земного буття? А з другого боку я не можу не погодитись з Ярославом, який говорив, що коли розкриття цього злочину заставить зупинити руку, яка захоче розправитись хоч з одним іншим журналістом, справу варто починати. Маріє, що Ви думаєте відносно цього? Дуже хотілось би дізнатись про Ваші здогадки, останню зустріч з Юрком. Не знаю, наскільки це безпечно для Вас. Можливо я зможу Вам кудись зателефонувати?
Частину Юркових архівів (те що було в Немильні) я забрала до Канади. Думаю, що більша частина повинна була бути на квартирі, в якій Юрко мешкав в Житомирі. Про долю цих матеріалів я не знаю. Слава говорив, що, можливо, вони у Василя Врублевського. Два роки тому, коли я була в Житомирі, ми з Славком хотіли з ним зв’язатись, але додзвонитись не могли. Тоді я приїзджала ненадовго. Часу було обмаль. Багато чого треба було вирішити, що стосувалось батька і брата. Можливо, деякі папери залишились на квартирі Олега Лишеги, де Юрко жив в Києві. Десь в травні Анатолій Шевчук писав мені про проект видання «Барикад на Хресті» окремою книжкою в серії «Метелик» на кількох мовах. Ви не знаєте про долю цього проекту? Обнімаю і чекаю відповіді.
Раїса.
31.08.05., 12:20

**
Шановна пані Маріє!
Було дуже приємно отримати від Вас вісточку. Пробачте, що не відповіла відразу. Зараз я в Севастополі і не маю регулярного доступу до Інтернету. Дуже Вам вдячна за все що Ви робили і робите для Юрка. Я була в Немильні і знаю про Ваш приїзд на могилу Юрка. Було б чудово з Вами зустрітись. На жаль Ваш лист я прочитала, коли ми вже були не на Житомирщині. До Канади ми відлітаємо 24 серпня. Десь 20-го збираємось виїхати до Києва і провести там кілька днів, зустрітись з Богданом – сином Юрка. Чи не буде у Вас оказії бути в цей час в Києві?
Всьго доброго!
Раїса.
31.08.05., 12:20

**
Марійко, здрастуйте!
В цю п’ятницю Ліда їде до Толіка, вона могла б привести картини. Напишіть, будь ласка, чи не має можливості її зустріти на автовокзалі 07:45 ранку? Нажаль, не всі картини вдалось знайти. Але я все ж надіюсь, що може Толік згадає, де вони, чи все таки прокинеться совість у тих, хто їх забрав. Дивують все-таки люди, які знають, що Толік хвора людина і так безсовісно цим користуються. Навіть старенькі стільці і посуд винесли!
На всякий випадок телефон Ліди: (041-41) 5-83-05
Якщо завтра не отримаю відповіді, спробую вам подзвонити.
Цілую.
Рая


**
Дорога Марійко, доброго дня вам!
Дуже рада, що ваша донечка почуває себе краще. Вчора Ліда була у Толіка. Я розмовляла з нею по телефону. Розказувала, що Толік був в агресивно-будженому стані. Твердив одне: «Кажи, що ти мій опікун і забирай мене додому.» Як Ліда зрозуміла, гроші, які вона йому вислала на цигарки, він не отримав. Це прикро, раніше він завжди отримував. Правда, з гордістю і радістю повідомив, що його відвідують Юркові друзі-літератори.
Про Концевича я багато чула від Юрка. Думаю, що він надзвичайно цікава людина і сильна особистість. Надіюсь з ним колись познайомитись. Звичайно, картини я вам довіряю і не проти щоб вони були у Концевича. Проблема в тому, що я все ще не знаю де вони і в якому стані. Від Толіка Ліда нічого толком не дізналась, каже, що все пропив. У Лідиної сестри в Немильні телефону немає, з’язатись з нею важко. Може, в ці вихідні Ліда сама з’їздить в Немильню і все вияснить. Буду їй дзвонити в понеділок.
Такий чудовий віршик ви прислали! Дякую! І за фотографію також велике спасибі.
Цілую.
Рая

**
Маріє, здрастуйте!
Мене зараз дуже хвилює ситуація в Немильні. Там в Юрковій хаті залишились його картини. Я просила їх забрати і зберегти свою подругу Ліду, яка разом з її сестрою доглядала батька і зараз допомагає Толіку. У Толіка зараз страшний запій, він в такому стані, що з ним ні про що не домовитись. Іноді це навіть небезпечно. Пропиває все що може. Наступив черговий момент відправляти його в лікарню. Боюсь що без цього може дійти до чого завгодно.
В Юрковій хаті буде жити племінниця Ліди. Вона оформляє опікунство над Толіком. Вони хороші люди, я їх давно знаю і довіряю повністю. І все-таки хотілось би щоб картини були в надійному місці. В Канаду їх забрати не дозволить митниця. В школу? Є можливість, що її можуть закрити. Може, забрати їх в Житомир? Що Ви порадите?
Перевидати все написане Юрком одним гарним зібранням ідея дуже хороша і я готова підтримати її чим зможу, наприклад, вислати копії тих неопублікованих рукописів, які я маю. Роботи, які має зараз Врублевський, також повинні бути надрукованими. Юрко писав для того, щоб воно читалось, а не лежало чекаючи якогось певного часу, тому, що було написане для людей, для нинішніх людей. Ось тільки листи – справа окрема, більш тонка, приватна і делікатна.
Два роки тому про намір видання окремою книгою всіх Юркових творів мені в Житомирі говорив Володимир Даниленко. Ви його знаєте? На жаль, я втратила з ним зв’язок. Я писала на залишену ним електронну адресу, але відповіді не було.
Цього літа я зустрілась в Києві з Чебровою Танею. Вона поетеса, журналістка, художниця. Колись вони з Юрком хотіли написати книгу «в дві руки» під назвою «Серце Мангупа». Таня перекладає вірші Юрка на російську мову і публікує їх на веб-сторінці. Ми з нею говорили про можливість інтернетної публікації і дечого з тих рукописів, які маю я.
Цілую.
Всього доброго!
Раїса. 


**
Марійко, дорога, здрастуйте!
Дуже вам вдячна за допомогу Толікові. Ліда мені вже повідомила, що Толік в лікарні. Вона вже отримала вислані нами гроші, поговорила з лікарем по телефону, вислала 30 грн Толіку на сигарети і збирається десь 19-20-го вересня до нього з’їздити, поговорити з лікарем.
Опікуна у Толіка поки-що, на жаль, немає. Збирається оформлюватись Лідина племінниця Люба. Боюсь, щоб вона не передумала. Пенсію може отримати опікун або Толік. Може, Толік передасть лист поштарці, з проханням дати його пенсію Ліді? Позвоню Ліді, може щось придумаєм.
Що стосується вашої доньки Оленки, я вам дуже співчуваю. Що може бути тяжчого для матері, як проблеми з здоров’ям її дітей? Що з Оленкою трапилось? Щось серйозне?
Передати картини до краєзнавчого музею – ідея хороша. Може, попросити Ліду, щоб цим або наступним разом привезла картини до Житомира? Я б взагалі хотіла, щоб ви з нею познайомились.
Вчора я здала екзамен на ліцензію медсестри. Результат буде відомо аж через 4-6 тижнів. Екзамен тривав 7 годин, був несподівано тяжким. Переживаю страшно. Треба скоріше знайти роботу. Надіюсь, що коли почну працювати, також зможу вислати грошей на видання Юркових творів.
Анатолій Шевчук писав мені про намір видати «Барикади на Хресті» окремою книжкою в літературно-мистецькій серії «Метелик». Чи не знаєте, Маріє, яка доля цього наміру?
Щиро дякую з прийняттям в Національну спілку журналістів України. Творчих вам успіхів! Як сказала про себе Таня Чеброва, про яку згадувала в попередньому листі, «На хліб заробляю журналістикою, а на небо віршами і картинами». Хай буде в вашому житті побільше неба, незважаючи ні на що!
Цілую!
Раїса.

**
Дорога Маріє, здрастуйте!
Дуже приємно було отримати вісточку від вас. Щиро дякую.
Я зараз дуже загружена – працюю на двох роботах. Трохи звільнюсь – напишу нормального листа, а поки що – на все добре.
Цілую.
Раїса.

**
Дорога Маріє здрастуйте! Пробачте за затяжну мовчанку. Якось важко мені дається початок нової кар’єри в Канаді. Робота забирає всі сили і бажання. Надто багато стресів. Надіюсь, що це тимчасово.
Поступово привикну. Сергій, мій чоловік, знайде роботу і можна буде працювати менше. Я працюю в Українському будинку пристарілих і в лікарні в відділенні складних респіраторних проблем. Добре, що вдалось дещо вирішити фінансові проблеми, вислати грошей Ліді для Толіка, Богдану, рідним Сергія. Зараз племінниця Ліди Люба оформлює опікунство над Толіком. Це виявилось дуже складним процесом – безліч бюрократичних перешкод. Люба зараз мешкає в Юрковій хаті разом з двома дітками. Думаю, що ви з Любою зустрінетесь, якщо вдасться попасти в Немильню 22 лютого. Мені Немильня сьогодні снилась. В тому сні наша хата була чисто вибілена, з біло-голубими занавісками на вікнах, а за вікнами були фіолетові сутінки, які я так любила. Я розмовляла з Толіком і просила його не пити. В сні наче нічого такого поганого не було. Чуму від нього таким сумом повіяло?
Марійко, як зараз ваша донька себе почуває? Надіюсь все добре? Як ви пережили морози? А в Торонто весь січень температура вище нуля. Сергію, щоб закінчити дисертацію потрібні морози і завірюхи ( його тема пов’зана з переносом снігу вітром) – а тут всі морози пішлі в Європу. 
Великий привіт «Неабищо» і всім, хто пам’ятає Юрка.
Цілую!
Рая

Немає коментарів:

Дописати коментар