Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 20 вересня 2009 р.

Тетяна Марчук. «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» (Мала академія наук України)

Міністерство освіти і науки України
Мала академія наук України
Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської гімназії

Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література


«Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа»
Автор: Марчук Тетяна Іванівна,
учениця 9-А класу Баранівської гімназії

Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії

Педагогічний керівник:Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії

2005


Зміст роботи
Вступ
1. Літературний портрет Юрка Ґудзя
II. Загальна характеристика збірки «Маленький концерт для самотнього
Хронопа»
1. Тематика поезій:
а) доля рідного краю
б) тема самотності, порожнечі
в) благодатний спадок
г) здатність до любові — мірило людської душі
2. Лінгвістичний аналіз текстів
III. Висновок
IV. Список використаної літератури
V. Бібліографічний покажчик
VI. Додатки

Вступ
Для наукового дослідження я обрала першу, видану в Україні, збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Тема роботи — «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа».
Метою роботи є дослідження особливостей поетичного доробку автора, визначення його світоглядних позицій, особливостей мислення та художніх засобів мови, використаних у збірці.
Об'єктом дослідження є окремі поезії збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», згруповані мною за тематикою: доля рідного краю, самотність, благодатний спадок (досвід) та кохання.
Матеріалом дослідження є газетні публікації, збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», розповіді людей, які були особисто знайомі з поетом –Демінцевою О.П., членом спілки письменників Житомирщини та Караґедовою О.Г., поетом та співробітником літературного музею міста Житомира.
Для вирішення поставлених завдань використані такі методи дослідження:
- художній та лінгвістичний аналіз окремих поезій збірки;
- аналіз газетних публікацій;
- пошукова робота.
Новизна роботи полягає в тому, що дане дослідження — це спроба осмислити своєрідність творчості письменника, тематику поезій, що ввійшли до збірки.
Робота пройшла апробацію під час проведення уроків літератури рідного краю й дає можливість поширити знання про письменників-земляків. Допомагає розкрити сутність поглядів письменника.
Робота відрізняється достатньою складністю, науковістю, чіткими й аргументованими висновками.
Структура — робота складається зі вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел та додатків.

І. Літературний портрет Юрка Ґудзя
Ґудзь Юрій Петрович народився 1 липня 1956 р. в селі Немильні Новоград-Волинського району на Житомирщині. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району.
Мати, Ґудзь Віра Костянтинівна, працювала вчителем історії Немильнянської середньої школи. Батько, Ґудзь Петро Филимонович, працював колгоспним електриком.
Після закінчення Немильнянської школи Юрій навчався в Київському геологорозвідувальному технікумі. Працював геологом у Молдавії. Служив у лавах Радянської Армії. Після закінчення терміну служби навчався на історичному факультеті Київського педагогічного інституту (нині Київський університет імені М.Драгоманова). Після закінчення працював спочатку вчителем історії, згодом науковим співробітником у музеях, літературно-мистецьому часописі «Авжеж!», у журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка вийшла у світ 1991 року, він є автором книги «Pоstscriptum до мовчання» (1990р.) та «Боротьба з хворим янголом» (1997 р.). Останніми творами, які побачили світ, були книги прози «Замовляння невидимих крил» (2001 р.) та роман «Не-Ми» (журнальна публікація «Кур'єр Кривбасу» 1998-2000). Твори перекладалися італійською, французькою, німецькою, англійською мовами. Поетичний доробок письменника був належно оцінений на різних конкурсах. Він — лауреат двох Міжнародних літературних премій, серед них третя премія на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо. Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
Помер Юрко Ґудзь 20 лютого 2002 року. Похований на сільському кладовищі в Немильні. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, поет не загинув, а просто перестав творити.

ІІ. Загальна характеристика збірки «Меленький концерт для самотнього Хронопа»
Мистецький доробок Юрка Ґудзя багатогранний, і значне місце в ньому посідає збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка опублікована у 1991 році видавництвом «Молодь» у Києві. На ній зазначено, що це перша книжка поета. Думаю, це перше його видання в Україні, бо в 1990 році побачила світ збірка «Роstscriptum до мовчання» в Канаді.
Аналізована збірка складається з трьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Початок», «На тему порожніх долонь», «Торкаючись устами всіх початків». Назва збірки настроює читача на романтичний лад. На перший погляд здається, що вірші повинні бути простими, легковажними, доступними для розуміння з першого ж прочитання, бо у назві використане слово зі зменшувальним значенням «маленький», слово «концерт» наштовхує на щось легке, приємне, красиве, на відпочинок. Лише вислів «самотній Хроноп» змушує насторожитися, що не все так добре, як здавалося спочатку. Починаєш розуміти, що й в оточенні людей герой залишається самотнім, можливо, навіть несприйнятим іншими, незрозумілим. Уважне опрацювання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він переосмислює культурні цінності, підпорядковуючи їх своїм філософським поняттям.
Автор надто вимогливий до себе, у житті тримався з особливою гідністю, нізащо не йшов на компроміси з власною совістю, грішми й речами, за які тримається довколишній світ. Розуміння цього можна знайти в різних творах поета, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього й ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і чисельністю думок про долю народу, його майбутнє.
Звук і колір, колір і звук — це засоби, які допомагають людині осмислити себе частиною всього сущого і висловитися завдяки чарівній силі мистецтва. Для висвітлення тематики творів поет звертається до різнокольорової гами: «пожовтілі зшитки», «вечір кольору індиго», «зеленому житті», «біла дорога», «зелене перевесло», «золотисті долоні», «листя червоне і жовте». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «в червоних щелепах вогню», «червоно-чорний адмірал», «чорної тополі», «чорний метелик», «чорно-біла імперія», «чорні тіні» та інші. Поет є невід'ємною частиною свого народу, тому й використав ці відтінки, бо вони найбільш популярні в народній вишивці й символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу, уболіваючи за його долю. Переосмисленими перед нами виступають образи Командора, Дон Гуана. Звертається митець і до образу Бога, як засновника прекрасного, та легендарного образу вежі Вавілонської, астрономічної назви Чумацький Шлях.
Писав автор і мініатюри. У них у кількох словах сконцентроване велике внутрішнє напруження. Такі твори примушують повертатися до них знову і знову, вчитуючись у рядки, змушують уяву відтворювати певні образи:
Тінь ліщини у вікно заглядає Тінь ліщини... Більше нікого немає...
Творчість Юрка Ґудзя багатогранна і відзначається переважно вільними віршами. Прикладом верлібру може бути вірш «Ти запитуєш мене...»
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину, яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління
Верлібр для поета є органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови.
Також є твори, написані без розділових знаків. Це змушує читача ставати співавтором, бо в залежності від розуміння змісту тексту, моделюється відповідна інтонація, яка допомагає розкрити зміст вірша, наблизити його до людей:
надходить вечір і автор тільки що закінченого роману думає ось зараз будинок в якому він поселив своїх героїв має згоріти все вже готово всі розійшлися...
Читач отримує задоволення від твору, він залучається до поетичної гри і стає її співучасником.
Тематика поезій Юрка Ґудзя різноманітна, охоплює всі сторони нашого життя. Це й уболівання за долю рідного краю, народу, тема самотності, порожнечі, кохання та інші.

І.Тематика поезій:
а) доля рідного краю
Митець уболіває за долю свого народу, рідної землі. Його безкорислива невтомна праця, а часто й самопожертва дають право ставитися до співвітчизників з високою вимогливістю, не заплющати очі на темні сторони нашого буття, не повертатися збайдужілими спинами, бо тоді не позбутися тих довгих тіней, які «так повільно навколо чорної тополі» ходять. Змальовуючи образи в темних тонах, автор застерігає, що «дорога мусить жити і після нас», тобто кожен повинен думати про майбутнє, яким воно має бути.
Особливо боляче поет реагує на людську покірливість, приниженість. У вірші «Урок історії...» автор доводить, що довготривала трагедія України зробила з її громадян збайдужілих до своєї долі, рабів, відібрала волю до боротьби, тому митець звертається до українців самоорганізуватися, осмислити свою значущість. Навіть в останню мить кожен ще може «встигнути на дно свідомості сховати окраєць вільної небесної блакиті», тобто усвідомити себе особистістю й почати відстоювати свої інтереси.
Поет у вірші використовує символічний образ стіни — це державний устрій, якому вигідно вводити народ в оману, що ніби він живе в наймогутнішій державі, найкращому суспільстві, щоб тримати його в покорі. Автор викриває тих, хто співає хвалу абстрактному «найкращому з існуючих суспільств». Але колись народ пробудиться, осягне свій шлях, не буде безхребетним і з «отих врятованих хвилин» сплете «колиску для дитини».
Коли не буде влади,
насильства і покори, -
не доживем...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Пройде ніч, тобто морок у душах людей, і вони почнуть будувати нове життя:
І знову треба жити
І вежу Вавілонську будувать
Автор доводить, що кожен українець опиняється перед вибором: стати на тяжкий і невдячний шлях відстоювання національних ідей чи пристосуватися й задовольнятися ситим і спокійним життям.
Поет мало говорить про свою любов до Вітчизни. Він не вживає високих патетичних слів, його поезії не властива рекламна піднесеність. Проте ця любов виростає з його душі, з кожного слова, пронизує поетичні рядки, показуючи нерозривну єдність душі митця з кожним каменем, деревом і травинкою у рідному краї.

б) тема самотності, порожнечі
Мотив тиші, самотності, порожнечі-визначальний у поезіях «Нема нікого...», «Початок забутої казки», «Літо Дон Гуана». У вірші «Нема нікого» самота асоціюється з хатою, в якій «забиті вікна дошками навскіс». Ця тема ще глибше розкривається у творі «Початок забутої казки», де темнота уподібнюється до смерті, а саме життя людини сприймається як мандрівка від народження до смерті: «...В порожню хату... я повернувся знов / дві чорні тіні кинулись на мене, / холодний помах крил / ударив різко по обличчю... / чиясь душа чекала тут на мене...» Ліричний герой залишається наодинці зі своєю совістю, тож закономірно відчуває у душі розпач: «повільно двері відімкнув. Аж відсахнувсь». Автор опоетизовує самоту — і як наслідок утрати совісті, і як спосіб зцілення душі. Майбутнє уявляється ліричному героєві вельми похмурим, воно межує зі смертю. Проте персонаж ще поки намагається протидіяти руйнівному началу і протиставити цьому вогонь життя, хоча й розуміє його приреченість: «Наприпочатку був вогонь / наприпочатку смерті і життя / наприпочатку нашого кохання / торкаючись устами всіх початків.» («Наприпочатку був вогонь»).
Мотив тиші й порожнечі є виразником заглибленості поета в основи буття, спричиненої втратою рідних коренів, забуттям традицій. Усе це символізують образи хати із забитими вікнами, зарослої стежки («Нема нікого...»).
Але ще не все втрачено, бо усамітнення — власний вибір ліричного героя, це шлях до віднайдення істини. І він приймає його, як дар, посланий Богом. Мабуть, саме тому вірші Юрка Ґудзя з мотивами самоти й порожнечі пройняті оптимізмом, вірою в людину. Для цього ліричний герой, щоб віднайти себе, повернутися до своїх витоків, приходить «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо, «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини, відновлення втрачених зв'язків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав («Нема нікого...»).
Тема самотності продовжується у вірші «Літо Дон Гуана». У ньому ліричний герой зачинений у «затхлій», «безжалісній кімнаті, / де стіни — обеліски самоти», за якими вирує життя (шум зливи, шелест дощу). Та герой ізольований від навколишнього світу, позбавлений можливостей творити владою, яку уособлює образ грізного Командора. Ліричному герою нестерпно бути відірваним від світу. Але автор залишає надію на краще, «дерева темні покидають сад», тобто суспільство очищається, темні сили відступають, даючи шлях світлому майбутньому.
У поезії виступає ще й образ часу («заплутався час»). Він постає як випробування митця, якому доводиться «після немилосердної спеки» прокинутись і «більше вже не спати». Автор упевнений, що час тече й проминає, але несе на собі ознаки вічності.

в) благодатний спадок
Вірш «На тему порожніх долонь» «змушує людину замислитися над своїм життєвим призначенням. Нікому ще не вдавалося щось змінити в пройденому життєвому шляху. Тож потрібно цінувати кожну мить, пам'ятаючи про незворотність часу та взаємозв'язок усіх людей, про той слід на землі, який маєш залишити після себе.
Автор наголошує, що коли настане «вечір і осінь», тобто старість, кожна особа замислиться над тим, як пройшло життя, які вона має здобутки, які втрати. І тоді лише зрозуміє, яке було її призначення в цьому світі. Тоді частина людей щаслива, бо їм є чим поділитися з іншими, передати свої знання, вміння. А частина в розпачі, бо життя пройшло марно. І щоб цього не сталося, кожен із нас не повинен чекати «осені», а вже в «серпні», тобто в розквіті сил, простежити, чи має «спілі золотисті долоні» (руки, які вміють багато чого робити). І той, хто зумів поділитися своїми знаннями, передав досвід наступним поколінням («хто все прийняв і все давно роздав»), може з чистим сумлінням залишити цей світ («стоїть за селом край дороги»). Але він назавжди з'єднаний із життям, бо має «порожні долоні, / врізані в липовий стовбур». Такі люди є гарними наставниками не з примусу, а від природи («вони несміло вам порадять / з собою взяти на дорогу / краплину світла і крихту літнього тепла»). Вони розуміють, що до переосмислення цінностей прийде кожен, то намагаються допомогти, можливо, застерегти, бо самі вже це пережили і знають, як боляче усвідомлювати свою нікчемність, і як радісно відчувати задоволення від зробленого.
Даним віршем, я думаю, автор закликає людей служити не тільки собі, а всьому суспільству, народу, Батьківщині. І не обов'язково здійснювати якісь подвиги, кожен повинен чесно виконувати свою роботу й «не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...», тоді назавжди він увійде в історію своєї держави, пам'ять про нього не потьмяніє:
Бо щоб залишитись, коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні, прийняти все і все роздати.
У творі використано багато символічних образів. Це й вечір, осінь, які вказують, що герой прожив довгий, плідний вік. Це й червоне й жовте листя, яке може означати життєві здобутки людини. А те, що його багато, символізує, що працьовитих, натхненних особистостей більше, ніж нероб.
Вірш змушує замислитися над життєвим призначенням, віднайти в собі оту «краплину світла «і запалити нею світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього.

г) здатність до любові — мірило людської душі
Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про кохання — вже надто значиме місце воно займає в житті людини. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Вона підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання.
У вірші «Як таїна» на перший погляд здається, що про кохання не сказано нічого. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Поет не використовує фраз, які б про неї сказали прямо. Він розкриває це завдяки природі. Ніч хвилює, передчуваючи щось таємниче, незвичайне. Це відчуття посилюється від образів берега ріки, човна, що виблискують під зеленим світлом місяця. Настрій природи абсолютно відповідний настрою сповнених любовними почуттями героїв.
Більшість віршів про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна або вже промайнула:
моя безпам'ятна душа
Чумацьким Шляхом
не повернеться до тебе
коли ще маєш нероздільність тіла
давай втечем давай втечем
водою ворожбою протечем
крізь сон крізь сум
крізь ніжність білу
У вірші «Немов окраєць хліба» автор показує образ дівчини, яка, натішившись почуттям, стає байдужою до закоханого ліричного героя і зраджує його надії, покидає:
Немов окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх.
Натішившись,
переломила навпіл...
Дівчина показана не лише байдужою, а навіть жорстокою, бо не просто розриває стосунки з героєм, а ще й знущається з нього, зловтішається з його страждань:
та й розкришила під вікном
голодним птахам — білим, чорним, —
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь.
А ти все — гулі, гулі, —
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе...
Тема нещасливого кохання продовжується в поезії «Я видавав себе за хіроманта».Для того, щоб лише бути з обраницею, мати змогу хоч доторкнутися до неї, ліричний герой стає на шлях обману, видає себе за людину, яка вміє читати долі по лініях рук. Користувався можливістю напророчити щастя, можливо, спільне. Але зазнав розчарування, страждання. Не судилося їм бути разом, бо на неправді щастя не можна побудувати. Обман роз'єднує людей, а не зближує. Тому напрошується закономірний висновок: не судилося закоханим бути разом:
А зараз тут стою, мовчу і плачу...
Утішатись герой може лише кленовим листом, що «притих на підвіконні».
Але автор залишає ще надію юнакові на щасливе життя з коханою. Символом цього є запалений вогонь. Але, щоб досягти цього, герою треба пройти через лісові хащі, сутінки і «душу розпорошену» встигнути зібрати, «бо та, що забарилася в дорозі» його там «може не знайти...» («Мороз калину в камінь обернув»).
Кохання не можна передбачити, воно приходить навіть тоді, коли його не чекаєш. Так сталося й з героєм вірша «Одного разу... Він зустрів свою милу «посеред зеленої вулиці», і вистачило одного єдиного її дотику, щоб дівчина запала глибоко в душу, щоб не залишила в спокої.

2. Лінгвістичний аналіз текстів
Є твори, що володіють чарівною притягальною силою. Вони не просто служать об'єктом читацької насолоди, а й зачаровують, приголомшують своєю глибиною й довершеністю. Із поля такої магії тексту вирватися — несила. Секрети цієї майстерності незбагненні. Однак кожен текст — це повідомлення, яке вимагає розуміння. Тому варто розшифрувати художній тайнопис, аби хоч на крок наблизитися до високої таїни слова.
Поезія Юрка Ґудзя — саме з таких взірців магії. Тільки вона — особлива. Вона притягує і водночас відштовхує.
Заголовок книжки є семантичним кодом образних мікротем, які розгортаються в збірці. І, мабуть, невипадково твір із таким же заголовком, який має книжка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», вміщений практично останнім, що надає враження обрамлення.
Поезія — своєрідний ліричний щоденник автора, якому він довірив свої найпотаємніші роздуми й почуття. Для цього митець використав власне українську лексику: окраєць хліба («Немов окраєць хліба»), стерниськах («Біль не залишає серце»), зелене перевесло, човен («Як таїна»), небосхил, дим, картоплиння, спориш («Нема нікого»), призьба («Був вечір. Теплий вітер»).
Лексика поезій багата й різноманітна. Досить багато стилістично маркованих лексем. Їх можна поділити на такі групи:
а) діалектизми (призьба);
б) емоційно забарвлені слова (біль, серце та ін.);
в) слова-терміни (партитура, хорей, метаморфози, хіромант).
Тематичну основу будь-якого вислову становлять частини мови. Вони виконують також зображувальну роль. Автор надає перевагу іменникам, прикметникам та дієсловам. Останні відіграють своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дії:
Біль не залишає серце,
розширює його буравчиком —
щоб змогла вмістити
не тільки самого себе...
Вибухають, розширюються невідомі галактики...
Експресивна виразність багатьох із наведених слів примножується повторами: прийшла, перейшла, пройшла, прийшла...
Цим прикладом можна пояснити й прийом нанизування лексики, на позначення збільшеності, наростання дії. Широко користуючись дієсловами, поет ставить їх як у дійсному («сидить старий»), в умовному («він розповів би»), так і в наказовому способах («Дивись, старий!», «Не будьте холуями!»). Часто можна зустріти дієслова у формі інфінітива. В одному лише вірші «Мороз калину в камінь обернув» їх чотири: («треба ждати яр-пори», «для ворожби сушити корінці», «душу розпоро¬шену збирати», «Мене тут може не знайти»). Стан ліричного героя у творах автор окреслює через категорію часу, використовуючи теперешній («ви живете», «Тінь ліщини у вікно заглядає»), минулий («Сторінка закінчилась, / і він перекреслив останнє слово») і майбутній час («проляжуть зморшки», «давай втечем»).У віршах багато дієслів на означення поняття руху (ходить, поведе, полетіли, розійшлись, пройшли...) та прислівників, які характеризують поетичні ситуації (повільно, несподівано, далеко, зверху, щедро). Але у збірці є вірш, у якому взагалі відсутні дієслова. Портрет жінки митець створює завдяки накопиченню іменників та прикметників, з одним лише дієприкметником:
Не конкурс
земного буття
зразок її милої пози,
уривки хореїв,
січневої прози,
короткого життя,
розгублені метаморфози...
Іменники найчастіше вживаються з прикметниками чи дієприкметниками (розкішний бородань, печальні переправи, холодний помах крил, вишита сорочка, вогонь вечірній). До того ж є іменники на означення родинних назв (жінка, діти, мати, старий), зустрічаються також абстрактні (страх, темрява, біль, смерть, душа та інші). Усі вони справляють гнітюче враження, яке підсилюється використанням протиставних кольорів (білий — чорний — червоний). Втім, усі ці лексичні одиниці витворюють живу, графічно чітку й виразну картину, яка не може нікого залишити байдужим.
Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту. У даній збірці Юр¬ко Ґудзь для вираження прагнень і почуттів використав різні синтаксичні одиниці. Можна знайти складні речення як сполучникові («Вже ніч пройшла, і знову треба жити...», «Я видавав себе за хіроманта, щоб знов відчуть твої долоні»), так і безсполучникові («Та треба йти — дорога мусить жити», «Аж відсахнувсь — дві чорні тіні кинулись до мене...»). Зустрічаються речення, у яких граматична основа виражена іменною частиною («Бо ми — лиш відгомін майбутніх партитур...», «Ніч — то величезний чорний метелик», «...де стіни — обеліски самоти...», «І світло місяця — зелене перевесло»). Багато у віршах простих ускладнених речень («Усяк народжений в сей день загине, віддаючись коханню...», «Твої занедбані слова, мої снопи, розірвані вітрами...», «Зима — то білий глек, наповнений пітьмою»). Також багато речень у текстах аналізованої збірки досить коротких, лаконічних, навіть однослівних (називних): («Дорога. Дерево. Небо.», «Вже ніч пройшла», «Нема нікого...»). У палітрі синтаксичних засобів є й окличні речення («Осьосьо! Отуто! Огого! Несподівано!!!», «А ти все кличеш їх!», «Як таїна, хвилює ніч!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів. Представлені й речення різні за метою висловлювання (розповідні, питальні («На кого схоже обличчя ріки, / Закуте льодом, прикрите снігом?») і спонукальні («Дай мені борщу!»). Переважають, звичайно, розповідні речення часто з незакінченою думкою («Мене очікують в кімнаті...», «Обмерзла вся, тремтить...», «І зажурився про щось...», «Тінь ліщини...», «Більше нікого немає...» та інші). До того ж автор використовує речення з прямою мовою («Пробите тіло скаже: «Давай мені борщу!») та риторичні запитання («А потім, віднайшовши тему, — / красу таку губити гріх, / з таким-то бюстом і очима / і працювати, пропадати / на фабриці «Хімволокно»?»). Зустрічаєтьсяй інверсивна побудова речень («Був вечір», «Ростане сніг, прогріє сонце кості, мене покличе жінка до вікна...»).
Аналізуючи твори, можна простежити таку стилістичнуфігуру, як метафора: «Осінь стомилась, як пес, / і прилягла...» та різновид метафори персоніфікацію: «очі згубились», «місяць скотився», «хата... закрила очі», «сховав спориш» та інші. Широко використав автор і епітети: «на зоряних стерниськах», «спілі золотисті долоні», «німих оркестрів», «каламутні теревені». Зустрічається порівняння: «ловлю в кулак, як муху, жіночий каблучок», антитеза: «Пророчив щедро радість і удачу, / А зараз тут стою, мовчу і плачу...», «Наприпочатку смерті і життя» й гіпербола: «земного болю».
Усі мовнохудожні засоби віршів збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа» підпорядковано головній ідеї: вболівання за моральність і духовність людини.
Прикметними рисами стилю поета є спокійний плин ліричного сюжету, ніби аж навмисне уникнення бурхливих емоцій, що створює ефект певної статичності; особистість у вираженні переживань за долю свого народу, за Батьківщину, культуру; ретельна стилістична вправність віршів, їх відточена форма і водночас використання розмовних інтонацій, а подекуди й зворотів повсякденної мови; точність поетичних деталей.

Висновки
Наявність у літературі поезій Юрія Ґудзя — цінний матеріал для дослідження суті людини, її призначення на землі та ставлення до рідного краю, бо він був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав Ґудзя, захоплювалися його силою, мужністю. Він був прикладом для молодшого покоління митців, і коли пішов з життя — це була справжня трагедія для тих, хто розумів його творчість, поділяв погляди й шанував, як людину.
Тому, думаю, природним є моє бажання опрацювати твори саме цього письменника. До того ж він родом із Житомирщини, і це робить його творчість ближчою мені.
Для наукового аналізу я обрала збірку поезій «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Виконуючи роботу, спробувала дослідити особливості поетичного доробку, показати своєрідність віршів автора. Для цього були досліджені окремі твори збірки. У них визначено символічні образи, художні засоби мови, які допомогли зрозуміти в досить складних віршах тему й основну думку.
Мені здається, творчість Юрка Ґудзя — явище неординарне і з повним правом заслуговує на увагу з боку широкого кола читачів. А прищеплювати повагу й здатність до розуміння поезій автора потрібно на уроках літератури рідного краю, як це робиться в нашій гімназії. Саме на таких уроках праця пройшла апробацію й була схвалена.

Список використаної літератури
1. «Відійшов зі снігом», г. «Місто», №7, 13.02.2003р.
2. «Загадка смерті Юрка Ґудзя», г. «Вільне слово», №10, 27.02.2002р.
3. «Пам'яті Юрка Ґудзя» г. «Вільне слово», 9.07.2004р.
4. «Маленький концерт для самотнього Хронопа» Ю.Ґудзь. К.: «Молодь», 1991р.

Бібліографічний покажчик
1.Збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа» ст.12
2.Там же ст.5
3.Там же ст.3
4.Там же ст.22
5.Там же ст.23
6.Там же ст.23
7.Там же ст.26
8.Там же ст.27
9.Там же ст.27
10.Там же ст.9
11.Там же ст.21
12.Там же ст.17
13.Там же ст.30
14.Там же ст.8
15.Там же ст.20
16.Там же ст.25
17.Там же ст.13
18.Там же ст.П
19.Там же ст.14
20.Там же ст.28









Відгук
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Робота Тетяни присвячена вивченню й аналізу поезій збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», виданої в Києві 1991 року.
Завдання учениця поставила наукове. Як видно з дослідження, вірші збірки її глибоко вразили, стали цікавим матеріалом для опрацювання, не дивлячись на своєрідність манери письма та стилю поета.
Тетяна розподіляє твори за тематикою. Головний образ поезій Ґудзя — Вітчизна. Рідна земля з її трагічною долею проглядає з кожного вірша збірки. Образ Батьківщини сприймається авторкою емоційно й філософськи. Вона не залишається байдужою до зображених подій та героїв у творах. Тому для їх характеристики підбирає вдалі вислови. Це означає, що вона добре орієнтується в проблемах сучасності, вміє розпізнавати художні, стилістичні, лексичні засоби художнього твору.
Дослідження доводить, що творчість Юрка Ґудзя має знайти належне місце в українській літературі. Робота виконана грамотно, творчо й заслуговує високої оцінки

Чайка В.М., учитель Баранівської гімназії

Рецензія
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Ознайомившись зі змістом індивідуально-творчої роботи Тетяни, привертає увагу широта творчого діапазону учениці. Тема для дослідження вибрана не проста, бо творчість поета-земляка ще мало підлягала детальному аналізу. У цьому полягає новизна роботи й складність.
Для опрацювання взято лише одну збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», у якій знайшли відображення проблеми нашого часу. Учениця для їх пояснення використовує найбільш точні приклади, переконливо їх аргументуючи, піддає твори детальному аналізу. На особливу увагу заслуговують частини, у яких авторка розмежовує поезії за їх тематикою. Зміст кожної частини відповідає заголовку, у висновках розкривається значущість роботи. У праці відчувається допитливий розум учениці, старання, прагнення якнайдосконаліше висвітлити тему.
Отже, усе зроблене Марчук Тетяною, дає підстави стверджувати, що творчість Юрка Ґудзя посідає значне місце в українській літературі, особливо доцільним є її опрацювання в школах Житомирської області. Дослідження пройшло апробацію на І етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН філії. Тому дану роботу рекомендовано використати в конкурсі праць МАН.

Рецензент:
Голова журі І етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт філії МАН «Інтелектуал» Баранівської гімназії
Секретар
/Л.А.Ковтонюк /
/Л.С.Осіпчук /

Немає коментарів:

Дописати коментар