Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

Василь Галинич. Спочатку була... кома? (Про книгу Юрка Ґудзя "Боротьба з хворим янголом"). Журнал "Авжеж!", №34-35, 1997 р.



Василь ГАЛИНИЧ
СПОЧАТКУ БУЛА… КОМА?

Юрко Ґудзь.
Боротьба з хворим янголом.
Поезії. «Голос громадянина», Київ, 1997. – 80 с.

Боюсь, що в цій рецензійці мимоволі буде повторено чимало зауваг, що вже були висловлені мною шість літ тому – в аналізі першої збірки Ґудзевих поезій «Маленький концерт для вечірнього* хронопа» (1991). Аби не вдаватися до самоцитування, довелося зумисне відректися спокуси ще раз переглянути ту свою рецензію, аби тодішні висновки не тяжіли над враженнями від нової книжки Юрка Ґудзя, названої автором «Боротьба з хворим янголом» (1997).
Передовсім зазначу: жодних сумнівів щодо непересічності і талановитості Ґудзя у мене немає. І то не було, власне, ніколи – від найпершого знайомства із його творами. Але водночас з тим в останні роки важко позбутися не дуже приємного відчуття – і просто як читача, і навзагал, – що з літами автор не мудрішає й не сягає вершин, а товчеться в хіромантичності давно відкритого, пережитого і забутого в літературі; товчеться там, де свого часу наполегливо і щедро потовклися футуристи, імажиністи, перформісти – і свої, і чужі...
Здавалося б, якщо утверджуєш чи намагаєшся утвердити щось нове (чи ж, у нашому випадку, «квазінове») – маєш подбати про те, аби це нове було хоч трішечки зрозуміле іншим. І передовсім: для чого воно? Чи тільки як свідчення того, що автор прагне оригінальності; чи тільки як ілюстрація цього прагнення; чи як ографічнення стилю, жанру і способу буттєво-творчого існування митця (чи співіснування того й того, чи роз’єднаності буття і творчості)?
Візьмемо перше з шерегу щойно поставлених запитань: для чого? Здається, що й сам автор, хоч би як того не хотів, не спроможеться на належну маніфестацію – таку, що задовольнила б і читачів, і критиків, і його самого. Боляче й прикро спостерігати потуги, спрямовані на доказовість своєї талановитості і несхожості, коли вони (потуги) – лише у мало кому зрозумілій грі. Та й навіть не грі, а такому собі заграванні; ось тільки важко визначити, і тим паче важко збагнути: для кого?
Для кого ж, врешті, те загравання?..
Простий (пересічний) читач цього не читатиме, а елітарний – давно вже щось подібне і дуже-дуже схоже читав, і то читав (хай і не вчитуючись наполегливо) неоднораз.
Забавки із словом – що вдієш, коли цим уже нікого не здивуєш! Не кажучи вже про забавки із пунктуацією та іншою «селенціографічною» (як називає Юрко Ґудзь теперішні висліди свого експериментаторства) атрибутикою. Залишається сказати: на жаль, не здивуєш... Бо при всьому – все ж не відмовиш Ґудзю в умінні (і натхненності) в якихось буденних речах та явищах побачити й виокремити небуденне й глибоко філософічне. Але трапляється це (теж – на жаль) рідко: тільки тоді, коли він не ламає, не завуальовує, не заформалізовує. Коли говорить своїми вустами, а не вустами Семенка (як у «Calendarium»-і чи «Депресивній сецесії») чи ще когось. Тоді, коли Ґудзь не зрікається власного голосу, саме й промовляють рядки його поезій чимось пробуджуючим – шаленством, і пружиністю, і пружністю, і достоту здатним не тільки пробудити, а й те пробудження ствердити:

вже окреслене коло
для любові й печалі
вже розчахнуто браму
для шаленців мовчання
вже твої імена невіддільні
від тіла
вже: так довго живем, тільки коси чомусь не сивіють (...)
упокорення днин після Здвиження нерухомістю птахів
спогляданням покинутих крил...
ніч гадючих постав:
глядачем біля них є (чи буде) 
Опівнічний Межник
не допитуйсь у мене про нього –
ще не можна не треба не час (...)
від ранкового відчаю –
бо вечірнього чаю 
там де слово було
я тебе заховаю...

*Має бути: «Маленький концерт для самотнього хронопа». – Олег Левченко.

Галинич В. Спочатку була… кома? // Авжеж! – №34-35, 1997. – С.38 або http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/185


Роман Кухарук. Дорога мусить жити (Про книгу Юрка Ґудзя "Маленький концерт для самотнього хронопа"). Журнал "Авжеж!", №2, 1992 р.











Кухарук Р. Дорога мусить жити (Про книгу Юрка Ґудзя "Маленький концерт для самотнього хронопа") // Авжеж! - №2, 1992. - С. 59-60 або http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/184 

Юрко Ґудзь. Вірші. Журнал "Авжеж!", №2, 1992 р.








Юрко ҐУДЗЬ                                       ПОЕЗІЯ


                   П О В Е Р Н Е Н Н Я

________________________________________

***

Жест її руки, коли вона поправляє волосся,
відкидаючи його з чола,
розкриває завісу маленького єдиного театру,
де веселі та журливі думки
і почуття, що ховались в лаштунках пам'яті,
приходять і живуть, непомітно зникають
на сцені її обличчя...
О, скільки тих акторів відійшло,
і замість шовковистої завіси,
яку я так любив,
лягла незмірна чорнота.
Закінчилась вистава.
Єдиним глядачем був вечір,
Та й він дрімав,
Ніхто не бачив,
як тихо піднімалася по східцях
маленька дівчинка, тримаючись за місяць.


***

… та як стемніє
не ходи
моя кохана
за водою
до Лукашевої криниці,
бо серед ночі
скрипучий 
дерев’яний журавель
з безодні
витягне відро,
ти принесеш його 
додому
запалиш гніт 
у керосинці
і жахом
вжалені зіниці
застигнуть
там не вода
червоно-чорна кров...

... то як стемніє
не ходи
моя кохана
до криниці

бо є опівнічний
таємний час
зимою літом чи весною
того не відає ніхто
хвилина євхаристії земної
можливість дивних перетворень…


***

Ми пробивались до Софії
Крізь спеку, непорушні вії
Німого міста, чад асфальту —
А потім перейшло на смальту
Вечірнє світло, наші тіні…


***

На світі нема випадкової долі,
Чайка над морем літає поволі
Може й так ще на світі буває —
Хтось і до мене крізь сон прилітає.


***

До ніг твоїх я падаю згори,
Зазнавши вперше розкошій польоту.
Так пахнуть м'ятою двори,
І до осінніх перельотів
Одна залишена нам ніч.

Не плач! Давай запалимо вогні
Над темною і тихою рікою.
Бо серпень мчить на білому коні,
І вже, мабуть, не бачити мені
Твоїх очей, оживлених сльозою.

Між нами стануть назавжди
Дощі холодні і байдужі люди
Затопчуть все і нас забудуть,
І ми не звернемось сюди,
Де пахнуть м'ятою двори,
Де ніч кохання вічно буде.


***

І смуток, як струмок —
біжить, дзюрчить,
тихенько щось лепече
посеред пнів
і днів без тебе...


ПОВЕРНЕННЯ

                   І.
Почнемо так:
не володій нічим, не май нічого,
крім пам'яті...
Ота кімната, де ми з тобою прожили
два літніх тижні й два осінніх,
ще й до тепер мені спокою не дає...
Там зліва від дверей
жовтів пейзаж в дешевому багеті,
а тьмяні вікна смужками з газет
були заклеєні хрест-навхрест:
то господиня хвора ще з війни
від самоти і просовітської житухи
боялася нічних бомбардувань, —
було нам смішно з того страху,
ми їй платили за кімнату —
за кожен тиждень, і опісля
вже не боялися нічого,
в три шклянки розливали "віорку",
разом із господинею співали
її улюблене: "двадцять второго
июня, ровно в четыре часа
Киев бомбили, нам..." —
нам було добре,
трохи сумно,
вже темрява підходила до вікон,
хилила голову на паперовий хрест,
а ти до мене прихилялась,
світилось тіло, білі птахи
з моїх обіймів виривались, ломали
крила, знову й знов
вертались в чорному сплетінні,
щоб вже не розрізнити рук і крил...
Там тіні ворушились по кутках,
і хворий місяць прикидався ясновидцем,
там хором все молились цвіркуни,
щоб їхня смерть була нам воскресінням...

                   ІІ.
Тепер зима...
І зовсім інша жінка,
прикрившись білим простирадлом,
босоніж йде до дзеркала навпроти
великого й холодного вікна...

                                                                 м. Житомир

Джерело: Юрко Ґудзь. Вірші. // Авжеж! - №2, 1992. - С. 32-35 або http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/184

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Вацлав Гавел. Вернісаж. Переклад Юрія Тетянича. Журнал "Авжеж!", №10, 1991 р.





















Вацлав ГАВЕЛ


ВЕРНІСАЖ

П’єса на одну дію


Дійові особи:
Віра, Міхал, Берджих.

Простора вітальні в квартирі Віри й Міхала. В глибині вона переходить в затишну їдальню, підняту сходинкою над рівнем підлоги і з’єднану віконцем в стіні з кухнею за сценою. Зліва двері, прочинені в коридор,справа – великий, камін, в центрі – антикварний столик, оточений м’яким сучасним гарнітуром. Багато всіляких старожитніх дрібничок: вивіска в стилі "модерн", китайська ваза, барокова фігурка янголятка, інкрустована скринька, народний розпис по склу, російська ікона, старовинна ступка, млинки і таке інше. У заглиблені, що в стіні, стоїть дерев’яна готична мадонна, на каміні – годинник в стилі "рококо", над ним прилаштовано турецькій кинджал. Їдальня обставлена "по-селянському: на стіні висить колесо від воза, на підлозі розстелено волохатого килима. Біля каміну ведмежа шкура з головою. На передньому плані, зліва, – вирізьблена з дерева Сповідальниця, що, без сумніву, потрапила сюди з костьолу. Не обійшлося в інтер’єрі без стереосистеми, а на столику з колесиками око тішить різнобарвний гурт пляшок, біля них – фужери, лід, таця з нашпигованими равликами.
Коли піднімається завіса, Берджих стоїть біля дверей. Мабуть, він тільки що прийшов, бо за спиною тримає букет квітів. Віра і Міхал кидаються до нього.
ВІРА Як ми раді, що ти прийшов...
МІХАЛ Боялися – невже не зайдеш...
ВІРА Втомилися чекати…
МІХАЛ Що 6удеш? Віскі?
БЕРДЖИХ Можна...

(Міхал йде до пересувного столика, готує напої.
Берджих зніяковіло подає квіти Вірі.)

ВІРА О, які гарні! (Милується). Ти такий уважний завжди! А пахнуть як!.. Дякую, Берджих...

(Віра йде вглиб кімнати, ставить квіти у вазу.
Берджих з цікавістю оглядає кімнату. Пауза.)

БЕРДЖИХ У вас, я бачу, переміни...
ВІРА Маєш рацію, Міхал так розходився, що тільки тримайся. Ти ж знаєш його: візьметься – не відтягнеш за вуха навіть, аж поки все не буде за його планом...
МІХАЛ Позавчора тільки закінчив. Ти – перший гість. Вважай, сьо­годні щось на штиб невеликого вернісажу... Тобі віскі з льодом?
БЕРДЖИХ Можна... (Повертається Віра. Берджих продовжує оглядати кімнату.) Де ти все це роздобув?
МІХАЛ Довелося побігати – по антикварах, колекціонерах. Деякі зв’язки мав, деякі мусив налагодити. Тут головне – не дрейфити, якщо щось зразу не вдається…
ВІРА Зовсім непогано вийшло, га?
БЕРДЖИХ Гм...
ВІРА Слово честі, я навіть не чекала, що так вдало все буде. Бачиш... Щоб надати квартирі стиль, своє обличчя, – замало розумітися на старих речах. Треба ще зуміти їх дістати. Потім, потрібен смак – як подати, в якій комбінації з новим інтер’єром. Але Міхал всі ці хитрощі освоїв майстерно. Сам можеш переконатися – жодного прорахунку.
(Міхал подає Вірі й Берджиху фужери й піднімає свій,
обернувшись до гостя.)
МІХАЛ Ну, Берджих, за нашу зустріч!
ВІРА Ми так скучили за тобою…
МІХАЛ Доречі, посеред цієї мороки з квартирою я частенько згадував про тебе. Мовляв, що скажеш, коли все це побачиш...
БЕРДЖИХ За ваше здоров’я!
(П’ють. Невелика пауза.)
МІХАЛ Якби не Віра, то в мене, мабуть, нічого б не вийшло. Вона мене розуміла у всьому, підгримувала... Скажу більше – сама брала участь. Ось, наприклад, той кинджал турецький. Як він тобі?
БЕРДЖИХ Гарний.
МІХАЛ А місце для нього?
БЕРДЖИХ Ніби завжди там був.
МІХАЛ Вірина робота! Сама знайшла кинджал і сама ж, своїми руками, туди його повісила. Вона, що дивовижно, навіть не підозрювала, що для цього місця над каміном мені хотілося щось саме в цьому дусі. Вражаюче, правда ж?
БЕРДЖИХ Прекрасно…
(Невелике зніяковіння.)
ВІРА Присядь, будь ласка.
БЕРДЖИХ Дякую.
(Сідають. Знову пауза. Берджих все так само оглядає кімнату.
Віра й Міхал задоволено за ним спостерігають.
Погляд Берджиха затримується на Сповідальній.)
БЕРДЖИХ А це що?
МІХАЛ Як бачиш...
БЕРДЖИХ Звідки?
МІХАЛ Уявляєш, поталанило! Була чутка, що зносять костел. Я в машину – і туди. І ось – результат перед тобою, За три сотні в сторожа розжився.
БЕРДЖИХ Всього-навсього?
МІХАЛ А ти думав! Справжнє бароко, старий!
БЕРДЖИХ І що ви з ним будете робити?
МІХАЛ Тобто як – що? Тобі не подобається?
БЕРДЖИХ Чому? Подобається.
МІХАЛ Фантастична річ, ми просто в захопленні. Віра, скажи...
ВІРА Та що там, шикарна робота! Міхал з цією здобиччю сам себе переплюнув.
(Знову недовге зніяковіння.)
ВІРА А що скажеш про їдальню?
БЕРДЖИХ (оглянувшись) Затишно.
ВІРА Чудова ідея, їй-богу! Все простенько, по-селянськи.
БЕРДЖИХ Гм..
(Знову Пауза.)
МІХАЛ А головна моя гордість.. Сказати?
БЕРДЖИХ Скажи.
МІХАЛ Ось ця готична мадонна! Я шукав, щоб точно входила в нішу, а траплялися, як на зло, то менші, то більші...
БЕРДЖИХ Взяв би та й збільшив нішу.
МІХАЛ Е-е, цього мені якраз і не хотілося. Справа в пропорціях – так краще виглядає.
ВІРА В цьому весь Міхал! Нішу не зачепить, хоч і буде бігати, мов ненормальний.
МІХАЛ Ну, а ви з Євою? Коли ви займетеся?
БЕРДЖИХ Чим?
МІХАЛ Квартирою, чим же ще?
БЕРДЖИХ Не знаю.
МІХАЛ Послухай, пора вже! Скільки можна жити, як на вокзалі?
БЕРДЖИХ Якось мені не до того...
МІХАЛ Добре, хай у тебе немає бажання. Тоді ж чому Єва не займеть­ся? Часу в неї нібито вдосталь.
ВІРА Вважаю, Єві просто таки необхідно чимось таким зайнятися. У всякому разі, це справа...
МІХАЛ Виникнуть проблеми – будь ласка, звертайтесь. Допоможе­мо!
ВІРА Міхал тепер знавець, живий довідник: що робити, з чого почати, куди й до кого звернутися...
МІХАЛ Так-так, завжди з радістю підкажу!
ВІРА А дійсно, Берджиху, чому б Єві не спробувати?
БЕРДЖИХ До таких справ Єва не дуже...
ВІРА Це відомо. Але спробуй її надоумити!
МІХАЛ Треба ж тобі, чорт візьми, щось робити з квартирою!
ВІРА Якщо хочеш знати, ми з Міхалом так думаємо: людина живе так, як облаштує своє життя. Коли квартира має своє обличчя, то це й життю дає лице. Хочеш чи не хочеш, а задаються інші параметри, інший ритм, зміст, інший порядок. Вірне, Міхале?
МІХАЛ Саме так! Що це за життя, коли людина не звертає увагу на те, з чого їсть, як одягається, на чому спить. А спробуєш почати – сам переконаєшся: за одним – інше, за другим – третє, і вже – ланцюг, ти став на дорогу, котра дає тобі... ну, скажімо, фактичне зростання... Ти піднімаєшся на новий культурний рівень, живеш в гармонії з собою і з іншими, в гармонії з часом, врешті-решт. Так, Віро?
ВІРА Це факт, Берджиху! Вам би хоч трішки навчитися жити, тоді б ви з Євою краще розуміли б одне одного.
БЕРДЖИХ Ми й так розуміємо.
ВІРА Берджих!
ЕЕґДЖИХ Серйозно...
ВІРА Знаю, що ти про це не любиш... Але повір мені, ми з Міхалом останнім часом багато про вас говоримо, думаємо. Нам, і це чесно, зовсім не байдуже, як ви живете.
МІХАЛ Ми до тебе по-доброму, Берджиху!
ВІРА Ти – наш кращий друг, ми тебе дуже любимо. Ти навіть не уявляєш, як нам хочеться, щоб ти виплутався нарешті.
БЕРДЖИХ 3 чого виплутався?
ВІРА Гаразд, давай не будемо... Розпалити каміна?
БЕРДЖИХ Якщо тільки заради мене, то не варто.
МІХАЛ Тоді, може, трішечки музики?
ВІРА До речі, Міхал привіз із Швейцарії купище нових платівок.
БЕРДЖИХ Трохи пізніше, добре?
(Пауза. Видзвонює годинник на каміні. Берджих здригається.
Годинник затихає. Нова пауза.)
ВІРА Ну, розповідай, як живеш. Як і раніше?
БЕРДЖИХ Вгадала, все те ж саме.
ВІРА Ти, кажуть, тепер на пивзаводі?
БЕРДЖИХ Так, на ньому...
ВІРА Це жахливо!
(Пауза. Віра киває Міхалу, показус очима на пересувний столик.)
Міхал, що ж ти?..
МІХАЛ Ага…
(Міхал приносить тацю з равликами, ставить перед Берджихом.)
ВІРА Пригощайся!
БЕРДЖИХ Що то є?
МІХАЛ Фірменне блюдо Віри – запечені грумблі.
БЕРДЖИХ Грумблі? Не чув.
ВІРА А у нас останнім часом пішли чудово. Міхал привіз із Швейцарії повну коробку.
МІХАЛ Віра їх готує пречудово.
ВІРА Головне – не проґавити моменту, коли вони розпухли, але ще не полопалися.
МІХАЛ Скуштуй!
(Берджих бере равлика, їсть, зосереджено вишкрібує ложечкою.
Віра та Міхал напружено спостерігають.)
МІХАЛ Ну, як?
БЕРДЖИХ Смачно…
МІХАЛ Непогана, правда ж?
БЕРДЖИХ Це спеціально для мене?
ВІРА Як-не-як, у нас сьогодні вернісаж!
БЕРДЖИХ Трохи схоже на ожину...
ВІРА Певно, це вудпік. Я для смаку додала крапельку.
ЛЕРЦЖИл Що додала?
МІХАЛ Вудпік.
ВІРА Фірмовий рецепт. Сама придумала.
БЕРДЖИХ Навіть так?
МІХАЛ Витвір що треба, га? Віра на кухні – справжній геній. Тижня не минає, аби в неї не з’явилося чогось новенького. І скільки фантазії! Минулої суботи що у нас було? А, печінка з горіхами. Делікатес, скажу тобі, такий, що пальчики оближеш і ще попросиш.
ВІРА Мені готувати для Міхала – справжнє задоволення! Нічого не промине, все завважить, все похвалить. А вже від щонайсправжньої моєї удачі він просто щасливий. Інший жере, як автомат, навіть не гляне, що їсть. Для такого й старатися не хочеться.
БЕРДЖИХ Зрозуміло.
МІХАЛ А погляньмо з іншого боку. Коли чоловіка вдома чекає гарна вечеря, таке собі невеличке гастрономічне диво, то він, природньо, поспішатиме додому. Йому і в голову не прийде тинятися по якихось пивницях. Скажеш, що дрібниці, а на мій погляд – такі речі зміцнюють сім’ю. Адже відчуваєш: мій дім – моя фортеця. Ти згоден?
БЕРДЖИХ Безперечно, це так.
(Пауза.)
ВІРА А що Єва, навчилася хоч трохи готувати?
БЕРДЖИХ Вона завжди готувала.
ВІРА Завжди то завжди, але як?
БЕРДЖИХ Мені подобається.
ВІРА Що то значить звичка! Не хочу тебе образити, але той шніцель, котрий був у вас на Різдво... на Різдво, вірне?
БЕРДЖИХ Так...
ВІРА Ти пробач мені, але... але це було щось!. Пам’ятаєш, Міхале?
МІХАЛ Ще б пак!
БЕРДЖИХ У Єви тоді з нервами було негаразд...
ВІРА Вибач, але як може господиня дозволити собі такі речі?.. А що вона взагалі готує?
БЕРДЖИХ Частіше ми вечеряємо без гарячого...
ВІРА І в суботу?
БЕРДЖИХ Іноді щось варимо. М’ясо, скажімо...
МІХАЛ Слухай, Берджиху! Це, правда, не моя справа, але чому б не влаштувати тобі Єву на які-небудь курси. Часу у неї вдосталь...
ВІРА Єву? Я перепрошую... Щоб Єва пішла на курси?
МЇХАЛ То я так...
БЕГДЖИХ Мене влаштовує те, як вона готує...
МІХАЛ Берджих!
БЕРДЖИХ Це правда...
МІХАЛ Та знаю, знаю, що ти про це не любиш. Однак, повір мені, ми з Вірою...
(Пауза. Годинник на каміні, знову грає. Берджих здригається.
Годинник замовкає. Знову пауза.)
МІХАЛ Власне кажучи, а що ти там робиш, на тому пивзаводі?
БЕРДЖИХ Пиво розливаю.
МІХАЛ По бочках?
БЕРДЖИХ Еге ж...
МІХАЛ Певно, яма – дай боже?..
БЕРДЖИХ Не так вже й страшно.
(Пауза.)
МІХАЛ (до Віри) Треба було б Берджиху показати Петю.
ВІРА Краще пізніше – хай міцніше засне...
БЕРДЖИХ А як він?
МІХАЛ Фантастичне хлоп’я! Приїхав із Швейцарії – не впізнав. За десять діб – стрибок неймовірний!
ВІРА Неймовірно допитливий!
МІХАЛ Золота голівка!
ВІРА Такий вразливий!
МІХАЛ Пам’ять – дивовижна!
ВІРА Й до того ж такий красень!
МІХАЛ Та що там говорити! Ось сьогодні, знаєш, що він вранці видав? (До Віри) Я не встиг тобі розповісти... Підходить до мене і ні з того ні з сього: "Тату, а жабка може втопитися?" Як тобі це подобається? Геній!
ВІРА Що, так і запитав? "Чи може жабка втопитися?"
МІХАЛ Не віриш? Так, підійшов і спитав: "Тату, а жабка може втопитися?"
ВІРА Чудово! Мені таке запитання і в голову не прийшло б! Як мило! Ну, просто дивовижно!
МІХАЛ Розумієш, Берджиху, інколи думаю: єдине, що має в житті сенс – то дитина... народити її і виховати. Прийняти виклик таємниці буття, пізнати її й навчитися поважати. Величезна школа життя! Ні, хто сам цього не пережив, тому не поясниш...
ВІРА Так, Берджиху, так! Це зовсім особливе переживання – диво­вижне, захоплююче. Одного дня з’являєтеся жива крихітка – і ти знаєш, що вона твоя, що без тебе її не було б, а вона тут, і в неї свій світ. Росте у тебе на очах – починає ходити, щось лепече, щось собі метикує, запитує. Ну, погодься, хіба це не диво?
БЬРДЖХ Авжеж.
МІХАЛ Розумієш, з народженням дитини в людині щось змінюється. Раптом по-новому, глибше бачиш життя, природу, людей. Хочеш чи не хочеш, з’являються нові параметри, інший ритм, інший порядок. Правда, Віро?
ВІРА Цілком. На тебе лягає відповідальність за все – якою вона виросте, які матиме почуття, як буде жити...
МІХАЛ Та й не тільки. Ти з своєї волі привів його на світ, на нашу грішну землю. Від тебе він переймає правила гри. Тож будь люб’язний – відповідай і за все інше, за весь світ, що його оточує. Відчуваєш?
БЕРДЖИХ Гм...
МІХАЛ Я також раніше не дуже вірив, а тепер переконався. Дитина відкриває нам очі на зовсім нові горизонти, вартості змінюють свої ціни, раптом розумієш: нема нічого важливішого, аніж те, що ти можеш зробити для нього: який йому дасиш дім, які шляхи відкриєш, які можливості забезпечиш. І з цією новою величезною відповідальністю не перестаєш сам собі дивуватися: яким жалюгідним дурницям, траплялось, вірив, надаючи їм мало не історичне значення...
ВІРА Ще раз: як, ти кажеш, він запитав? "Чи може жаба втопитися?" Ось і здогадайся, що там ворушиться в тій голівці. Ні, це просто ней­мовірно, га?
БЕРДЖИХ Гм...
(Пауза.)
МІХАЛ Ну, а ви?
БЕРДЖИХ Що – ми?
МІХАЛ Чому у вас все ж немає ще дитини?
БЕРДЖИХ Не знаю...
ВІРА Єва, мабуть, не хоче? Так?
БЕРДЖИХ Та ні, вона не проти...
ВІРА Я ніяк не второпаю. Боїться чи що? Ось, мовляв, нові турботи, метушня. Коли б вона насправді хотіла, давно б вже була...
МІХАЛ Вам же гірше, що маніжитесь. Як для кого, а для вас я бачу в дитині порятунок. Тоді ти на багато речей дивився б інакше: тверезіше, реальніше, якщо хочеш – мудріше...
ВІРА І з Євою стосунки пішли б доладу, з’явилася б спільна мета...
МІХАЛ Єві, напевно, це піде на користь!
ВІРА Ти її не впізнаєш, ось побачиш.
МІХАЛ А як би в ній знову ожила жінка!
ВІРА А як би вона стала слідкувати за будинком!
МІХАЛ За чистотою...
ВІРА За порядком...
МГХАЛ За тобою...
ВІРА За собою...
МІХАЛ Серйозно, Берджих! Відважтесь, врешті. Вам просто не­обхідно мати дитину.
ВІРА Ти уявити не можеш, як від усього серця вам бажаємо...
МІХАЛ Авжеж!
БЕРДЖИХ Я вірю...
(Пауза.)
ВІРА Бувають, певно, жінки, для яких і дитина нічого не значить. Тоді малюка тільки пожаліти залишається, більше нічого...
МІХАЛ Само собою. Ніхто не каже, що дитина – панацея; що сама вирішить за батьків їхні проблеми. Важливо мати якісь передумови...
ВІРА Саме так. Ось Міхал, наприклад, є ідеальним батьком. На роботі так ішачить, що мені його інколи навіть шкода. За все береться, аби лиш сім’я мала зайву крону. А весь вільний час він тут, з нами. А ця колотнеча з квартирою?! І увечері також не присяде, не приляже, знову – крутить­ся. Все для дитини, щоб росла в культурній атмосфері, навчилася цінувати красиві речі. І завжди ще й знайде хвилинку поняньчитись з малюком.
МІХАЛ Віра теж молодчина. Сам знаєш – по магазинах побігати, за дитиною доглянути, прання, прибирання, а тут ще й квартира догори ногами стояла. І при всьому – ще й так тримати форму, як вона тримає, – причамріти можна! Ні, я чим далі, тим у більшому захопленні від неї...
ВІРА Дуже важливо, що ми підходимо одне одному.
МІХАЛ Факт! Повне взаєморозуміння. Не можу пригадати випадку, щоб ми останнім часом сварилися по-серйозному...
ВІРА Я цікавлюсь справами Міхала, він – моїми, але в той же час ми не набридаємо одне одному...
МІХАЛ Просто ми уважні одне до одного, ніжні, а щоб прилипати мокрим листком, то ні...
ВІРА Завжди знаходимо, про що говорити, тим більше, до речі, що і гумор ми сприймаємо однаково...
МІХАЛ І уявлення про щастя у нас одне…
ВІРА Однакові захоплення...
МІХАЛ Одні смаки...
ВІРА Однакові погляди на сім’ю...
МІХАЛ І, що найважливіше, – повна фізична гармонія.
ВЇРА Так-так, це дуже важливо. У цьому плані Міхал неперевершений мужчина. У нього все є – і здоровий егоїзм, і делікатність, і самовіддача. Він, знаєш, і шалений, і ніжний, такий безпосередній в коханні, такий винахідливий…
МІХАЛ Ну, в цьому більша заслуга Віри, вона ж у мене суцільна спокуса…
ВІРА Ти, Берджиху, уявити не можеш, як частенько ми цим зай­маємось. І знаєш – чому? Ми завжди все робимо так, ніби вперше... Як-небудь інакше, по-новому. От і виходить все неповторно і незабутньо. Нас це захоплює цілком, нічого спільного з набридлою звичкою, якимись там стереотипами...
МІХАЛ Віра вважає, що хороша дружина – це не тільки гарна госпо­диня, мати, але передусім справжня коханка. Це в неї у крові. Ось чому вона слідкує за собою, як належить, і завжди готова до сексу... А коли чимось зайнята, то ще дужче...
ВІРА А пам’ятаєш, Міхале, як позавчора?.. Я мила підлогу, а ти раптом прийшов раніше...
МІХАЛ Це було саме так!
ВІРА Чому, як ти гадаєш, Міхал не бігає за чужими спідницями? Тому, що чудово знає, хто на нього чекає вдома: не яка-небудь хивря з коритом, а справжня жінка, що вміє брати і давати...
МІХАЛ Віра завжди була чарівною, а після народження Петі ще більше розквітла. Тіло як налилося, подивись!
(Міхал розщібує сукню на Віриних грудях.)
МІХАЛ Ну, як?
БЕРДЖИХ Потрясаюче...
МІХАЛ А знаєш, як я це роблю?
БЕРДЖИХ Тобто?
МІХАЛ Дивись, показую... Цілую у вушко... потім в шийку, у вуш­ко... в шийку... їй дуже подобається... мені дуже подобається...
(Міхал цілує Віру, вона збуджується.)
ВІРА Ні, любий... ні, почекай... прошу тебе, потерпи трохи... не за­раз...
(Міхал вгамовується.)
МІХАЛ Гаразд, ще трохи побазікаємо, потім більше побачиш, всілякі тонкощі наші…
БЕРДЖИХ А вам не заважає моя присутність?
ВІРА Дурненький! Ти ж наш ліпший друг!
МІХАЛ Покажемо з радістю, що можна придумати!
(Пауза.)
ВІРА А ви? У вас це як?
БЕРДЖМХ Тобто?..
ВІРА Взагалі... Спите ще разом?
БЕ?ДЖИХ Буває. Інколи...
В!?А Либонь дуже зрідка?
БЕРДЖИХ Ну... Як би сказати...
ВІРА Все-токи розкажи!
БЕРДЖИХ Ну, як усі...
МІХАЛ Мабуть, абияк. Лиш би повинність відбути...
БЕРДЖИХ Як вже вміємо...
ВІРА Ні, мені важко зрозуміти Єву! Могла б хоч у цьому постаратися!
МІХАЛ А чому б тобі її трохи не розворушити, га, Берджиху?
БЕРДЖИХ Та для нас це не так важливо...
ВІРА Ось у цьому ти жорстоко помиляєшся. Таким важливим речам не надавати належної уваги?! То чого ж тоді чекати якогось добра? Ти зрозумій, це ж не так важко, але це зарадило б вашим стосункам.
МІХАЛ А Єву ти б не впізнав, повір моєму досвідові!
ВІРА В ній би воскресла жінка!
МІХАЛ Вона так доглядала б за домівкою!
ВІРА За тобою...
МІХАЛ За собою...
ВІРА А про тебе й говорити нема чого. Пропаде всяка потреба швендятися із цією компанією по пивницях...
МІХАЛ Бігати за офіціантками...
ВІРА Пити...
БЕРДЖИХ Я не бігаю за офіціантками.
ВІРА Берджих!
БЕРДЖИХ Серйозно...
ВІРА Та знаю, ти про це не любиш... Але повір мені, що останнім часом ми з Міхалом без кінця розмірковуємо про вас, думаємо... Чесно, нам зовсім не байдуже як ви живете!
МІХАЛ Ми до тебе по-доброму, Берджиху!
ВІРА Ти наш найкращий друг, ми так тебе любимо! Ти навіть не уявляєш, як нам неймовірно хочеться, щоб ти виплутався врешті-решт...
БЕРДЖИХ Із чого виплутався?
ВІРА Добре, давай не будемо... Запалити камін?
БЕРДЖИХ Якщо ради мене, то не варто...
МІХАЛ Тоді, може, трохи музики?
ВІРА До речі, Міхал привіз із Швейцарії кіпу нових платівок...
БЕРДЖИХ Трохи пізніше, добре?
(ІІиуза. Знову видзвонює годинник не каміні. Берджих знову здригається.
Годинник вмовкає. Чергова пауза.)
МІХАЛ А все-таки то гарна річ!
БЬРДЖИХ Що за річ?
МІХАЛ Мадонна...
БЕРДЖИХ Гм...
МІХАЛ Ти відчуваєш драматичну напругу поміж нею і кинджалом?
БЕРДЖИХ Гм...
(Пауза.)
ВІРА Ви, мабуть, не їсте з вудпіком?
БЕРДЖИХ Ні...
ВІРА Хочеш, Міхал вам також привезе зі Швейцарії?
БЕРДЖИХ Справді?
МІХАЛ 3 великим задоволенням, це дрібниці...
(Пауза.)
ВІРА Ти бери, бери ще...
БЕРДЖИХ Досить... Дякую...
(Пауза.)
МІХАЛ А що ж ти без Єви прийшов?
БЕРДЖИХ Вона себе не дуже добре почуває...
МІХАЛ Авжеж, це не моя справа, але корисно інколи вивести її на люди. Буде привід пристойно одягнутися, підфарбуватися, зробити зачіску...
БЕРДЖИХ Вона має непогану зачіску...
МІХАЛ Берджих!
БЕРДЖИХ Серйозно...
МІХАЛ Та знаю, ти про це не любиш... Але ж ми до тебе по-доброму...
ВІРА Так, ми тебе любимо...
МІХАЛ Ти наш найкращий друг...
БЕРДЖИХ Я знаю...
(Пауза. Годинник знову видзвонює.)
МІХАЛ Ти мою листівку із Швейцарії отримав?
БЕРДЖИХ Так то, виходить, була твоя?
МІХАЛ Невже ти не второпав?
БЕРДЖИХ Перепрошую... Адже й справді, міг би й зметикувати сам...
(Пауза.)
ВІРА (до Міхала) Як-як Петя сказав?.. Чи може жабка втопитися?
МІХАЛ Ну... Уявляєш?!
ВІРА Як це мило!
(Пауза.)
МІХАЛ (Берджиху) Візьми собі ще...
БЕРДЖИХ Ні-ні, досить... Дякую...
(Пауза.)
ВІРА Ти знаєш, куди ми знову ходимо?
БЕРДЖИХ Куди?
ВІРА В сауну,
БЕРДЖИХ Невже?
ВІРА Авжеж, щотижня. Ти навіть не уявляєш, як це здорово! Для нервів, розумієш?..
МІХАЛ Не хочеш з нами?
БЕРДЖИХ 3 вами?
ВІРА А що?
БЕРДЖИХ Та... якось, знаєте, немає часу...
МІХАЛ Це ти даремно! Зміцнився б фізично і психічно, нерви привів би до норми. Часу на це багато не треба, а все ж краще, аніж бігати по пивницях з тією підозрілою компанією.
БЕРДЖИХ Ти про що?
МІХАЛ Ну, всі ці твої горе-вояки... Ландовський, йому подібні...
БЕРДЖИХ Я не вважаю, що вони горе-вояки...
ВІРА Берджих!..
БЕРДЖИХ Серйозно...
ВІРА Та знаю, ти не любиш про це... Але ж ми до тебе по-доброму!
МЇХАЛ Так тебе любимо!
ВІРА Ти наш найкращий друг!
БЕРДЖИХ Я знаю...
(Паузи. Знову видзвонює годинник.)
МІХАЛ Знаєш, що мені Віра пообіцяла?
БЕРДЖИХ Що?
МІХАЛ Що наступного року подарує мечі дитину!
БЕРДЖИХ Вітаю...
ВІРА Я думаю, Міхал заслуговує!
(Пауза.)
ВІРА А знаєш, що він мені привіз із Швейцарії?
БЕРДЖИХ Що ж?
ВІРА Електричну лущилку для горіхів мигдалю.
МІХАЛ Я тобі покажу. Дивна річ!
ВІРА І практична.
МІХАЛ Вірі часто потрібен мигдаль. Уявляєш, скільки часу вона тепер зекономить?
БЕРДЖИХ Я думаю...
(Пауза.)
ВІРА Бери ще...
БЕРДЖИХ Досить, дякую...
(Пауза.)
МІХАЛ Слухай, Берджиху!
БЕРДЖИХ Так...
МІХАЛ Ти, взагалі-то, ще пишеш?
БЕРДЖИХ Тепер мало...
МІХАЛ Ми так і думали.
БЕРДЖИХ Став ходити на роботу... Не вистачає часу... І зосередитися важко…
НІХАЛ А раніше? Наскільки я знаю, тоді також ти писав небагато?
БЕРДЖИХ Недуже...
ВІРА Послухай. Може, ти б на завод влаштувався, щоб мати... е-е-е... виправдання перед собою? Ось, мовляв, через це і писати не можу...
БЕРДЖИХ Та ні...
МІХАЛ Що ж тоді насправді? Чому мало пишеш? Не клеїться в тебе? Чи взагалі якась криза?
БЕРДЖИХ Важко сказати... цей час... все інше... одна безнадія...
МІХАЛ Пробач, Берджиху, але в мене таке враження, що стосовно часу – це таке ж виправдання, як і з пивзаводом... Справжня причина сидить в тобі, а не деінде. Ти просто скис, махнув на все рукою. Тобі пальцем ліньки поворушити, а не те щоб прикласти зусилля, боротися, проламуватися крізь труднощі...
ВІРА Міхал має рацію, Берджиху. Пора вже взяти себе в руки.
МІХАЛ Навести лад в домі, розібратися з Євою.
ВІРА Налагодити сімейне життя.
МІХАЛ Квартирою зайнятися, щоб у неї з’явилося своє обличчя...
ВІРА Не розтринькувати час...
МІХАЛ В загули менше вдарятися...
ВІРА Знову ж таки – ходити в сауну...
МІХАЛ Одне слово, вести пристойне, здорове, розумне життя...
БЕРДЖИХ А що я такого роблю нерозумного?
МІХАЛ Берджих!..
БЕРДЖИХ Серйозно...
МІХАЛ Та знаю, ти про це не любиш... Але ж ми до тебе по-доброму…
ВІРА Так тебе любимо...
МІХАЛ Ти наш найкращий друг...
ВІРА Ти навіть не уявляєш, як нам неймовірно хочеться, щоб ти виплутався врешті-решт...
МІХАЛ Запалю камін?
БЕРДЖИХ Якщо заради мене, то не варто...
ВІРА Тоді, може, трохи музики? До речі, Міхал привіз із Швейцарії кіпу нових платівок...
БЕРДЖИХ Трохи пізніше, добре?
(Пауза. Годинник знову видзвонює.)
МІХАЛ Слухай, Бсрджиху!
БЕРДЖИХ Гм...
МІХАЛ Скажи – тільки давай відверто, – ти серйозно про цей пивзавод?
БЕРДЖИХ Не розумію, про що ти?
МІХАЛ Ти тільки не сердься. Ми просто не доганяємо: який в цьому сенс?
ВІРА Губити себе, принижуватися до якогось пивзаводу, руйнувати своє здоров’я...
МІХАЛ Нерозумно! Що ти цим доведеш? Такі речі давно не справляють враження…
БЕРДЖИХ Довелося... В моєму становищі не було іншого виходу...
МІХАЛ Берджиху! Ну, що ти говориш?! Не повірю, що не можна було
придумати щось краще... Якби ти тільки захотів! З твоєю головою... Я впевнений: трохи себе притримати, а де треба – напружитись, то давно і вже сидів би в якій-небудь редакції...
ВІРА Розуму тобі не позичати, працелюбний, талановитий... Як ти раніше писав! А тепер втікаєш від життя в кущі.
МІХАЛ Життя – сувора річ. Світ розколовся, нас давно записали в покійники і ми нікому не потрібні. Все погано, а буде ще гірше. Нічого не поробиш! Який же сенс битися головою об стіну й пертися на багнети?!
ВІРА Ніяк не збагну, чому ти сплутався з цими комуністами?
БЕРДЖИХ 3 якими комуністами?
ВІРА Ну, Когоут твій, інші... Що в тебе з ними спільного? Скажи, будь ласка... Не будь розмазнею, плюнь на них і йди своєю дорогою...
МІХАЛ Ми розуміємо: упосліджене коло розірвати важко, але треба вирватися. Це твій єдиний шанс і ніхто тут тобі не допоможе. Кожен сам за себе. Але ти не з слабких, подолаєш!
ВІРА Подивись на нас... Ось і ви зажили б так щасливо...
МІХАЛ В стильній квартирі...
ВІРА Посеред красивих речей, затишку...
МІХАЛ 3 елегантною дружиною...
ВІРА 3 розумною дитиною...
МІХАЛ Знайшов би пристойну роботу... .
ВІРА Отримував би зайву сотню...
МІХАД А там, дивись, міг би і в Швейцарію з’їздити...
ВІРА Пристойно харчуватися...
МІХАЛ Одягнутися...
ВІРА Ходити в сауну…
МЇ\АЛ Запросити інколи друзів...
РлРА Показати їм квартиру...
МІХАЛ Дитину...
ВІРА Поставити платівку на програвач...
МІХАЛ Приготувати грумблі...
ВІРА Жити хоча б по-людському!
(Берджцх мовчки і піднімається, нерішуче починає задкувати до дверей.
Віра і Міхал вражено підхоплюються.)
МІХАЛ Берджиху!
БЕРДЖИХ Гм...
МІХАЛ Що з тобою?
БЕРДЖИХ А що зі мною?
ВІРА Ти куди?
БЕРДЖИХ Мені вже пора…
ВІРА Куди?
БЕРДЖИХ Додому...
ВІРА Додому? Як же це? Чому?
ВЕРДЖИХ Пізно вже. А мені рано вставати.
МІХАЛ Та ні, це неможливо...
БЕРДЖИХ Правда, треба...
ВІРА Не розумію. У нас все-таки вернісаж...
МІХАЛ Хотіли показати тобі кімнату...
ВІРА Різні речі...
МІХАЛ Думали, пляшку доп’єш...
ВІРА Доїсиш грумблі...
МІХАЛ На Петю поглянеш...
ВІРА Міхал збирався розповісти про Швейцарію...
МІХАЛ Віра хотіла розпалити каміна...
ВІРА Думалося, послухаємо платівки...
МІХАЛ Мали надію, шов нас заночуєш...
ВІРА Побачиш, як ми займаємося коханням...
МІХАЛ Подихаєш сімейним теплом, це ж не те, що вдома...
ВІРА З’являться якісь нові думки...
МІХАЛ Хотіли трішки витягнути тебе з багнюки...
ВІРА Трохи поставити тебе на ноги...
МІХАЛ Підштовхнути, допомогти виплутатися...
ВІРА Показати, що таке щастя...
МІХАЛ Кохання...
ВІРА Сімейна злагода...
МІХАЛ Здорове життя...
ВІРА Знаєш, ми ж до тебе по-доброму...
МІХАЛ Так тебе любимо!
ВІРА Ти наш найкращий друг...
МІХАЛ Як це можна?! Така невдячність!
ВІРА Чи ж ми заслужили на таке? Після всього, що ми прагнемо робити для тебе...
МІХАЛ Для кого, цікаво, Віра півдня сьогодні смажила ці грумблі?
ВІРА А Міхал? Для кого він купував віскі?
МІХАЛ Кого я чекав зі своїми платівками? Тратив валюту, тягнув їх через всеньку Європу?
ВІРА Я одягалась, фарбувалась, робила зачіску, напарфумилась...
МІХАЛ Для чого було вилизувати квартиру? Для кого, по-твоєму, все це робилося? Для себе чи що?
(Берджих вже стоїть біля дверей.)
БЕРДЖИХ Не варто сердитись... Я все ж піду...
ВІРА (збуджено) Берджиху! Ти не можеш нас так залишити! Ти не зробиш цього! Ми хотіли тобі ще стільки всього показати! Що нам зали­шається без тебе робити? Невже ти не розумієш? Повернись! Я дуже тебе прошу, не йди!
МІХАЛ Ти навіть не поглянув на лущилку мигдалевих горіхів!
БЕРДЖИХ Прощавайте... Дякую за грумблі!..
(Берджих виходить. Але не встигає зачинити двері, як Віра заходиться істеричним плачем. Берджих розгублено завмирає.)
ВІРА (плачучи) Ти егоїст! Гидкий, безсовісний, холодний цинік! Не­вдячний ідіот! Зрадник! Ненавиджу, ненавиджу тебе! Йди звідси, заби­райся геть!
(Віра вихоплює з вази квіти, подаровані Берджихом, і люто кидає їх навздогін гостю.)
МІХАЛ Подивись, що ти наробив! І не соромно?!
(Берджих розгубився. Він вагається, засоромлено збирає квіти, знову ставить їх у вазу, невпевнено сідає на своє попереднє місце. Віра й Міхал. напружено стежать за кожним його рухом. Але як тільки він сів, миттєво змінюються на обличчях. Опам’ятавшись, вони сідають біля Берджиха, ніби нічого й не сталося. Коротка пауза.)
ВІРА Міхал, поставимо для Берджиха трохи музики?
МІХАЛ Це ми можемо...
(Міхал йде до програвача і, щойно він включає його, із усіх динаміків накочується музичний шквал – який-небудь шлягер у виконанні Карела Гота, скажімо. Завіса опускається, а музика все ще гримить, нуртує, аж поки залу не покине останній глядач.)

К і н е ц ь .

Переклад з чеської.
Український варіант – Юрій ТЕТЯНИЧ.




ПРО АВТОРА. Немає потреби, вочевидь, докладно представляти Вацлава Гавела – президента Чеської та Словацької Федеративної Республіки нині, хоч ще не так давно В. Гавел був одним з лідерів руху правозахисників ЧССР. дисидентом та драматургом, чиї п’єси в Чехословаччині та інших країнах так званого соціалістичного табору були під забороною. Публікація "Вернісажу", наскільки нам відомо, – перша в перекладі на українську драматичного добутку президента Гавела.

Джерело: Вацлав Гавел. Вернісаж. (Переклад на українську Юрія Тетянича) // Авжеж! - №10, 1991. - С. 32-48 або http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/182