Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 25 серпня 2012 р.

Юрко Ґудзь. Втеча в зимовий Єгипет (до роковин смерті поета Й. Бродського)

Й. Бродський

ТИХА ВОДА

Дощі рясніли був початок і землетрусило затим. І чиюсь смерть заздалегідь оплакує природа. Крізь шибку, у четвер з'являється фасад через дорогу, нагадуючи обриси руїни, п'янючої, мов глиб китайських ієрогліфів. Мабуть, також заздалегідь. Прийдешнього уникнуть літаки і чайки, і житимуть захоплені вінками солоних хвиль чи мандруватимуть в одвічно мертві допотопні житла.
1992 р.
переклад з англійської Андрія Бондаря


Юрій Ґудзь
«ВТЕЧА В ЗИМОВИЙ ЄГИПЕТ»
(до роковин смерті Поета)

...Вранці, 29 січня, в понеділок, тієї самої хвилі, коли я дізнався про це, рука машинально записала на межі друко­ваної сторінки:
«...звістка по «БІ-БІ-СІ» про сон Йосифа Бродського». Так само написалося замість слова, котре завше звучить як вирок, як текст наперед заготовленого вердикту від імені підкупленого суду... А сьогодні дізнався: все сталося так, як написалося він помер легкою смертю, увісні, в ніч з суботи на неділю на п'ятдесят п'ятому році життя...
В цьому є щось від невипадкового, свідомо здійсненого жесту... По-перше, вибір пори року: зима, часопростір, що найбільше відповідає найпотаємнішим сутностям людської душі, відповідає майже на всі запитання зі своїх чорно-білих глибин невимовного... пора, в якій найчастіше відбувається щезнення меж поміж сьогосвітнім і потойбічним світом і, як­що не забракне уваги й трохи відваги, то можна застерегти видимі й ледь чутні контрапункти їхнього взаємопроникнен­ня на поверхні його віршів останнього десятиліття...
По-друге, він безперечно відчував, що не гоже Поету, народженому в задубілій імперії, якою десятиліттями нескінченних зим правили заправляли обезхерені геронтократи (пристрасть євнухів потяг до влади), не гоже йому до­живати сакраментального віку «вічно молодих» шістдесятників, цих невтомних і натхненних «шестьор» при будь-якій за­ново змаразмілій владі віку комсомольських мітингових поетів, що не гоже навіть умовно туди наближатись...
По-третє: треба було поспішати, щоб не піддатися спокусі виконати власну обіцянку: «Ни земли, ни погоста / Не хо­чу выбирать. / На Васильевский остров / Я приду умирать...», він дійсно там помирав: не раз і не два... А от жити, в сенсі творити як заманеться, як на душу ляже, а не так, як захоче народ чи який-небудь партійний супервайзер, він дістав змогу в зовсім іншій країні... Й за це був їй щиро вдячний навіть на рівні приручення (приречення) чужої мови...
По-четверте: він помер, як хотів без каяття і причастя... Його ніколи не турбувала власна конфесійна приналеж­ність. Мав особисту, кишенькову, ближчу до серця (як кульки нітрогліцерину) теологію, скоріше апофатичну, аніж будь-яку іншу... Відчував себе перш за все провідником мови, якою писав тієї хвилини свої елегії й есеї...
Моє власне сприймання поезії Бродського чимось схоже на споглядання рухомого пейзажу за вікнами ранкового дизель-потягу... Кожне з тих небокрайніх видінь: небо поле самотнє дерево даленіючий ліс чиясь хатина на уз­ліссі мало в собі зриму ієрархічну відповідність віковим періодам власного життя... Народження, дитинство, юність, зрілість, старість... І те все давалося одночасно, в одному нескінченному тревелінгу за вікном... Без логічної (лінійної) послідовності, якої дотримується звичне людське життя... Зрідка те все так неймовірно співпадало: пейзаж з густо чор­ніючим крайобрієм, порожнім полем, бездонним і бездомним небом раптом відлунював відчуттям пронизливого пере­живання майбутньої старості, ніби й недосяжної нині... а далі плавно, прямо на очах, переходив у краєвид, означений словом «дітвацтво»... Потяг судомно смичеться, щось нерозбірливе белькоче в репродуктор сонний машиніст, корот­ка зупинка на півтори хвилини... Станція з дивною (серед зими) назвою Лотос, будинок, обшарпаний дощем і вітром, а далі, впритул до лісу, якісь перекошені прибудови: повітка з сіном, дровітник, клуня, зруб колодязя... дорога повз них веде вглиб лісу, на ній підвода, запряжена гнідим коником, старий візниця втягнув голову в плечі, холодно, з по­тягу сходять жінка й хлопчик, вона підсаджує його до візниці, замотує темною шерстяною хусткою, а сніг падає, падає, густішає й уповільнює тим (нам з ним) своє падіння-сходження з небес на голови безпритульних під ними людей – старого, жінки й хлопчика, потяг рушає, знову смикаючись туди-сюди всім тілом зголоднілої за небокраєм стокротки, ти проводжаєш очима на мить знерухомлений пристанційний стоп-кадр, той зимовий сюжет з невідомим продовженням й не розумієш, для чого, для кого маєш запам'ятати те все назавжди, чому саме тебе взято в свідки чужої втечі в зимовий Єгипет, в захований десь посеред лісу осередок тепла й світла, куди самому тобі вже ніколи не втрапити...

Юрій Ґудзь

* Ось чому й посейдень їм так кортить приписати Поетові який-небудь недолугий шовіністичний опус, зліплений «знатоками» всіляких провокацій...**

--------------
** Зноска у статті не має посилання (від упоряд. – О. Левченко)


Ґудзь Ю. Втеча в зимовий Єгипет (до роковин смерті поета Й. Бродського) // AtrLine. – №2, 1997. – С.51