Надія Музика
Народилась 4 березня 1986 р. в селі Немильня Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл. Закінчила Немильнянську загальноосвітню школу. У школі історію викладав чудовий учитель і друг сім’ї Юрій Петрович Ґудзь, в 9 класі був класним керівником.
Закінчила Житомирський обласний педаґоґічний ліцей. Публікувалась в альманасі "Зустріч 2002-2003".
Осінь
Двори стоять у хуртовині айстр,
Зітхає осінь подихом ласкавим,
Де срібним пензлем, наче
справжній майстер,
Дерева розбавляє золотавим.
**
Бродить осінь у лісі синьому,
Сохнуть квіти у сні осінньому,
Горобина стоїть – красується,
Дуб калиною не намилується.
Павутиння пливе, гойдається,
Журавель відліта, прощається.
Світить сонечко, усміхається,
Осінь в лісі не заховається.
Братство Юрка Ґудзя – це не лише конкретні прізвища, за якими стоять відомі люди, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка - це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього. Керівник блоґу: Олег Левченко oleg_levchenko@ukr.net
- Поетичне братство Юрка Ґудзя
- Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).
суботу, 26 вересня 2009 р.
вівторок, 22 вересня 2009 р.
Ірина Хохлюк. Духовний орієнтир поезії Юрка Ґудзя (за збіркою “Postscriptum до мовчання”) (Мала академія наук)
Міністерство освіти і науки України
Мала академія наук України Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської загальноосвітньої
школи І — III ступенів № 1
Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література
Духовний орієнтир поезії Юрка Ґудзя (за збіркою “Postscriptum до мовчання”)
Автор: Хохлюк Ірина Святославівна,
учениця 11-А класу Баранівської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 1
Педагогічний керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Баранівка
2004 р.
Зміст роботи
Вступ
I.Літературний портрет Юрка Ґудзя
II.Характеристика збірки «Postscriptum до мовчання»
1.Тематика поезій:
а)духовність і сенс людського життя
б)проблеми екології
в)почуття кохання
2.Лінгвістичний аналіз текстів
Висновок
Джерела і література
Додатки
Вступ
Для наукового дослідження я обрала збірку Юрія Ґудзя «Postscriptum до мовчання», давши назву праці «Духовні орієнтири поезій Юрка Ґудзя».
Виконуючи цю роботу, поставила перед собою завдання дослідити особливості поетичного доробку автора. А ще відчути й зрозуміти своєрідність творчості письменника, визначити його світоглядні позиції та особливості художнього мислення. Аналізуючи поетичне слово, можна здогадатися про авторський задум, хоч іноді це зробити досить тяжко, бо складною є образна система поезії. Не дивлячись на це, вірші викликають цікавість своєю оригінальністю, своєрідністю мовних засобів.
«Наші поети промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури». Ці слова Максима Рильського певною мірою стосуються і митців Житомирщини, зокрема Юрка Ґудзя. Його творчість — явище неординарне. Вона мало відома широкому колу читачів і не отримала належної оцінки критики. Ця робота є, можливо, єдиним дослідженням творчого доробку поета. І думаю, може використовуватись у навчальних закладах при проведенні уроків літератури рідного краю, як це роблять учителі нашої школи.
І.Літературний портрет Юрка Ґудзя
За Україну постраждав
Поет, письменник, щирий друг!
Життя до капельки віддав!
Поет, письменник правду ніс,
Щоб наше з вами майбуття
Не сниділо, розцвіло
Яскравим, світлим промінцем.
Щоб сонце, врешті-решт, зійшло
До нас не спиною — лицем!
Щоб правда, щира і проста
Злетіла з вуст, неначе птах,
Щоб нам не замикав вуста
Підступний, ниций, підлий страх!
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Саме такими словами Галини Руссу хочеться розпочати свою розповідь про цю прекрасну людину.
Народився Юрко Ґудзь 1 липня 1956 року в селі Немильні Новоград-Волинського району. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району. Навчався в Київському педінституті на історичному факультеті. Після закінчення працював спочатку учителем, згодом науковим співробітником у музеях, в літературно-мистецькому часописі «Авжеж!», в журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Postscriptum до мовчання», яка вийшла у світ 1990 року, він є автором поетичних збірок «Маленький концерт для самотнього хронопа» (1991 рік) та «Боротьба з хворим янголом» (1997р.). Останньою збіркою, яка побачила світ, була книга прозових творів «Замовляння невидимих крил» (2001 р.).
Творчість письменника була належно оцінена на конкурсах. Він став володарем третьої премії на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
20 лютого 2002 року перестало битися серце поета-земляка. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, Юрко Ґудзь не помер, а просто перестав писати, і то, наче собі і всім нам кинув на останок прощально-незабутнє: «сьогодні я теж хочу мовчати...»
Помовчимо ж і ми...
II. Загальна характеристика збірки
Якщо аналізувати багатогранний мистецький доробок Юрка Ґудзя, то центральне місце у ньому посідатиме поезія, для якої не існує кордонів, бо його збірка «Postscriptum до мовчання» видана у 1990 році видавництвом «Бескид» у Канаді в місті Торонто за сприяння фундатора, який не захотів назвати своє прізвище, але був людиною відданою народу. Сам автор, з огляду на малозабезпеченість, не міг фінансувати видання своїх творів.
Збірка складається з чотирьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Postscriptum зимовий", «Postscriptum другий", «Postscriptum останній", «Хома Брут. Мандри Мандрагори». До того ж книга віршів розпочинається прологом, який допомагає зрозуміти назву цього видання. Автор ніби зустрічає сиву згорблену жінку. Дія відбувається на паперті зруйнованої церкви, що можна пояснити як нищення цивілізацією духовного світу свого народу. Сива жінка хоче захистити нащадків від життєвих негараздів, від згубного впливу атомного віку. У її образі можна розгледіти оті залишки духовності, які прагнуть поширення. І те, що старенька перехрестила героя і зникла, стає ніби символом естафети життя, що передається молодшим. Жінка прагне відродження, а це станеться тільки тоді, коли зможе передати свої зболілі переконання наступним поколінням. Отже, у виданні йдеться про духовно-інтелектуальний зв'язок поколінь.
Назва збірці дана невипадково, бо всі вірші змушують задуматися над сенсом життя, над тим, що залишимо після себе, як будуть нас згадувати наступні покоління. У своїй творчості автор показує людину зрілу, мудру завдяки життєвому досвіду. Разом з тим приходить розуміння того, чому так тяжко жити.
Уважне прочитання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він веде розмову поряд із мовчанням про невимовне. Саме йому можна звірити всі потаємні думки про те, чого не можна говорити привселюдно. Але все ж таки найважливіше й найсуттєвіше в житті залишається невимовленим.
Автор надто вимогливий до себе. Натяки на це можна знайти в різних його творах — чи то на позиціях ліричного «я», чи з авторських висновків, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і численністю думок про сенс життя.
Для висвітлення тематики своїх творів поет звертається до різнокольорової гами: «вечір кольору індиго», «спілі золотисті долоні», «листя червоне та жовте», «біла дорога», «зелений жертовник весни». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «червоне вино», «червоно-чорний адмірал», «чорні дерева», «чорний пес», «чорна голова» та інші. Думаю, тому що саме ці відтінки найбільш популярні в народній вишиванці і символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу. Він говорить, що прийшовши у цей складний світ, кожна людина має осягнути шлях суворих випробувань на міцність і твердість духу:
Коли не буде влади ,
насильства і покори, -
не доживеш...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Автор звертається до фольклору і міфології і цим ревно й послідовно боронить від зникнення той первісно-буттєвий світ, що сьогодні такий далекий і незрозумілий значній частині сучасних людей:
І кому всі полишені знаки:
мак червоний, тополя, хатина?
Білий світ, мов забута дитина,
виглядає себе край дороги...
У художньому просторі його поезій органічно й невимушено існують образи, які символізують старосвітське українське буття: Різдво, хата, кленовий ґанок, тополя, небо, криниця, «червоні півники на білих рушниках»тощо.
Поет утверджує пріоритет народної етики й цінність орієнтирів, які допомагають ліричному героєві самостверджуватися в антигуманістичному світі.
Переосмисленими перед нами виступають міфологічні образи Геракла і Кентавра:
Всесвітній дурень нищить звірів,
Кентавр Хірон поранений кричить.
Писав автор і мініатюри, які сповнені великого внутрішнього напруження. Окремі тропи розвиваються поволі і спокійно, але примушують повертатися до них знову і знову, уважно перечитуючи рядки, відтворювати певні образи в нашій уяві:
В глибинах осені,
В початку ранньої зими — зернини світла.
Юрко Ґудзь — майстер верлібру, який є для нього органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови, що ніби навмисне уповільнена. Таке тяжіння до епізації лірики пояснюється прагненням поета виповісти про глобальні протиріччя доби 80-х:
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину,
яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління…
Творчість поета багатогранна і відзначається не лише вільними віршами. У нього є твори, написані двоскладовою стопою — ямбом.
Зима розп'яла всіх святих
І чорний пес чатує за дверима
До ранку голос віхоли затих
І в вікна пустка глипає очима
Серед поезій інтимної лірики є такі, для яких теж характерне римування рядків:
Людині мало єдності з вогнем
Людині мало єдності з водою.
Поляжем в землю, терном проростем...
Чому ж я тут, покинутий Тобою?
До того ж є вірші, у яких відсутні розділові знаки. Це створює ефект співучасті читача у виборі правильної інтонації поезії відповідно до її змісту, внаслідок чого герметичність тексту послаблюється і він піддається розкодуванню:
на чорному асфальті кленові долоні розкриті в небо
хоч крихту світла благає осінь я все вам роздала
а ви ногами по долонях не бачите не чуєте мене
1. Тематика поезій збірки
Як і будь-якій іншій людині, Юрку Ґудзю були притаманні різноманітні почуття: страх, радість, скорбота і, звичайно, кохання. Тому в збірці автор виражає їх відкрито, показує своє ставлення до всього, що його оточує, даються філософські роздуми про життя, народну мудрість, нетерпиме ставлення до підлості, ницості.
Поезії цієї збірки автор писав у 80-ті роки, коли Україна могла лише мріяти про державність, соборність. Тому своїми творами письменник промовляв за свій народ, говорив від його імені, але своїм голосом.
Теми — це явища життя, які знайшли своє відображення в художньому творі. Вони можуть бути різноманітними: теперішнє, минуле чи майбутнє нації або особистості, буття природи чи матеріальної пам'ятки, конкретно-історичні події, внутрішній світ людини чи її доля як представника народу.
То яке ж коло тем охоплюють поезії Юрія Ґудзя?
Увесь смисл створення поезії в тому, щоб відтворити в ній пережиті відчуття, відбити зв'зок між персонажем і дійсністю. У панорамі мотивів та образів поезій Юрка Ґудзя виразно окреслюється постать ліричного героя. Це гуманна особистість з інтенсивним внутрішнім світом, прикметною ознакою якого є чуття і розум, прагнення до гармонії з навколишнім світом, природою.
Думки про людину і суспільство, про правду і кривду проходять лейтмотивом через усі поезії збірки. Висока моральність поетової душі диктує єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Тому закономірним у творчості Юрка Ґудзя є висвітлення теми «Роль поета і поезії в суспільному житті». Таким є вірш «Коли з'явилися рядки...». Автор наголошує, що для того, щоб творіння знайшло свого читача, було ним сприйняте й надовго залишилося в пам'яті, письменник мусить спочатку сам усе написане пережити, усвідомиити, перепустити крізь душу. Щоб поезії жили, «щоб вони виросли, треба з'єднати їх із власною долею»:
віршовані рядки
переплелися
з жилами моїми,
крізь тіло й душу
проросли...
Із цього робимо висновок, що справжній поет ніколи не зрадить свій народ, свої переконання і не буде писати на замовлення.
Тема єдності з природою простежується у віршах «А дерево росте...» та «Удвох з великою зимою». Ми спостерігаємо за героєм, який вдивляєьтся, вслухається в довкілля у пошуках щастя. Він беззахисний, тому передусім звучить бажання злитися з природою:
Удвох з великою зимою
Живем в безмовності.
Нема думок, ні почуттів.
Одне бажання: стати полем,
Прикритись снігом до весни.
Іще:
Зелений шум мене підхоплює малого,
Мене старого опуска на дно.
«А дерево росте...»
Природа може і захистити, і допомогти, й одночасно знищити. Щоб вона була заступницею, її треба берегти, шанувати.
Як і будь-який інший письменник, Юрко Ґудзь підводить підсумок пройденого шляху. Яким він був, чого могла досягнути людина за своє життя розповідається у вірші «В травні шістдесят восьмого». Ліричний герой сумує з приводу того, що часто надії, сподівання не збуваються, і приходить розчарування, пече біль від нездійсненого, назавжди втраченого. Він усе життя прагнув свободи, вільного вибору. Крах ілюзій – ось головна думка поезії:
Обвалюється простір, час –
болючі перетворення надії вдію.
Автор упевнений, що «на світі нема випадкової долі». Тому найчастіше у своїх віршах він звертається до духовності українського суспільства, сенсу людського життя, проблем екології та, звичайно, кохання.
а) духовність і сенс людського життя
Значне місце у збірці «Postscriptum до мовчання» займає тема духовності, сенсу людського життя. Для цього автор часто вдається до поєднань несумісних понять, які спонукають читача творчо мислити й віднаходити точки дотику, закорінені в глибині ланцюгів складних асоціативних образів. Прикладом може бути вірш «Нема нікого...».
У підтексті поезії йдеться про неусвідомлення, нерозуміння ліричним героєм свого творчого покликання і сенсу буття. Це простежується образом стежки, що веде до воріт: Куди вона вела?.. І хто ходив по ній? Немає в кого розпитать...
Немає з ким порадитись, ніхто не поможе, потрібно самому дійти до розуміння свого призначення.
Шлях до пізнання істини — тернистий і непростий, його витоки у віднайденні втраченої дороги до рідного краю. Втрату пам'яті символізують хати, в яких «забиті вікна дошками навскіс» та зарослі бур'яном стежки. Автор з болем говорить: «Вже стежку від воріт сховав спориш». Це ті незримі ниточки, які єднають особистість з етносом, зі своїм родом.
Як бачимо, простий на перший погляд ліричний сюжет набуває глибинного символічного узагальнення.
Тема духовності і сенсу життя продовжується у вірші «Початок забутої казки».
Ліричний герой, щоб віднайти себе, повернувся до своїх витоків, «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини. Підтвердженням є дві чорні тіні, які чекали ліричного героя. Знаходження ключа від хати, зустріч з тінями — відновлення втрачених зв'зків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав. Отже, за допомогою таких образів поетові вдалося наблизити прихований смисл вірша, його підтекст до читача. І ми розуміємо, що звільнення душі — це не що інше, як віднаходження себе.
Я довго-довго тут не був,
чиясь душа чекала тут на мене...
Повернутися до хатини, у розумінні Юрка Ґудзя, означає збагнути сенс існування в єдності з народом, батьківським домом, малою батьківщиною. Відродження не обмежується якимсь коротким відтинком часу, це складний довготривалий процес.
«Поезія, як говорив автор, — то є досвід повернення додому й усвідомлення неможливості туди повернутись. Бо ж дім поета існує лише в його пам'яті, в його мові, звідки час від часу він змушений іти у вигнання...»
У вірші «На тему порожніх долонь» роздуми ліричного героя про плинність часу, як життєвої ріки, поєднуються з міркуваннями про сенс людського життя, про той слід, який особа має залишити після себе. Автор прокладає парадоксальні асоціативні містки між індивідумом, який не визначився з життєвим вибором, і природним явищем. Першорядного значення набуває асоціативна розгорнута метафора:
Хто все прийняв і все давно роздав
стоїть за селом край дороги,
І протягує вам порожні долоні,
врізані в липовий стовбур, –
Вірш набуває символічно-притчевого звучання і змушує замислитись людину над своїм життєвим призначенням, віднайти в собі оті «кілька краплин світла» і «запалити ними світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього».
Я думаю, що образи вечора, осені вказують на прожиті роки, пойдений шлях особистістю. А оте листя, червоне і жов¬те, й те, що його багато, означає здобутки людини. Вона має чималий досвід, але життя наближається до кінця, і перш ніж вирушити «навпроти ночі», тобто покинути цей світ, треба зробити підсумок свого існування:
...Щоб залишитись,
коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні,
прийняти все і все роздати,
й не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...
б) проблеми екології
Справжній поет, серце якого пройняте людським болем, перебуває на вістрі епохи й своїми творами наносить на суспільній карті найгарячіші точки проблем. Це і катастрофічна ситуація в екології, і криза в економіці, і занепад у суспільному житті, й омертвіння людських душ.
Ми несемо в собі генетичну пам'ять науково-технічних революцій, численних економічних криз, кожен крок яких у довкіллі викликає проблеми, що отримали означення екологічних, відчуваємо саме не легкість, а скоріше апокаліпсичність антитези: «В лоні затруєно плід» з вірша «Зустріч» та «Ніч смерті і життя» з поезії «Під вікнами Березоля».
Глибоко переживаємо двозначність підтексту: чи жити кожну хвилину повним життям, бо потім не буде вороття, вік людини, на жаль, обмежений, чи жити тільки сьогоденням, не замислюючись про наслідки.
Страшні картини буття автор передає словами:
Гуркоче парад.
Цезій на плитах.
Топче Вкраїну орда Ядерних блоків.
Життя завмирає, «села похмуро мовчать», у них не залишилося жителів, їх вивезли. Але що ж робити природі, куди дітися їй? Залишається одне: кричати «чорними кронами». Мова твору скупа, навіть сувора. Але за цим простежується об'ємність, точність передачі настрою, почуття.
Ці поезії Юрка Ґудзя спонукають замислитися над власним життям, над долею багатьох поколінь людей і зробити єдиний правильний вибір, щоб сумління було чисте, щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями, щоб душа не зазнала поневірянь, як у ліричного героя:
В глибинах всесвіту занедбана душа
ніяк не знайде вічного притулку.
в) почуття кохання
Тема кохання також посідає чільне місце в поетичному доробку Юрка Ґудзя. Із віршів струменить надихаюча його си¬ла. У них утверджується вічне і всесильне почуття, що окрилює людину, надає їй снаги, робить щасливою. У поезії «Запах парфумів «Клема» кохання ліричного героя постає як надзвичайний стан — стан емоційного та душевного піднесення, це світ максимальної гостроти почуттів, гама ледь вловимих душевних відтінків:
Теплі долоні тільки початок...
Довго ми йшли по набухлому полю...
Що я для тебе крізь зиму приніс?
Серце одне, що воскресло від болю...
Думаю, що образ набухлого поля введений у сюжет вірша невипадково. Він доводить, що почуття ще не дійшло до апогею, воно лише зародилося, але може дати надзвичайні плоди, бо серце героя, яке зазнало страждань, воскресло від болю, ожило, наповнилося силою.
Мабуть, і день розповіді вибраний спеціально. Великдень — це релігійне свято, яке вказує на дивовижне воскресіння Христа.
Автор словами «гілку вербову хтось розтоптав» наводить на думку, що, можливо, душа героя, його почуття неодноразово зазнавали болю. Але, накінець, прийшов час торжества, перемоги, благоговіння. Кохання було взаємним, на що вказують «чорні дерева», які «зійшлись на пораду».
Радісні почуття можна простежити і в вірші «Я видавав себе за хіроманта». Заради кохання, щоб мати можливість відчувати милу людину, герой розвиває вміння читати долю по долоні, пророчить лише радість та удачу.
Але не завжди почуття кохання є таким безхмарним, щасливим. У вірші «Я жінку знав...» перед нами постає ліричний герой, який перебуває у задумі і смутку. Лише одна жінка може повернути його до життя, наповнити безмежною радістю. Але це неможливо, бо образ коханої лише вимріяний, витвір його фантазії:
Собі на лихо
Я жінку ту придумаю,..
Собі?
Ще більше почуття самотності простежується у віршах «Без тебе...» та «І струмок, як струмок», у яких розкривається глибина почуттів героя. У ліриці поета переважають поняття духовної чистоти і вірності. Вони ненарочиті, а стишено-природні, і ми їх відчуваємо в підтексті, в емоційному забарвленні поезій:
І струмок, як струмок –
біжить, дзюрчить,
тихенько щось лепече –
посеред пнів
і днів без тебе...
Іще:
Без тебе
Вже прожито майже рік...
Як душа без тіла
Урочисто сумує Фредерік.
Без тебе — крізь життя...
Інтимна лірика Юрка Ґудзя сповнена душевного тепла, неповторної молодості з радостями побачення й сумом розлуки. Кохання в нього чисте і земне.
2. Лінгвістичний аналіз текстів
Лексика поезій Юрка Ґудзя багата й різноманітна. їй належить особлива роль у художньому тексті, бо слова є головними носіями і виразниками звучання, образності, вони творять смислову основу вірша.
У поезіях використано власне українську лексику: кленовий ґанок, співанка, садиба, зірка, сальви, чар-зілля, мальви ("Співанка»), віхола, затих, глипає, криниця, дровенята («Зима розп'яла всіх святих»), небосхил, дим, картоплиння, спориш, згубилась («Нема нікого...») тощо.
Важливу роль відіграють частини мови — іменники й дієслова, які становлять тематичну основу будь-якого вислову, виконують зображувальну роль, а дієслова — своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дій:
Зникає літо в полинах, Кров пропускає на бинтах, У порожнечі завмирає серце...
В безмежжі полинного степу горить, дотліває остання сторінка...
Дієслова вживаються в дійсному, рідше наказовому способах. Останній притаманний персонажу, який прощається з усіма знайомими («Пишіть мені листи до запитання»).
Диференціація слів за категорією часу в загальних рисах відповідає концепції художнього часу в поезії. Стан ліричного героя окреслюється через минулий («Збільшилось самоти», «затруєно плід», «як нас обдурено», «життя земне потроху відболіло»), теперішній («Топче Вкраїну орда», «обвалюється простір», «як важко дихає земля», «безмовний крик вдаряється») і майбутній час («Губи зведе німотою», «занедбана душа ніяк не знайде вічного притулку»).
Хоч у тексті досить багато дієслів руху (посходились, прийду, помандруєм тощо), та вони часто вживаються із заперечною часткою не: не втекти, не знайти, не доберуся. Це посилює відчуття статичності зображуваного, знерухомленого, безперспективного, позбавленого майбутнього.
Багато в тексті прислівників, які характеризують поетичні ситуації (важко, повільно, різко, несміливо, непомітно).
У поезіях домінують абстрактні іменники (чистота, душа, біль, печаль, надія), родинні назви (діти, дід, матері). Конкретні іменники здебільшого супроводжуються прикметниками та дієприкметниками (кленовий лист, вишита сорочка, полинний степ, трепетний вогонь та інші).
Загальне емоційне враження від збірки Юрка Ґудзя, за винятком інтимної поезії, гнітюче, страшне. Втім, усі ці лексичні засоби витворюють живу, повнокровну і водночас графічно чітку і виразну картину, яка не може залишити байдужим читача.
Не другорядне місце в лінгвістичному аналізі тексту займають синтаксичні одиниці. Вони служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почут¬тя. Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту.
Досить часто у збірці зустрічаються речення короткі, лаконічні, часто однослівні (називні): «Дорога. Дерева. Небо». Багато односкладних речень. Серед них є означено-особові («У темряві іду до школи», «На зелений жертовник весни покладу своє серце».), безособові («Вже треба іти», «Темно ще»). Але найбільше двоскладних речень («Роси вже впали», «Я повернусь за тобою»). У віршах є окличні речення («Боже мій правий! Я благаю тебе!", Як важко дихає земля крізь мокрий сніг!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів; представлені всі типи речень за метою висловлювання (розповідні, питальні («Чому ж я тут, покинутий тобою?», «Що я для тебе крізь зиму приніс?»), спонукальні). Хоч переважають розповідні речення часто з незакінченою думкою («Коли не буде влади, насильства і покори, — не доживем...», «Я нині починаю жить, не був я і не буду...", «Довго ми йшли по набухлому полю..."» «Серце одне, що воскресло від болю...").
Зустрічаються у збірці риторичні запитання: «Хто ти? Йдемо куди? Що нам робити?» («Зустріч»). Вони додатково інтенсифікують емоційний вплив поезії.
Аналізуючи твори, можна простежити й таку стилістичну фігуру, як антитеза: «3 мокрих байдужих небес сміється мжичка», «Легко сіються уста, очі зажурені...» («Зустріч»).
Багаторазово автор використовує персоніфікацію: «тиха співанка під ґанком сумує», «Вже вечір надибав спочинок у мальвах» («Співанка»), «До ранку голос віхоли затих і в вікна пустка глипає очима» («Зима роп'ла всіх святих»). Вона надає поетичному текстові якогось містичного колориту і майже магічної сугестивної сили, відкриваючи велику таємницю творчої трагедії життя.
Загалом, мовні особливості поезії становлять секрети художньої майстерності Юрка Ґудзя, які дають його слову спроможність зворушувати читача до глибини душі, переконувати, закликати до дії.
Висновок
Поезії Юрка Ґудзя — це вірші українського письменника. Національний характер їх позначений внутрішнім змістом, особливістю світобачення, образністю. Автор може в короткому вірші сказати стільки, що в цілісності своїй становить досвід багатьох поколінь і вражає силою поетичного образу.
Висока моральність поетової душі диктувала єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Він сміливо відстоював справедливість, мріяв, щоб наше майбутнє стало світлим, яскравим, обрав дорогу благородну, але тернисту — служіння народу, хоч у той складний час це було зробити нелегко.
Усе «життя до крапельки віддав», «за Україну постраж — дав». Був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав поета, захоплювалися його силою, мужністю. Юрко Ґудзь був прикладом для молодшого покоління митців. І коли він пішов із життя — це була справжня трагедія для людей, які розуміли творчість поета, поділяли його погляди і шанували, як людину. Тому не дивно, що є чимало творів, присвячених поету-земляку, у яких висловлена любов, повага, біль втрати. Можна з впевненістю сказати, ім'я Юрка Ґудзя назавжди залишиться з тими, хто є його справжніми нащадками:
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито.
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Нам згуртуватися пора,
Пора навчитися літати
І вірити, зійде зоря!
Розквітне Україна-мати!
Юрка окрилена душа
Над нами янголом літає...
Прощай, наш Юрчику, прощай
І знай, тебе ми пам'ятаєм !!!
Галина Руссу
Звичайно, тематику поезій Юрка Ґудзя можна трактувати й по-іншому. У роботі висловлена власна думка щодо змісту, тематики та ідейного спрямування віршів. Це лише перша спроба. Думаю, що вона дасть поштовх до більш глибокого аналізу творів письменника.
Джерела і література
1. Демінцева О. «Здорова й повноцінна особистість не може
прагнути до тотальної влади над іншими», г. «Вільне слово", №9
2. Саченко М., Медвідь В. «Несподівано, раптово, трагічно в 42
роки не стало прекрасного поета, прозаїка, есеїста Юрка Ґудзя»
г. «Українське слово»
3. Ґудзь Ю. ж. «Косень»1993. — ст. 19
4. Ґудзь Ю. ж. «Косень» 94-98. — ст. 33
5. Ґудзь Ю. «Замовляння невидимих крил», Тернопіль: Джура,
2001р.
6. Ґудзь Ю. «Postscriptum до мовчання», Торонто: Бескид, 1990р.
Мала академія наук України Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської загальноосвітньої
школи І — III ступенів № 1
Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література
Духовний орієнтир поезії Юрка Ґудзя (за збіркою “Postscriptum до мовчання”)
Автор: Хохлюк Ірина Святославівна,
учениця 11-А класу Баранівської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 1
Педагогічний керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна,
учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І-III ступенів №1
Баранівка
2004 р.
Зміст роботи
Вступ
I.Літературний портрет Юрка Ґудзя
II.Характеристика збірки «Postscriptum до мовчання»
1.Тематика поезій:
а)духовність і сенс людського життя
б)проблеми екології
в)почуття кохання
2.Лінгвістичний аналіз текстів
Висновок
Джерела і література
Додатки
Вступ
Для наукового дослідження я обрала збірку Юрія Ґудзя «Postscriptum до мовчання», давши назву праці «Духовні орієнтири поезій Юрка Ґудзя».
Виконуючи цю роботу, поставила перед собою завдання дослідити особливості поетичного доробку автора. А ще відчути й зрозуміти своєрідність творчості письменника, визначити його світоглядні позиції та особливості художнього мислення. Аналізуючи поетичне слово, можна здогадатися про авторський задум, хоч іноді це зробити досить тяжко, бо складною є образна система поезії. Не дивлячись на це, вірші викликають цікавість своєю оригінальністю, своєрідністю мовних засобів.
«Наші поети промовляють за свій народ, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури». Ці слова Максима Рильського певною мірою стосуються і митців Житомирщини, зокрема Юрка Ґудзя. Його творчість — явище неординарне. Вона мало відома широкому колу читачів і не отримала належної оцінки критики. Ця робота є, можливо, єдиним дослідженням творчого доробку поета. І думаю, може використовуватись у навчальних закладах при проведенні уроків літератури рідного краю, як це роблять учителі нашої школи.
І.Літературний портрет Юрка Ґудзя
За Україну постраждав
Поет, письменник, щирий друг!
Життя до капельки віддав!
Поет, письменник правду ніс,
Щоб наше з вами майбуття
Не сниділо, розцвіло
Яскравим, світлим промінцем.
Щоб сонце, врешті-решт, зійшло
До нас не спиною — лицем!
Щоб правда, щира і проста
Злетіла з вуст, неначе птах,
Щоб нам не замикав вуста
Підступний, ниций, підлий страх!
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Саме такими словами Галини Руссу хочеться розпочати свою розповідь про цю прекрасну людину.
Народився Юрко Ґудзь 1 липня 1956 року в селі Немильні Новоград-Волинського району. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району. Навчався в Київському педінституті на історичному факультеті. Після закінчення працював спочатку учителем, згодом науковим співробітником у музеях, в літературно-мистецькому часописі «Авжеж!», в журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Postscriptum до мовчання», яка вийшла у світ 1990 року, він є автором поетичних збірок «Маленький концерт для самотнього хронопа» (1991 рік) та «Боротьба з хворим янголом» (1997р.). Останньою збіркою, яка побачила світ, була книга прозових творів «Замовляння невидимих крил» (2001 р.).
Творчість письменника була належно оцінена на конкурсах. Він став володарем третьої премії на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
20 лютого 2002 року перестало битися серце поета-земляка. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, Юрко Ґудзь не помер, а просто перестав писати, і то, наче собі і всім нам кинув на останок прощально-незабутнє: «сьогодні я теж хочу мовчати...»
Помовчимо ж і ми...
II. Загальна характеристика збірки
Якщо аналізувати багатогранний мистецький доробок Юрка Ґудзя, то центральне місце у ньому посідатиме поезія, для якої не існує кордонів, бо його збірка «Postscriptum до мовчання» видана у 1990 році видавництвом «Бескид» у Канаді в місті Торонто за сприяння фундатора, який не захотів назвати своє прізвище, але був людиною відданою народу. Сам автор, з огляду на малозабезпеченість, не міг фінансувати видання своїх творів.
Збірка складається з чотирьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Postscriptum зимовий", «Postscriptum другий", «Postscriptum останній", «Хома Брут. Мандри Мандрагори». До того ж книга віршів розпочинається прологом, який допомагає зрозуміти назву цього видання. Автор ніби зустрічає сиву згорблену жінку. Дія відбувається на паперті зруйнованої церкви, що можна пояснити як нищення цивілізацією духовного світу свого народу. Сива жінка хоче захистити нащадків від життєвих негараздів, від згубного впливу атомного віку. У її образі можна розгледіти оті залишки духовності, які прагнуть поширення. І те, що старенька перехрестила героя і зникла, стає ніби символом естафети життя, що передається молодшим. Жінка прагне відродження, а це станеться тільки тоді, коли зможе передати свої зболілі переконання наступним поколінням. Отже, у виданні йдеться про духовно-інтелектуальний зв'язок поколінь.
Назва збірці дана невипадково, бо всі вірші змушують задуматися над сенсом життя, над тим, що залишимо після себе, як будуть нас згадувати наступні покоління. У своїй творчості автор показує людину зрілу, мудру завдяки життєвому досвіду. Разом з тим приходить розуміння того, чому так тяжко жити.
Уважне прочитання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він веде розмову поряд із мовчанням про невимовне. Саме йому можна звірити всі потаємні думки про те, чого не можна говорити привселюдно. Але все ж таки найважливіше й найсуттєвіше в житті залишається невимовленим.
Автор надто вимогливий до себе. Натяки на це можна знайти в різних його творах — чи то на позиціях ліричного «я», чи з авторських висновків, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і численністю думок про сенс життя.
Для висвітлення тематики своїх творів поет звертається до різнокольорової гами: «вечір кольору індиго», «спілі золотисті долоні», «листя червоне та жовте», «біла дорога», «зелений жертовник весни». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «червоне вино», «червоно-чорний адмірал», «чорні дерева», «чорний пес», «чорна голова» та інші. Думаю, тому що саме ці відтінки найбільш популярні в народній вишиванці і символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу. Він говорить, що прийшовши у цей складний світ, кожна людина має осягнути шлях суворих випробувань на міцність і твердість духу:
Коли не буде влади ,
насильства і покори, -
не доживеш...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Автор звертається до фольклору і міфології і цим ревно й послідовно боронить від зникнення той первісно-буттєвий світ, що сьогодні такий далекий і незрозумілий значній частині сучасних людей:
І кому всі полишені знаки:
мак червоний, тополя, хатина?
Білий світ, мов забута дитина,
виглядає себе край дороги...
У художньому просторі його поезій органічно й невимушено існують образи, які символізують старосвітське українське буття: Різдво, хата, кленовий ґанок, тополя, небо, криниця, «червоні півники на білих рушниках»тощо.
Поет утверджує пріоритет народної етики й цінність орієнтирів, які допомагають ліричному героєві самостверджуватися в антигуманістичному світі.
Переосмисленими перед нами виступають міфологічні образи Геракла і Кентавра:
Всесвітній дурень нищить звірів,
Кентавр Хірон поранений кричить.
Писав автор і мініатюри, які сповнені великого внутрішнього напруження. Окремі тропи розвиваються поволі і спокійно, але примушують повертатися до них знову і знову, уважно перечитуючи рядки, відтворювати певні образи в нашій уяві:
В глибинах осені,
В початку ранньої зими — зернини світла.
Юрко Ґудзь — майстер верлібру, який є для нього органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови, що ніби навмисне уповільнена. Таке тяжіння до епізації лірики пояснюється прагненням поета виповісти про глобальні протиріччя доби 80-х:
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину,
яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління…
Творчість поета багатогранна і відзначається не лише вільними віршами. У нього є твори, написані двоскладовою стопою — ямбом.
Зима розп'яла всіх святих
І чорний пес чатує за дверима
До ранку голос віхоли затих
І в вікна пустка глипає очима
Серед поезій інтимної лірики є такі, для яких теж характерне римування рядків:
Людині мало єдності з вогнем
Людині мало єдності з водою.
Поляжем в землю, терном проростем...
Чому ж я тут, покинутий Тобою?
До того ж є вірші, у яких відсутні розділові знаки. Це створює ефект співучасті читача у виборі правильної інтонації поезії відповідно до її змісту, внаслідок чого герметичність тексту послаблюється і він піддається розкодуванню:
на чорному асфальті кленові долоні розкриті в небо
хоч крихту світла благає осінь я все вам роздала
а ви ногами по долонях не бачите не чуєте мене
1. Тематика поезій збірки
Як і будь-якій іншій людині, Юрку Ґудзю були притаманні різноманітні почуття: страх, радість, скорбота і, звичайно, кохання. Тому в збірці автор виражає їх відкрито, показує своє ставлення до всього, що його оточує, даються філософські роздуми про життя, народну мудрість, нетерпиме ставлення до підлості, ницості.
Поезії цієї збірки автор писав у 80-ті роки, коли Україна могла лише мріяти про державність, соборність. Тому своїми творами письменник промовляв за свій народ, говорив від його імені, але своїм голосом.
Теми — це явища життя, які знайшли своє відображення в художньому творі. Вони можуть бути різноманітними: теперішнє, минуле чи майбутнє нації або особистості, буття природи чи матеріальної пам'ятки, конкретно-історичні події, внутрішній світ людини чи її доля як представника народу.
То яке ж коло тем охоплюють поезії Юрія Ґудзя?
Увесь смисл створення поезії в тому, щоб відтворити в ній пережиті відчуття, відбити зв'зок між персонажем і дійсністю. У панорамі мотивів та образів поезій Юрка Ґудзя виразно окреслюється постать ліричного героя. Це гуманна особистість з інтенсивним внутрішнім світом, прикметною ознакою якого є чуття і розум, прагнення до гармонії з навколишнім світом, природою.
Думки про людину і суспільство, про правду і кривду проходять лейтмотивом через усі поезії збірки. Висока моральність поетової душі диктує єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Тому закономірним у творчості Юрка Ґудзя є висвітлення теми «Роль поета і поезії в суспільному житті». Таким є вірш «Коли з'явилися рядки...». Автор наголошує, що для того, щоб творіння знайшло свого читача, було ним сприйняте й надовго залишилося в пам'яті, письменник мусить спочатку сам усе написане пережити, усвідомиити, перепустити крізь душу. Щоб поезії жили, «щоб вони виросли, треба з'єднати їх із власною долею»:
віршовані рядки
переплелися
з жилами моїми,
крізь тіло й душу
проросли...
Із цього робимо висновок, що справжній поет ніколи не зрадить свій народ, свої переконання і не буде писати на замовлення.
Тема єдності з природою простежується у віршах «А дерево росте...» та «Удвох з великою зимою». Ми спостерігаємо за героєм, який вдивляєьтся, вслухається в довкілля у пошуках щастя. Він беззахисний, тому передусім звучить бажання злитися з природою:
Удвох з великою зимою
Живем в безмовності.
Нема думок, ні почуттів.
Одне бажання: стати полем,
Прикритись снігом до весни.
Іще:
Зелений шум мене підхоплює малого,
Мене старого опуска на дно.
«А дерево росте...»
Природа може і захистити, і допомогти, й одночасно знищити. Щоб вона була заступницею, її треба берегти, шанувати.
Як і будь-який інший письменник, Юрко Ґудзь підводить підсумок пройденого шляху. Яким він був, чого могла досягнути людина за своє життя розповідається у вірші «В травні шістдесят восьмого». Ліричний герой сумує з приводу того, що часто надії, сподівання не збуваються, і приходить розчарування, пече біль від нездійсненого, назавжди втраченого. Він усе життя прагнув свободи, вільного вибору. Крах ілюзій – ось головна думка поезії:
Обвалюється простір, час –
болючі перетворення надії вдію.
Автор упевнений, що «на світі нема випадкової долі». Тому найчастіше у своїх віршах він звертається до духовності українського суспільства, сенсу людського життя, проблем екології та, звичайно, кохання.
а) духовність і сенс людського життя
Значне місце у збірці «Postscriptum до мовчання» займає тема духовності, сенсу людського життя. Для цього автор часто вдається до поєднань несумісних понять, які спонукають читача творчо мислити й віднаходити точки дотику, закорінені в глибині ланцюгів складних асоціативних образів. Прикладом може бути вірш «Нема нікого...».
У підтексті поезії йдеться про неусвідомлення, нерозуміння ліричним героєм свого творчого покликання і сенсу буття. Це простежується образом стежки, що веде до воріт: Куди вона вела?.. І хто ходив по ній? Немає в кого розпитать...
Немає з ким порадитись, ніхто не поможе, потрібно самому дійти до розуміння свого призначення.
Шлях до пізнання істини — тернистий і непростий, його витоки у віднайденні втраченої дороги до рідного краю. Втрату пам'яті символізують хати, в яких «забиті вікна дошками навскіс» та зарослі бур'яном стежки. Автор з болем говорить: «Вже стежку від воріт сховав спориш». Це ті незримі ниточки, які єднають особистість з етносом, зі своїм родом.
Як бачимо, простий на перший погляд ліричний сюжет набуває глибинного символічного узагальнення.
Тема духовності і сенсу життя продовжується у вірші «Початок забутої казки».
Ліричний герой, щоб віднайти себе, повернувся до своїх витоків, «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини. Підтвердженням є дві чорні тіні, які чекали ліричного героя. Знаходження ключа від хати, зустріч з тінями — відновлення втрачених зв'зків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав. Отже, за допомогою таких образів поетові вдалося наблизити прихований смисл вірша, його підтекст до читача. І ми розуміємо, що звільнення душі — це не що інше, як віднаходження себе.
Я довго-довго тут не був,
чиясь душа чекала тут на мене...
Повернутися до хатини, у розумінні Юрка Ґудзя, означає збагнути сенс існування в єдності з народом, батьківським домом, малою батьківщиною. Відродження не обмежується якимсь коротким відтинком часу, це складний довготривалий процес.
«Поезія, як говорив автор, — то є досвід повернення додому й усвідомлення неможливості туди повернутись. Бо ж дім поета існує лише в його пам'яті, в його мові, звідки час від часу він змушений іти у вигнання...»
У вірші «На тему порожніх долонь» роздуми ліричного героя про плинність часу, як життєвої ріки, поєднуються з міркуваннями про сенс людського життя, про той слід, який особа має залишити після себе. Автор прокладає парадоксальні асоціативні містки між індивідумом, який не визначився з життєвим вибором, і природним явищем. Першорядного значення набуває асоціативна розгорнута метафора:
Хто все прийняв і все давно роздав
стоїть за селом край дороги,
І протягує вам порожні долоні,
врізані в липовий стовбур, –
Вірш набуває символічно-притчевого звучання і змушує замислитись людину над своїм життєвим призначенням, віднайти в собі оті «кілька краплин світла» і «запалити ними світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього».
Я думаю, що образи вечора, осені вказують на прожиті роки, пойдений шлях особистістю. А оте листя, червоне і жов¬те, й те, що його багато, означає здобутки людини. Вона має чималий досвід, але життя наближається до кінця, і перш ніж вирушити «навпроти ночі», тобто покинути цей світ, треба зробити підсумок свого існування:
...Щоб залишитись,
коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні,
прийняти все і все роздати,
й не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...
б) проблеми екології
Справжній поет, серце якого пройняте людським болем, перебуває на вістрі епохи й своїми творами наносить на суспільній карті найгарячіші точки проблем. Це і катастрофічна ситуація в екології, і криза в економіці, і занепад у суспільному житті, й омертвіння людських душ.
Ми несемо в собі генетичну пам'ять науково-технічних революцій, численних економічних криз, кожен крок яких у довкіллі викликає проблеми, що отримали означення екологічних, відчуваємо саме не легкість, а скоріше апокаліпсичність антитези: «В лоні затруєно плід» з вірша «Зустріч» та «Ніч смерті і життя» з поезії «Під вікнами Березоля».
Глибоко переживаємо двозначність підтексту: чи жити кожну хвилину повним життям, бо потім не буде вороття, вік людини, на жаль, обмежений, чи жити тільки сьогоденням, не замислюючись про наслідки.
Страшні картини буття автор передає словами:
Гуркоче парад.
Цезій на плитах.
Топче Вкраїну орда Ядерних блоків.
Життя завмирає, «села похмуро мовчать», у них не залишилося жителів, їх вивезли. Але що ж робити природі, куди дітися їй? Залишається одне: кричати «чорними кронами». Мова твору скупа, навіть сувора. Але за цим простежується об'ємність, точність передачі настрою, почуття.
Ці поезії Юрка Ґудзя спонукають замислитися над власним життям, над долею багатьох поколінь людей і зробити єдиний правильний вибір, щоб сумління було чисте, щоб не було соромно перед майбутніми поколіннями, щоб душа не зазнала поневірянь, як у ліричного героя:
В глибинах всесвіту занедбана душа
ніяк не знайде вічного притулку.
в) почуття кохання
Тема кохання також посідає чільне місце в поетичному доробку Юрка Ґудзя. Із віршів струменить надихаюча його си¬ла. У них утверджується вічне і всесильне почуття, що окрилює людину, надає їй снаги, робить щасливою. У поезії «Запах парфумів «Клема» кохання ліричного героя постає як надзвичайний стан — стан емоційного та душевного піднесення, це світ максимальної гостроти почуттів, гама ледь вловимих душевних відтінків:
Теплі долоні тільки початок...
Довго ми йшли по набухлому полю...
Що я для тебе крізь зиму приніс?
Серце одне, що воскресло від болю...
Думаю, що образ набухлого поля введений у сюжет вірша невипадково. Він доводить, що почуття ще не дійшло до апогею, воно лише зародилося, але може дати надзвичайні плоди, бо серце героя, яке зазнало страждань, воскресло від болю, ожило, наповнилося силою.
Мабуть, і день розповіді вибраний спеціально. Великдень — це релігійне свято, яке вказує на дивовижне воскресіння Христа.
Автор словами «гілку вербову хтось розтоптав» наводить на думку, що, можливо, душа героя, його почуття неодноразово зазнавали болю. Але, накінець, прийшов час торжества, перемоги, благоговіння. Кохання було взаємним, на що вказують «чорні дерева», які «зійшлись на пораду».
Радісні почуття можна простежити і в вірші «Я видавав себе за хіроманта». Заради кохання, щоб мати можливість відчувати милу людину, герой розвиває вміння читати долю по долоні, пророчить лише радість та удачу.
Але не завжди почуття кохання є таким безхмарним, щасливим. У вірші «Я жінку знав...» перед нами постає ліричний герой, який перебуває у задумі і смутку. Лише одна жінка може повернути його до життя, наповнити безмежною радістю. Але це неможливо, бо образ коханої лише вимріяний, витвір його фантазії:
Собі на лихо
Я жінку ту придумаю,..
Собі?
Ще більше почуття самотності простежується у віршах «Без тебе...» та «І струмок, як струмок», у яких розкривається глибина почуттів героя. У ліриці поета переважають поняття духовної чистоти і вірності. Вони ненарочиті, а стишено-природні, і ми їх відчуваємо в підтексті, в емоційному забарвленні поезій:
І струмок, як струмок –
біжить, дзюрчить,
тихенько щось лепече –
посеред пнів
і днів без тебе...
Іще:
Без тебе
Вже прожито майже рік...
Як душа без тіла
Урочисто сумує Фредерік.
Без тебе — крізь життя...
Інтимна лірика Юрка Ґудзя сповнена душевного тепла, неповторної молодості з радостями побачення й сумом розлуки. Кохання в нього чисте і земне.
2. Лінгвістичний аналіз текстів
Лексика поезій Юрка Ґудзя багата й різноманітна. їй належить особлива роль у художньому тексті, бо слова є головними носіями і виразниками звучання, образності, вони творять смислову основу вірша.
У поезіях використано власне українську лексику: кленовий ґанок, співанка, садиба, зірка, сальви, чар-зілля, мальви ("Співанка»), віхола, затих, глипає, криниця, дровенята («Зима розп'яла всіх святих»), небосхил, дим, картоплиння, спориш, згубилась («Нема нікого...») тощо.
Важливу роль відіграють частини мови — іменники й дієслова, які становлять тематичну основу будь-якого вислову, виконують зображувальну роль, а дієслова — своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дій:
Зникає літо в полинах, Кров пропускає на бинтах, У порожнечі завмирає серце...
В безмежжі полинного степу горить, дотліває остання сторінка...
Дієслова вживаються в дійсному, рідше наказовому способах. Останній притаманний персонажу, який прощається з усіма знайомими («Пишіть мені листи до запитання»).
Диференціація слів за категорією часу в загальних рисах відповідає концепції художнього часу в поезії. Стан ліричного героя окреслюється через минулий («Збільшилось самоти», «затруєно плід», «як нас обдурено», «життя земне потроху відболіло»), теперішній («Топче Вкраїну орда», «обвалюється простір», «як важко дихає земля», «безмовний крик вдаряється») і майбутній час («Губи зведе німотою», «занедбана душа ніяк не знайде вічного притулку»).
Хоч у тексті досить багато дієслів руху (посходились, прийду, помандруєм тощо), та вони часто вживаються із заперечною часткою не: не втекти, не знайти, не доберуся. Це посилює відчуття статичності зображуваного, знерухомленого, безперспективного, позбавленого майбутнього.
Багато в тексті прислівників, які характеризують поетичні ситуації (важко, повільно, різко, несміливо, непомітно).
У поезіях домінують абстрактні іменники (чистота, душа, біль, печаль, надія), родинні назви (діти, дід, матері). Конкретні іменники здебільшого супроводжуються прикметниками та дієприкметниками (кленовий лист, вишита сорочка, полинний степ, трепетний вогонь та інші).
Загальне емоційне враження від збірки Юрка Ґудзя, за винятком інтимної поезії, гнітюче, страшне. Втім, усі ці лексичні засоби витворюють живу, повнокровну і водночас графічно чітку і виразну картину, яка не може залишити байдужим читача.
Не другорядне місце в лінгвістичному аналізі тексту займають синтаксичні одиниці. Вони служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почут¬тя. Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту.
Досить часто у збірці зустрічаються речення короткі, лаконічні, часто однослівні (називні): «Дорога. Дерева. Небо». Багато односкладних речень. Серед них є означено-особові («У темряві іду до школи», «На зелений жертовник весни покладу своє серце».), безособові («Вже треба іти», «Темно ще»). Але найбільше двоскладних речень («Роси вже впали», «Я повернусь за тобою»). У віршах є окличні речення («Боже мій правий! Я благаю тебе!", Як важко дихає земля крізь мокрий сніг!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів; представлені всі типи речень за метою висловлювання (розповідні, питальні («Чому ж я тут, покинутий тобою?», «Що я для тебе крізь зиму приніс?»), спонукальні). Хоч переважають розповідні речення часто з незакінченою думкою («Коли не буде влади, насильства і покори, — не доживем...», «Я нині починаю жить, не був я і не буду...", «Довго ми йшли по набухлому полю..."» «Серце одне, що воскресло від болю...").
Зустрічаються у збірці риторичні запитання: «Хто ти? Йдемо куди? Що нам робити?» («Зустріч»). Вони додатково інтенсифікують емоційний вплив поезії.
Аналізуючи твори, можна простежити й таку стилістичну фігуру, як антитеза: «3 мокрих байдужих небес сміється мжичка», «Легко сіються уста, очі зажурені...» («Зустріч»).
Багаторазово автор використовує персоніфікацію: «тиха співанка під ґанком сумує», «Вже вечір надибав спочинок у мальвах» («Співанка»), «До ранку голос віхоли затих і в вікна пустка глипає очима» («Зима роп'ла всіх святих»). Вона надає поетичному текстові якогось містичного колориту і майже магічної сугестивної сили, відкриваючи велику таємницю творчої трагедії життя.
Загалом, мовні особливості поезії становлять секрети художньої майстерності Юрка Ґудзя, які дають його слову спроможність зворушувати читача до глибини душі, переконувати, закликати до дії.
Висновок
Поезії Юрка Ґудзя — це вірші українського письменника. Національний характер їх позначений внутрішнім змістом, особливістю світобачення, образністю. Автор може в короткому вірші сказати стільки, що в цілісності своїй становить досвід багатьох поколінь і вражає силою поетичного образу.
Висока моральність поетової душі диктувала єдино правильний вибір: власною гідністю, як і правдою, жертвувати не можна.
Він сміливо відстоював справедливість, мріяв, щоб наше майбутнє стало світлим, яскравим, обрав дорогу благородну, але тернисту — служіння народу, хоч у той складний час це було зробити нелегко.
Усе «життя до крапельки віддав», «за Україну постраж — дав». Був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав поета, захоплювалися його силою, мужністю. Юрко Ґудзь був прикладом для молодшого покоління митців. І коли він пішов із життя — це була справжня трагедія для людей, які розуміли творчість поета, поділяли його погляди і шанували, як людину. Тому не дивно, що є чимало творів, присвячених поету-земляку, у яких висловлена любов, повага, біль втрати. Можна з впевненістю сказати, ім'я Юрка Ґудзя назавжди залишиться з тими, хто є його справжніми нащадками:
Наш Юрій вірив в світлий час,
Боровся чесно і відкрито.
Він майстрував для всіх для нас
Незримі крила, щоб летіти.
Нам згуртуватися пора,
Пора навчитися літати
І вірити, зійде зоря!
Розквітне Україна-мати!
Юрка окрилена душа
Над нами янголом літає...
Прощай, наш Юрчику, прощай
І знай, тебе ми пам'ятаєм !!!
Галина Руссу
Звичайно, тематику поезій Юрка Ґудзя можна трактувати й по-іншому. У роботі висловлена власна думка щодо змісту, тематики та ідейного спрямування віршів. Це лише перша спроба. Думаю, що вона дасть поштовх до більш глибокого аналізу творів письменника.
Джерела і література
1. Демінцева О. «Здорова й повноцінна особистість не може
прагнути до тотальної влади над іншими», г. «Вільне слово", №9
2. Саченко М., Медвідь В. «Несподівано, раптово, трагічно в 42
роки не стало прекрасного поета, прозаїка, есеїста Юрка Ґудзя»
г. «Українське слово»
3. Ґудзь Ю. ж. «Косень»1993. — ст. 19
4. Ґудзь Ю. ж. «Косень» 94-98. — ст. 33
5. Ґудзь Ю. «Замовляння невидимих крил», Тернопіль: Джура,
2001р.
6. Ґудзь Ю. «Postscriptum до мовчання», Торонто: Бескид, 1990р.
неділю, 20 вересня 2009 р.
Тетяна Марчук. «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» (Мала академія наук України)
Міністерство освіти і науки України
Мала академія наук України
Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської гімназії
Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література
«Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа»
Автор: Марчук Тетяна Іванівна,
учениця 9-А класу Баранівської гімназії
Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії
Педагогічний керівник:Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії
2005
Зміст роботи
Вступ
1. Літературний портрет Юрка Ґудзя
II. Загальна характеристика збірки «Маленький концерт для самотнього
Хронопа»
1. Тематика поезій:
а) доля рідного краю
б) тема самотності, порожнечі
в) благодатний спадок
г) здатність до любові — мірило людської душі
2. Лінгвістичний аналіз текстів
III. Висновок
IV. Список використаної літератури
V. Бібліографічний покажчик
VI. Додатки
Вступ
Для наукового дослідження я обрала першу, видану в Україні, збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Тема роботи — «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа».
Метою роботи є дослідження особливостей поетичного доробку автора, визначення його світоглядних позицій, особливостей мислення та художніх засобів мови, використаних у збірці.
Об'єктом дослідження є окремі поезії збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», згруповані мною за тематикою: доля рідного краю, самотність, благодатний спадок (досвід) та кохання.
Матеріалом дослідження є газетні публікації, збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», розповіді людей, які були особисто знайомі з поетом –Демінцевою О.П., членом спілки письменників Житомирщини та Караґедовою О.Г., поетом та співробітником літературного музею міста Житомира.
Для вирішення поставлених завдань використані такі методи дослідження:
- художній та лінгвістичний аналіз окремих поезій збірки;
- аналіз газетних публікацій;
- пошукова робота.
Новизна роботи полягає в тому, що дане дослідження — це спроба осмислити своєрідність творчості письменника, тематику поезій, що ввійшли до збірки.
Робота пройшла апробацію під час проведення уроків літератури рідного краю й дає можливість поширити знання про письменників-земляків. Допомагає розкрити сутність поглядів письменника.
Робота відрізняється достатньою складністю, науковістю, чіткими й аргументованими висновками.
Структура — робота складається зі вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел та додатків.
І. Літературний портрет Юрка Ґудзя
Ґудзь Юрій Петрович народився 1 липня 1956 р. в селі Немильні Новоград-Волинського району на Житомирщині. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району.
Мати, Ґудзь Віра Костянтинівна, працювала вчителем історії Немильнянської середньої школи. Батько, Ґудзь Петро Филимонович, працював колгоспним електриком.
Після закінчення Немильнянської школи Юрій навчався в Київському геологорозвідувальному технікумі. Працював геологом у Молдавії. Служив у лавах Радянської Армії. Після закінчення терміну служби навчався на історичному факультеті Київського педагогічного інституту (нині Київський університет імені М.Драгоманова). Після закінчення працював спочатку вчителем історії, згодом науковим співробітником у музеях, літературно-мистецьому часописі «Авжеж!», у журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка вийшла у світ 1991 року, він є автором книги «Pоstscriptum до мовчання» (1990р.) та «Боротьба з хворим янголом» (1997 р.). Останніми творами, які побачили світ, були книги прози «Замовляння невидимих крил» (2001 р.) та роман «Не-Ми» (журнальна публікація «Кур'єр Кривбасу» 1998-2000). Твори перекладалися італійською, французькою, німецькою, англійською мовами. Поетичний доробок письменника був належно оцінений на різних конкурсах. Він — лауреат двох Міжнародних літературних премій, серед них третя премія на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо. Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
Помер Юрко Ґудзь 20 лютого 2002 року. Похований на сільському кладовищі в Немильні. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, поет не загинув, а просто перестав творити.
ІІ. Загальна характеристика збірки «Меленький концерт для самотнього Хронопа»
Мистецький доробок Юрка Ґудзя багатогранний, і значне місце в ньому посідає збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка опублікована у 1991 році видавництвом «Молодь» у Києві. На ній зазначено, що це перша книжка поета. Думаю, це перше його видання в Україні, бо в 1990 році побачила світ збірка «Роstscriptum до мовчання» в Канаді.
Аналізована збірка складається з трьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Початок», «На тему порожніх долонь», «Торкаючись устами всіх початків». Назва збірки настроює читача на романтичний лад. На перший погляд здається, що вірші повинні бути простими, легковажними, доступними для розуміння з першого ж прочитання, бо у назві використане слово зі зменшувальним значенням «маленький», слово «концерт» наштовхує на щось легке, приємне, красиве, на відпочинок. Лише вислів «самотній Хроноп» змушує насторожитися, що не все так добре, як здавалося спочатку. Починаєш розуміти, що й в оточенні людей герой залишається самотнім, можливо, навіть несприйнятим іншими, незрозумілим. Уважне опрацювання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він переосмислює культурні цінності, підпорядковуючи їх своїм філософським поняттям.
Автор надто вимогливий до себе, у житті тримався з особливою гідністю, нізащо не йшов на компроміси з власною совістю, грішми й речами, за які тримається довколишній світ. Розуміння цього можна знайти в різних творах поета, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього й ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і чисельністю думок про долю народу, його майбутнє.
Звук і колір, колір і звук — це засоби, які допомагають людині осмислити себе частиною всього сущого і висловитися завдяки чарівній силі мистецтва. Для висвітлення тематики творів поет звертається до різнокольорової гами: «пожовтілі зшитки», «вечір кольору індиго», «зеленому житті», «біла дорога», «зелене перевесло», «золотисті долоні», «листя червоне і жовте». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «в червоних щелепах вогню», «червоно-чорний адмірал», «чорної тополі», «чорний метелик», «чорно-біла імперія», «чорні тіні» та інші. Поет є невід'ємною частиною свого народу, тому й використав ці відтінки, бо вони найбільш популярні в народній вишивці й символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу, уболіваючи за його долю. Переосмисленими перед нами виступають образи Командора, Дон Гуана. Звертається митець і до образу Бога, як засновника прекрасного, та легендарного образу вежі Вавілонської, астрономічної назви Чумацький Шлях.
Писав автор і мініатюри. У них у кількох словах сконцентроване велике внутрішнє напруження. Такі твори примушують повертатися до них знову і знову, вчитуючись у рядки, змушують уяву відтворювати певні образи:
Тінь ліщини у вікно заглядає Тінь ліщини... Більше нікого немає...
Творчість Юрка Ґудзя багатогранна і відзначається переважно вільними віршами. Прикладом верлібру може бути вірш «Ти запитуєш мене...»
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину, яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління
Верлібр для поета є органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови.
Також є твори, написані без розділових знаків. Це змушує читача ставати співавтором, бо в залежності від розуміння змісту тексту, моделюється відповідна інтонація, яка допомагає розкрити зміст вірша, наблизити його до людей:
надходить вечір і автор тільки що закінченого роману думає ось зараз будинок в якому він поселив своїх героїв має згоріти все вже готово всі розійшлися...
Читач отримує задоволення від твору, він залучається до поетичної гри і стає її співучасником.
Тематика поезій Юрка Ґудзя різноманітна, охоплює всі сторони нашого життя. Це й уболівання за долю рідного краю, народу, тема самотності, порожнечі, кохання та інші.
І.Тематика поезій:
а) доля рідного краю
Митець уболіває за долю свого народу, рідної землі. Його безкорислива невтомна праця, а часто й самопожертва дають право ставитися до співвітчизників з високою вимогливістю, не заплющати очі на темні сторони нашого буття, не повертатися збайдужілими спинами, бо тоді не позбутися тих довгих тіней, які «так повільно навколо чорної тополі» ходять. Змальовуючи образи в темних тонах, автор застерігає, що «дорога мусить жити і після нас», тобто кожен повинен думати про майбутнє, яким воно має бути.
Особливо боляче поет реагує на людську покірливість, приниженість. У вірші «Урок історії...» автор доводить, що довготривала трагедія України зробила з її громадян збайдужілих до своєї долі, рабів, відібрала волю до боротьби, тому митець звертається до українців самоорганізуватися, осмислити свою значущість. Навіть в останню мить кожен ще може «встигнути на дно свідомості сховати окраєць вільної небесної блакиті», тобто усвідомити себе особистістю й почати відстоювати свої інтереси.
Поет у вірші використовує символічний образ стіни — це державний устрій, якому вигідно вводити народ в оману, що ніби він живе в наймогутнішій державі, найкращому суспільстві, щоб тримати його в покорі. Автор викриває тих, хто співає хвалу абстрактному «найкращому з існуючих суспільств». Але колись народ пробудиться, осягне свій шлях, не буде безхребетним і з «отих врятованих хвилин» сплете «колиску для дитини».
Коли не буде влади,
насильства і покори, -
не доживем...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Пройде ніч, тобто морок у душах людей, і вони почнуть будувати нове життя:
І знову треба жити
І вежу Вавілонську будувать
Автор доводить, що кожен українець опиняється перед вибором: стати на тяжкий і невдячний шлях відстоювання національних ідей чи пристосуватися й задовольнятися ситим і спокійним життям.
Поет мало говорить про свою любов до Вітчизни. Він не вживає високих патетичних слів, його поезії не властива рекламна піднесеність. Проте ця любов виростає з його душі, з кожного слова, пронизує поетичні рядки, показуючи нерозривну єдність душі митця з кожним каменем, деревом і травинкою у рідному краї.
б) тема самотності, порожнечі
Мотив тиші, самотності, порожнечі-визначальний у поезіях «Нема нікого...», «Початок забутої казки», «Літо Дон Гуана». У вірші «Нема нікого» самота асоціюється з хатою, в якій «забиті вікна дошками навскіс». Ця тема ще глибше розкривається у творі «Початок забутої казки», де темнота уподібнюється до смерті, а саме життя людини сприймається як мандрівка від народження до смерті: «...В порожню хату... я повернувся знов / дві чорні тіні кинулись на мене, / холодний помах крил / ударив різко по обличчю... / чиясь душа чекала тут на мене...» Ліричний герой залишається наодинці зі своєю совістю, тож закономірно відчуває у душі розпач: «повільно двері відімкнув. Аж відсахнувсь». Автор опоетизовує самоту — і як наслідок утрати совісті, і як спосіб зцілення душі. Майбутнє уявляється ліричному героєві вельми похмурим, воно межує зі смертю. Проте персонаж ще поки намагається протидіяти руйнівному началу і протиставити цьому вогонь життя, хоча й розуміє його приреченість: «Наприпочатку був вогонь / наприпочатку смерті і життя / наприпочатку нашого кохання / торкаючись устами всіх початків.» («Наприпочатку був вогонь»).
Мотив тиші й порожнечі є виразником заглибленості поета в основи буття, спричиненої втратою рідних коренів, забуттям традицій. Усе це символізують образи хати із забитими вікнами, зарослої стежки («Нема нікого...»).
Але ще не все втрачено, бо усамітнення — власний вибір ліричного героя, це шлях до віднайдення істини. І він приймає його, як дар, посланий Богом. Мабуть, саме тому вірші Юрка Ґудзя з мотивами самоти й порожнечі пройняті оптимізмом, вірою в людину. Для цього ліричний герой, щоб віднайти себе, повернутися до своїх витоків, приходить «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо, «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини, відновлення втрачених зв'язків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав («Нема нікого...»).
Тема самотності продовжується у вірші «Літо Дон Гуана». У ньому ліричний герой зачинений у «затхлій», «безжалісній кімнаті, / де стіни — обеліски самоти», за якими вирує життя (шум зливи, шелест дощу). Та герой ізольований від навколишнього світу, позбавлений можливостей творити владою, яку уособлює образ грізного Командора. Ліричному герою нестерпно бути відірваним від світу. Але автор залишає надію на краще, «дерева темні покидають сад», тобто суспільство очищається, темні сили відступають, даючи шлях світлому майбутньому.
У поезії виступає ще й образ часу («заплутався час»). Він постає як випробування митця, якому доводиться «після немилосердної спеки» прокинутись і «більше вже не спати». Автор упевнений, що час тече й проминає, але несе на собі ознаки вічності.
в) благодатний спадок
Вірш «На тему порожніх долонь» «змушує людину замислитися над своїм життєвим призначенням. Нікому ще не вдавалося щось змінити в пройденому життєвому шляху. Тож потрібно цінувати кожну мить, пам'ятаючи про незворотність часу та взаємозв'язок усіх людей, про той слід на землі, який маєш залишити після себе.
Автор наголошує, що коли настане «вечір і осінь», тобто старість, кожна особа замислиться над тим, як пройшло життя, які вона має здобутки, які втрати. І тоді лише зрозуміє, яке було її призначення в цьому світі. Тоді частина людей щаслива, бо їм є чим поділитися з іншими, передати свої знання, вміння. А частина в розпачі, бо життя пройшло марно. І щоб цього не сталося, кожен із нас не повинен чекати «осені», а вже в «серпні», тобто в розквіті сил, простежити, чи має «спілі золотисті долоні» (руки, які вміють багато чого робити). І той, хто зумів поділитися своїми знаннями, передав досвід наступним поколінням («хто все прийняв і все давно роздав»), може з чистим сумлінням залишити цей світ («стоїть за селом край дороги»). Але він назавжди з'єднаний із життям, бо має «порожні долоні, / врізані в липовий стовбур». Такі люди є гарними наставниками не з примусу, а від природи («вони несміло вам порадять / з собою взяти на дорогу / краплину світла і крихту літнього тепла»). Вони розуміють, що до переосмислення цінностей прийде кожен, то намагаються допомогти, можливо, застерегти, бо самі вже це пережили і знають, як боляче усвідомлювати свою нікчемність, і як радісно відчувати задоволення від зробленого.
Даним віршем, я думаю, автор закликає людей служити не тільки собі, а всьому суспільству, народу, Батьківщині. І не обов'язково здійснювати якісь подвиги, кожен повинен чесно виконувати свою роботу й «не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...», тоді назавжди він увійде в історію своєї держави, пам'ять про нього не потьмяніє:
Бо щоб залишитись, коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні, прийняти все і все роздати.
У творі використано багато символічних образів. Це й вечір, осінь, які вказують, що герой прожив довгий, плідний вік. Це й червоне й жовте листя, яке може означати життєві здобутки людини. А те, що його багато, символізує, що працьовитих, натхненних особистостей більше, ніж нероб.
Вірш змушує замислитися над життєвим призначенням, віднайти в собі оту «краплину світла «і запалити нею світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього.
г) здатність до любові — мірило людської душі
Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про кохання — вже надто значиме місце воно займає в житті людини. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Вона підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання.
У вірші «Як таїна» на перший погляд здається, що про кохання не сказано нічого. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Поет не використовує фраз, які б про неї сказали прямо. Він розкриває це завдяки природі. Ніч хвилює, передчуваючи щось таємниче, незвичайне. Це відчуття посилюється від образів берега ріки, човна, що виблискують під зеленим світлом місяця. Настрій природи абсолютно відповідний настрою сповнених любовними почуттями героїв.
Більшість віршів про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна або вже промайнула:
моя безпам'ятна душа
Чумацьким Шляхом
не повернеться до тебе
коли ще маєш нероздільність тіла
давай втечем давай втечем
водою ворожбою протечем
крізь сон крізь сум
крізь ніжність білу
У вірші «Немов окраєць хліба» автор показує образ дівчини, яка, натішившись почуттям, стає байдужою до закоханого ліричного героя і зраджує його надії, покидає:
Немов окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх.
Натішившись,
переломила навпіл...
Дівчина показана не лише байдужою, а навіть жорстокою, бо не просто розриває стосунки з героєм, а ще й знущається з нього, зловтішається з його страждань:
та й розкришила під вікном
голодним птахам — білим, чорним, —
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь.
А ти все — гулі, гулі, —
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе...
Тема нещасливого кохання продовжується в поезії «Я видавав себе за хіроманта».Для того, щоб лише бути з обраницею, мати змогу хоч доторкнутися до неї, ліричний герой стає на шлях обману, видає себе за людину, яка вміє читати долі по лініях рук. Користувався можливістю напророчити щастя, можливо, спільне. Але зазнав розчарування, страждання. Не судилося їм бути разом, бо на неправді щастя не можна побудувати. Обман роз'єднує людей, а не зближує. Тому напрошується закономірний висновок: не судилося закоханим бути разом:
А зараз тут стою, мовчу і плачу...
Утішатись герой може лише кленовим листом, що «притих на підвіконні».
Але автор залишає ще надію юнакові на щасливе життя з коханою. Символом цього є запалений вогонь. Але, щоб досягти цього, герою треба пройти через лісові хащі, сутінки і «душу розпорошену» встигнути зібрати, «бо та, що забарилася в дорозі» його там «може не знайти...» («Мороз калину в камінь обернув»).
Кохання не можна передбачити, воно приходить навіть тоді, коли його не чекаєш. Так сталося й з героєм вірша «Одного разу... Він зустрів свою милу «посеред зеленої вулиці», і вистачило одного єдиного її дотику, щоб дівчина запала глибоко в душу, щоб не залишила в спокої.
2. Лінгвістичний аналіз текстів
Є твори, що володіють чарівною притягальною силою. Вони не просто служать об'єктом читацької насолоди, а й зачаровують, приголомшують своєю глибиною й довершеністю. Із поля такої магії тексту вирватися — несила. Секрети цієї майстерності незбагненні. Однак кожен текст — це повідомлення, яке вимагає розуміння. Тому варто розшифрувати художній тайнопис, аби хоч на крок наблизитися до високої таїни слова.
Поезія Юрка Ґудзя — саме з таких взірців магії. Тільки вона — особлива. Вона притягує і водночас відштовхує.
Заголовок книжки є семантичним кодом образних мікротем, які розгортаються в збірці. І, мабуть, невипадково твір із таким же заголовком, який має книжка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», вміщений практично останнім, що надає враження обрамлення.
Поезія — своєрідний ліричний щоденник автора, якому він довірив свої найпотаємніші роздуми й почуття. Для цього митець використав власне українську лексику: окраєць хліба («Немов окраєць хліба»), стерниськах («Біль не залишає серце»), зелене перевесло, човен («Як таїна»), небосхил, дим, картоплиння, спориш («Нема нікого»), призьба («Був вечір. Теплий вітер»).
Лексика поезій багата й різноманітна. Досить багато стилістично маркованих лексем. Їх можна поділити на такі групи:
а) діалектизми (призьба);
б) емоційно забарвлені слова (біль, серце та ін.);
в) слова-терміни (партитура, хорей, метаморфози, хіромант).
Тематичну основу будь-якого вислову становлять частини мови. Вони виконують також зображувальну роль. Автор надає перевагу іменникам, прикметникам та дієсловам. Останні відіграють своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дії:
Біль не залишає серце,
розширює його буравчиком —
щоб змогла вмістити
не тільки самого себе...
Вибухають, розширюються невідомі галактики...
Експресивна виразність багатьох із наведених слів примножується повторами: прийшла, перейшла, пройшла, прийшла...
Цим прикладом можна пояснити й прийом нанизування лексики, на позначення збільшеності, наростання дії. Широко користуючись дієсловами, поет ставить їх як у дійсному («сидить старий»), в умовному («він розповів би»), так і в наказовому способах («Дивись, старий!», «Не будьте холуями!»). Часто можна зустріти дієслова у формі інфінітива. В одному лише вірші «Мороз калину в камінь обернув» їх чотири: («треба ждати яр-пори», «для ворожби сушити корінці», «душу розпоро¬шену збирати», «Мене тут може не знайти»). Стан ліричного героя у творах автор окреслює через категорію часу, використовуючи теперешній («ви живете», «Тінь ліщини у вікно заглядає»), минулий («Сторінка закінчилась, / і він перекреслив останнє слово») і майбутній час («проляжуть зморшки», «давай втечем»).У віршах багато дієслів на означення поняття руху (ходить, поведе, полетіли, розійшлись, пройшли...) та прислівників, які характеризують поетичні ситуації (повільно, несподівано, далеко, зверху, щедро). Але у збірці є вірш, у якому взагалі відсутні дієслова. Портрет жінки митець створює завдяки накопиченню іменників та прикметників, з одним лише дієприкметником:
Не конкурс
земного буття
зразок її милої пози,
уривки хореїв,
січневої прози,
короткого життя,
розгублені метаморфози...
Іменники найчастіше вживаються з прикметниками чи дієприкметниками (розкішний бородань, печальні переправи, холодний помах крил, вишита сорочка, вогонь вечірній). До того ж є іменники на означення родинних назв (жінка, діти, мати, старий), зустрічаються також абстрактні (страх, темрява, біль, смерть, душа та інші). Усі вони справляють гнітюче враження, яке підсилюється використанням протиставних кольорів (білий — чорний — червоний). Втім, усі ці лексичні одиниці витворюють живу, графічно чітку й виразну картину, яка не може нікого залишити байдужим.
Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту. У даній збірці Юр¬ко Ґудзь для вираження прагнень і почуттів використав різні синтаксичні одиниці. Можна знайти складні речення як сполучникові («Вже ніч пройшла, і знову треба жити...», «Я видавав себе за хіроманта, щоб знов відчуть твої долоні»), так і безсполучникові («Та треба йти — дорога мусить жити», «Аж відсахнувсь — дві чорні тіні кинулись до мене...»). Зустрічаються речення, у яких граматична основа виражена іменною частиною («Бо ми — лиш відгомін майбутніх партитур...», «Ніч — то величезний чорний метелик», «...де стіни — обеліски самоти...», «І світло місяця — зелене перевесло»). Багато у віршах простих ускладнених речень («Усяк народжений в сей день загине, віддаючись коханню...», «Твої занедбані слова, мої снопи, розірвані вітрами...», «Зима — то білий глек, наповнений пітьмою»). Також багато речень у текстах аналізованої збірки досить коротких, лаконічних, навіть однослівних (називних): («Дорога. Дерево. Небо.», «Вже ніч пройшла», «Нема нікого...»). У палітрі синтаксичних засобів є й окличні речення («Осьосьо! Отуто! Огого! Несподівано!!!», «А ти все кличеш їх!», «Як таїна, хвилює ніч!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів. Представлені й речення різні за метою висловлювання (розповідні, питальні («На кого схоже обличчя ріки, / Закуте льодом, прикрите снігом?») і спонукальні («Дай мені борщу!»). Переважають, звичайно, розповідні речення часто з незакінченою думкою («Мене очікують в кімнаті...», «Обмерзла вся, тремтить...», «І зажурився про щось...», «Тінь ліщини...», «Більше нікого немає...» та інші). До того ж автор використовує речення з прямою мовою («Пробите тіло скаже: «Давай мені борщу!») та риторичні запитання («А потім, віднайшовши тему, — / красу таку губити гріх, / з таким-то бюстом і очима / і працювати, пропадати / на фабриці «Хімволокно»?»). Зустрічаєтьсяй інверсивна побудова речень («Був вечір», «Ростане сніг, прогріє сонце кості, мене покличе жінка до вікна...»).
Аналізуючи твори, можна простежити таку стилістичнуфігуру, як метафора: «Осінь стомилась, як пес, / і прилягла...» та різновид метафори персоніфікацію: «очі згубились», «місяць скотився», «хата... закрила очі», «сховав спориш» та інші. Широко використав автор і епітети: «на зоряних стерниськах», «спілі золотисті долоні», «німих оркестрів», «каламутні теревені». Зустрічається порівняння: «ловлю в кулак, як муху, жіночий каблучок», антитеза: «Пророчив щедро радість і удачу, / А зараз тут стою, мовчу і плачу...», «Наприпочатку смерті і життя» й гіпербола: «земного болю».
Усі мовнохудожні засоби віршів збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа» підпорядковано головній ідеї: вболівання за моральність і духовність людини.
Прикметними рисами стилю поета є спокійний плин ліричного сюжету, ніби аж навмисне уникнення бурхливих емоцій, що створює ефект певної статичності; особистість у вираженні переживань за долю свого народу, за Батьківщину, культуру; ретельна стилістична вправність віршів, їх відточена форма і водночас використання розмовних інтонацій, а подекуди й зворотів повсякденної мови; точність поетичних деталей.
Висновки
Наявність у літературі поезій Юрія Ґудзя — цінний матеріал для дослідження суті людини, її призначення на землі та ставлення до рідного краю, бо він був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав Ґудзя, захоплювалися його силою, мужністю. Він був прикладом для молодшого покоління митців, і коли пішов з життя — це була справжня трагедія для тих, хто розумів його творчість, поділяв погляди й шанував, як людину.
Тому, думаю, природним є моє бажання опрацювати твори саме цього письменника. До того ж він родом із Житомирщини, і це робить його творчість ближчою мені.
Для наукового аналізу я обрала збірку поезій «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Виконуючи роботу, спробувала дослідити особливості поетичного доробку, показати своєрідність віршів автора. Для цього були досліджені окремі твори збірки. У них визначено символічні образи, художні засоби мови, які допомогли зрозуміти в досить складних віршах тему й основну думку.
Мені здається, творчість Юрка Ґудзя — явище неординарне і з повним правом заслуговує на увагу з боку широкого кола читачів. А прищеплювати повагу й здатність до розуміння поезій автора потрібно на уроках літератури рідного краю, як це робиться в нашій гімназії. Саме на таких уроках праця пройшла апробацію й була схвалена.
Список використаної літератури
1. «Відійшов зі снігом», г. «Місто», №7, 13.02.2003р.
2. «Загадка смерті Юрка Ґудзя», г. «Вільне слово», №10, 27.02.2002р.
3. «Пам'яті Юрка Ґудзя» г. «Вільне слово», 9.07.2004р.
4. «Маленький концерт для самотнього Хронопа» Ю.Ґудзь. К.: «Молодь», 1991р.
Бібліографічний покажчик
1.Збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа» ст.12
2.Там же ст.5
3.Там же ст.3
4.Там же ст.22
5.Там же ст.23
6.Там же ст.23
7.Там же ст.26
8.Там же ст.27
9.Там же ст.27
10.Там же ст.9
11.Там же ст.21
12.Там же ст.17
13.Там же ст.30
14.Там же ст.8
15.Там же ст.20
16.Там же ст.25
17.Там же ст.13
18.Там же ст.П
19.Там же ст.14
20.Там же ст.28
Відгук
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Робота Тетяни присвячена вивченню й аналізу поезій збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», виданої в Києві 1991 року.
Завдання учениця поставила наукове. Як видно з дослідження, вірші збірки її глибоко вразили, стали цікавим матеріалом для опрацювання, не дивлячись на своєрідність манери письма та стилю поета.
Тетяна розподіляє твори за тематикою. Головний образ поезій Ґудзя — Вітчизна. Рідна земля з її трагічною долею проглядає з кожного вірша збірки. Образ Батьківщини сприймається авторкою емоційно й філософськи. Вона не залишається байдужою до зображених подій та героїв у творах. Тому для їх характеристики підбирає вдалі вислови. Це означає, що вона добре орієнтується в проблемах сучасності, вміє розпізнавати художні, стилістичні, лексичні засоби художнього твору.
Дослідження доводить, що творчість Юрка Ґудзя має знайти належне місце в українській літературі. Робота виконана грамотно, творчо й заслуговує високої оцінки
Чайка В.М., учитель Баранівської гімназії
Рецензія
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Ознайомившись зі змістом індивідуально-творчої роботи Тетяни, привертає увагу широта творчого діапазону учениці. Тема для дослідження вибрана не проста, бо творчість поета-земляка ще мало підлягала детальному аналізу. У цьому полягає новизна роботи й складність.
Для опрацювання взято лише одну збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», у якій знайшли відображення проблеми нашого часу. Учениця для їх пояснення використовує найбільш точні приклади, переконливо їх аргументуючи, піддає твори детальному аналізу. На особливу увагу заслуговують частини, у яких авторка розмежовує поезії за їх тематикою. Зміст кожної частини відповідає заголовку, у висновках розкривається значущість роботи. У праці відчувається допитливий розум учениці, старання, прагнення якнайдосконаліше висвітлити тему.
Отже, усе зроблене Марчук Тетяною, дає підстави стверджувати, що творчість Юрка Ґудзя посідає значне місце в українській літературі, особливо доцільним є її опрацювання в школах Житомирської області. Дослідження пройшло апробацію на І етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН філії. Тому дану роботу рекомендовано використати в конкурсі праць МАН.
Рецензент:
Голова журі І етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт філії МАН «Інтелектуал» Баранівської гімназії
Секретар
/Л.А.Ковтонюк /
/Л.С.Осіпчук /
Мала академія наук України
Житомирське територіальне відділення
Наукове товариство «Інтелектуал»
учнів Баранівської гімназії
Відділення: філологія, мистецтвознавство
Секція: українська література
Базова дисципліна: українська мова і література
«Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа»
Автор: Марчук Тетяна Іванівна,
учениця 9-А класу Баранівської гімназії
Науковий керівник: Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії
Педагогічний керівник:Чайка Валентина Миколаївна
учитель Баранівської гімназії
2005
Зміст роботи
Вступ
1. Літературний портрет Юрка Ґудзя
II. Загальна характеристика збірки «Маленький концерт для самотнього
Хронопа»
1. Тематика поезій:
а) доля рідного краю
б) тема самотності, порожнечі
в) благодатний спадок
г) здатність до любові — мірило людської душі
2. Лінгвістичний аналіз текстів
III. Висновок
IV. Список використаної літератури
V. Бібліографічний покажчик
VI. Додатки
Вступ
Для наукового дослідження я обрала першу, видану в Україні, збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Тема роботи — «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа».
Метою роботи є дослідження особливостей поетичного доробку автора, визначення його світоглядних позицій, особливостей мислення та художніх засобів мови, використаних у збірці.
Об'єктом дослідження є окремі поезії збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», згруповані мною за тематикою: доля рідного краю, самотність, благодатний спадок (досвід) та кохання.
Матеріалом дослідження є газетні публікації, збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», розповіді людей, які були особисто знайомі з поетом –Демінцевою О.П., членом спілки письменників Житомирщини та Караґедовою О.Г., поетом та співробітником літературного музею міста Житомира.
Для вирішення поставлених завдань використані такі методи дослідження:
- художній та лінгвістичний аналіз окремих поезій збірки;
- аналіз газетних публікацій;
- пошукова робота.
Новизна роботи полягає в тому, що дане дослідження — це спроба осмислити своєрідність творчості письменника, тематику поезій, що ввійшли до збірки.
Робота пройшла апробацію під час проведення уроків літератури рідного краю й дає можливість поширити знання про письменників-земляків. Допомагає розкрити сутність поглядів письменника.
Робота відрізняється достатньою складністю, науковістю, чіткими й аргументованими висновками.
Структура — робота складається зі вступу, основної частини, висновку, списку використаних джерел та додатків.
І. Літературний портрет Юрка Ґудзя
Ґудзь Юрій Петрович народився 1 липня 1956 р. в селі Немильні Новоград-Волинського району на Житомирщині. За іншими джерелами — в селі Миколаївці Ємільчинського району.
Мати, Ґудзь Віра Костянтинівна, працювала вчителем історії Немильнянської середньої школи. Батько, Ґудзь Петро Филимонович, працював колгоспним електриком.
Після закінчення Немильнянської школи Юрій навчався в Київському геологорозвідувальному технікумі. Працював геологом у Молдавії. Служив у лавах Радянської Армії. Після закінчення терміну служби навчався на історичному факультеті Київського педагогічного інституту (нині Київський університет імені М.Драгоманова). Після закінчення працював спочатку вчителем історії, згодом науковим співробітником у музеях, літературно-мистецьому часописі «Авжеж!», у журналі «Слово і час», у видавництві «Фоліо».
Людина талановита, багатогранна. Він — поет, прозаїк, публіцист і навіть художник. Автор численних публікацій в українській та зарубіжній періодиках, збірниках сучасної української поезії та прози. Крім збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка вийшла у світ 1991 року, він є автором книги «Pоstscriptum до мовчання» (1990р.) та «Боротьба з хворим янголом» (1997 р.). Останніми творами, які побачили світ, були книги прози «Замовляння невидимих крил» (2001 р.) та роман «Не-Ми» (журнальна публікація «Кур'єр Кривбасу» 1998-2000). Твори перекладалися італійською, французькою, німецькою, англійською мовами. Поетичний доробок письменника був належно оцінений на різних конкурсах. Він — лауреат двох Міжнародних літературних премій, серед них третя премія на Міжнародному поетичному конкурсі в італійському місті Тріуджо. Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
Був членом Національної Спілки письменників України. До того ж в останні роки життя почав іще дивовижно малювати. Він витверджував себе зусебічно, розкішно-вивільнено од відчуття чи страху бути кимось непочутим чи незрозумілим.
Помер Юрко Ґудзь 20 лютого 2002 року. Похований на сільському кладовищі в Немильні. Життя закінчилося трагічно, але, як вважають його друзі, поет не загинув, а просто перестав творити.
ІІ. Загальна характеристика збірки «Меленький концерт для самотнього Хронопа»
Мистецький доробок Юрка Ґудзя багатогранний, і значне місце в ньому посідає збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», яка опублікована у 1991 році видавництвом «Молодь» у Києві. На ній зазначено, що це перша книжка поета. Думаю, це перше його видання в Україні, бо в 1990 році побачила світ збірка «Роstscriptum до мовчання» в Канаді.
Аналізована збірка складається з трьох частин, кожна з яких має відповідні заголовки: «Початок», «На тему порожніх долонь», «Торкаючись устами всіх початків». Назва збірки настроює читача на романтичний лад. На перший погляд здається, що вірші повинні бути простими, легковажними, доступними для розуміння з першого ж прочитання, бо у назві використане слово зі зменшувальним значенням «маленький», слово «концерт» наштовхує на щось легке, приємне, красиве, на відпочинок. Лише вислів «самотній Хроноп» змушує насторожитися, що не все так добре, як здавалося спочатку. Починаєш розуміти, що й в оточенні людей герой залишається самотнім, можливо, навіть несприйнятим іншими, незрозумілим. Уважне опрацювання поезій Ґудзя переконує в тому, що їм притаманний складний умовно-асоціативний характер. Автор тяжіє до письма, що містить глибинний або таємничий, прихований зміст, який починається з самого заголовка. Він переосмислює культурні цінності, підпорядковуючи їх своїм філософським поняттям.
Автор надто вимогливий до себе, у житті тримався з особливою гідністю, нізащо не йшов на компроміси з власною совістю, грішми й речами, за які тримається довколишній світ. Розуміння цього можна знайти в різних творах поета, що передають суть його думок.
Крім творчо-особистісного аспекту є в нього й ще один чинник із сильною мотивацією: почуття національної відповідальності. Вірші збірки відзначаються небуденною лексикою і чисельністю думок про долю народу, його майбутнє.
Звук і колір, колір і звук — це засоби, які допомагають людині осмислити себе частиною всього сущого і висловитися завдяки чарівній силі мистецтва. Для висвітлення тематики творів поет звертається до різнокольорової гами: «пожовтілі зшитки», «вечір кольору індиго», «зеленому житті», «біла дорога», «зелене перевесло», «золотисті долоні», «листя червоне і жовте». Але наскрізними є червоний і особливо чорний кольори: «в червоних щелепах вогню», «червоно-чорний адмірал», «чорної тополі», «чорний метелик», «чорно-біла імперія», «чорні тіні» та інші. Поет є невід'ємною частиною свого народу, тому й використав ці відтінки, бо вони найбільш популярні в народній вишивці й символізують любов та журбу. Своїми віршами автор звіряється у щирому почутті до рідної землі та народу, уболіваючи за його долю. Переосмисленими перед нами виступають образи Командора, Дон Гуана. Звертається митець і до образу Бога, як засновника прекрасного, та легендарного образу вежі Вавілонської, астрономічної назви Чумацький Шлях.
Писав автор і мініатюри. У них у кількох словах сконцентроване велике внутрішнє напруження. Такі твори примушують повертатися до них знову і знову, вчитуючись у рядки, змушують уяву відтворювати певні образи:
Тінь ліщини у вікно заглядає Тінь ліщини... Більше нікого немає...
Творчість Юрка Ґудзя багатогранна і відзначається переважно вільними віршами. Прикладом верлібру може бути вірш «Ти запитуєш мене...»
Ти запитуєш мене
Коли я закінчу картину, яка збереже хоч кілька прикмет нашого покоління
Верлібр для поета є органічною формою мислення. Вільний вірш відзначається епічним характером поетичної мови.
Також є твори, написані без розділових знаків. Це змушує читача ставати співавтором, бо в залежності від розуміння змісту тексту, моделюється відповідна інтонація, яка допомагає розкрити зміст вірша, наблизити його до людей:
надходить вечір і автор тільки що закінченого роману думає ось зараз будинок в якому він поселив своїх героїв має згоріти все вже готово всі розійшлися...
Читач отримує задоволення від твору, він залучається до поетичної гри і стає її співучасником.
Тематика поезій Юрка Ґудзя різноманітна, охоплює всі сторони нашого життя. Це й уболівання за долю рідного краю, народу, тема самотності, порожнечі, кохання та інші.
І.Тематика поезій:
а) доля рідного краю
Митець уболіває за долю свого народу, рідної землі. Його безкорислива невтомна праця, а часто й самопожертва дають право ставитися до співвітчизників з високою вимогливістю, не заплющати очі на темні сторони нашого буття, не повертатися збайдужілими спинами, бо тоді не позбутися тих довгих тіней, які «так повільно навколо чорної тополі» ходять. Змальовуючи образи в темних тонах, автор застерігає, що «дорога мусить жити і після нас», тобто кожен повинен думати про майбутнє, яким воно має бути.
Особливо боляче поет реагує на людську покірливість, приниженість. У вірші «Урок історії...» автор доводить, що довготривала трагедія України зробила з її громадян збайдужілих до своєї долі, рабів, відібрала волю до боротьби, тому митець звертається до українців самоорганізуватися, осмислити свою значущість. Навіть в останню мить кожен ще може «встигнути на дно свідомості сховати окраєць вільної небесної блакиті», тобто усвідомити себе особистістю й почати відстоювати свої інтереси.
Поет у вірші використовує символічний образ стіни — це державний устрій, якому вигідно вводити народ в оману, що ніби він живе в наймогутнішій державі, найкращому суспільстві, щоб тримати його в покорі. Автор викриває тих, хто співає хвалу абстрактному «найкращому з існуючих суспільств». Але колись народ пробудиться, осягне свій шлях, не буде безхребетним і з «отих врятованих хвилин» сплете «колиску для дитини».
Коли не буде влади,
насильства і покори, -
не доживем...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу...
Пройде ніч, тобто морок у душах людей, і вони почнуть будувати нове життя:
І знову треба жити
І вежу Вавілонську будувать
Автор доводить, що кожен українець опиняється перед вибором: стати на тяжкий і невдячний шлях відстоювання національних ідей чи пристосуватися й задовольнятися ситим і спокійним життям.
Поет мало говорить про свою любов до Вітчизни. Він не вживає високих патетичних слів, його поезії не властива рекламна піднесеність. Проте ця любов виростає з його душі, з кожного слова, пронизує поетичні рядки, показуючи нерозривну єдність душі митця з кожним каменем, деревом і травинкою у рідному краї.
б) тема самотності, порожнечі
Мотив тиші, самотності, порожнечі-визначальний у поезіях «Нема нікого...», «Початок забутої казки», «Літо Дон Гуана». У вірші «Нема нікого» самота асоціюється з хатою, в якій «забиті вікна дошками навскіс». Ця тема ще глибше розкривається у творі «Початок забутої казки», де темнота уподібнюється до смерті, а саме життя людини сприймається як мандрівка від народження до смерті: «...В порожню хату... я повернувся знов / дві чорні тіні кинулись на мене, / холодний помах крил / ударив різко по обличчю... / чиясь душа чекала тут на мене...» Ліричний герой залишається наодинці зі своєю совістю, тож закономірно відчуває у душі розпач: «повільно двері відімкнув. Аж відсахнувсь». Автор опоетизовує самоту — і як наслідок утрати совісті, і як спосіб зцілення душі. Майбутнє уявляється ліричному героєві вельми похмурим, воно межує зі смертю. Проте персонаж ще поки намагається протидіяти руйнівному началу і протиставити цьому вогонь життя, хоча й розуміє його приреченість: «Наприпочатку був вогонь / наприпочатку смерті і життя / наприпочатку нашого кохання / торкаючись устами всіх початків.» («Наприпочатку був вогонь»).
Мотив тиші й порожнечі є виразником заглибленості поета в основи буття, спричиненої втратою рідних коренів, забуттям традицій. Усе це символізують образи хати із забитими вікнами, зарослої стежки («Нема нікого...»).
Але ще не все втрачено, бо усамітнення — власний вибір ліричного героя, це шлях до віднайдення істини. І він приймає його, як дар, посланий Богом. Мабуть, саме тому вірші Юрка Ґудзя з мотивами самоти й порожнечі пройняті оптимізмом, вірою в людину. Для цього ліричний герой, щоб віднайти себе, повернутися до своїх витоків, приходить «в порожню хату біля лісу». І саме там зрозумів своє призначення, бо, «знайшовши ключ, повільно двері відімкнув». Оцей ключ несподівано стає єдиним засобом пізнання істини, відновлення втрачених зв'язків із батьківською землею, спогади про яку асоціюються з пахощами лісу, спаленим картоплинням, листом, що ще не опав («Нема нікого...»).
Тема самотності продовжується у вірші «Літо Дон Гуана». У ньому ліричний герой зачинений у «затхлій», «безжалісній кімнаті, / де стіни — обеліски самоти», за якими вирує життя (шум зливи, шелест дощу). Та герой ізольований від навколишнього світу, позбавлений можливостей творити владою, яку уособлює образ грізного Командора. Ліричному герою нестерпно бути відірваним від світу. Але автор залишає надію на краще, «дерева темні покидають сад», тобто суспільство очищається, темні сили відступають, даючи шлях світлому майбутньому.
У поезії виступає ще й образ часу («заплутався час»). Він постає як випробування митця, якому доводиться «після немилосердної спеки» прокинутись і «більше вже не спати». Автор упевнений, що час тече й проминає, але несе на собі ознаки вічності.
в) благодатний спадок
Вірш «На тему порожніх долонь» «змушує людину замислитися над своїм життєвим призначенням. Нікому ще не вдавалося щось змінити в пройденому життєвому шляху. Тож потрібно цінувати кожну мить, пам'ятаючи про незворотність часу та взаємозв'язок усіх людей, про той слід на землі, який маєш залишити після себе.
Автор наголошує, що коли настане «вечір і осінь», тобто старість, кожна особа замислиться над тим, як пройшло життя, які вона має здобутки, які втрати. І тоді лише зрозуміє, яке було її призначення в цьому світі. Тоді частина людей щаслива, бо їм є чим поділитися з іншими, передати свої знання, вміння. А частина в розпачі, бо життя пройшло марно. І щоб цього не сталося, кожен із нас не повинен чекати «осені», а вже в «серпні», тобто в розквіті сил, простежити, чи має «спілі золотисті долоні» (руки, які вміють багато чого робити). І той, хто зумів поділитися своїми знаннями, передав досвід наступним поколінням («хто все прийняв і все давно роздав»), може з чистим сумлінням залишити цей світ («стоїть за селом край дороги»). Але він назавжди з'єднаний із життям, бо має «порожні долоні, / врізані в липовий стовбур». Такі люди є гарними наставниками не з примусу, а від природи («вони несміло вам порадять / з собою взяти на дорогу / краплину світла і крихту літнього тепла»). Вони розуміють, що до переосмислення цінностей прийде кожен, то намагаються допомогти, можливо, застерегти, бо самі вже це пережили і знають, як боляче усвідомлювати свою нікчемність, і як радісно відчувати задоволення від зробленого.
Даним віршем, я думаю, автор закликає людей служити не тільки собі, а всьому суспільству, народу, Батьківщині. І не обов'язково здійснювати якісь подвиги, кожен повинен чесно виконувати свою роботу й «не виймати іржавих цвяхів з дерева долонь...», тоді назавжди він увійде в історію своєї держави, пам'ять про нього не потьмяніє:
Бо щоб залишитись, коли надходить осінь,
то треба мати спілі золотисті долоні, прийняти все і все роздати.
У творі використано багато символічних образів. Це й вечір, осінь, які вказують, що герой прожив довгий, плідний вік. Це й червоне й жовте листя, яке може означати життєві здобутки людини. А те, що його багато, символізує, що працьовитих, натхненних особистостей більше, ніж нероб.
Вірш змушує замислитися над життєвим призначенням, віднайти в собі оту «краплину світла «і запалити нею світ навколо себе, зігрівши добром своїх діянь ближнього.
г) здатність до любові — мірило людської душі
Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про кохання — вже надто значиме місце воно займає в житті людини. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Вона підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання.
У вірші «Як таїна» на перший погляд здається, що про кохання не сказано нічого. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Поет не використовує фраз, які б про неї сказали прямо. Він розкриває це завдяки природі. Ніч хвилює, передчуваючи щось таємниче, незвичайне. Це відчуття посилюється від образів берега ріки, човна, що виблискують під зеленим світлом місяця. Настрій природи абсолютно відповідний настрою сповнених любовними почуттями героїв.
Більшість віршів про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна або вже промайнула:
моя безпам'ятна душа
Чумацьким Шляхом
не повернеться до тебе
коли ще маєш нероздільність тіла
давай втечем давай втечем
водою ворожбою протечем
крізь сон крізь сум
крізь ніжність білу
У вірші «Немов окраєць хліба» автор показує образ дівчини, яка, натішившись почуттям, стає байдужою до закоханого ліричного героя і зраджує його надії, покидає:
Немов окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх.
Натішившись,
переломила навпіл...
Дівчина показана не лише байдужою, а навіть жорстокою, бо не просто розриває стосунки з героєм, а ще й знущається з нього, зловтішається з його страждань:
та й розкришила під вікном
голодним птахам — білим, чорним, —
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь.
А ти все — гулі, гулі, —
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе...
Тема нещасливого кохання продовжується в поезії «Я видавав себе за хіроманта».Для того, щоб лише бути з обраницею, мати змогу хоч доторкнутися до неї, ліричний герой стає на шлях обману, видає себе за людину, яка вміє читати долі по лініях рук. Користувався можливістю напророчити щастя, можливо, спільне. Але зазнав розчарування, страждання. Не судилося їм бути разом, бо на неправді щастя не можна побудувати. Обман роз'єднує людей, а не зближує. Тому напрошується закономірний висновок: не судилося закоханим бути разом:
А зараз тут стою, мовчу і плачу...
Утішатись герой може лише кленовим листом, що «притих на підвіконні».
Але автор залишає ще надію юнакові на щасливе життя з коханою. Символом цього є запалений вогонь. Але, щоб досягти цього, герою треба пройти через лісові хащі, сутінки і «душу розпорошену» встигнути зібрати, «бо та, що забарилася в дорозі» його там «може не знайти...» («Мороз калину в камінь обернув»).
Кохання не можна передбачити, воно приходить навіть тоді, коли його не чекаєш. Так сталося й з героєм вірша «Одного разу... Він зустрів свою милу «посеред зеленої вулиці», і вистачило одного єдиного її дотику, щоб дівчина запала глибоко в душу, щоб не залишила в спокої.
2. Лінгвістичний аналіз текстів
Є твори, що володіють чарівною притягальною силою. Вони не просто служать об'єктом читацької насолоди, а й зачаровують, приголомшують своєю глибиною й довершеністю. Із поля такої магії тексту вирватися — несила. Секрети цієї майстерності незбагненні. Однак кожен текст — це повідомлення, яке вимагає розуміння. Тому варто розшифрувати художній тайнопис, аби хоч на крок наблизитися до високої таїни слова.
Поезія Юрка Ґудзя — саме з таких взірців магії. Тільки вона — особлива. Вона притягує і водночас відштовхує.
Заголовок книжки є семантичним кодом образних мікротем, які розгортаються в збірці. І, мабуть, невипадково твір із таким же заголовком, який має книжка «Маленький концерт для самотнього Хронопа», вміщений практично останнім, що надає враження обрамлення.
Поезія — своєрідний ліричний щоденник автора, якому він довірив свої найпотаємніші роздуми й почуття. Для цього митець використав власне українську лексику: окраєць хліба («Немов окраєць хліба»), стерниськах («Біль не залишає серце»), зелене перевесло, човен («Як таїна»), небосхил, дим, картоплиння, спориш («Нема нікого»), призьба («Був вечір. Теплий вітер»).
Лексика поезій багата й різноманітна. Досить багато стилістично маркованих лексем. Їх можна поділити на такі групи:
а) діалектизми (призьба);
б) емоційно забарвлені слова (біль, серце та ін.);
в) слова-терміни (партитура, хорей, метаморфози, хіромант).
Тематичну основу будь-якого вислову становлять частини мови. Вони виконують також зображувальну роль. Автор надає перевагу іменникам, прикметникам та дієсловам. Останні відіграють своєрідну роль оцінки, підкреслюють динаміку дії:
Біль не залишає серце,
розширює його буравчиком —
щоб змогла вмістити
не тільки самого себе...
Вибухають, розширюються невідомі галактики...
Експресивна виразність багатьох із наведених слів примножується повторами: прийшла, перейшла, пройшла, прийшла...
Цим прикладом можна пояснити й прийом нанизування лексики, на позначення збільшеності, наростання дії. Широко користуючись дієсловами, поет ставить їх як у дійсному («сидить старий»), в умовному («він розповів би»), так і в наказовому способах («Дивись, старий!», «Не будьте холуями!»). Часто можна зустріти дієслова у формі інфінітива. В одному лише вірші «Мороз калину в камінь обернув» їх чотири: («треба ждати яр-пори», «для ворожби сушити корінці», «душу розпоро¬шену збирати», «Мене тут може не знайти»). Стан ліричного героя у творах автор окреслює через категорію часу, використовуючи теперешній («ви живете», «Тінь ліщини у вікно заглядає»), минулий («Сторінка закінчилась, / і він перекреслив останнє слово») і майбутній час («проляжуть зморшки», «давай втечем»).У віршах багато дієслів на означення поняття руху (ходить, поведе, полетіли, розійшлись, пройшли...) та прислівників, які характеризують поетичні ситуації (повільно, несподівано, далеко, зверху, щедро). Але у збірці є вірш, у якому взагалі відсутні дієслова. Портрет жінки митець створює завдяки накопиченню іменників та прикметників, з одним лише дієприкметником:
Не конкурс
земного буття
зразок її милої пози,
уривки хореїв,
січневої прози,
короткого життя,
розгублені метаморфози...
Іменники найчастіше вживаються з прикметниками чи дієприкметниками (розкішний бородань, печальні переправи, холодний помах крил, вишита сорочка, вогонь вечірній). До того ж є іменники на означення родинних назв (жінка, діти, мати, старий), зустрічаються також абстрактні (страх, темрява, біль, смерть, душа та інші). Усі вони справляють гнітюче враження, яке підсилюється використанням протиставних кольорів (білий — чорний — червоний). Втім, усі ці лексичні одиниці витворюють живу, графічно чітку й виразну картину, яка не може нікого залишити байдужим.
Комунікативна функція мовлення здійснюється через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями висловленого змісту. У даній збірці Юр¬ко Ґудзь для вираження прагнень і почуттів використав різні синтаксичні одиниці. Можна знайти складні речення як сполучникові («Вже ніч пройшла, і знову треба жити...», «Я видавав себе за хіроманта, щоб знов відчуть твої долоні»), так і безсполучникові («Та треба йти — дорога мусить жити», «Аж відсахнувсь — дві чорні тіні кинулись до мене...»). Зустрічаються речення, у яких граматична основа виражена іменною частиною («Бо ми — лиш відгомін майбутніх партитур...», «Ніч — то величезний чорний метелик», «...де стіни — обеліски самоти...», «І світло місяця — зелене перевесло»). Багато у віршах простих ускладнених речень («Усяк народжений в сей день загине, віддаючись коханню...», «Твої занедбані слова, мої снопи, розірвані вітрами...», «Зима — то білий глек, наповнений пітьмою»). Також багато речень у текстах аналізованої збірки досить коротких, лаконічних, навіть однослівних (називних): («Дорога. Дерево. Небо.», «Вже ніч пройшла», «Нема нікого...»). У палітрі синтаксичних засобів є й окличні речення («Осьосьо! Отуто! Огого! Несподівано!!!», «А ти все кличеш їх!», «Як таїна, хвилює ніч!»), що відповідають загальній експресивно-напруженій тональності творів. Представлені й речення різні за метою висловлювання (розповідні, питальні («На кого схоже обличчя ріки, / Закуте льодом, прикрите снігом?») і спонукальні («Дай мені борщу!»). Переважають, звичайно, розповідні речення часто з незакінченою думкою («Мене очікують в кімнаті...», «Обмерзла вся, тремтить...», «І зажурився про щось...», «Тінь ліщини...», «Більше нікого немає...» та інші). До того ж автор використовує речення з прямою мовою («Пробите тіло скаже: «Давай мені борщу!») та риторичні запитання («А потім, віднайшовши тему, — / красу таку губити гріх, / з таким-то бюстом і очима / і працювати, пропадати / на фабриці «Хімволокно»?»). Зустрічаєтьсяй інверсивна побудова речень («Був вечір», «Ростане сніг, прогріє сонце кості, мене покличе жінка до вікна...»).
Аналізуючи твори, можна простежити таку стилістичнуфігуру, як метафора: «Осінь стомилась, як пес, / і прилягла...» та різновид метафори персоніфікацію: «очі згубились», «місяць скотився», «хата... закрила очі», «сховав спориш» та інші. Широко використав автор і епітети: «на зоряних стерниськах», «спілі золотисті долоні», «німих оркестрів», «каламутні теревені». Зустрічається порівняння: «ловлю в кулак, як муху, жіночий каблучок», антитеза: «Пророчив щедро радість і удачу, / А зараз тут стою, мовчу і плачу...», «Наприпочатку смерті і життя» й гіпербола: «земного болю».
Усі мовнохудожні засоби віршів збірки «Маленький концерт для самотнього Хронопа» підпорядковано головній ідеї: вболівання за моральність і духовність людини.
Прикметними рисами стилю поета є спокійний плин ліричного сюжету, ніби аж навмисне уникнення бурхливих емоцій, що створює ефект певної статичності; особистість у вираженні переживань за долю свого народу, за Батьківщину, культуру; ретельна стилістична вправність віршів, їх відточена форма і водночас використання розмовних інтонацій, а подекуди й зворотів повсякденної мови; точність поетичних деталей.
Висновки
Наявність у літературі поезій Юрія Ґудзя — цінний матеріал для дослідження суті людини, її призначення на землі та ставлення до рідного краю, бо він був палким патріотом, щирою людиною, відкритою, з багатою душею. Усі, хто знав Ґудзя, захоплювалися його силою, мужністю. Він був прикладом для молодшого покоління митців, і коли пішов з життя — це була справжня трагедія для тих, хто розумів його творчість, поділяв погляди й шанував, як людину.
Тому, думаю, природним є моє бажання опрацювати твори саме цього письменника. До того ж він родом із Житомирщини, і це робить його творчість ближчою мені.
Для наукового аналізу я обрала збірку поезій «Маленький концерт для самотнього Хронопа». Виконуючи роботу, спробувала дослідити особливості поетичного доробку, показати своєрідність віршів автора. Для цього були досліджені окремі твори збірки. У них визначено символічні образи, художні засоби мови, які допомогли зрозуміти в досить складних віршах тему й основну думку.
Мені здається, творчість Юрка Ґудзя — явище неординарне і з повним правом заслуговує на увагу з боку широкого кола читачів. А прищеплювати повагу й здатність до розуміння поезій автора потрібно на уроках літератури рідного краю, як це робиться в нашій гімназії. Саме на таких уроках праця пройшла апробацію й була схвалена.
Список використаної літератури
1. «Відійшов зі снігом», г. «Місто», №7, 13.02.2003р.
2. «Загадка смерті Юрка Ґудзя», г. «Вільне слово», №10, 27.02.2002р.
3. «Пам'яті Юрка Ґудзя» г. «Вільне слово», 9.07.2004р.
4. «Маленький концерт для самотнього Хронопа» Ю.Ґудзь. К.: «Молодь», 1991р.
Бібліографічний покажчик
1.Збірка «Маленький концерт для самотнього Хронопа» ст.12
2.Там же ст.5
3.Там же ст.3
4.Там же ст.22
5.Там же ст.23
6.Там же ст.23
7.Там же ст.26
8.Там же ст.27
9.Там же ст.27
10.Там же ст.9
11.Там же ст.21
12.Там же ст.17
13.Там же ст.30
14.Там же ст.8
15.Там же ст.20
16.Там же ст.25
17.Там же ст.13
18.Там же ст.П
19.Там же ст.14
20.Там же ст.28
Відгук
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова у поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Робота Тетяни присвячена вивченню й аналізу поезій збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», виданої в Києві 1991 року.
Завдання учениця поставила наукове. Як видно з дослідження, вірші збірки її глибоко вразили, стали цікавим матеріалом для опрацювання, не дивлячись на своєрідність манери письма та стилю поета.
Тетяна розподіляє твори за тематикою. Головний образ поезій Ґудзя — Вітчизна. Рідна земля з її трагічною долею проглядає з кожного вірша збірки. Образ Батьківщини сприймається авторкою емоційно й філософськи. Вона не залишається байдужою до зображених подій та героїв у творах. Тому для їх характеристики підбирає вдалі вислови. Це означає, що вона добре орієнтується в проблемах сучасності, вміє розпізнавати художні, стилістичні, лексичні засоби художнього твору.
Дослідження доводить, що творчість Юрка Ґудзя має знайти належне місце в українській літературі. Робота виконана грамотно, творчо й заслуговує високої оцінки
Чайка В.М., учитель Баранівської гімназії
Рецензія
на науково-дослідницьку роботу на тему «Магія слова в поезіях збірки Юрка Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа» учениці 9-А класу Баранівської гімназії Марчук Тетяни Іванівни
Ознайомившись зі змістом індивідуально-творчої роботи Тетяни, привертає увагу широта творчого діапазону учениці. Тема для дослідження вибрана не проста, бо творчість поета-земляка ще мало підлягала детальному аналізу. У цьому полягає новизна роботи й складність.
Для опрацювання взято лише одну збірку Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього Хронопа», у якій знайшли відображення проблеми нашого часу. Учениця для їх пояснення використовує найбільш точні приклади, переконливо їх аргументуючи, піддає твори детальному аналізу. На особливу увагу заслуговують частини, у яких авторка розмежовує поезії за їх тематикою. Зміст кожної частини відповідає заголовку, у висновках розкривається значущість роботи. У праці відчувається допитливий розум учениці, старання, прагнення якнайдосконаліше висвітлити тему.
Отже, усе зроблене Марчук Тетяною, дає підстави стверджувати, що творчість Юрка Ґудзя посідає значне місце в українській літературі, особливо доцільним є її опрацювання в школах Житомирської області. Дослідження пройшло апробацію на І етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН філії. Тому дану роботу рекомендовано використати в конкурсі праць МАН.
Рецензент:
Голова журі І етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт філії МАН «Інтелектуал» Баранівської гімназії
Секретар
/Л.А.Ковтонюк /
/Л.С.Осіпчук /
суботу, 19 вересня 2009 р.
Святослав Васильчук. Уривок з книжки "П’ята висота" зі згадкою про Юрка Ґудзя
Йшов 1989 рік. Радянсько-російська імперія, охоплена глибокою економічною, політичною, соціальною і національною кризою, конала. Утиски імперського удава все слабшали. Цим і скористалися національні патріоти, сподіваючись за таких сприятливих умов вивільнитися з хижих обіймів червоного імперського спрута. Виникли Народні фронти в країнах Прибалтики, в Білорусії, в Закавказьких, Середньоазійських республіках. У нас фронт спротиву імперській червоній лангусті отримав назву Народний Рух України за перебудову, або скорочено РУХ.
На Житомирщині прихильники української національної ідеї жваво обговорювали проект Програми Руху, опублікованої в лютому 1989 року в газеті "Літературна Україна". 27 квітня група патріотів створила перший у Житомирі осередок товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), головою якого обрали журналіста Святослава Васильчука, заступником — інженера В'ячеслава Дехтієвського. За короткий час у місті за їхньої безпосередньої участі було створено чотирнадцять осередків ТУМ: в педінституті, обласній науковій бібліотеці, училищі культури, філії Спілки письменників України, в деяких школах, на багатьох підприємствах міста, й насамперед, таких тоді політично активних, як верстатів-автоматів, "Електровимірник", "Хімволокно", "Промавтоматика", трамвайно-тролейбусне управління. Вони й стали тією ідеологічною базою, де формувалися національні державницькі ідеї, ширився спротив комуністичній ідеології та гегемонії КПРС і тоталітарному імперському режимові.
Перший осередок Народного Руху України за перебудову зорганізовано в Житомирі 27 липня цього-таки 1989 року. Установчі збори його відбулися в редакції молодіжної газети "Комсомольська зірка" за адресою вул. Леніна, 6, крайня ліворуч кімната на другому поверсі (тепер вул. Київська). Це старий двоповерховий будинок, в якому десять років підряд діяла управа крайового Народного Руху Житомирщини та редакція друкованого органу Руху газета "Віче", найтиражніше видання в області в 90-х роках минулого століття, що досягало 36 тис. примірників щотижня.
Керівництво міського осередку обрали у складі співголів Святослава Васильчука, В'ячеслава Дехтієвського та Валерія Колосівського, який тоді очолював місцеву групу УГС — Української Гельсінської Спілки, правозахисної неформальної громадської організації, створеної недавніми політв'язнями совіцьких концтаборів та їхніх прихильників. Чисельність осередку сягала 20 чоловік.
Завдання перед рухівцями ставилися такі: роз'яснювати зем¬лякам ідейні засади Руху, оперті на українській національній ідеї, шукати і залучати до гурту нових прихильників не лише в Житомирі, а й області з метою поширення Руху на всю Житомирщину.
Серед організаторів першого осередку Руху — молоді журналісти Володимир Даниленко, Михайло Сидоржевський, Василь Врублевський, Тетяна Гоша, викладачі педінституту Валентина Прус, Людмила Бондарчук, студент Віктор Мойсієнко (тепер доктор філології, професор); недавній політв'язень совіцьких тюрем Василь Овсієнко, родом із Радомишльського району, та цілий ряд інших.
Водночас літо 1989 року пам'ятне й тим, що велась інтенсивна підготовка до проведення Установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову. В Києві було створено всеукраїнський Оргкомітет, який збирався в приміщенні Спілки письменників України. Відповідальними секретарями Оргкомітету по Житомирській області були призначені Святослав Васильчук та Вячеслав Дехтієвський. Привозили з Києва необхідні документи, у великих кількостях — агітаційні матеріали, роздавали їх на численних сходках, зібраннях демократично настроєних житомирян, які відбувалися в парку щонеділі.
Варто принагідно сказати й про такий суто житомирський феномен, як "Гражданскій фронт содєйствія пєрєстройкє", що виник у місті на початку 1989 року: то була група демократично налаштованих житомирян під керівництвом Якова Зайка, Олександра Сугоняка та Валерія Мельничука на підтримку незалежного кандидата в депутати Верховної Ради Радянського Союзу журналістки Алли Ярошинської. її виборча кампанія була викликом існуючій тоталітарній комуністичній системі, адже А. Ярошинська не була комуністкою і висунули її кандидатуру не з волі всесильної тоді КПРС, а трудові колективи Житомира, всупереч партійному тиску.
Виборча кампанія А. Ярошинської була вкрай бурхлива, велелюдна, її прибічники збирали на стадіоні нечувані і небачені тоді 20-тисячні мітинги, на яких осуджували антидемократичні порядки в СРСР, монополію КПРС, заявляючи, що вони підтримують Генсека М. Горбачова і його реформи на оновлення суспільства, "за соціалізм із людським обличчям".
Гноблений десятиліттями люд прагнув живого вільного слова, припинення свавілля спецслужб, і насамперед, сумновідомої КГБ (Комітет Государствєнной Бєзопасності). Правдивого вільного слова праглося всім, як рибі ковток свіжого повітря після прорубування ополонки в півметровій кризі на водоймищі. Тому й підтримали виборці міста й району масово А. Ярошинську, віддавши за неї 91% голосів. То була перша вагома перемога новоявлених неформаль¬них демократів над заскорузлою і застиглою системою, що відживала себе.
В команді А. Ярошинської були й національно орієнтовані житомиряни, майбутні рухівці. І якщо для "фронтистів" вибори стали самоціллю, то національним демократам — лише перша сходинка східців для досягнення головної мети — державної незалежності України. Зважаючи, що "фронтисти" за свою мету мали лише оновлення Совіцького Союзу, а не демонтаж його як тюрми народів, що вони були за оновлену КПРС (а не заборону її, як рухівці), що "фро-нтівці" зовсім не мали (і не хотіли мати) національної програми, рухівці вирішили діяти окремо як національно орієнтоване об'єд¬нання громадян, яке має свою чітку національну програму: відродження національних традицій та звичаїв, культури, розвиток літератури, надання українській мові статусу державної, і як вислід — досягнення державної незалежності України. У разі прийняття цих програмових постулатів Рух згідний був визнати осередок ГФСП регіональним відділенням НРУ в області. Керівництво "фронтистів" рішуче відкинуло такі пропозиції, бажаючи залишатися й надалі зібранням російськомовних громадян, орієнтованих на Москву і на туманні "общєчєловєчєскіє дємократічєскіє ценності". Та, формуючи делегацію від житомирського Руху на Установчий з'їзд НРУ 8-10 вересня 1989 р., рухівці запропонували поїхати на з'їзд і лідерові ГФСП Якову Зайку. Він погодився не як делегат, а спостерігач від ГФСП. "Ми імєєм большой опит рєволюціонной борьби, ізбралі свого депутата Верховного Савєта СССР, ми імієєм авторітєт, а Рух — ето собраніє пісатєлєй, каториє дабіваютца, штоби пєчаталі пабольше іх кніг на украінськом язикє. Ані хатят подпєрється авторітєтом нашого фронта. Я гаварю: нє вийдєт, ми нє пайдьом на ето, нам с Рухом нє по путі".
Делегація Житомирщини складала на Установчий з'їзд 20 чоловік: Брицун Микола, Васильчук Святослав, Врублевський Василь, Ґудзь Юрій, Даниленко Володимир, Діхтієвський Вячеслав, Драга Петро, Богдан Анатоль, Зазимко Олександр, Дверник Михайло, Климчук Леонід, Колосівський Валерій, Левченко Василь, Лук'яненко Володимир, Мошківський Володимир, Мошківський Анатолій, Овсієнко Василь, Тимошенко Анатолій; Ярмолюк Микола, Ященко Євген. Практично всі були з вищою освітою, українці за походженням, із Житомира та багатьох районів області. (На жаль, із сумом доводиться констатувати, що чотирьох із них, а саме Ґудзя Юрія, Драги Петра, Зазимка Олександра та Левченка Василя вже немає серед живих).
Установчий з'їзд, що працював три дні в Палаці культури Київського політехнічного інституту на величезному піднесенні, під синьо-жовтими прапорами, при підтримці велелюдного майдану, прийняв Програму і Статут Руху, звернення до українського народу, до ЦК КПРС із вимогою припинити імперський тиск на Україну і надати їй повний суверенітет. Зокрема, в Програмі Руху було записано: "Головною метою діяльності Руху є ... відродження та всебічний розвиток української нації,.. створення суверенної Української держави". І далі: "Рух виступає за демонтаж існуючої нині в Українській РСР "сталінської моделі соціалізму" й перетворення республіки в демократичну правову державу, побудовану з урахуванням національно-історичних особливостей України".
Святослав Васильчук. П’ята висота. Житомирській обласній організації народного Руху України за перебудову – 20 років. Житомир. – Вид-во «Волинь», 2009. – 19 с. – С.4-8
Підписатися на:
Дописи (Atom)