Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

четвер, 1 серпня 2013 р.

Марія Хімич. «Липневий янгол» знову покликав до Немильні

«Липневий янгол» знову покликав до Немильні

Цьогоріч першого липня село Немильня Новоград-Волинського району вже всьоме приймало гостей із Житомира та Києва, які приїхали відсвяткувати день народження його уродженця Юрка Ґудзя — «Липневого янгола», поета, письменника, художника, філософа, критика, «останнього мандрівного дяка української літератури».
До речі, комфортабельний транспорт був наданий для «прочан» свята завдяки сприянню начальника управління культури Житомирської облдержадміністрації Юрія Градовського на прохання організатора поїздки — голови «Поетичного братства Юрка Ґудзя» Марії Рудак, яку лагідно-жартома називають «квочкою пам'яті», тому що згуртовує навколо себе шанувальників таланту Ґудзя.
Автобус «пришвартувався» біля Немильнянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Тут Юрко колись навчався, а потім, після закінчення Київського педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова та кількох років поневірянь по різних місцях роботи, повернувся сюди в якості вчителя історії.
— Ой, у Юрка не було в школі свого кабінету! — емоційно розповідає вчителька Немильнянської ЗОШ Леся Ґудзь (вона — не родичка поета, просто в Немильні півсела мають таке прізвище. До речі, пані Леся — колишня учениця Юрка Ґудзя, а ще — поетеса). — Він навчав дітей не лише історії, а й малюванню, географії. Навіть геологічний гурток вів!
«Липневий янгол» для маленького поліського села, занедбаного, вимираючого, а ще зелено-дикого, як і тисячі таких населених пунктів у нашій країні, це — не просто місцевий фест, це Подія — так, з великої літери, в якій беруть участь представники культурного загалу обласного центру та столиці.
Гості завітали до музею Юрка Ґудзя в приміщенні школи. Експонати вчителі на чолі з директором школи Оленою Ґудзь збирали буквально по краплиночці, особисті речі Юрка та видання, пов'язані з його творчістю, продовжують щорічно поповнювати цю колекцію. Ось і цього разу друг Юрка — творчий працівник журналу «Артанія», головний редактор газети «Слово» Олександр Сопронюк — привіз до Немильні клітку для папужок, яка належала Ґудзю, і в котру той вкладав символічне значення.
— Яким Юрко був? Він був глибоким! Людиною із 17-го століття. Таких зараз вже немає, — поділився спогадами пан Олександр, коли ми прийшли до немильнянського цвинтаря, де спочиває Юрко.
Священик Костянтин Гулюк-Гай відправив панахиду. Похмуре небо було того дня, воно теж сумувало за Юрком.
— Це Юрко нам погоду «на замовлення» зробив, — мовила Марія Рудак, — тому що ми у попередні роки нарікали на те, що доводилося смажитися під спекотним сонцем.
На щастя, більше «містики» того дня не було. Під час поетичних читань можна було знову відчути струм високохудожнього слова.
Перед поетичними читаннями відбувся своєрідний «вечір пам'яті» Юрка — було зачитано привітання його сестри Раїси Ґудзь, яка, на жаль, не змогла приїхати з Канади. Причетні до цього чудового фесту небайдужі люди отримали подяки від Житомирської обласної організації НСПУ та Новоград-Волинської районної влади.
До слова, музей Ґудзя прикрашений його картинами, написаними в авангардовому стилі, від погляду на них дійсно проймає тремтіння — настільки вони наповнені багатьма сенсами. Зауважу: Юрко не мав відповідної освіти, він писав картини, переймаючись лише своїм світовідчуттям.
Цього року Юркові Ґудзю виповнилося б 57 років. Його смерть і досі оповита загадками та недомовками.
А поки що... Увагу гостей не обминули занедбана хата родини Ґудзів, яку збиралися відкрити для відвідувачів-шанувальників Юрка, та й так і не зібралися, бо коштів на ремонт катма; те, що музей Ґудзя із дійсно цінними експонатами розміщується у школі, яка опалюється дровами, і в котрій взимку школярі сидять за партами в рукавичках; не втілені в життя обіцянки створити літературно-мистецьку премію імені Ю. Ґудзя. Цей список можна продовжувати.

Марія ХІМИЧ.
Фото автора.

Джерело: Хімич М. «Липневий янгол» знову покликав до Немильні // Житомирщина, 9 липня 2013. - С.11

Іван Гоцалюк. Він хотів правди і справедливості

ВІН ХОТІВ ПРАВДИ І СПРАВЕДЛИВОСТІ

У Немильні, що в Новоград-Волинському районі, вшанували поета-вільнодумця Юрка Ґудзя


Першого липня в селі Немильня Новоград-Волинського району відбулося вже щорічне літературно-мистецьке свято «Липневий янгол», на якому вшановано пам'ять поета-вільнодумця, людини непростої долі Юрка Ґудзя.
Шанобливе віншування Юрка Ґудзя вже традиційно відбувається першого липня в Немильні тому, що цього числа 1956 року він народився і виріс в цій мальовничій глибинці житомирського Полісся й похований 2002 року на сільському кладовищі. Свято проводиться за ініціативи й стараннями письменницького братства імені Юрка Ґудзя, яке очолює житомирська поетеса Марія Рудак, та обласної організації Національної спілки письменників України й колективу загальноосвітньої школи с. Немильня.
Цьогоріч на це свято прибули письменники, діячі культури, науковці, журналісти зі столиці України й Житомира. Всі разом поклали квіти до чорно гранітного пам'ятника на могилі Юрка Ґудзя і запалили свічки пам'яті.
Шанобливі дійства і літературні читання відбулися в залі Немильнянської школи, де оформлено виставку-експозицію «Юрій Ґудзь: мандрівний дяк сучасної літератури», матеріали якої розповідають про недовгий та виразний життєвий шлях, трудову й творчу діяльність поета. Експонати засвідчують: Юрко був різнобічно обдарованою людиною, він не лише відгранював слова й думки, а й створював образні малюнки. У розділі експозиції озаглавленому «Слідами вічності» експонуються його публічні виступи у пресі, видрукувані в Україні й за кордоном твори.
«Липневий янгол у Немильні» узяв на крила свої вільні усе, що Бог звелів... І більше тут не треба слів...» - образно сказав у своєму вітальному виступі голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України, поет Михайло Пасічник. За подвижництво в збереженні пам'яті Юрка Ґудзя і в організації літературно-мистецького свята «Липневий янгол» М.Пасічник вручив подяки облорганізації НСПУ директору Немільнянської ЗОШ Олені Ґудзь та активістці Лесі Ґудзь.
У свою чергу заступник голови Новоград-Волинської районної ради Микола Лосовський і сільський голова Немильні Юрій Процюк
відзначили подяками своїх органів голову письменницького товариства імені Юрія Ґудзя, поетесу Марію Рудак і активних його членів.
«Юрко Ґудзь був незручною для влади особистістю, він віддав всі свої сили боротьбі за правду і справедливість. Його слово живе
і буде жити», - сказала Марія Рудак.
Високо оцінили творчий, пророчий спадок Юрка Ґудзя заслужений художник України Юрій Камишний, письменник Володимир Студінський, головний редактор столичного видання «Українська літературна газета» Михайло Сидоржевський, інші поважні гості свята. А Житомирська письменниця Марія Пономаренко подарувала Немільнянській школі цілу колекцію своїх книжок. Члени діючого в школі гуртка літературного читання «Постскриптум» продекламували низку віршів Юрка Ґудзя і свої поетичні твори, співали натхненно пісні на слова свого земляка. Ці виступи юних односельців рано вибулого з цього білого та все ще неспокійного, невпорядкованого світу засвідчили, що на малій Батьківщині поета-вільнодумця зростають талановиті послідовники. І серед них ліричною обдарованістю виділяється дев'ятикласниця Олександра Ґудзь.

Іван ГОЦАЛЮК
Знімок Мари Хіміч із Інтернету

Джерело: Гоцалюк І. Він хотів правди і справедливості // Інтерес, №24, 3 липня 2013. - С.4

понеділок, 1 липня 2013 р.

Раїса Ґудзь. Вітання «Липновому янголу»

Дорогі члени Братства Юрка Ґудзя!
Обіймаю вас і щиро дякую, за те що ЛИПНЕВИЙ ЯНГОЛ знову розкрив крила над моєю Немильнею.
Одне із значень слова "ґудзь" – це вузлик. Вузлик на пам’ять. І не тільки пам’ять про Юрка. Пам’ять про нас самих, якими ми повинні бути, справжніх і вільних.

Пам’ять, що Братство - це така спільність людей, яка робить нас сильнішими, спроможними звільнитись від страху і щоденної метушні, підняти голову вгору і побачити

«ЯКІ НЕБЕСА ЦЬОГО ЛІТА: горіли, летіли, волали, палали, згасали, диміли ...»


Хай живе все живе!
Всього вам доброго і світлого!

Раїса Ґудзь

неділя, 30 червня 2013 р.

1 липня 2013 року відбудуться літературні читання «Липневий янгол» у с. Немильня присвячені 57 річниці з дня народження Юрка Ґудзя.

1 липня 2013 року відбудуться літературні читання «Липневий янгол» у с. Немильня присвячені 56 річниці з дня народження відомого українського письменника Юрка Ґудзя.

Місце проведення: с. Немильня Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл.
Початок заходу: об 11:00 год.

Програма заходу:
1. Немильнянська школа (місце зустрічі учасників заходу).
2. Відвідини могили письменника:
- панахида (отець Костянтин);
- добре слово про митця (голова братства Юрка Ґудзя Марія Рудак).
3. Немильнянська школа:
- знайомство учасників заходу з життям і творчістю Юрка Ґудзя (ведуча Леся Ґудзь);
- читання поезій та прозових уривків з книг письменника «Postscriptum до мовчання», «Маленький концерт для самотнього хронопа», «Боротьба з хворим янголом», «Замовляння невидимих крил», «Барикади на Хресті» та з неопублікованого (читають учасники заходу);
 - представлення книги статей Юрка Ґудзя «Набережна під скелями» (упорядник Олег Левченко).
 4. Відвідання культурно-історичних місць с. Немильні.

Хто бажає відвідати культурно-історичну батьківщину Юрка Ґудзя, яка змальована у вишуканих романах «Не-Ми» та «Ісихія», Міжнародне поетичне братство Юрка Ґудзя запрошує Вас долучитися до спільної поїздки спеціалізованим автобусом.

Місце виїзду: м. Житомир, майдан С.П. Корольова, 1 (орієнтир: ліве крило облдержадміністрації).
Час виїзду: 9:00 год.
Час повернення до Житомира: ~ о 18:00 год.
Транспортні витрати: безкоштовно. 

Володимир Студінський. Сторінками щоденникових записів Юрка Ґудзя: пошук тексту

Сторінками щоденникових записів Юрка Ґудзя: пошук тексту

Творчість Юрка Ґудзя настільки глибока, всеохоплююча та складна, що важко визначити, ким він був в українській літературі. Та й взагалі, ким він власне був… Про нього пишуть як про поета, прозаїка, художника, краєзнавця, педагога, літературного критика, філософа… Багатогранність особистості породжує різні підходи, вона обростає легендами, бо, зрештою, і є легендарною… Ми тільки починаємо проникати в його творчість, прагнемо знаходити своє особисто важливе, але хочемо зрозуміти й самого Ґудзя… Геніальність саме і полягає в тому, що вона дає відповіді, які породжують нові питання і спонукають дослідників (та й не лише їх) до пошуку нових відповідей, які, у свою чергу, породжують нові питання і вимагають нових відповідей… Ці питання та відповіді як промінь ліхтарика, що «вихопив із темряви малюнок, оживив його, підняв з чорних глибин загубленого часу».

Одним із джерел вивчення особистості й творчості Юрка Ґудзя є його щоденникові записи, які лише зараз виходять із небуття… Особливість цих записів полягає в тому, що вони не мають форми класичних щоденників, і це ускладнює не лише їх вивчення, а й прочитання самих текстів, які розкидані в різних зошитах, записничках, папірцях, книгах (помітки на полях), конвертах, листах… Навіть зовнішня форма їх написання говорить про безмежність і певну впорядковану хаотичність всесвіту письменника, його прагнення дійти до суті… І не важливо, де написаний текст, а важливо, як він написаний і про що він говорить.

«Текст — розсипана, розвіяна абетка, літери, що пригадали автохтонність і автентичність власного існування — й раптом перетворилися на комах: смарагдові блискучі мухи, волохаті й важкі махаони, гелікоптери невагомих бабок, жуки і павуки з білими хрестами на чорних спинках, — і я забув те все-усе, що хотів ще недавно вам розповісти, я так зрадів, і не став мучитись отими пригадуваннями…»
(Ґудзь Ю. Замовляння невидимих крил. –
Тернопіль: Джура, 2001. – С. 99).

Щоденникові записи, в принципі, виступають діалогом з уявним співрозмовником, що існує в уяві (навіть якщо цей співрозмовник є реальною особистістю), або ж із самим собою, що начебто є внутрішньою сутністю самого письменника, яка вступає з ним у полеміку… По-суті, ці записи є діалогом з часом і простором, який належить автору, з чого і утворюється його неповторний світ, наповнений динамікою творчого життя.

«Якби він знав і відчував, що все те, що було з ним колись і сталось зараз, цікавить і хвилює когось, що його звичайне життя має непересічну цінність, значущість для інших людей, — незалежно від того, чи були в ньому збудований храм, написана книга чи картина, і якби він повірив цьому, можливо, все було б інакше. Бо справжня творчість завжди лишається безіменною, і кожне наше слово, звернене вчасно і не всує до іншої людини, не менш важливе, ніж довершений живописний шедевр. Звичайне слово людської розмови. Бо скільки людей гине тільки від того, що в них нема співрозмовника. Від нього може загинути світ...»


(Ґудзь Ю. Замовляння невидимих крил. –
Тернопіль: Джура, 2001. – С. 51).

І в тому світі головним є слово… Сказане воно у вічність часу, чи покладене на простір паперу – не важливо… Головне, що воно існує й рухається до свого адресата… Той текст продовжує жити і розвиватись вже в іншому часі та просторі, здобуває свого розвитку, набуває нових форм та змістів.

«…хочеться ввійти в тіло тексту, в його структуру, злитися з ним, – хоча б через процес переписування, в якому щезає розмежування ментальності скриптора і читальника, виникає нова об’єднана реальність практики письма. Поволі стає зрозумілим, що і весь навколишній світ – то тільки Текст, котрий вимагає, щоб його час від часу переписували; починаєш розуміти неможливість влаштування життя поза межами тексту, як того хотілося колись…»
(Ґудзь Ю. Набережна під скелями. – Житомир:
ПП «Рута», ПП Левченко О.Г., 2012. – С.119).

Часто в записах Юрка Ґудзя можна знайти переписані фрагменти з творів, а то й цілі твори інших авторів. Він наче перемелює їх у собі, аби потім виробити борошно й приготувати власний текст із оригінальною рецептурою та смаком і надати можливість скуштувати його іншим… Особливе місце у такому переписуванні відведено Йосипу Бродському… Збереглись 96-и сторінкові загальні зошити, де акуратним почерком переписані цілі збірки творів цього автора. Можливо, це пов’язано з тим, що в радянський період твори Й. Бродського не були доступні широкому загалу читачів і Юрко в такий спосіб залишав собі можливість постійно повертатись до текстів всесвітньовідомого поета. Та, разом з тим, переписуючи Бродського, Ґудзь писав свої тести в собі.
Занотовувались тексти й інших письменників. Зокрема, переписавши вірш Аркадія та Бориса Стругацьких «Улитка на склоне», Юрко пише власний великий текст про ліс, що починається так (мова оригіналу збережена):

«7/IX-83. Севастополь.
С этой высоты лес был как пышная пятнистая пена, как огромная, на весь мир, рыхлая губка, как животное, которое затаилось когда-то в ожидании, а потом заснуло и проросло грубым мохом. Как бесформенная маска, скрывающая лицо, которого еще никто не видел… Вот я очень давно думал о лесе, спорил о нем, видел его в своих снах, но я даже не подозревал, что он существует в действительности. И я уверился в его существовании не тогда, когда впервые вышел на обрыв, а когда прочел надпись на вывеске возле подъезда: «Управление по делам леса»...»


Про ліс в Ю. Ґудзя – чимало записів і різного роду текстових замальовок. І це не дивно, бо його рідне село Немильня розташоване в лісовій частині Житомирщини, яка зберігає загадковість плину часу у водах Случі.

«19.VI.94. Дорога (в темряві з пирогом) по чорницю – запахи спочатку хвої, тоді – дубового листя… осокори – і все різні пахощі…»

Природа тут постає доповненням до роздумів про людський світ і саму людину. Приїжджаючи додому, йдучи в ліс чи в поле, він ховався і відпочивав від великого міста, суєти, надуманих проблем і набирався сил, щоб творити тексти життя. Він ставав частинкою великого простору і шукав дорогу до Бога. Дорога ця пролягала у світі людей, що зігрівався променями їхніх душ.

«А дерево росте крізь полотно,
До неба тягнеться живого…
Зелений шум мене підхоплює малого,
Мене старого опуска на дно.
14/IV-87»

(Ґудзь Ю. POSTSCRIPTUM до мовчання. –
Торонто: Бескид, 1990. – С. 32).

Достатньо тут згадати, як Юрко відчуває тепло своїх односельців під час великих християнських свят, коли ті збираються у церкві й чекають на диво… Тут не важливо, чи усвідомлює кожен із них, що це їхній власний текст, оригінальний за змістом і формою. В такі моменти, очевидно, кожний відчуває дихання Бога.

«19.IV.98. Неділя: Великдень у Немильні: ранок – спів пташок – хор – меркурій: крізь ще зачинене вікно… – не-загиблі – не-загублені взимі… – очевидячки – навстоячки і навсидячки – прославляють і хвалу – білим розкотом пахучої і гарячої паски – за пазухою напівсонної днини… Люди – на півколом – довкруги Покровської церкви – свічки… запалюють і ждуть, коли з церкви вийде священик… мати – мого учня Віті… – і мені свічечку позичила… Й великої радості вдома зазнати – Христос Воскресе!»

Такої миті кожен із людей, усвідомлено чи неусвідомлено, пише свій текст життя і прокладає місток з гріховного буття до духовного праведного простору. Шукає в собі, в своєму серці той промінь свободи і любові, що освітлює життєвий та пожиттєвий шлях людини.

«Бо що є основою моєї духовної автономії, як не моя відкритість любові Божій? Якщо Його нема, то людина перетворюється на істоту, цілком залежну від суспільства й держави, від природи й світу, – коли немає Його... І мої відносини з Ним визначаються не рабською залежністю, а моєю і Його свободою. Неприпустимо тлумачити гріхопадіння як непокору верховній владі, непідлеглість вищій силі. То знову вплив первісних нашарувань. Гріхопадіння – то є, перш за все, втрата свободи, випадіння з вічності. Бо зло й гріх здійснюються як самовідчуження людини від свободи й любові, власної й Божої... Може, саме тоді до мене й дійшло, що не тільки людина не здатна жити без Бога, але й Бог не здатен жити без людини...»
(Ґудзь Ю. Барикади на Хресті. –
Тернопіль: Джура, 2009. – С.215).

Та й власне саме життя людини проходить у вічних земних турботах, коли праця пригинає її до землі, здається (а можливо, так і є), що більшість тої праці є марною. Варто піднятись і подивитись у безодню, що «перекинута у тебе над головою». Бо Людина є творінням Божим.

«24.VIII.93. Ніч. …Бути глиною в Божих руках – вбирати в себе небесний вогонь і воду – і приймати кінцеву неминучість як здобуття остаточної форми…»

Написання життєвого тексту і пошук його не може бути поза межами Любові… Бо все й починається з Любові… Діти теж повинні народжуватись від Любові… Та все ж потрібно насмілитись зробити перший начерк на тому чистому паперовому аркуші життя… Часто від цього залежить доля людини.

«24.ХІ.94. Перше речення, першу фразу так само важко почати, як і першу лінію. Папір – біла сторінка – то є туман. Я мушу рухатись навпомацки в тій густині. Пробачте, ви не підкажете, як мені вийти (дійти, пройти) до… В тумані факти, предмети втрачають свою реальність. Перший дотик до білої і чистої сторінки – це як торкання до тіла коханої – це перший дотик закоханих тіл одне до одного…»

Простір тексту є безмежним, незважаючи на те, що людина зберігає свою автономність і створює ілюзію власного буття, вона все-таки знаходиться у світовому павутинні інформації. Кожен із нас потрапляє в структуру такої «імперії» і прагне комфортно розміститись там, щоб писати свої тексти.

«31.VIII.98. Internet-Імперія. Мовні космосфери переживають держави… Сучасний поет має бути хакером… Імперія – це експансія сили і волі, а не лише захоплення і приєднання до свого тіла нових територій і народів. Це поезія геополітики. Стратегічні цілі на кожен день, а не лише тактика хитрих ублюдків. Тяжіння до універсалізації свого досвіду, в основі якого спілкування, діалог великих РУП людей з іншими групами відокремлених одна від одної величезними віддалями… Імперія універсального Супертексту. Імперія – це універсальність комунікацій, звільнених від особистих імен. Імперія не лише придушує, пригноблює масштабами своєї архітектури робити тебе окремою і самотньою, учасником своїх глобальних комунікацій і стратегій… Привабливість імперії ще й в тому, що вона є величезним життєвим колом, крайобрієм і ландшафтом, в якому людина, до якої б раси, скульптури і релігії не належала б, може віднайти, ідентифікувати свою сутність – порівняно зі справді великими зразками. Імперія – не лише територіальна цілісність. Імперія державної мови, язикової космосфери. Мовні космосфери переживають держави. Щезають імперії, а вони залишаються.»

Процес постійного пошуку себе у цьому часопросторі і створення власного тексту життя, що не загубиться в безмежжі. Таке вдається не багатьом і вони переживають безсмертя й безмежність. Такий феномен і є геніальностю. В одному із зошитів Юрко Ґудзь написав: «Ось моє життя – всі шляхи під снігом, що не збулось – пунктиром на карті – місце означене колись «додому»…» Додому він повертався завжди, вдома він і залишився, але його текст життя належить Всесвіту.

Володимир Студінський,
м. Київ

Джерело: Студінський В. Сторінками щоденникових записів Юрка Ґудзя: пошук тексту // Люблю+Слово. - №1 (25), 2013. - С.136-141.

пʼятниця, 31 травня 2013 р.

Марія Хімич. «Душі моїх недописаних книг» (рецензія на книгу "Набережна під скелями")

Ґудзь Ю. П. Набережна під скелями: вірші, проза, переклади, статті, рецензії, інтерв’ю, листи / Упоряд. Левченко О. Г. – Житомир: ПП «Рута», ПП Левченко О. Г., 2012. – 252 с.

Мабуть, тому розсудлива доля дає поетам лише важку, безхлібну та самотню дорогу, щоб у їхній душі не зародилася гординя через усвідомлення власного таланту. Інакше, закатані в асфальт прижиттєвого визнання, забетоновані на постаменті поклоніння, вони не могли б розгледіти крізь жертовні гірлянди із барвінку та лапастих гілок ялини власне призначення, свою плоть із рідного чорнозему, і не заспівали б пісню – мелодійно, щемко, до сльозоточіння. Пісню, від якої отямлюються манкурти.
Юрко Ґудзь усе життя писав один суцільний і водночас різноплановий текст (у розумінні Ролана Барта), до якого можна віднести його вірші, новели, оповідання, романи, рецензії, статті, переклади, листи до близьких людей, і котрий одразу вступає у контакт із читачем. Проте не як інопланетянин, а як божевільний Капелюшник із Країни Задзеркалля: він спонукає реципієнта до співтворчості, мислення і відновлення генетичної пам’яті. Цей текст має живу душу, тому-то він і апелює напряму вже до нашої, захованої за шторами тіла:

Душі моїх недописаних книг

І душі Тобою ще ненароджених дітей

Взимі раптово переплітаються

І перевтілюються в птахів, –

Вони злітаються на підвіконня

Давно згорілої оселі

Ще нероз’єднаного літа –

На час і простір, на чоловіка й жінку.

В глибинах теплих мовчазного тіла

Ще все поцейбіч ще прозорих шиб…

Ґудзь чимало уваги надавав слову, прислухався до його потаємних кореневих значень, забарвлення та аромату. Уривок із листа Надії Миколайчук до Юрка:

«Ти навчив мене відчувати запах і колір слова, а давніше (до нашої зустрічі) я думала, що словами можна передати лише думки, зміст чогось і таке інше…».
Тексти Ґудзя насичені роботою над словом, спробою відчинити його мушлю та знайти серцевину-перлину:

        Таша (Тиша) – ти пра-

пра-, пра-

ВИРІЙ – це рай,

Це Княжий Затон Твого Білосонного Тіла,

то – ЗИ-МА, і продовження

всіх занімілих селенцій,

це – продовження ТЕ-МИ,

там, де все – це НЕ-МИ

в безпритульному просторі

Оповідь у прозових текстах Ґудзя йде лінійно, але поруч із тим стрижень сюжету розростається врізнобіч часу і простору, ніби дерево, торкаючись гілками та корінням інших площин, які до сюжету, здавалося б, не мають відношення. Цей текст водночас описує і не зображає нашу щоденну реальність. Він її торкається, проте далі проектується вже в інші виміри, де існують видозмінені закони буття, або їх не має зовсім (оповідання «Гуміарабік»):
«Мене ці люди ніби й виділи, але не звертали на те видіння щонайменшої уваги. Навпроти них, майже під ногами, були зірвані дошки й крізь дірку в підлозі раз по раз хтось викидав заступом чорну землю. Щось у мені зрушилось і я вже не дивувався, звідки взялися тут на третьому поверсі, ці сиві опевдоли – чому і для чого виймають вони з розритої могили трухляву труну і ставлять її на дубовий стіл…».
В англійській мові є вираз «Text me», що означає «Надішли мені смс». Тексти Ґудзя теж надсилають нам свої есемески, своєрідні повідомлення, які ще потрібно розшифрувати і вчитатися в усі потаємні та явні сенси.
Ґудзь інтуїтивно знаходив такі собі «споріднені душі», а затим писав про них статті та перекладав їхні праці. Ось, до прикладу стаття «Брати» про лідера таємного «Товариства об’єднаних слов’ян» Петра Борисова та його брата, соратника Андрія. У Петра Борисова та Юрка Ґудзя простежуються схожі риси та доля – обоє були вільнодумцями, вправлялися в образотворчості, дуже самотніми, яким не судилося мати подружнє щастя, хорошими і вірними друзями, такими собі янголами, які відкладають всі свої справи вбік, коли їх просять про допомогу. І навіть їхні смерті схожі у своїй раптовості, на вершині творчої наснаги та молодості.

Читаючи інтерв’ю з Юрком Ґудзем можна повніше зрозуміти його творчі пошуки, його мистецьку та громадську позиції. У них він розповідає про свій роман «Ісихія», збірку новел та оповідань «Замовляння невидимих крил» (остання при житті автора), а також – про засновану ним «Українську Реконкісту» (від іспанського слова «rekonquistar» – «відвойовувати»). Її покликання – «звільнення нашої свідомості від постколоніальної залежності, від усіляких мас-медійних ідеологем і стереотипів, штибу імперських «обустройств» чужих територій, ролі «старшего брата», кремлівської маячні про «всесловянскоє єдінство».
«Листи» – це особливий розділ книжки, заглядання у шпарину приватного життя, безпосередній дотик до дружби та кохання письменника, його способу мислення, літературної кухні та щоденного про(ви)живання…
Тандем художниця-поет – що може бути прекрасніше? Навіть творча пара режисер-актриса не можуть його перевершити. Співтворчість, помножена на кохання аж хлюпає з берегів листів Ґудзя до Надії Миколайчук, художниці із с. Лучин, що на Житомирщині. І що важливо – художниця не поступається поету в метафоричності своїх віршів:

Зелені двері пам’яті

розхристані вітрами,

сивий янгол

біля зачинених дверей її мовчання

шукає дорогу повернення –

склавши стомлені крила…

 А поет – у глибині своїх художніх полотен. Це дотик до творчої кузні, лови сріблястих пір’їн натхнення та невимовне зачудування можливостями свого протеже, напарника, супутника...
У книжці є фотодокументи – фрагменти з рукописів, вирізки з газет, знімки. Вони допомагають торкнутися до живого тіла тексту та відчути незриму присутність Юрка. Як ось рукописний лист до Тані. Читаючи його (а не друкований аналог, теж розміщений у книжці) виникає враження, що лист адресований безпосередньо тобі… І ця рецензія – своєрідний лист-відповідь Юркові Ґудзеві, який, я певна, дійде до нього, завдяки вам, читачам-провідникам.
Що цікаво: коли читаєш книжку Ґудзя, виникає відчуття тепла та присутності співрозмовника-побратима. Розумієш: ти не один у цих «ста літах самотності української літератури», за висловом самого Юрка. І навіть, коли книжка прочитана і займає своє місце на книжковій полиці десь між філософами, літературознавцями та визначними письменниками двадцятого століття, відчуття тепла не зникає. До якої-якої, а до цієї книжки ти обов’язково повернешся. І кожного разу віднайдеш у ній для себе якесь нове звучання.
До творчості Ґудзя слід звертатися митцям будь-яких галузей – він провокує до розширення власних меж творчості. І йдеться зовсім не про ганебне мавпування або елементарне наслідування. Юрко надихає до створення чогось якісно нового, до стрибка в гіперпросторі, на який ніколи не міг зважитися.
Тексти «Липневого янгола» слід підтюпцем заковтувати тоді, коли відчуваєш: ти стрімко, до знепритомнення втрачаєш Світло, ніби артеріальну кров від ран, отриманих у бійках за місце під сонцем, від опромінення телевізійними маразмами та через життєві прикрі халепи. Не бійся насититися Ґудзем внутрішньовенно, адже ми, хворі янголи, так болісно потребуємо зцілення зламаних невидимих крил…
Кілька слів про упорядника Олега Левченка. Сьогодні у Житомирі він разом із дружиною Галиною Левченко продовжує «Українську Реконкісту»: видає Юркову спадщину, є одним із організаторів фестивалю-конкурсу молодих поетів Житомирщини пам’яті Юрка Ґудзя «Клекотень осені» та видає літературно-художній журнал «Люблю+Слово», в якому кожен молодий літератор з будь-якого куточку України може без проблем опублікувати свої вірші, прозу, дослідження.
Короткі біографічні дані про автора: Юрій Петрович Ґудзь (1. VII. 1956 – 20. II. 2002). Поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних та нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми: Юрій Тетянич, Хома Брут, рідше Хома (Іван) Брус, Василь Маринич. Лауреат літературної премії ім. Івана Огієнка та двох міжнародних премій. Член Національної спілки письменників України (Житомирське відділення, 1991) та Асоціації письменників України (Київське відділення). Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ, 1997), романів «Не-ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8, 12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль, 2009).

Марія ХІМИЧ



Джерела:
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг» (без скорочень) // архів автора.
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг» // Літературна Україна, квітень 2013.
Хімич М. «Душі моїх недописаних книг»  //Люблю + Слово. - № 2 (25), 2013. - С.131-134.




Хімич М. «Душі моїх недописаних книг»  //Люблю + Слово. - № 2 (25), 2013. - С.131-134.

Юрко Гудзь. Картини (з невідомого)















Іван Гоцалюк. На Житомирщині вийшло зібрання творів Юрка Ґудзя

Примітною подією в культурно-громадському житті Житомира стала репрезентація в прес-центрі міської ради щойно видрукуваної приватним підприємством «Рута» за кошти гранту Житомирського міського голови Володимира Дебоя для обдарованої молоді книги поетичних, прозових, публіцистичних творів самобутнього письменника, лауреата літературної премії імені Івана Огієнка та двох міжнародних премій Юрія Петровича Ґудзя «Набережна під скелями». На цей захід прийшли багато молодих і статечних шанувальників його творчості.

У вступному слові заступник Житомирського міського голови Олександр Бочковський зазначив, що це видання здійснене за рішенням експертної ради для упам’яткування поета і прозаїка з філософським мисленням Юрія Ґудзя, який рано, в розквіті творчих сил, за нез’ясованих обставин пішов з життя. Упорядник книги «Набережна під скелями», молодий літератор Олег Левченко поінформував, що до цієї збірки увійшли художні твори, переклади, публіцистичні статті, рецензії, листи до друзів і близьких людей Юрка Ґудзя.

«Значну частину написаних матеріалів зібрано з всеукраїнських та регіональних періодичних видань, багато чого взято з рукописного і друкованого архіву письменника. Вони свідчать про творче зростання Юрка Ґудзя як самобутнього, вільного від ідеологічних постулатів майстра художнього слова і незаангажованого мислителя. Юрко Ґудзь своєю працею створив навколо себе культурне середовище, яке читає, вивчає, плекає й поширює його творчу спадщину», – пояснив О. Левченко.

Одним з таких його послідовників стала житомирська журналістка Марія Сівоха, яка натхненно продекламувала дві свої творчі мініатюри.

В одному зі своїх листів- звернень до товариша Юрій Ґудзь радив не гнатися за славою. А сам він зі скромністю писав: «Я ніколи не відчував себе професійним літератором, професійним поетом. Скоріш – якоюсь безіменною метафізичною одиницею, наймення якої забудеться швидко».

Як бачимо, не забувається його ймення. Бо Юрко Ґудзь, за визначенням Олега Левченка, в своїх творах привертає увагу до нажитих нинішнім суспільством гострих проблем, вказує хто і як їх спричиняє.

Кожен учасник зібрання отримав книгу Юрія Ґудзя «Набережна під скелями» як презент міської ради. Більшість її примірників передано бібліотекам Житомира.

Іван ГОЦАЛЮК

Джерело:  Гоцалюк І. На Житомирщині вийшло зібрання творів Юрка Ґудзя // http://www.interesu.info/index.php?action=news_inf&id=2213

понеділок, 29 квітня 2013 р.

Marko Robert Stech. Symbols of Transformation












Марко Стех. Хто хоче відродитися, мусить померти

Марко СТЕХ
Хто хоче відродитися, мусить померти

(Юрій Андрухович, Валерій Шевчук, Іздрик, Юрко Ґудзь)


Марко Стех. Хто хоче відродитися, мусить померти // Критика, березень 1999. - С.17-21

Володимир Студінський. Межа Юрка Ґудзя. Газета "Соборна площа", м. Малин


Володимир Студінський, м. Малин
(спеціально для «Соборної площі»)


Межа Юрка Ґудзя



Його не можна вважати стопроцентним малинчанином, але разом з тим Малин у житті одного з найталановитіших українських письменників кінця ХХ – початку ХХІ століття Юрка Ґудзя відіграв певну роль. Він деякий час вчився у Малинському лісотехнікумі, потім часто приїжджав сюди в справах. Можливо наше місто й стало тою відправною точкою, з якої пролягла його дорога в літературу…

«В шістнадцять років, на Різдво
я добирався до свого села
І мерз на нічних вокзалах
Києва, Малина й Звягля.
Згорнувшись в бублик,
На дерев'яній лаві
від холоду не міг заснути,
а крізь важку дрімоту
вчувався безнадійний запах
гарячих дерунів...»

У кожної людини є своя Межа. І не лише як пограниччя чи лінія, що ділить території або світи, а й як вузька цілинна смужка між полями Життя та Всесвітом, що водночас є тою польовою стежкою власного життя чи його шляхом… Кожен з нас живе на межі чогось і має свою межу-територію земного буття, де працює і вирощує врожай власних зусиль і намагань, де шукає і влаштовує себе у часопросторі.

«Додому все ніяк не доберуся.
Отож і думаю —
моя періодична безпритульність
перетворилась в правило життя, —
І не лише мого: здається,
цілий світ ночує на вокзалі
І біля втомленого діда
дрімає чорний пес.
... А, може, справді, марна справа
у невлаштованому світі
влаштовувать своє життя?
Та скоро ранок...
Пожалілись — і далі помандруєм,
аж поки люди на землі
не віднайдуть свій спільний дім.
А біля них — і я зігріюсь...»

Юрко народився на Звягельщині – благодатній землі, що дала світові Лесю Українку. Можливо, у своєму рідному Немильнянському лісі він у дитинстві розмовляв з Мавкою чи грав на сопілці разом із Лукашем, або ж купався в молочних хвилях Случі разом із русалками… Хто зна?!. Та його любов до природи, до лісу зокрема, була якоюсь особливою.
Із щоденникових записів (мова оригіналу збережена):
«7/IX-83. Севастополь.
С этой высоты лес был как пышная пятнистая пена, как огромная, на весь мир, рыхлая губка, как животное, которое затаилось когда-то в ожидании, а потом заснуло и проросло грубым мохом. Как бесформенная маска, скрывающая лицо, которого еще никто не видел… Вот я очень давно думал о лесе, спорил о нем, видел его в своих снах, но я даже не подозревал, что он существует в действительности…»
Тому й не дивно, що після закінчення восьмого класу в рідному селі Немильні Юрко Ґудзь вступає до Малинського лісотехнікуму. Саме ліс для нього був певним простором мандрів, уяви, пошуків та романтики.

«У темряву осіннього притулку,
в порожню хату біля лісу
я повернувся знов.
Під стріхою знайшовши ключ,
повільно двері відімкнув.
Аж відсахнувсь —
дві чорні тіні кинулись до мене,
холодний помах крил
ударив різко по обличчю...

Я довго-довго тут не був,
чиясь душа чекала тут на мене...»

Або ж рядки із іншої поезії:
«Очі згубились
в чорному лісі,
Місяць скотився
з небес.
Шурхоти, шерехи,
в листі,
Осінь стомилась,
як пес,
і прилягла...»

Та найулюбленішою порою року Юрка Ґудзя, який народився в зеніті літа і на межі півріч – 1 липня 1956 року, була… зима. У книзі «Замовляння невидимих крил» він пише: «На першій сторінці округлим дитячим почерком виведено єдину фразу: "Зима — наймилосердніша пора року..." Далі — нема нічого, лише чисті, ще незаповнені сторінки білого завіконного поля...   Я знову заплющую очі: ще мить і на внутрішній поверхні моїх повік з'являться невидимі на папері знаки: гієрогліфи, літери, незнайомі слова... Я мушу встигнути їх прочитати... Бо ж кожна зима — то відлік нового часу, що починається і завершується теплим дотиком Твоїх долонь...»
Зима як чистий аркуш паперу на якому починає писатись новий текст часопростору і життя.

«Удвох з великою зимою
Живем в безмовності.
Нема думок, ні почуттів.
Одне бажання: стати полем,
Прикритись снігом до весни».

І не виключено, що саме зимового ранку 1972 року (а зима того разу була сніжною) Юрко вирішив розпочати писати новий текст свого життя: залишити навчання у Малині і вступити до Київського геологорозвідувального технікуму. Манили мандри не лише у просторі, а й в часі… Саме геологія здавалась тою наукою, яка розкривала таємниці минулого життя у Всесвіті. Та було ще одне захоплення – історія. В дитинстві він мріяв стати вчителем і викладати, як і його мама, в школі саме цей предмет. Тому, вже після строкової служби в лавах радянської армії, куди Юрко був призваний після закінчення геологорозвідувального технікуму, він вступив на історичний факультет Київського педагогічного інституту. Вивчення історії давало йому відчуття зв’язку Часу і бути на Межі великого поля історії. Якось у своєму щоденнику він занотував: «600 років тому на полі Куликовім, біля Дону і Непрядви вирішувалась і моя з вами доля».
Саме розірваність часопростору на Межі і здавалось Юркові чи не найбільшим випробуванням, бо «…боляче жити на світі, в якому розірвано єдиний час існування, й людина мусить страждати окремо в минулому, майбутньому, нині...».
Тому прагнення з’єднати ці три виміри  були чи не головним завданням Юрка. Проте, страждань і болю від цього прагнення не меншало. Відповіді на одні питання породжували інші, що вимагало дальшого і глибшого обробітку своєї Межі та подолання шляху до пізнання. І як сказано у «Біблії»: «Бо при многості мудрості множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...».
Часом здається, що ця біль веде до Бога, до Істини… Дорога, що лежить на Межі Любові… Адже Бог і є Істиною та Любов’ю…

«Спочатку Бог зліпив жінку,
а потім чоловіка.
Вони глянули одне на одного
і засміялись. Згодом
їх відіслали в світ.
Тисячоліття відгули,
всі розійшлись,
лише слова зостались:
... а ще будете разом
у тихій пам'яті Бога».

У пам’яті Бога залишаємось ми всі, але не кожен залишається пам’яттю, що є Межею. В одних вона закінчується з фізичною смертю, а в інших вона розпочинає лише своє продовження в Духовності. У пролозі до однієї із своїх книг Юрко Ґудзь написав: «На паперті зруйнованої церкви я побачив сиву згорблену жінку. Вона підвела голову й повільно перехрестила мене рукою, схожою на чорний корінь мандрагори. Розгублений не знав що їй відповісти, якими саме словами і що покласти в порожні долоні. Жінка уважно дивилася крізь мене. Раптом я щось пригадав, і дивуючись самому собі, заплакав. Жінка десь щезла, розтанула в темряві. Розмова тільки починалася, поряд з мовчанням про невимовне — наші слова лиш postscriptum. Все ще можливо. Світ не завершено».
…Він пішов із життя якось несподівано швидко і дико несправедливо на Межі часового балансу – 20.02.2002… Пішов так, аби залишатись постійно тут серед Людей, на Землі та в «тихій пам’яті Бога»…  


Володимир Студінський. Межа Юрка Ґудзя // Соборна площа, 19 квітня 2013. - С.1,9

вівторок, 12 березня 2013 р.

Міська влада оголосила конкурс для обдарованої молоді на отримання гранту мера Житомира

Міська влада оголосила черговий конкурс, приз – грант від мера Житомира у розмірі 10 тис.грн.

 Відповідне повідомлення опубліковане на офіційному сайті Житомирської мерії.

«Грант може одержати член молодіжної, дитячої громадської організації. Для одержання гранту претендент не пізніше 20 серпня 2013 року подає до управління у справах сім'ї, молоді та спорту Житомирської міської ради заяву, до якої додаються такі документи: опис проекту; кошторис витрат, пов’язаних з реалізацією проекту (сума кошторису не повинна перевищувати 10400 грн.); характеристика на претендента на здобуття гранту від громадської організації; на менше двох рекомендаційних листів спеціалістів, фахівців галузі, в якій реалізується проект», - йдеться в оголошенні про конкурс.

Розгляд заявок, конкурсний відбір і висунення претендентів на отримання гранту здійснює експертна рада, яку очолює заступник мера Олександр Бочковський.

«З урахуванням рекомендацій експертної ради, проекти-переможці визначаються розпорядженням міського голови. Питання про призначення грантів розглядається один раз на рік до 1 вересня», - інформує міська влада.

Як повідомляв Житомир.info, у 2012 році грант в розмірі 10 тис.грн. на реалізацію власного проекту отримав поет та мистецтвознавець Олег Левченко – мер Володимир Дебой привітав переможця конкурсу під час урочистостей з нагоди Дня міста. За грантові кошти Олег Левченко видав книгу «Набережна під скелями», до якої увійшли статті, твори, рецензії, інтерв'ю, листи відомого українського письменника, житомирянина Юрія Ґудзя.
Джерело: http://www.zhitomir.info/news_120169.html



        


понеділок, 4 березня 2013 р.

Марія Хімич. «Отак і живемо, любителі шампанського марки «іх штербе»


«Отак і живемо, любителі шампанського марки «іх штербе»

Коли мій чоловік, який є дуже далеким від літературної тусовки та всього, що з нею пов’язане, зайшов до прес-центру міської ради, де відбувалася репрезентація книжки «Ґудзь Ю. П.: «Набережна під скелями», то, як він зізнався, першою його реакцією було засміятися, а наступною – втекти звідти.

Я не сумніваюся ні секунди, що він швидше б за все накивав би п’ятами. І це зовсім не образа вельмишановним організаторам цього значного в культурному житті Житомира заходу.

Це – нормальна реакція простого українця, який переймається не високими духовними матеріями, пафосом та красивими словами, а як прогодувати свою сім’ю та сплатити за комунальні послуги, щоб часом не приїхали спокійні крем’яхи в службовій автівці та не відімкнули рідну оселю від благ цивілізації (і який вважає, що за кошти, витрачені на оздоблення і оснащення прес-центру міської ради, ліпше було б придбати нові парти для школи в селі Немильня, де жив Юрко).

А що ж ви хотіли?

В Житомирі новинками літератури цікавляться лише представники освіти, журналісти (якщо це інформпривід), письменники та веселі активні бабусі, яких 21 лютого у приміщенні прес-центру було чимало.

Ось для них книжка «Набережна під скелями», під яскравою психоделічною обкладинкою якої зібрано художні твори, статті, рецензії, інтерв’ю, листи, малюнки, фотодокументи відомого уродженця житомирського краю Юрка Ґудзя, – справжній смаколик та тонкий делікатес.

І, мабуть, це символічно, що видання книжки стало можливим завдяки отриманню її упорядником, Олегом Левченком, ґранту Житомирського міського голови для обдарованої молоді у 2012 році. Міській, та й обласній теж, владі давно потрібно було звернути увагу на письменника, чиє ім’я, будьте певні, ще прогримить далеко за межі України.

І хай ця книжка має невеликий наклад у 500 примірників

Для нашого міста це вже вагомий крок уперед, тим паче, що свого часу чекають й інші, поки що не опубліковані твори Ґудзя…

Під час репрезентації з вуст колишнього однокурсника Юрка Ґудзя Володимира Студінського (цей поважний пан має чимало престижних відзнак, проте воліє скромно про них мовчати) пролунала пропозиція створити в Житомирі премію імені Ґудзя в кількох номінаціях.

Заступник міського голови Олександр Бочковський висловив свою підтримку цієї ідеї.

Що ж, поживемо-побачимо, чи отримає «столиця Житомирщини» нову престижну премію. Гадаю, браття журналісти не полінуються простежити за цим…

І, насамкінець, маленький штрих: моя мама, зателефонувавши мені сьогодні ввечері, попросила передати книжку Юрка Ґудзя для її брата, мого дядька, звичайного собі пенсіонера з міста Бердичева. Він дуже зацікавився цим письменником, не дарма ж у Житомирі так багато про нього говорять…

Джерело:
http://reporter.zt.ua/news/10089-otak-i-zhyvemo-liubyteli-shampanskoho-marky-ikh-shterbe

Відбулась презентація книги статей Юрка Ґудзя «Набережна під скелями»

Відбулась презентація книги статей Юрка Ґудзя «Набережна під скелями»
2013.02.21 15:18
Сьогодні, 21 лютого 2013 року, у прес-центрі міської ради відбулась презентація книги статей, творів, рецензій, інтерв’ю, листів відомого українського письменника, житомирянина Юрка Ґудзя. Видання книги стало можливим завдяки отриманню Олегом Левченком, упорядником книги, ґранту Житомирського міського голови для обдарованої молоді у 2012 році.

(Житомирська міськрада)

Читать полную новость "Відбулась презентація книги статей Юрка Гудзя «Набережна під скелями»"http://www.ukr.net/news/v_dbulas_prezentac_ja_knigi_statej_jurka_gudzja_naberezhna_p_d_skeljami-18586275-1.html