Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділя, 17 січня 2010 р.

Юрко Ґудзь. Вірші 90-х років




Мої дні - на дні:
німби німих
розмов з невсипущими
хворими
янголами...
(………………….)


Весна жахливого цвітіння хтось хлипав, хтось хлюпав,
хтось плакав у темряві десь опівночі я прокинувся
й встиг утримати щезнення розколошканого видіння:
він йшов поруч мене, хотів мені щось сказати,
моєї торкнутися руки - тій, в якій я тримав повну корзину
живої риби, впімненої на межі двох світів - я ж бачив:
той хтось дуже виснажений, певно,
голодний, як хворобливо блищать його очі,
нервово смикаються кутики вуст,
але нас розділяє металева сітка,
напнута межи чорних, у землю вкопаних
стовпів ... дуже дрібна сітка -
крізь неї рибину не просунеш... Тоді
я спробував перекинути її через гору,
та марно, надто високо... знерухомлене
тіло ляща на мить зависло в повітрі
й плюснулось долі, на зкамянілу стежку ...
Чоловік зупинився і швидко-швидко
почав снувати пальцями довкола свого худющого
обличчя павутину незрозумілої мені мови:
вуста його безгучно ворушилися –
округлювали голосні, вирівнювали шелестівки...
був схожий на коропа-ісихаста, якому
під час молитви забракло повітря для схолоднілих
трахей - намагався щось мені пояснити,
губами й пальцями виліплював з порожнечі
незрозумілі слова ... крихти-літери не тримаються
купи –
вільно-повільно розпадається плоть
невимовного тіла…

**
Вечірні дерева
діти німого бога
край дороги
себе виглядають

**
Кімната самоти -
пилюка божевілля
мені приснилась ти
сумного тіла зілля
І мить причастя
відчаєм кохання

НА СПОМИН ЗИМОВИХ СВЯТ
В тихому білому
в білій тиші
в незабутньому забутті
на порозі чужого дитинства
янгол зі снігу стоїть

ПЕРЕДЧУТТЯ
З глибокої криниці
Підняв я жбан води,
А з неба — мертва птиця
Ти не ходи сюди!

Живі ключі пропали,
На всохлій гілці крук.
Із хащі лісової
Виходить Басаврюк.

Вечірній храм палає,
Музики вже мовчать,
До серця притискаю
Дівочих уст печать.

З глибокої криниці
Підняв я жбан води –
Холодної, страшної ...
І знов прийду сюди.




Закордонний паспорт Юрка Ґудзя

Закордонний паспорт Юрка Ґудзя переданий Братству з деякими рукописами автора від Володимира Лісовського. Рукописи датуються '97, '98, '99, 2000, 2001 рр.
За цим паспортом можемо стверджувати, що Юрко Ґудзь 3 рази бував у Європі. 1-ша поїздка - в Польщу (до 23 листопода 1989 р.), 3-тя поїздка - у Францію, через Польщу та Німеччину (до 22 січня 1992 р.), 2-га в Польщу (до 13 липня 1993 р.). У пізніші часи Юрко Ґудзь їздив в Італію (явно, що зановим паспортом), відомостей про час і перебування в Італіє - немає.








Володимир Лясковський. Вірш: Любий друже

ЛЮБИЙ ДРУЖЕ

Світлій пам’яті
Юрка Ґудзя

Любий друже, молодий, плечистий
Пам’ятаю я тебе таким,
Мов з роси нанизане намисто,
Серед грішних ти ходив святим.

І любив ти неньку Україну
Та, припавши серцем до землі,
Говорив: "Тебе я не покину,
Бо найкраща в світі ти мені».

Ті любив поля, ліси і гори,
І мурах норами не топтав,
І людську біду, і біль, і горе
Стороною ти не обминав.

А коли ти бачив Україну -
Не усміхнену, а в горі і журбі,
Як належить патріоту - сину,
Боляче було, Юрасику, тобі.

Підставляв Вітчизні ти плече
І руками неньку обнімав.
Говорив: «Мені в грудях пече!"
Та мов воїн ти в бою упав...

То ж бандитська піднялась рука
І тебе поета - патріота
Не відкрито, а із-за кута
Вцілила у серце нашу позолоту.

І тепер поета вже нема,
Його друзі сиротами стали,
На душі хуртелиця-зима
До святих його, мабуть, забрали.

Володимир Лясковський
27.02.2002 року

Юрко Ґудзь. Зорові поезії. 1992 р.





субота, 16 січня 2010 р.

Неллі Небога. Сіленціографія - тиха поезія Юрка Гудзя





СІЛЕНЦІОГРАФІЯ - ТИХА ПОЕЗІЯ ЮРКА ГУДЗЯ

Видавнича серія "Бібліотечка сучасної української поезії" витворила атонально-білу книжечку-зшиток наповнену напів¬прозорими поетичними текстами» Прозорий /навіть не білий/ квадрат на обкладинці і назва "Боротьба з хворим янголом". Загальну концепцію вирішення книжки, як самостійного мистецького твору сам автор пояснює таким чином: "місце для бо¬ротьби з хворими янголами має бути чистим і тихим". То¬му читач гортаючи насправді зшиток текстів зустріне багато чистих сторінок. Це своєрідний тайнопис, створений автором навмисне для невидимого діалогу з читачем. Кожен з нас має місце для фіксації власних рецепцій на сторінках книжки Юрка Гудзя. Доречі, один з перших шанувальників поета вже залишив своєю рукою слід Тичини: "А янголи на небі не чули і не знали". Це зрадливе воїнство небесне турбувало не одного українського поета, це позначки: "Дада" або "Світ - то величезний резонатор", "Коли можна не думати і не зна¬ти" - ця рецепція з’явилася у місці, де автор написав кілька рядків у вигляді суцільних крапок, а далі підкреслено: "І я забув ЩО я забув", а ще читач поряд із словом "чумрачок" Юрка Гудзя вивів "Чукурюк" /знаменита назва картини футурис¬та Володимира Бурлюка/. Подібним звукопис подибуємо досить часто. Ба навіть присутні на презентації збірки, що відбу¬лася у Будинку вчителя були свідками музично-голосово-пластичного виконання деяких текстів актором Різником. І це здається чи не єдиний спосіб існування таких віршів: без сичання, гарчання, пищання, мукання годі й сподіватися дістатись змісту, слід згадати, що сам поет прийшов представляти свою кни¬гу із зоровою метафорою в руці. Це була клітка, в середині якої сидів будильник, що так і не задзвонив протягом мовчазного обговорення презентованої книги.
Були деякі спроби накреслити етимологію поетичних текстів Юрка Гудзя. Окрім згаданого вище дадаїзму, мистецтвознавець Дмитро Горбачов дав назву цій поетичній течії за висловом самого поета: "вава" /дитяча назва поранення/ - "ваваїзм". Це цілком вкладається у традицію народженого ще на початку сто¬ліття в Україні футуризму».
Фулбрайтівський стипендіат поет Олег Лишега наполягав на витоках поезії Юрка Гудзя із джерел славнозвісної Лавр¬ської школи. Дійсно, багато в чому ці тексти завдячують звер¬шенням православного Ісихазму - аскези мовчальництва, безмов¬ного внутрішнього промовляння, спробам хоча б наблизитись до невимовного. Але у деяких своїх формалістичних експериментах поет Юрко Гудзь ступив на «Терра інкогніта». Так при графічному відтворенні сіленціографічних текстів за допомогою друкарської машинки оригіналом стає лише другий /!/ екземп¬ляр машинопису - на ньому /відсутність копірки обов'язкова/ за¬лишаються самі білі знаки, відтиснуті крізь першу сторінку з чорними знаками. Такому /!/ міг би позаздрити автор знамени¬тої "Поеми кінця" Василіск Гнедов. Нагадаю, що поема не має жодного слова. Доречі, поетичні вправи Юрка Гудзя ще 1994 року були відзначені премією Міжнародного поетичного конкурсу в м.Тріуджо /Італія/

Джерело: Неллі Небога. Сіленціографія - тиха поезія Юрка Гудзя // Ориганіл статті (українською мовою), архів

Нелли Небога. Тихая поэзия Юрка Гудзя

Зеркало Недели № 31 (148) 2 — 8 августа 1997
  
ТИХАЯ ПОЭЗИЯ ЮРКА ГУДЗЯ
Автор: Нелли НЕБОГА 
печать
обсудить
отправить другу
прочесть позже
письмо редактору 

Издательская серия «Бібліотечка сучасної української поезії» создала атонально-белую книжечку-тетрадь, наполненную полупрозрачными поэтическими текстами. Прозрачный (даже не белый) квадрат на обложке - символ молчания (silentium). И название «Борьба с больным ангелом». Общее решение книги как самостоятельного произведения искусства сам автор объясняет следующим образом: «Место для борьбы с больными ангелами должно быть чистым и тихим». Поэтому читатель, листая тетрадочку с текстами, увидит множество незаполненных полиграфическими знаками страниц. Это своеобразная тайнопись, созданная автором умышленно для невидимого диалога с читателем. Каждый из нас имеет место для фиксации собственных рецепций на страницах книги Юрия Гудзя. К слову, один из первых почитателей поэта уже оставил своей рукой след Павла Тычины: «А янголи на небі не чули і не знали». Действительно, это склонное к измене воинство небесное волновало не одного поэта. Ещё пометки: «дада» или «мир - это огромный резонатор». А вот на страничке, где у автора многочисленные строки, составленные из точек, такая запись: «Когда можно не думать и не знать». А далее авторское: «І я забув, ЩО я забув». Тот же читатель рядом со словом «чумрачок» Юрка Гудзя вывел «чукурюк» (знаменитое название картины футуриста Владимира Бурлюка). Подобную звукопись встречаем довольно часто. Что даже присутствующие на презентации книги в Доме учителя были свидетелями музыкально-голосово-пластического исполнения некоторых текстов актёром Резником. И это ли не единственный способ существования такой поэзии: без шипения, рычания, писка, мычания нечево думать докопаться до содержания.

Вспоминается, что сам поэт пришел представлять собственную книгу вместе со зрительной метафорой. Ею была клетка с запертым внутри будильником, что оставался безмолвным на протяжении молчаливого обсуждения презентуемой книги.

Были некоторые попытки очертить этимологию поэтических текстов Юрка Гудзя. Кроме вышеупомянутого дадаизма, искусствовед Дмитрий Горбачов дал название этому поэтическому течению по высказыванию самого поэта: «вава» (детское название ссадины) - «ваваизм». Это полностью совпадает с традицией рожденного еще в начале столетия в Украине футуризма. Такое утверждение вызвало полемику. Фулбрайтовский стипендиат поэт Олег Лышега настаивал на произрастании поэзии Юрка Гудзя из древа широко известной Лаврской школы. Действительно, многим эти тексты обязаны достижениям православного исихазма - аскезы молчальничества, безмолвного внутреннего высказывания, попыткам хотя бы приблизиться к неизреченному. Но в некоторых своих формалистических экспериментах Юрко Гудзь ступил на «terra incognita» поэзии. Так при условии печатного воспроизведения силенциографических текстов на печатной машинке оригиналом может считаться только лишь второй (!) экземпляр машинописи - на нём (при отсутствии копирки) остаются одни белые знаки, оттиснутые сквозь первую страницу с черными знаками. Такому (!) мог бы позавидовать сам автор знаменитой «Поэмы Конца» Василиск Гнедов. Напомню, что поэма не имеет ни единого слова.

Кстати, поэтические упражнения Юрка Гудзя ещё в 1994 году были отмечены премией Международного поэтического конкурса в г.Триуджо (Италия).


Джерело: Нелли Небога. Тихая поэзия Юрка Гудзя // Зеркало недели. - № 31 (148) 2 — 8 августа 1997 // http://www.zn.ua/3000/3680/12587/


В Житомире в Свято-Михайловском соборе отслужена панихида по журналистам

В Свято-Михайловской церкви города Житомира состоялась панихида по журналистам, отдавших свою жизнь служению правде. 

Как сообщили «Журналу Житомира» осуществлял религиозный обряд отец Богдан. 

Во время панихиды священник не называл фамилии тех, по кому она ведется, а лишь имена. Но журналисты, присутствовавшие на ней, и те, кто в тот день выполнял срочные редакционные задания, хорошо знают и помнят своих коллег, которые уже никогда не смогут прийти на работу в газету, на радио или телевидение. 

Это заместитель гендиректора Житомирской облгостелерадиокомпании Василий Остапчук, умерший на рабочем месте в 43 года, это молодой журналист и прозаик Юрий Гудзь, которого нашли мертвым на одной из центральных улиц Житомира, это 48-летний корреспондент одной из житомирских газет Вячеслав Шмелев, который погиб, упав (или его кто столкнули?) со скалы. 

В конце 2008 года, отдав свое здоровье и жизнь нелегкому труду, служению Людям, Справедливости и Правде, умер корреспондент национального радио Виктор Башинский, от тяжелых болезней покинули этот мир ровно год назад бывший редактор Красноармейской районной газеты "Известия" Юрий Бортников, а две недели назад - редактор Овручской районной газеты "Заря" Виктор Ланько.

Вечная память об этих и других журналистах, которых уже нет с нами, всегда будет жить в добрых делах нынешних и грядущих поколений работников средств массовой информации Житомирщины.


Джерело: В Житомире в Свято-Михайловском соборе отслужена панихида по журналистам // http://zhzh.info/news/2009-09-26-5835

Переклад першої збірки поезії Юрка Ґудзя "Маленький концерт для самотнього хронопа" на російську. Наскільки вдало - судити Вам. Принаймні журнал "Авжеж!" перекладено як "Конечно", а "хронопа" - "хроноба" ??? Автоматичний переклад ??? Явно не вичитано!!! Такий факт існування перекладу в інтернеті не оминаємо увагою, хоча таке  ставлення (чому?) до текстів автора засуджуємо.

Джерело перекладу: http://myzametki.ru/novosti-ot-1112008


Юрко Гудзь. Антропология как попытка укрощения войны?

Гортаючи сторінки сайтів, стикаєшся із тим, як творсіть Юрка Ґудзя шириться мережею інтернет із незвичною силою.

Стаття Юрка Ґудзя "Антропологія як спроба приборкання війни" перекладена російською. Текст на сайті: http://provseblog.ru/yurko-gudz-antropologiya-kak-popytka-ukroshheniya-vojny

Керівник блогу: Олег Левченко

Юрко Гудзь. Антропология как попытка укрощения войны?
В (Политика) Автор admin аж 14-02-2009 

Юрко Гудзь
АНТРОПОЛОГИЯ КАК ПОПЫТКА Укрощение ВОЙНЫ?

Ван де Порт, Маттийс. Цыгане, войны и другие примеры неприборканости [Текст]: цивилизация и ее неприятности в сербском городе / Маттийс Ван де Порт. — К.: Свенас, 2001. — 287с.

... Недавно в киевском издательстве "Свенас" увидела свет книга Маттийса ван де Порта "Цыгане, войны и другие примеры неприборканости" (в переводе на украинский язык )...
Странная книга: большинство из ее страниц неожиданно начинают восприниматься не как нечто написанное и прочитанное, а как отдельные кадры последнего, все еще не смонтированного, фильма Эмира Кустурицы, боснийцев по происхождению, киноповесть которого о войне на Балканах и человеческую беспризорность в этом мире не раз получали высшие награды в Каннах ...
Так, известный голландский антропологов М. ван де Порт, — один из главных персонажей этой, спрятанной среди черно-белых страниц невидимой ленты, весной 1991 года приезжает в Сербию — с профессиональной целью изучения " дионисийських факторов в цыганской аутентичной музыке ". Со своими друзьями он посещает различные сельские ветчины (в окрестностях городка Нови Сад), куда урбанизированные сербы приходят не только слушать экзотическую музыку ромалив, пить молодое вино, но и из подсознательных желанию сбросить с себя бремя "буржуазно-цивилизационного впокорення". И уже летом, совершенно неожиданно для себя, автор упомянутой книги становится свидетелем начала Третьей балканской войны — страшной межэтнической резни, которая продолжалась на территории бывшей Югославии в течение нескольких лет. И все же М. ван де Порт не покидает Сербию и пребывает в охваченные войной стране еще полтора года ... И медленно его профессиональная заинтересованность приобретает болезненного (чисто человеческого!) Удивление, потребности хотя бы частично понять то, что вырывается за пределы логического восприятия ... То есть : как стало возможным явления в самом центре (сердце?) Европы в конце двадцатого столетия новейших концентрационных лагерей, каким образом огромное количество т.н. "Цивилизованных граждан" вдруг превращается в убийц и насильников, энтузиастов государственного геноцида, направленной против людей другой национальности, когда на фоне ужасных, но "правильно поданных" зачисток героями дня становятся нескрываемое садист и преступники?
Вот голоса очевидцев тех событий (по определенным причинам автор не называет их имен):
"Модрицу атаковали со всех сторон ... Все были в хранилищах, испуганы. Наконец наш город захватили. Большое количество женщин остались здесь одиноки. Многих из них заставили пройти городом обнаженными. Они должны были танцевать на столах и прислуживать ... Они голыми имели пиячиты с мужчинами под песни четникив ... Они убивали и насиловали без дискриминации "...
" Была множество убийств в Приедори ... Все было сожжен до основания или разграблены. Убивали младенцев месячного возраста. 2500 мужчин расстреляли в течение трех-четырех часов ".
" Это был человек с мотоциклом. Сербы привязали его за гениталии тросом и потянули за мотоциклом. Они блювалы и смеялись. Они отрезали ему нос и уши ... Это не был единичным случай "...
... Милиционеры сербского Белого орла в цыганского концентрационном лагере близ Приедора приказывали бросать младенцев и малышей в печи" ...
Это лишь небольшая доля подобных показаний , собранных М. ван де портом. Но даже на этом основании можно ощутить состояние голландского антропологов, которому пришлось вместо непосредственного изучения взаимных влияний цыганской и сербской народных культур пережить то, что не поддается никакому записи ... Ведь в рассказах людей, переживших запустение и разрушение еще позавчера роскошных городов — Вуковара, Мостара, Сараево, Дубровника, где они имели все, как они говорят, "выше среднего уровня", в их испуганные рассказы нашего автора больше всего поражает молчание свидетелей, неожиданные паузы, возникающие между словами. Беженцы, которые довалы интервью журналистам, практически для каждой программы TV времен войны, часто оказывались неспособными ответить на вопрос — они просто молчали в ответ. Казалось, ужасный опыт этих людей отлучает их от самого языка, от словесно коммуникации вообще, бессильной приспособиться к вражинь жертв войны, знетямлених беженцев ...
Молодая женщина, на глазах у которой сербские добровольцы убивали детей, насиловали дванадцятилитних девочек, уже впоследствии, попав в лагерь беженцев в Хорватии, не в состоянии было произнести хоть слово в течение нескольких дней. Сидела на кровати и молчала ...
И опять ван де Порт возвращается предыдущих вопросов:
"Чем соблазняются люди, когда переворачивают все, что мы (и они) считаем как разумное, цивилизованное и человечное? Что побуждает снайпера убивать совершенно незнакомых людей? Что побуждает милиционеров обстреливать из минометов госпитале, очереди за хлебом, автобусы, до отказа заполненные детьми ?.."
Здесь исследователя (как он сам признается в заключительном слове своей книги) охватывает паника. Все научно и логически мотивированные объяснения упомянутых явлений разваливаются как карточный домик: историко-социальные — война как следствие разложения коммунистической федерации маршала Тито; постницшеанивськи — война как освобождено "дионисийство" с его подсознательном стремлениями к насилию и агрессии, до выпадения в "священное безумие" ; этно-племенные: война как способ возвращения утраченной самоидентификации. И все же ... Анализируя преимущественно пропагандивну (теоретическая) критику "гнилой европейской цивилизации" в сербской прессе, научных изданиях, различные противопоставления ей здоровой и органической культуры автохтоны (читай — сербов), сопротивление этой "необузданного" культуры всем попыткам "европейско-цивилизационного приручення "(читай — знеживлення, ведь недаром книга имеет свою пидназву:" Цивилизация и ее горести в сербском городе "), автор ближе подходит к хотя бы частичному осмысление самых проблемы современного мира: глубокого кризиса, который переживает постиндустриального общества, — того кризиса, который еще Освальд Шпенглер считает "Падение Европы". Хотя и здесь ван де Порт остается прежде всего европейцем, — то есть человеком, убеждена в превосходстве позитивов цивилизации над ее негативы, он все же пытается выйти за пределы чисто исследовательского, интерпретацийного восприятие пережитого в Сербии:
"Когда я вижу трех сербских мужчин, которые забрасывают руки на плечи друг другу, держат опьянели головы на незыблемых шиях и медленно похитуються из стороны в сторону в такт мелодии оркестра, который играет для них, — я могу чувствовать эмоциональную тождество с ними "
И последнее замечание ... Сейчас подобные антропологические исследования отношений между различными этносы, попытки хотя бы теоретически обрести утраченное равновесие между цивилизацией и культурой, возможность их взаимодополнения, крайне необходимые и у нас ... Потому что когда на киевских улицах становишься свидетелем все чаще вспышек подсознательном агрессии, накопленных в подземельях невосприятие всего и н д о г о, когда полярные утверждения концентрируются в двух самых частых трибах:
а) "... как я ненавижу этих Хохлов-патриотов! Их всех надо резать! Чем быстрее это случится, тем лучше "...
б)" ... Пока на Крещатике я не увижу хотя бы с десяток повешенных москалей, я не поверю, что Вкраїна свободна ... Скорее бы какая-нибудь заваруха "... -
то у меня появляется предчувствие, что где-то в Европе антропологов Маттийс ван де Порт и режиссер Эмир Кустурица, автор фильма "Подземелье", исподволь готовятся к совместной экспедиции на территорию страны В ...

Джерело: http://provseblog.ru/yurko-gudz-antropologiya-kak-popytka-ukroshheniya-vojny

Тернопільські книжки на Форумі презентували щогодини

Майже щогодини відбувалися презентації книжок на стендах тернопільських видавництв на XVI Форумі видавців у Львові.

Письменниця Ніна Фіалко презентувала свою книгу неподалік стенду видавництва “Навчальна книга — Богдан”, який на Форумі стоїть поруч зі стендом ще одного тернопільського видавництва “Підручники і посібники”.

— Представлення виглядає не зовсім класично, — розповідає письменниця. – Тут немає слухачів, ми не в окремому приміщенні. Я безпосередньо біля стенду розмовляю з читачами, відповідаю на їхні запитання та продаю книжки з авторським автографом. Люди до мене часто підходять і задають запитання.

Презентація романів практично лише почалася, тривала якихось 15 хвилин, а дехто з учасників Форуму уже купили книжки з рук авторки. Жінка презентувала свої романи “Повертайтесь журавлі додому”, “Зламані жоржини”, “Родинні гріхи” і “Небезпечна межа”. Стенди тернопільських видавництв “Навчальна книга — Богдан” та “Підручники і посібники” розташовані на другому поверсі Палацу мистецтв.

Ще одне тернопільське видавництво “Джура” у четвер представляло свої книги на третьому поверсі на стенді №340.

Як розповіла головний редактор видавництва Уляна Ванчура (47 р.), хітом продажу у четвер була книга Юрія Гудзя “Барикади на Хресті”.

– До книжки увійшла збірка коротких прозових творів і поема. Коштує вона 35 грн, — розповідає пані Ванчура.

У четвер на Форумі свої твори, видані у “Джурі”, представляли Микола Лазарович (“Легіон українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба”) та Наталка Михно (“Аристократи духу”).

Кореспондент “20 хвилин” побував на презентації книги пані Михно. Біля стенду видавництва вона активно спілкувалася з читачами та ставила автографи на своїх книгах.

— Також розбирають дослідження наших авторів-істориків та історичні романи, — розповідає директор видавництва “Джура”. – Ми постійно проводимо презентації. Намагаємося у дообідній час презентувати по одному автору за годину.

У п’ятницю, суботу та неділю свої книжки представлятимуть ще багато тернопільських авторів. Тернополяни можуть потрапити на презентації Олександра Вільчинського, Василя Фольварочного та багатьох інших.

Багато тернополян приїхали на Форум, аби дешевше купити книжки, побувати на літературних дійствах.

— Я взяв відпустку на роботі, щоб потрапити на усі чотири дні Форуму видавців, — розповідає тернополянин Ярослав Шевчук (32 р.). – У п’ятницю хочу потрапити на ніч відеопрози та відеопоезії. Окрім того, закупився книжками, які не міг віднайти у тернопільських книгарнях. Були й негативні моменти на Форумі. Сюди приїжджав президент, і його охорона нетактовно до мене поставилася. Люди у цивільному вимагали, щоб я показав свою сумку і не одразу хотіли пояснити, хто вони такі.

Форум видавців у Львові триватиме до неділі. Потрапити на виставкові стенди та деякі літературні дійства можна, придбавши квиток вартістю три гривні.


Тернополь 2009-09-13

Джерело: Тернопільські книжки на Форумі презентували щогодини // http://te.20minut.ua/news/157601 (Тернопіль)

Експерти рейтингу «ЛітАкцент-2009» визначили книжки-лідери третього кварталу 2009 року.


Експерти рейтингу «ЛітАкцент року»: Віктор Неборак, Роксоляна Свято, Яна Дубинянська, Володимир Панченко, Василь Пахаренко


Номінація «Художня література»

Юрко Ґудзь. Барикади на Хресті. — Тернопіль: Джура.

Володимир Рутківський. Джури-характерники. — Київ: Абабагаламага.

Юрій Іздрик. Таке. – Харків: КСД.

Номінація «Літературознавство»

Лариса Залеська-Онишкевич. Текст і гра. Українська модерна драма. — Львів: Літопис.

Василь Івашків. Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчості Пантелеймона Куліша. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка.p>

Джерело: ЛітАкцент року – 2009: лідери третього кварталу // http://litakcent.com/2009/10/09/litakcent-roku-–-2009-lidery-iii-kvartalu.html

понеділок, 11 січня 2010 р.

Прокопів Ю.В. Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції (на матеріалі творів Степана Процюка, Юрка Ґудзя Й Миколи Закусила)

Прокопів Ю.В. Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції (на матеріалі творів Степана Процюка, Юрка Ґудзя й Миколи Закусила). - Івано-Франківськ: "Плай", 2002. - 80 с.
ISBN 966-640-099-5





МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ПРИ ПРИКАРПАТСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Ю.В. Прокопів

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА КРІЗЬ ПРИЗМУ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ
НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ СТЕПАНА ПРОЦЮКА, ЮРКА ҐУДЗЯ Й МИКОЛИ ЗАКУСИЛА

ВИДАВНИЦТВО"ПЛАЙ"
ПРИКАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Івано-Франківськ
2002

Прокопів Ю.В. Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції (на матеріалі творів Степана Процюка, Юрка Ґудзя й Миколи Закусила). - Івано-Франківськ: "Плай", 2002. - 80 с.
ISBN 966-640-099-5

Перед вами зразок християнського літературознавства, що досліджує відбиття релігійних цінностей у сучасній літературі і разом з тим не втрачає ілюзії, що матиме вплив яко проповідь. Призначено для філологів та інших шукачів істини.

Друкується за ухвалою вченої ради Інституту українознавства при Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника.

Рецензенти:
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Марта ХОРОБ,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, член Національної Спілки письменників України Євген БАРАН.

ISBN 966-640-099-5

© Юлія Прокопів, 2002
© Видавництво "Плай", 2002

ЗМІСТ
ВСТУП…4
I. ХРИСТИЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ В ПОВІСТІ СТЕПАНА
ПРОЦЮКА "РЕПОРТАЖ ІЗ ЦАРСТВА НЕЛЮБОВІ" …7
1.1. Модифікація християнства в образі Свирида Кирилка…7
1.2. Елементи проповіді у трактатах повісті…19
II. ХРИСТИЯНСЬКИЙ МЕРИДІАН ПОВІСТІ СТЕПАНА ПРОЦЮКА "ТАМ, ДЕ ПОПЛУТАНІ КОЛЬОРИ"…25
III. ВІДОБРАЖЕННЯ ДОТИКУ ДО ІНШОГО СВІТУ В ПОВІСТІ СТЕПАНА ПРОЦЮКА "ЧЕРВОНА ТРОЯНДА,
ЧОРНА ТРОЯНДА" …36
IV. РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОЗИ ЮРКА ҐУДЗЯ…54
V. СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРУ "МІЧЕНІ ХРЕСТОМ" МИКОЛИ ЗАКУСИЛА Ж ПРОПОВІДІ-МІФУ…63
ВИСНОВКИ…70
БІБЛІОГРАФІЯ…72


ВСТУП
Важко переоцінити значення, яке має релігія в духовному житті народу. Вона завжди була й буде важливим чинником як національної, так і світової культури, пропонуючи не тільки певні ідеї, образи, мотиви, а й еталон вирішення моральних проблем, які постають перед людиною.
Донедавна, внаслідок панування атеїстичного тоталітарного режиму, вплив християнства на культурне життя суспільства, зокрема на літературу, ігнорували й спотворювали. Тому зараз це питання належить до найменш досліджених і опрацьованих, гостро стоїть проблема його належного потрактування й осмислення.
«Пошук утраченої традиції висить у повітрі нашого часу», - пише Євген Сверстюк про потребу відновлення інтересу до релігійної проблематики. Адже саме християнство є цією напівзабутою традицією. Коли оцінювати з позиції релігії історію нашої літератури, то видно, що переважна більшість класиків своєю творчістю утверджувала християнські ідеали. Володимир Антофійчук пише: «...християнство завжди було своєрідним каталізатором у розвитку української літератури» [1]. А Євген Сверстюк у праці «Українська література і християнська традиція» виявляє євангельську основу найпомітніших постатей нашої літератури.
Без усякого сумніву, релігійними мотивами у своїй творчості керувався мандрівний філософ Сковорода, закликаючи до пізнання себе, свого призначення у світі, до боротьби зі спокусами.
І. Котляревський, особливо в «Наталці Полтавці», втілив християнський ідеал в етиці, укладі життя, почуттях, піснях, протистоянні злу.
Тарас Шевченко, у творчості якого ми звикли бачити лише національне й соціальне, відбувся як великий поет саме завдяки силі своєї євангельської любові, духовній основі творчості. Базою усього Кирило-Мефодіївського товариства стала ідея духовного відродження, братчики були ідеалістами, що орієнтувались на вічні християнські цінності. «Київська молодіж, про котру мова, була глибоко просвічена Святим Письмом, - се була молодіж високої чистоти духової, апостольство любови до ближнього доходило в неї до ентузіязму» [2] , - писав П. Куліш.
Леся Українка, хоч і була під впливом прогресивних віянь часу, у центрі своїх драм ставила колізії духу, і, за висловом Є. Сверстюка, «жаден її твір не заземлений у соціяльне» [3].

1. Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі XX століття. - Чернівці: Рута, 2001, -335 с. -С. 8.
2. Цит за: Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Сверстюк Є. На святі надій. - К., 1999. - С. 243.
3. Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Сверстюк Є. На святі надій. -К., 1999.- С. 245.

-4-

Немало говориться зараз про еволюцію ставлення до релігії Івана Франка, який від матеріалізму прийшов до таких творів, як «Мойсей», «Іван Вишенський», «Смерть Каїна», «Страшний суд», де виразно звучать ідеалістичні мотиви.
Після революції більшовицька ідеологія почала планомірно нищити українську християнську традицію, у класиці замовчувався духовний зміст, і це змінило її до невпізнання. Усе ж маємо в цей час яскраво виражену релігійність у Павла Тичини: «Золотий гомін», «Скорбна мати», інші ранні поезії. У нього відчувається близькість Бога до людини, потреба в молитві.
У тоталітарному суспільстві не було можливості розвиватися християнській традиції, хіба в еміграції. Частково відродилась вона в період шістдесятництва. Тільки частково, бо ті, що виховувалися радянською системою, були позбавлені коріння й пошани до релігійних істин. А відновлюються такі речі дуже нелегко й нешвидко. «Релігія, здавалось, була вигашена в серцях покоління, що виросло без священного трепету перед маєстатом святині... Можна було іронізувати над пласкою культурою на ґрунті матеріялізму, але враз прийняти цінності, що засвоюються з молоком матері, а потім закріплюються щоденно всім християнським ладом життя, це було понад силу» [4]. Але все ж з'явилися письменники, які, хоч і без належної глибини й розуміння, говорили про релігійні вартості. Це робив, наприклад, Олесь Гончар у романі «Собор». Однак можемо сказати, що, позбавлена сакральних таємниць, література втрачає свою глибину.
На сучасному етапі спостерігаємо відродження християнської традиції в українському красному письменстві. Релігійні мотиви прослідковуються у таких прозаїків, як Степан Процюк, Юрко Ґудзь, Микола Закусило, Євген Пашковський, Василь Трубай, Любов Пономаренко та в інших.
У даній роботі розглянуто християнський елемент сучасної прози на матеріалі творів Степана Процюка, Юрка Ґудзя й Миколи Закусила.
Останні два ще майже не досліджені, а творчості Степана Процюка присвячено чимало літературно-критичних статей і рецензій. Про нього писали Іван Андрусяк, Євген Баран, Ігор Бондар-Терещенко, Андрій Малащук, Дмитро Мамчур, Василь Костюк, Олександр Ковальчук, Василь Слапчук, Олег Соловей, Валентин Терлецький, Іван Ципердюк та інші. Ольга Хвостова захистила магістерську роботу «Індивідуальний міф у письменницькому всесвіті Степана Процюка», Буткевич Ірина - дипломну роботу «Екзистенційні мотиви у прозі С. Процюка».

4. Сверстюк Є. Українська література і християнська традиція // Сверстюк Є. На святі надій.-К., 1999. -С. 250.

-5-

Мало досліджувалася в нашому літературознавстві християнська традиція в художніх творах. Хоча декілька імен все ж можна назвати. Євангельську основу українських класиків виявив Євген Свертюк у праці «Свято надій», біблійним мотивам та образам присвячені декілька праць В.Антофійчука, І.Бетко, українською релігійною драмою займався С.Хороб, за редакцією А.Нямцу вийшло два випуски збірників наукових статей «Біблія і культура», поодинокі дослідження з’явилися у періодичних виданнях. 
Дана робота має на меті збільшити інтерес до проблеми впливу християнства на сучасну літературу.

-6- 


IV. РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОЗИ ЮРКА ҐУДЗЯ
Відчутними є релігійні мотиви і в збірці Юрка Ґудзя "Замовляння невидимих крил". У цьому розділі розглянемо їх інтерпретацію автором у порівнянні зі Степаном Процюком.
Атмосфера прози Юрка Ґудзя серйозна й доволі гнітюча, немає тих іронічних ноток, які деколи виринають у Степана Процюка, трохи зменшуючи болючу напругу його творів. Про цю похмурість згадано навіть у некролозі: "Правди краще не знати, особливо такої гіркої, про яку писав Юрко Ґудзь у своїх книжках" [112]. Але знаючи, що письменник страждав від тяжкої хвороби, ймовірно, епілепсії, не дивуємося, що в його новелах так багато болю й муки. Олег Сидор-Гібелинда зауважує: "Ґудзь пише мало "і" добре. ("Але" у цьому випадку не підходить). Зважено, аж наче скупо, заворожено повертаючись до намуляних, ледь затягнутих тонкою шкіркою виразок, болів, не боячись повторень, не відмовляючись від прошарків патетики - й не зловживаючи ними" [113].
На відміну від Процюка, якому характерна публіцистичність і навіть проповідництво, Ґудзь, в основному, залишає читачам робити висновки, хоча зрідка може відступити від цього принципу.
У С. Процюка, як уже було зазначено, зустрічаємо один тип героя - із дуже сильним поривом до ідеалу, за яким відчувається туга за Богом, причому цього героя найбільше мучить власний "вальтонутий романтизм". Ґудзеві ж характери не такі яскраві, релігійність переважно пробивається в них тільки зрідка, а гнітять їх найчастіше якісь зовнішні обставини.
Слід також зауважити, що, на відміну від С. Процюка, у Ю. Ґудзя не завжди витримано християнськість релігійних порухів, вони деколи наближаються до язичництва, а то й до східних релігій з їх ідеєю реінкарнації.
Розглянемо, наприклад, новелу "Замовляння невидимих крил". Головна героїня Марта в момент смертельної небезпеки згадує про Бога й починає молитися, просячи допомоги, але змішує у своєму благанні християнські молитви з язичницькими замовляннями, бо це для неї десь те саме, вона не достатньо чітко відчуває різницю: «Молю і прошу я Господа Всевишнього і Сина Його і Святого Духа, чудотворця Миколая, і святого Михаїла, і Пречисту святу, і Твоє святе Вознесіння, і святого Юрія-Змієборця, і Покрову святу, і тебе прошу, ясний місяцю, і тебе прошу, краснеє сонце, і вас прошу, зорі-зорениці, Божі помічниці, і вас, святі архангели і янголи, Михаїл, Гавриїл, Уриїл і Сафанаїл, ізидіте на святую гору і затрубіте во святую трубу, - бо ж не пішком йде мій ворог, а на 
112 [Некролог Ю. Ґудзеві] // Книжник- Review - 2002. - № 5. - С. 14. 
113 Сидор-Гібелинда О. Go East? // Книжник-Review. - 2002. - № 5. - С. 14. - Рец. на кн.: Ґудзь Ю. Замовляння невидимих крил. - Тернопіль: Джура, 2001. - 160 с.

-54-

вовкові їде, жабою осідлався, а гадиною поганявся: не дорогою йде, а здвижжями та болотами!.. Здвижже та болото від них ми пройдем, а на вовка тюкнем, а на жабу плюнем, а гадину вб'єм: щоб так і на ворога нашого весь мир плював і тюкав, і до мене хрещеної, раби Божої, не підпускав..." [114].
Марта не відчуває особливої потреби в Богові у своєму буденному житті, не шукає його крізь кожен день, як це підсвідомо роблять Процюкові герої, а звертається до Нього тільки в найважчі хвилини. Та допомогу все ж отримує.
Марта вірить у безсмертність душ, у можливість зв'язку з померлими: "Ті, кого ми любимо, не вмирають. Щовесни вони приходять до моєї хати й стоять попід вікнами, поміж цвітіння дерев і янголів молодого саду. Вони вже ніколи не покинуть мене саму" (14). Правда, з погляду канонічного християнства ці слова дещо підозрілі, але якщо не бути надто прискіпливим, то можна пояснити це й образністю авторського мислення.
Вкраплення релігійності розширює перспективу прози Ю. Ґудзя, робить її масштабнішою, а героям дає можливість хоч би частково вийти з-під влади гнітючих обставин земного світу: як відповідь на молитву Марта отримує несподіваний порятунок від смерті; релігійне світовідчуття помагає їй не впасти в розпач після загибелі чоловіка й дитини.
Закінчується новела сном Марти, у якому до неї приходить - легко зрозуміти - Христос, щоб нагадати людині, що її гідність і радість насправді не в земному благополуччі, а у вмінні піднятися в небо, туди, де живе Бог: "Й спершу, аніж прокинутися та розпочати свій звичайний зимовий день, Марті ще сниться: хтось великий і добрий за руку виводить її з хати, нахиляється до неї, щось шепоче на вухо, дівчинка тихо сміється, знімає поношену куфайку, скидає важкезні кирзаки й одягає собі поза плечі білі крила розквітлих вишень..." (14).
Завдяки, цій релігійній нотці, виходу за межі земного, повна болю й страждань новела, де йдеться про безперспективність долі Марти, закінчується світло, майже сонячно.
Є у творі ще один образ, пов'язаний з релігійними мотивами, - старого Оверка. "Бо ж насправді, мої любі, все буде не так, як хочеться, а як Бог дасть", - каже він, благословляючи молодят на шлюб. Відчутно, що Оверко виховувався не в атеїстичні радянські часи, релігійність глибоко увійшла в його свідомість, вона органічніша, ніж у Марти. Тому Оверко добре розуміє, що це життя дане людині не для розваги й ніколи не буде таким безтурботним, як нам би хотілось. Але Оверко тільки епізодичний образ у новелі, хоча, без сумніву, його присутність створює певний

114. Гудзь Ю. Замовляння невидимих крил. - Тернопіль: Джура, 2001. - 160 с. - С. 8. -Далі цит. за цим виданням, вказуючи сторінку в дужках.

-55-

колорит твору, зокрема й релігійний.
Епіграфом до новели "Афганець" взято слова з Корану: "І буде їм сказано: цей вогонь ви даремно вважали оманою..." (Коран. Сура вісімдесят третя, аят сімнадцятий) (17). І вже це спонукає сприймати події твору в релігійному ключі, хоча й не конче християнському.
Герой новели Анатолій не є особливо віруючим, як і Марта з "Замовляння невидимих крил", не забиває собі голову пошуками Бога. Та все ж йому не чужі роздуми на релігійні теми: "От і в Біблії - не вбий не вкради... Але ж хіба це гріх - убити Того, хто намагається вбити тебе? Вбити першим, щоб самому залишитися живим..." (17). Анатолій співвідносить своє життя з Біблією, бо це для нього все-таки авторитет. Хоча особливою інтелектуальністю герой не відзначається й не пробує заглибитись у це питання, щоб до кінця розібратись, чи допускає християнство вбивство на війні й у межах самозахисту.
Анатолій має переконання, що Бог береже його від смерті, від непродуманих вчинків: "Дивлюсь на нього, слухаю, відповідаю, нас тільки двоє в палаті,... й ледь втримуюся від спокуси рубонути йому по горлянці, зламати карк й втекти звідси - в його костюмчику, з його посвідченням, з туго напханим вчорашньою зарплатою портмоне... Якось Бог милував, не кинув мене на нього, вберіг од прощального "армагеддону"...» (24).
Герой "Афганця" не сумнівається в існуванні життя після смерті, по-християнськи вірить у пекло й рай. Він знає, що мусить зберегти свою гідність, щоб бути прийнятим до раю. Але не боїться, що може втрапити в пекло, бо відчуває, що Бог у боргу перед ним за всі ті незаслужені страждання, які він витерпів не озлобившись і не втративши людського обличчя. Анатолій намагався бути милосердним, скільки міг у тих умовах: "Але, клянусь тобі - жінок і дітей я не вбивав... Хоча на власні очі бачив, як це робили інші..." (22).
Афганець думає про своїх товаришів: "Я не хочу, щоб там, на небі, їм було за нас соромно... Бо десь звідти, час од часу, мені кричить Генка Ольшевський: "Толян, наши души в тельняшках! По голубим полоскам нас узнает Петруха-ключник и отворит врата рая!..."
Хай буде так, бо ж у пеклі, ще за життя, ми набулися вдосталь" (28). Переконаність героя в тому, що його з друзями чекає рай, трохи послаблює напругу, жах і біль опису війни, створює настрій якоїсь меланхолійної примиреності з життям: хоч важко, але стерпно. Без релігійної нотки, можливо, було б нестерпно.
Дещо осторонь інших Ґудзевих героїв стоїть Грицько Маринин із новели "Скажи нам про любов...". Він уже трохи нагадує Процюкових шукачів істини, хоч є не інтелектуалом, не рефлексуючим інтелігентом, а просто сільським мулярем. У Грицьковій душі горить той вогонь, що не дозволяє людині задовольнятися буденним земним життям, змушуючи пориватись до чогось високого й незрозумілого. І герой намагається

-56-

знайти його в книгах.
Якось Грицеві потрапляє до рук розповідь про мудреця Аль-Мустафу, який, вочевидь, не був християнином, але дійсно мав мудрість. І ця розповідь відкриває героєві новий світ. Він пробує поділитися з іншими тим, що зрозумів, але навколишні люди, як і в прозі Степана Процюка, не потребують ніяких висот, бо їх влаштовує звичайне життя: "Не другий день Гриць підходив то до одного, то до іншого і починав розповідати про якогось Марка, про дивну людину з міста Орфалеса. Його спочатку слухали, а потім почали уникати. Ті розповіді пробуджували в людях незрозумілу тривогу, відчуття непевності власного існування - ніби ними забуто щось вкрай необхідне, а пригадати ніяк не вдається..." (46).
У цих рядках відчувається вже та туга за Богом, що так виразно звучить у Степана Процюка, потреба людей у Богові, яку зазвичай не вміють ні діагностувати, ні задовольнити й найчастіше просто зацитькують, щоб не заважала жити. Грицько Маринин - це біла ворона, що протистоїть суспільству, яке забуло Бога.
У новелі "Скажи нам про любов..." Юрко Ґудзь, як і Степан Процюк у своїх творах, протиставляє сірість щоденного життя високим потребам душі, що їх люди ніколи не можуть вбити в собі до кінця, хоч і намагаються з усіх сил: "Та найбільше Грицеві подобалося слухати оту музику. У кожній веселій мелодії духового оркестру, будь то краков'як, чи полька на чотири боки, відчувалася якась тужлива нотка. Вона ніби готувала читача до наступної частини - високої печалі старовинного маршу чи вальсу "На сопках Маньчжурії"', коли людей повністю захоплювала та прихована нута і в них оживала душа, розбуджена музикою. Вона проривалася крізь надраєну мідь, допомагала людям, що слухали її, хоч на короткий час позбутися свого заціпеніння" (49).
Через те що Грицько має вищі духовні потреби, його не розуміють і він почувається у світі зайвим і самотнім, як і герої Степана Процюка: "Знаєш, чого мене так називають у селі - Маринин?...Мабуть, тому, що, крім матері моєї Марини, я більше нікому тут не потрібен..." (50).
Загалом Ґудзеві, на відміну від С. Процюка не властиві риси проповіді. Але в цій новелі вони є: "Якби він знав і відчував, що все те, що було з ним колись і сталося зараз, цікавить і хвилює когось, що його звичайне життя має непересічну цінність, значущість для інших людей, - незалежно від того, чи був в ньому збудований храм, написана книга, чи картина, і якби він повірив цьому, можливо, все було б інакше. Бо справжня творчість завжди лишається безіменною, і кожне наше слово, звершене вчасно і не всує до іншої людини, не менш важливе, ніж довершений живописний шедевр. Звичайне слово людської розмови. Бо скільки людей гине тільки від того, що в них нема співрозмовника. Від цього може загинути світ..." (50-51). 
Ці слова звучать тихою просьбою про доброту й такі близькі своєю

-57-

тональністю до мови Христа: "Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих; кажу бо Я вам, що їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.
Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле. Як вам здасться: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев'ятдесятьох і дев'ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих" [115].
Як і Христос, Юрко Ґудзь утверджує самоцінність кожної особистості. Він впевнений, що навіть позірно найменший заслуговує на увагу, турботу й любов. Застерігає, щоб ми своєю байдужістю не дозволили загинути нашому ближньому, щоб не забули, що для Бога кожен є найдорожчим. Подібно до Процюка Ґудзь розмірковує про самотність, байдужість, нелюбов і так само вважає, що від них може загинути світ.
Пошук любові є одним із найвизначальніших мотивів прози С. Процюка. І герої кінець кінцем віднаходять її в Бозі. У цій новелі Ю. Ґудзя бачимо те саме: "Останнє, про що просили люди Аль-Мустафу перед тим, як він назавжди покинув їхнє селище, було:
Скажи нам про любов...
Його відповідь на аркуші не збереглася. Вцілів лише початок її. Саме цим і обривається розповідь. Серед затертих і розмитих останніх рядків можна розібрати кілька слів: "...а ще будете разом у тихій пам'яті Бога..." (51).
У С. Процюка немає остаточного вирішення цієї проблеми, є тільки спроба, перші кроки на шляху. Ю. Ґудзь також дає тільки натяк, обірвану фразу, бо, звісно, не ризикує взяти на себе відповідальність за точний рецепт віднайдення любові. Але однозначно пов'язує відповідь на це питання з Богом. Як С. Процюк не уявляє собі щастя поза релігією, так і Ю. Ґудзь відчуває, що, говорячи про любов, не можна обійтися без Бога.
Зауважимо також, що образ Бога в Ґудзя куди ближчий до християнського сприйняття, ніж у Процюка. Адже постає зраненим любов'ю до людини, а не холодним, далеким і позащасливим, як в останнього:
"Скоро прийде зима, і кожного разу, коли крізь віконні шиби продирається повільний блідий світанок, я виходжу з темряви і чиясь болюча пам'ять вертає мене до життя. Надто болюча вона для Бога..." (51). На перший погляд може здатися, що це єретичні слова, але насправді зовсім навпаки. Люди дійсно завдають Богові болю своїми гріхами, а також мають владу цей біль полегшувати. Багато згадок про це знаходимо

115. Мт. 18. 10-14

-58-

в об'явленнях:
"Тягар Моєї Любові до людей стає важчим. І так буде завжди, до кінця світу.
Хто Мені повірить? Багато хто з цього буде сміятися. Якби ти знала, як багато тих, хто мене калічить!
Не тільки у своїх душах, але й у душах інших... і в душах дітей.
Якби ти знала ... ти б дала притулок Мені в собі..." [116].
Юрко Ґудзь, мабуть, не читав цих об'явлень, але інтуїтивно розуміє, що любов народжує залежність. Навіть для Бога. Степан Процюк ще до цього не прийшов. Хоча, з іншого боку, його герої все-таки знаходять Бога. Хай навіть неповністю, ненадовго й не зовсім правильно Його розуміючи. А Грицько Маринин закінчує життя самогубством. Бо не вміє отримати допомоги від Найдобрішого. Отже, Ю. Ґудзь, хоча й розуміє Бога правильніше, ніж С. Процюк, вважає, що людині Його знайти важче. Може, це тому, що Процюкові герої набагато сильніше потребують Ідеалу.
Пробиваються в Ю. Ґудзя й елементи містики. Письменник, наприклад, відчуває, що над церквою існує аура надприродного: "Біла і світла, немов наречена, стояла вона поміж землею і небом, і всі страшні десятиліття, що проносились над нею, не могли збавити того тихого світання" (33).
Взагалі для Ю. Ґудзя більш характерно не послідовне висвітлення релігійності світогляду, а фіксування мимовільних відрухів душі, пов'язаних із Богом, біблійні ремінісценції та алюзії. У новелі "Сорочка без тіла - біла" раптом виникає, здавалось би, без передумов і причин, якась задавнена і, може, майже забута туга за Богом, зайнятися якою серйозніше чомусь завжди бракує часу: "...Кожне дерево в нашій імперії зберігає у своїй вогкій підсвідомості матрицю розп'яття, бо кожне дерево - то непроявлений свідок мовчання в темряві Гетсиманського саду, й кожного разу, коли ви забиваєте в тих свідків цвяхи, ви прибиваєте до них свої долоні й не помічаєте того ...лиш згодом дивуєтесь, відчуваючи пекучий біль, - так нелегко було жити, а тепер важко вмирати ... вмирати без ... без чого? ... без кого ... на відповідь уже не лишається часу ..." (72).
Дерева у цих рядках трактуємо як символ сакрального. Коли забиваємо в них цвяхи - нищимо сакральне - то нищимо цим і свою душу, позбавляючи її життєвої сили, позбавляючи Бога, без якого ні жити, ні вмерти по-людськи. Але найчастіше ми тільки відчуваємо брак чогось, не можучи визначити, чого саме. Не можучи, чи не хочучи, чи шкодуючи часу, щоб заглибитись у це питання.
Цей мотив існує в новелі як один із багатьох і, може, найменш розвинутий: тільки згадка про Бога, тільки натяк - невиразний і розмитий

116. Боссі Г ВІН і я. - Львів: Місія Христа, 1998.-С. 30.

-59-

- але про які важливі речі - причина, через яку нелегко жити, важко вмирати - та, знову ж, розробити цей мотив бракує часу ...
На відміну від християнської церкви Юрко Ґудзь допускає можливість перевтілення: "Так, душа встигне ще все. Вона застерегла собі цілу вічність, всі свої повернення і перевтілення" (83).
Але він не дотримується послідовно цієї ідеї: в одній новелі в нього існує запозичене зі східних релігій переселення душ, а в іншій - християнські пекло й рай. Насправді це суперечить одне одному, але автор цього не помічає, бо, вочевидь, замало знайомий з доктриною своєї церкви. Як на наш час, зрештою, це й не дивно.
Питанням релігії присвячена новела "Змовники". Цікавою є її композиція: твір складається з двох монологів і образного авторського коментарю. У монологах відображено роздуми двох осіб про Бога, їх сумніви, пошук і висновки.
У розповіді дівчини Йолі бачимо вічну проблему - людина перед лицем страждань починає сумніватися в Божій любові, мудрості й справедливості. Йоля розмірковує над долею своїх релігійних бабусі й діда, які прожили дуже важке життя, а ще важчу мали смерть, і не може зрозуміти, чому Бог допустив, щоб так сталося. Пробує дізнатися про це у священика, але той не вміє належно пояснити.
Автор торкається дуже актуальної зараз проблеми невідповідності духовних провідників їхньому призначенню, адже священики повинні вміти вирішувати сумніви своїх парафіян. А Йоля не може зрозуміти проблеми страждання, бо мислить дуже по-земному, її світогляд надто далекий від християнства, у якому це життя не самодостатнє, а тільки екзамен перед вічністю. Церква вчить, що не є важливим не мати страждань у цьому світі, а важливо зберегти в цих стражданнях вірність Богові. Йолі просто бракує проекції на інший світ, без якої не може існувати християнство. Але, щиро шукаючи, вона має шанс змінити свій світогляд. На це десь натякає один з її спогадів: "колись у музеї мені запам'яталася одна картина: жінка схилилася над водою, а по той бік річкового дзеркала її тримає на своїх руках чиєсь відображення... А ліворуч, у глибину зали, вишикувані в шеренгу, ще з десяток таких самих картин, на яких дедалі невиразнішим, нетривкішим стає обличчя жінки над водою... й дедалі чіткішим, дедалі загрозливіше знайомим стає відображення потойбічне..." (130-131).
Ідею цих картин можна потрактувати як збільшення реальності потойбічного світу й зменшення ваги земного. Христос сказав: "Царства Небесного шукайте, а все інше вам додасться". Царство Небесне ж своєї повноти сягає тільки в потойбіччі; земне благополуччя для нього неважливе. І те, що Йолі запали в душу картини з музею, свідчить, що вона вже почала задумуватися над цією проблемою. Невипадково її спроба самогубства виявилась невдалою - Бог подарував ще один шанс знайти

-60-

тій, що шукала. І в кінці новели бачимо, що Йоля дійсно знаходить. Може, все, що їй було для цього потрібно - допомога того, хто вже мав цей досвід. А коли учень готовий, Бог дає вчителя. От і Йоля його отримала.
Ним виявився студент духовної семінарії, якому теж була не байдужа істина. Однак він не знаходить її в церкві, а вибудовує свою систему релігійного світобачення. Тому що сам автор не має довіри до церкви. Не дуже правдоподібно, щоб семінарист не міг знайти переконливої відповіді на свої, доволі-таки простенькі й поширені, питання й сумніви. Якщо навіть припустити, що викладачі дійсно виявилися нездатними помогти йому (хоча це навряд, бо й серед них мусили бути розумні та глибоко віруючі), то все ж богослов має доступ до літератури, де достатньо добре пояснено все, що йому потрібно. У семінариста не може бути такого наївно-буквального розуміння притч і догматів, як у героя новели. Воно взагалі може бути тільки в далекої від релігії людини, що ніколи не тримала в руках книжки, присвяченої цим проблемам, і не говорила про них зі знаючими людьми.
Юрко Ґудзь сам не знайшов відповіді (бо недостатньо наполегливо шукав, звісно, якщо взагалі шукав), тому нерозважливо вирішує, що відповіді не існує взагалі й вчення церкви рясніє помилками, які виправить тільки його наймудріший герой, що насправді не менш смішний у своїй необізнаності за Авдія з "Плахи" Айтматова. Бо деколи письменники, замість ознайомитися з розвитком християнської думки протягом двох тисячоліть, воліють, раз прочитавши Євангеліє, беззастережно заперечувати все, чого звідти не зрозуміли.
Герой Ґудзя, наприклад, заперечує можливість існування пекла: "...якщо раніше ідея пекла втримувала людей біля церкви, то нині цей догмат лише відштовхує їх. Релігія судового процесу більше не владна над людством, не годиться для нього" (133). Письменник гадає, що вчення Христа мало б змінюватися з епохи в епоху, тоді як церква вважає його об'явленою людині абсолютною істиною. Що ж до "релігії судового процесу", то християнство насправді завжди було релігією любові. Але є душі, які не бажають бути в любові. Тому для них існує одне місце, де її нема - пекло. І це справедливо. Чи Ґудзь бажав би бачити в раю й таких осіб, як Сталін чи Гітлер?
З чим можна погодитися, то це з тим, що варто дещо змістити акцент і більше говорити про Бога-Любов, ніж про Бога-Суддю, що, до речі, церква зараз і робить.
Зрештою, герой Ґудзя правильно зрозумів суть християнства: "...Діалог людини і Бога - то завжди таїна любові; люблячий потребує Його любові, яко і Він потребує найглибшого людського почуття" (134).
Герой знайшов прийнятний для себе варіант релігії й навіть має силу допомагати в цьому іншим. Під його впливом Йоля втрачає свої сумніви в Богові й починає розуміти істину.

-61-

Фінал новели дуже символічний: герої перетворюються в метеликів: "Чути шурхіт і шелест: зі згортків, долаючи опір казенного сукна, випручуються тіла і крила двох метеликів, - великих, неймовірно красивих. Скриплять прочинені двері в палату, але нікого за ними нема. Торкнувшись на мить крильми одне одного, метелики вилітають у лікарняний коридор і щезають, ховаються в теплій темряві..."(135).
Цей образ розуміємо, як переконання автора, що ті, які щиро шукають Бога, неодмінно Його знайдуть незважаючи на всі сумніви й помилки, і в цьому їх душі досягнуть свого найвищого розквіту. Бо насправді саме для цього призначена людина, як гусінь призначена стати метеликом.
Цікавим є образ теплої темряви. Богослови деколи говорять про Бога, як про Божий морок, підкреслюючи, що Він завжди залишиться для нас невідомим і незнаним, бо Його величність перевищує людські можливості пізнання. Ґудзева тепла темрява видається чимось аналогічним цьому Божому морокові. Його герої не знають, що їх далі зустріне, але їм тепло в промінні Божої любові.
Підводячи підсумки, скажемо, що релігійні мотиви в прозі Юрка Ґудзя звучать достатньо виразно. І хоча більшість його героїв не так сильно потребує Бога, як у Процюка, хоч він, може, не дуже глибоко знає християнську доктрину, а деколи, мабуть, і свідомо відступає від неї, все ж релігійність значною мірою прояснює гнітючу атмосферу його творів.

ВИСНОВКИ

На матеріалі творів трьох прозаїків ми простежили модифікацію християнства в сучасній українській літературі.
Аналіз повістей Степана Процюка показує, що для автора характерний один тип героя - рефлексуючого інтелігента з сильною потребою ідеалу, в якій впізнається туга за Богом. Герой самотній, незадоволений собою і світом, тому намагається якось змінити ситуацію -шукає любові. Якщо звертається до Бога, то крізь усі помилки врешті-решт знаходить її, якщо ж відкидає Бога, то гине.
Герой багато розмірковує про проблеми, пов'язані з християнством. Він не знає, як їх вирішує церква, але часто інтуїтивно відчуває істину. Більша обізнаність із релігійною доктриною, очевидно, звільнила б його від зайвих сумнівів і мук. Та все ж прослідковуємо чимало спільного в роздумах Процюкового героя й у вченні християнства.
Автор говорить, наприклад, про форми, у яких у суспільстві побутує нелюбов, причому його бачення головних людських вад тотожне християнському. У стилі Степана Процюка досить помітні риси проповіді, письменник намагається вилікувати людську душу, навчити любові.
Коли автор описує щастя, то відразу виринає велика кількість релігійних образів. І це свідчить, що свідомо чи підсвідомо Степан Процюк не мислить собі гармонії для людини поза Богом.
Легко проводяться паралелі між фрагментами повістей письменника й багатьма релігійними текстами, що ще раз підкреслює християнське ядро світогляду й творчості автора.
У повісті «Червона троянда, чорна троянда» відчутна певна двоплановість, проекція подій на духовний світ. Степан Процюк показує вплив, який може мати на людину вища реальність - Бог і диявол - цілком у традиціях християнського вчення. У головного героя Якова помічаємо виразні ознаки оволодіння дияволом, про яке багато пишуть релігійні автори. Автор наголошує на тому, що людина може вільно робити вибір між Богом і сатаною, які після цього будуть впливати на її життя. У попередніх повістях було показано наслідки вибору Бога, а в цій - диявола.
В інтерпретації Степана Процюка помічаємо й деякі розбіжності з християнською концепцією. Наприклад, у нього дещо інший образ Бога, Який постає далеким, холодним і позащасливим, або Великим Лікарем, що не має сили виліковувати, а герої деколи не знають найпростіших євангельських істин.
Та, незважаючи на це, християнська традиція у творчості Степана Процюка виявляється дуже яскраво.
Менш виразна, але достатньо відчутна вона в збірці новел та оповідань Юрка Ґудзя «Замовляння невидимих крил». Атмосфера прози

-70-

цього письменника більш похмура й гнітюча, але дещо прояснюють її релігійні мотиви, розширюючи масштаб творів, пропонуючи героям вихід з-під влади важких обставин, які завжди їх мучать.
Ґудзеві характери не такі яскраві, як Процюкові, у них немає такого непогамовного ідеалізму, максималізму й прагнення Бога, релігійність проявляється в них тільки зрідка, але допомагає їм витримати життєві випробування.
Деколи Ґудзь відхиляється від догматики християнства, допускаючи, наприклад, можливість реінкарнації чи не погоджуючись у деяких моментах із вченням церкви, але зате має глибоке переконання в його основному постулаті - що Бог є любов.
Твір Миколи Закусила "Мічені хрестом" поєднує в собі риси проповіді й міфу. Це міф про християнство в повноті могутності й сили, якого зараз нема, але яке зображене у творі як реальність.
Автор використовує цікаві метафори, які надають релігійному пафосові твору відтінку химерності. Крізь увесь текст проходить образ-символ хреста, втілюючись у найрізноманітніших християнських і міфологічних іпостасях.
Твір "Мічені хрестом" Миколи Закусила показав нашій літературі можливості нового цікавого жанру.
Отже, бачимо, що християнська традиція значною мірою знаходить своє відображення у сучасній прозі. Письменники по-різному інтерпретують її, деколи відходять від релігійного канону, але все ж зберігають суть, яка розширює обрії української літератури.
Сподіваємось, що дане дослідження збагатить уявлення про вплив християнської традиції на сучасну прозу, хоча наші спостереження далеко не вичерпують цієї теми.

-71-

БІБЛІОГРАФІЯ

1. АГЕЄВА В. Кінець XX століття: Література авангарду // Аrt-Line. -1997. -№ 7-8. -С. 75-76.
2. АНДРУСЯК І. Триєдиний переступ // Слово і час. - 1998. - № 6. - 85-87.
3. АНТОНИШИН С. Рукавичка, кинута в лице злу. - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // Київ.-2001.-№ 11-12.-С. 165-167.
4. АНТОФІЙЧУК В. Євангельські образи в українській літературі XX століття. - Чернівці: Рута, 2001. - 335 с.
5. АНТОФІЙЧУК В. Образ Іуди Іскаріота в українській літературі. -Чернівці: Рута, 1999. - 104 с.
6. АНТОФІЙЧУК В. Образ Понтія Пілата в українській літературі: онтологічні, поведінкові та аксіологічні домінанти. -Чернівці: Рута, 1999. - 40 с.
7. АНТОФІЙЧУК В., Нямцу А. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ-ХХ ст. - Чернівці: Рута, 1996. - 208 с.
8. БАЗИЛЕВСЬКИЙ В. Варваризація [про сучасну поезію] // Літературна Україна. - 1995. - 18 травня. - С. 4-5.
9. БАРАН Є. ...Ізціли немочі наші імени Твого ради... (До роздумів про сучасну українську прозу) // Роst-поступ. Тижнева газета. - 1996. - 14-20 червня. - С. 14 [ідеться також про С. Процюка].
10.БАРАН Є. Дещо про досвід, набутий під ковдрою власної ночі // Роst-поступ. Тижнева газета. - 1996. - 17-23 травня. - С. 11. 
11.БАРАН Є. Екзистенційна мелодрама від Степана Процюка // Біран Є. Зоїлові трени. Літературно-критичні тексти. - Львів: Логос, 1998. - Рец. на: Репортаж із царства нелюбові: екзистенційна мелодрама // Кур'єр Кривбасу. - 1998. - № 93-94. - С. 11-37.
12.БАРАН Є. І настане день шостий (Штрихи до прози Степана Процюка) // Баран Є. Зоїлові трени. Літературно-критичні тексти. - Львів: Логос, 1998.-С. 59-64.
13.БАРАН Є. Літературний Івано-Франківськ: міф про Атлантиду// Кур'єр Кривбасу. - 1997. - Травень. - С. 155-158; те саме: Баран Є. Замах на міражі: літературно-критичні есеї / Морена. Літературний журнал одного автора. - Львів, 1997. - № 2. - С. 15-20.
14.БАРАН Є. Нові повісті Степана Процюка: Критичний диптих. 1. Про людські драми, аристократів духу і шибениці для ніжності. [Рeц. на: Шибениця для ніжності: сповідь сорокарічного // Кур'єр Кривбасу. -1999. - № 113.- С. 3-38]. 2. Чи обов'язкове кінцетунельне світло?.. [Рец. на: Там, де поплутані кольори: громадянські картинки // Кур'єр Кривбасу. - 2000. - № 125-126. - С. 10-34] // Кальміюс. Літературно-мистецький альманах. - 2000. - № 3-4. - С. 60-64; те саме: Баран Є. Звичайний читач. - Тернопіль: Джура, 2000 - С. 98-102. 
15.БАРАН Є. Обрії літературного 2000-го. Дещо про неадекватність оцінок і часову кон'юнктуру // Кур'єр Кривбасу. - 1999. - № 118. - СІ75-177 [про С. Процюка-С. 177].
16.БАРАН Є. Післямова [На добранок, міленіум! Сучасна українська проза] // Кур'єр Кривбасу. - 1999. - № 119-121. - С. 493-496 [про С. Процюка-С. 495].
17.БАРАН Є. Позадесятництво як виклик // Кальміюс. Літературно-мистецький альманах. - 2000. - № 3-4. - С. 84-87 [Про С. Процюка - С. 86]. 
18.БАРАН Є. Репортаж із царства мелодрами // Кур'єр Кривбасу. - 1998. - Квітень. - С. 162-165. - Рец. на: Репортаж із царства нелюбові: екзистенційна мелодрама // Кур'єр Кривбасу. - 1998. - № 93-94. - С. 11-37. 
19.БАРАН Є. Репортаж із царства Процюка // Кальміюс. - 2001. - Ч. 5-6. - Відгук на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001.-200 с. 
20.БАРАН Є. Трактат про наївну мрію. - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // Літературна Україна. - 2002. - 24 січня. - С. 6.
21.БАРНУЭЛЛ Кэтрин, Дэнси Пол, Поп Тони. Ключевые понятия Библии в тексте Нового Завета. - Санкт-Петербург, 1996. - 528 с. 
22.БЕРДЯЕВ Н. Самопознание (Опыт философ. автобиогр.). - М.: Книга, 1991.-445 с.
23.БЕТКО І. Біблійні мотиви творчості Лесі Українки в європейському контексті // Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ ст.). - К.: Заповіт, 1997. - С. 136-151. 
24.БЕТКО І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIX – початку XX століття. - Зелена Гура - Київ, 1999. - 160 с. 
25.БЕТКО І. Біблія як джерело ідей у творчості Лесі Українки (Проблемний огляд) // Слово і час. - 1991. - № 3. - С. 28-36. 
26.БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – United Bible Societies. - 1991. - 100М - V053. 
27.БІБЛІЯ і культура: 36. наук, статей. - Вип. 1 / Відп. Редактор А.Є. Нямцу. - Чернівці: Рута, 2000. - 243 с. 
28.БІБЛІЯ і культура: 36. наук, статей. - Вип. 2 / За ред. А.Є. Нямцу. - Чернівці: Рута, 2000.-213 с. 
29.БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО І. На шляху до приреченості // Березіль. - 2000. -№7-8.-С. 176-177. 
30.БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО І. Репортаж із зашморгом на шиї // Книжник-Review. - 2001. - № 19 (28). - Жовтень - С. 4. 
31.БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО І. Як метлялася душа // Літературна Україна. - 1998. - 25 червня. - С. 4. - Рец. на: Репортаж із царства нелюбові: екзистенційна мелодрама // Кур'єр Кривбасу. - 1998. - № 93-94. - С. 11-37.
32.БОССІ Г. ВІН і я. - Львів: Місія Христа, 1998. - 63 с. 
ЗЗ.БРИНИХ М. Лицарі епітафії на кав'ярнях // Дзвін. -1997. - № 4. -С. 151-152.
34.БУТКЕВИЧ І. Екзистенційні мотиви у прозі С. Процюка: дипломна робота (рукопис). - Черкаси. - 1997. - 50 с.
35.ВАРНАВА (Беляев). Основы искусства святости. - Нижний Новгород. -1998.-543 с.
36.ВИННИЧЕНКО В. Записки кирпатого Мефістофеля: роман // Прапор. -1989.-№1.-С. 20-84.
37.ГЛІБЧУК У. Щоки, вимучені тривалою абстиненцією... або Шибениця для ніжності Степана Процюка // Українське слово. - 2000. - 24 лютого - 1 березня. - С. 14. - Рец. на : Шибениця для ніжності: сповідь сорокарічного // Кур'єр Кривбасу. - 1999. - № 113. - С. 3-38.
38.ГРИБ М. Вісімдесятники, позадесятники, дев'яностики... //Літературна Україна. - 2000. - 20 січня. - С. 4.
39.ҐУДЗЬ Ю. Замовляння невидимих крил. - Тернопіль: Джура, 2001. -160 с.
40.ГУНДОРОВА Т. Де «місце» нового? (Сучасні літературні течії) // Слово і час. - 1997. - № 10. - С. 53-56. 
41.ДЕМСЬКА-Будзуляк Л. Справжнє обличчя літературного покоління дев'яностих - спроба ідентифікації // Кур'єр Кривбасу. - 2002. - Квітень. -С. 156-162.
42.ДОГМАТИЧНЕ Богослов'я Католицької Церкви / Упор. М. Добош. - Львів, 1994. - 542 с.
43.ДЯКУНОВА Л. Із космосу душі // Слово і час. - 1997. - № 5-6. - С. 19-20.
44.ДЯКУНОВА Л. Страсті по чистоті // Кур'єр Кривбасу. - 2001. - № 142. -С. 182-183.
45.ЄШКІЛЄВ В. Людина без титулу // Кальміюс. Літературно-мистецький альманах. - 2000. -№ 3-4. -С. 110-117.
46.ЄШКІЛЄВ В. Процюк Степан // Повернення деміургів / Плерома 3'98. Мала українська енциклопедія української літератури. - Івано-Франківськ: Ліяея-НВ, 1998. - 288 с. - С. 96.
47.ЄШКІЛЄВ В. Тінь Станіславського феномену // Література Плюс. -1999.-Ч. 9-10.- С. 4-5.
48.ЖУЛИНСБКИЙ М. Подих третього тисячоліття: літературно-критичні статті. - Луцьк: Терен, 2000. - 48 с. [Про С. Процюка - С. 15, 18, 24, 32].
49.ЖУЛИНСБКИЙ М. Українська література на межі тисячоліть (З доповіді на пленумі Спілки письменників України) // Літературна Україна. - 1999. - 3 червня. - С. 4.
50.3АБУЖКО О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. - К.: Факт, 1999.-340 с. 51.ЗАКУСИЛО М. Книга планів. - Київ: Український письменник, 1999. - 159 с. 
52.3АТОНСБКИЙ Д. «Кінець історії...» та новітня література // Слово і
час.-1997.-№9.-С. 11-13. 
53.ЗБОРОВСБКА Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. -Львів: Літопис, 1999. - 336 с. 
54.ИННОКЕНТИЙ (Архиепископ Херсонский и Таврический). О существах, высших человека, или о духах. - М., 1996. - 58 с. 
55.ІНТЕРВ'Ю з письменником Степаном Процюком // Сова. - 2000. - № 3-4.-С. 106-109. 
56.ІНТЕРВ'Ю зі Степаном Процюком . "В українській літературі починається третій Ренесанс" // Україна молода. - 2000. - 24 червня. - С.6. 
57.ІРВАНЕЦЬ О. Йде генерація нова... // Сучасність. - 1994. - Ч. 6. - С. 158-161. 
58.КАЛЕНЮК Н. Між декадансом і вірою. - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // Перевал. - 2001. -№ 3-4.-С. 460-461. 
59.КВІТ С. Література і свобода на межі тисячоліть // Визвольний шлях. - 2000.-№6.-С. 85-89. 
60.КВІТ С. Свобода стилю. - К., 1996. 
61.КОВАЛБЧУК О. Щоденне буття у візіях С. Процюка // Агі-Ііпе. - 1997. -№ 7-8.-С. 78-79. 
62.КОДАК М. Душа під вантажем доби. Про сучасну прозу, здебільшого молоду // Дніпро. - 1997. - № 3-4. - С. 125-135 [про С. Процюка - С. 135]. 
63.КОДАК М. Цей модерн - "недострачений птах" // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - Серпень. - С. 144-147. 
64.КОКОТЮХА А. Моя потилиця холодна (сучасний літературний процес) // Літературна Україна. - 1999. - 11 лютого. - С. 6. 
65.КОСТЮК В. Серце на таці // Критика. - 1998. - Червень. - С. 22-23: карикатура. - Рец. на: Імени твого ради... Повість-мозаїка// Сучасність. - 1996.-№ 5.-С. 15-37. 
66.КОШТИЧ Д., Кац О. Зоїлясті постаті: азимут "Б" // Форма[р]т. - 2001. - № 1. - С. 33-34 [Про С. Процюка-С. 33-34]. 
67. КУХАРУК Р. Апологетика на світанку // Столиця. - 1996. - № 22. - С. 7. - Рец. на кн.: Апологетика на світанку: поезії. - Ужгород: Ґражда, 1995.-112 с. 
68.КУХАРУК Р. Огляд книжкового простору // Слово і час. - 1994. -№ 2. -С. 51-55. 
69.ЛЕМЕША Григорій, Грицуняк Антін [Коробчук П.]. Операційний стіл для душі, або Увага! Процюк!. - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // ПІК. - 2001. - 21-27 серпня.-С. 51.
70.ЛОГВИНЕНКО О. «На землі, під землею, в небесах...» //' Літературна Україна. - 2000. - 8 червня. - С. 6. - Рец. на кн.: Закусило М. Книга плачів. - Київ: Український письменник, 1999. - 159 с. 
71.ЛОГВИНЕНКО О. Нова доба нового прагне слова (Школи, напрями, тенденції літератури у дзеркалі деміфологізації) // Літературна Україна. -1997.-№30.-С.5.
72.ЛОТ Петро [Сорока П.]. "Листочок білої берези на сміттю..." // Література плюс. - № 13-16. - Липень-серпень 1999. - С.5; те саме: Сова. Літературно-мистецький часопис. - 1999. - № 3. - С. 109-111. -Рец. на : Шибениця для ніжності: сповідь сорокарічного /7 Кур'єр Кривбасу. - 1999. - № 113- С. 3-38.
73.ЛЮБЧЕНКО В. [Даниленко В.] Мемуари "дегенератів"// День. - 1996. - 21 листопада. - С. 10. - Рец. на кн.: Лицарі стилосу та кав'ярень: Есеї про дев'ятдесятників. - К.: Смолоскип, 1996; те саме: Смолоскип України. - 1997. - Січень. - С. 3.
74.ЛЯШКЕВИЧ П. Третій стиль [Рец. на: Баран Є. Зоїлові трени. Літературно-критичні тексти. - Львів: Логос, 1998] // Перевал. --1999. -№4.-С. 188-189 [про С. Процюка С. 188-189].
75.МАЛАЩУК А. З-під завалів псевдоестетики // Кур'єр Кривбасу. - 2001. -№ 142. -С. 180-182.
76.МАМЧУР Д. У пошуках ліків від самотності... - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // Світанок над Сіверщиною. - 2001. - Червень. - №3 (9). - С. 10; те саме: Сіверянський літопис.-2001.-№ 5.-С. 140.
77."МЕНЕ цікавлять поєднання ... найрізноманітніших літературних досвідів" (Розмова Євгена Барана зі Степаном Процюком) // Кальміюс. - 2001.-Травень. -С. 3-12.
78.МЕНБ А. Истоки религии. - Брюссель, 1991. - 428 с. 79.МИКИЦЕЙ М. Ці приречені герої. - Рец. на кн.: Шибенрця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с. // Світ молоді. -2001.-8 червня. -С. 3.
80.МИКОЛА Закусило // Україна. - 2001. - № 12. - С. 42. 81.МИСТЕЦТВО молитви (Про молитву Ісусову). -Львів, 2000.-2*52 с. 
82.[НЕКРОЛОГ Ю. Ґудзеві]// Книжник-Review. - 2002. - № 5. - С. 14. 
83.ОЛЕКСЮК Ф. Крик душі, або Голос в пустелі. - Львів, 2000.-407 с. 
84.ОРДИНЕЦЬ Гр.[Малащук А.] Зріє заколот у царстві нелюбові // Кур'єр Кривбасу. - 1998. -№ 99-100. - С.165-167.
85. ПАВЛИЧКО С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1999.-447 с.
86.ПОЛІЩУК Я. Випробування постмодернізмом. - Критика. - 2002. - Березень. - № 3. - С. 28-30. 
87.ПОЛІЩУК Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. - 392 с. 
88.ПРОКОПІВ Ю. Повість Степана Процкжа «Репортаж із царства нелюбові» у світлі християнської традиції. - Івано-Франківськ: Плай, 2001.-28 с. 
89.ПРОЦКЖ С. Відповідь на питання анкети // Літературна Україна. - 1999.-1 квітня.-С. 6. 
90.ПРОЦЮК С. Лицарі стилосу та кав'ярень: Есеї про дев'ятдесятників. - К.:Смолоскип, 1996. - 82 с. 
91.ПРОЦЮК С. Репортаж із царства нелюбові // Кур'єр Кривбасу. - 1998. -Січень.-С. 11-37. 
92.ПРОЦЮК С. Репортаж із царства нелюбові // Процюк С. Шибениця для ніжності. - Тернопіль, 2001. - С. 121. 
93.ПРОЦЮК С. Там, де поплутані кольори: громадянські картинки // Процюк Степан. Шибениця для ніжності.-Тернопіль, 2001.-С. 10-34. 
94.ПРОЦЮК С. Червона троянда, чорна троянда // Кур'єр Кривбасу. - 2001.-№ 138. -С. 12-37. 
95.ПРОЦЮК Степан: Матеріали до бібліографії / Укладачі Є. Баран, Ю. Прокопів. - Івано-Франківськ, 2002. -48 с.
96.САВВА. Семена сатаньї и любовь Христова. - М., 1999. - 221 с. 97.САЛИГА Т. Імператив (Літературознавчі статті, критика, публіцистика). - Львів: Світ, 1997. - 352 с.
98.СВЕРСТЮК Є. На святі надій- Вибране. - К.: Наша віра, 1999. - 781 с. 
99.СВЯТЕ Письмо Старого та Нозого Завіту. – United Bible Societies, 1990.
100. СЕВРАСЕВИЧ Мар'ян [Баран Є.] Нові обрії "Перевалу" [ідеться також про С. Процюка]. - Літературний Львів. - 1993. - Ч. 7. - С. 8.
101. СЕВРАСЕВИЧ Мар'ян [Баран Є.] Поети трагічного оптимізму [ідеться також про С. Процюка]. - Літературний Львів. - 1994. -Липень. - С. 15; те саме: Дукля. - 1994. - № 3. - С. 78-80.
102. СИДОР-ГІБЕЛИНДА О. Go East? // Книжник-Review. - 2002. - № 5. - С. 14. - Рец. на кн.: Ґудзь Ю. Замовляння невидимих крил. -Тернопіль: Джура, 2001. - 160 с.
103. СКАЧКО Г. Український гербарій дев'яностих // Слово і час. - 1998. -№8.-С. 54-56.
104. СКОВОРОДА Г. Повне зібрання творів. У 2-х т. - К.: Наукова думка. -1973.
105. СЛАПЧУК В. Міф про українця // Луцьк молодий (тижнева газета). - 2001. - 20 грудня. - С. 9. - Рец. на кн.: Шибениця для ніжності: повісті. - Тернопіль: Джура, 2001. - 200 с.
106. СЛАПЧУК В. Про штани, про сон прабабусь та ще дещо // Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом. Рецензії, відгуки, нотатки. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 200! - 100 с. - С. 58-59.
107. СЛОНЬОВСЬКА О. Конспекти уроків з української літератури для 11-х класів. Нове прочитання творів. - К.: Рідна мова, 2001. - 797 с. [Про С. Процюка. -- С. 793-796].
108. СОЛОВЕЙ О. "Позадесятники": тексти у контексті // Кальміюс. Літературно-мистецький альманах. - 2000. - № 1-2. - С. 53-65. - Рец. на: Позадесятники. Поетична антологія - Львів: Престиж -інформ, 1999. -116 с. [Про С. Процюка- С. 62-63].
109. СОЛОВЕЙ О. Фройд як дурник на панахиді // Сальміюс. Літературно-мистецький альманах. - 2001. - № 3-4. - С. 67-70, - Рец. на : Червона троянда, чорна троянда: фройдистська повість і І Кур'єр Кривбасу. - 2001. - № 13 8. •- С. 67-70.
110. СТАХ В. Скромнішає одяг і муляють мешти [рефл.: Завжди і ніколи: поеми. - Львів: Престиж-інформ, 1999. - 52 с: ] // Книжник- Review. -2001.-№ 4.-Лютий.-С. 13.
111. СТРИНАГЛЮК Л. "Отеє сте бі бо бу..." (Деякі нотатки стосовно української модерної поезії) // Західний кур'єр. - 1992. - 20 січня. - С. 4-5.
112. СТРИНАГЛЮК Л. Апостоли антиестетики // Слово і час. ¦-¦ 1993. -№ 8.-С. 86-88.
113. СУЧАСНИЙ погляд на літературу: Збірник наукових праць. - К.: ІВЦ. - Вип. 2. - 2000. - 180 с.
114. ТЕБЕШЕВСЬКА Т. "...Прийде речник апостольний, дивен, наче вірші на струні..." (Враження від поезії Степана Процюка) //.Баран Є. Українська поезія XX століття в іменах. Методичні рекомендації до курсу лекцій. - Івано-Франківськ, 2001. - С. 31 -33.
115. ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. Підручник української психіатрії // Кур'єр Кривбасу. - 2001. - № 142. - С. 177-179.
116. ТЕРЛЕЦЬКИЙ В. Плутання кольорів // Українське слово. - 2000. -1-7 червня. - С. 15. - Рец. на: Там, де поплутані кольори: громадянські картинки // Кур'єр Кривбасу. - 2000. - № 125-126. - С. 10-34.
117. ТИТАРЕНКО М. Дорогою до "Шибениці для ніжності", або Дещо про культову особистість сучасної української літератури Степана Процюка // Високий замок. - 2001. - 4 грудня: портр.
118. ТКАЧУК М. Літературний процес 90-х років XX століття // Українська мова та література. - 2000. - № 22. - С. 1-6.
119. ХВОСТОВА О. Індивідуальний міф у письменницькому всесвіті Степана Процюка (на матеріалі повістей): магістерська зобота (рукопис). - Дніпропетровськ, 2001. - 80 с.
120. ХОРОБ С. Українська релігійна драма кінця XIX - початку XX століття: проблематика, жанрово-стильова своєрідність. - Івано-Франківськ. - Плай. - 2001. - 144 с.
121. ХУТІРНИЙ Олексій [О. Гордон]. Дегенерація свідомості [рец. на: Андрусяк І., Прошок С, Ципердюк І. "Нова дегенерація": поезії. -Івано-Франківськ: Бібліотека журналу "Перевал", 1992.] // Літературний Львів.-1994.-Ч. 12-13.-С. 15.
122. ЦАР І. Акафіст. Подяка Пресвятій Тройці.-Львів, 1998.-48 с.
123. ЦИПЕРДЮК І. "...Дітвак із сонцем у кишені..." // Процюк С. Лицарі стилосу та кав'ярень: Есеї про дев'ятдесятників. - К., 1996. - 82 с.
124. ЦИПЕРДЮК І. "Нова дегенерація": невдалі спроби тотальної втечі // Сучасність.-1996.-№ 3-4-С. 12-14.
125. ШПІРАГО Ф. Католицький народний катехизм. - Львів, 1997. - 602 с.
126. ЯКОВИНА О. "Лицарі стилосу та кав'ярень" у контексті // Шлях перемоги. -1996. -12 грудня. - С. 7. - Рец. на кн.: Лицарі стилосу та кав'ярень: Есеї про дев'ятдесятників. - К.: Смолоскип, 1996. - 82 с.
127. ЯРОВИЙ О. Апологетика на світанку // Літературна Україна - 1996. - 12 грудня. - С. 5. - Рец. на кн.: Лицарі стилосу та кав'ярень: Есеї про дев'ятдесятників. - К.: Смолоскип, 1996. - 82 с.
128. ЯРОВИЙ О. Шукаючи броду, або повільне переростання дев'яностих у двотисячні (літ. процес) // Літературна Україна. - 2000. -27 січня. -С. 3.