Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

середа, 24 серпня 2011 р.

Цієї ночі з 23.08 на 24.08 перестало битися серце Ніли Зборовської

Цієї ночі з 23.08 на 24.08 перестало битися серце Ніли Зборовської. Виражаємо глибокий сум і жаль. А також співчуття її близьким та ріднім. Вічна їй пам’ять.

























Метелик-вісник на руці Ніли Зборовської, с. Немильня Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл. (на могилі Юрка Ґудзя), 1 липня 2010.
Новоград-Волинська районна бібліотека ім. Лесі Українки, 1 липня 2010 р.
На фото: Сергій Черевко, Ніла Зборовська, Олег Левченко, с. Броники Новоград-Волинського р-ну Житомирської області, 1 липня 2010 р.
с. Немильня, 2009 р.
Ніла Зборовська біля могили Юрка Ґудзя, с. Немильня Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл., 1 липня 2009 р.

Наталя Єржиківська (Лисенко), Ніла Зборовська, Любов Желєзняк, 1 липня 2009 р.

Олег Левченко, Ніла Зборовська, вишитий портрет Юрка Ґудзя, 1 липня 2009 р.
с. Немильня, 2008 р.

четвер, 4 серпня 2011 р.

Юрко Ґудзь. «Діти кохання й ненависти»

Юрко Ґудзь. «Діти кохання й ненависти»

Початок
надходить вечір і автор тільки що
закінченого роману думає ось зараз будинок
в якому він поселив своїх героїв має
згоріти все вже готово всі розійшлися
зустрілися померли народилися повільно
збожеволіли від довгої зими вернулися з
війни з психіатричної лікарні в державу
що так схожа на по життєвих табір
примусової праці не встигли не встигли
діти кохання й ненависті знайти
виправдання для темряви за віконними
шибами для мовчання жінок зґвалтованих
страхом для теплої темряви розіпнутої на
хрестовині дерев'яної рами для голих
дерев що ховають собі покалічені душі жах
перевтілень для мовчазної розмови поза
межами тіла поза межами щастя межами
щастя
хоч поспішали нічого не встигли роман уже
закінчено а будинок має згоріти пальці
тремтять не тримають цигарку зсередини
вже чути обережний хрумкіт в червоних
щелепах вогню домашній скарб набутий
непотрібний ночей твоїх безсонні пожовтілі
зшитки свідоцтва днів коли був з вами на
відстані німого дотику прощання руки твоєї
руки твоєї
з тих пір він хворий на проказу вогнем
лікує сторінки та все даремно догорить всіма
покинутий будинок а старий ще може
встигне пригадати слова останньої молитви
й смертельно втомлений забудеться до
ранку коли ж розвидниться він побачить
молоду жінку в поруділому ватнику й білій
під ним полотняній сорочці впізнає в ній
свою матір не встигне заплакати коли вона
доторкнеться до його білої голови візьме за
руку й поведе як хлопчика до першого
причастя відчуваючи під босими ногами ще
теплий попіл минулих і майбутніх згарищ
майбутніх згарищ
Після інтерв'ю
За вікнами затишної кав'ярні
холодний дощ і пізня осінь.
За столиком навпроти тебе
вгодований розкішний бородань
розводить каламутні теревені
про хронотоп і хеві-метал.
А потім, віднайшовши тему, -
красу таку губити гріх,
з таким-то бюстом і очима
і працювати, пропадати
на фабриці «Хімволокно»?
У мене друг відомий режисер,
ми вас влаштуємо в найкращу фільму...
І перейшовши до заключної частини,
а подумки вернувшись у столицю,
де ждуть його кохані кобилиці,
(звиняй, старий, за недоречну риму),
ліниво так говорить, що свобода -
то тільки наша необхідність...
А ти мовчиш, і намагаєшся прикрити
програмкою рок-фестивалю
понівечений на катушках манікюр,
і думаєш, що завтра в першу зміну,
там цілий день в холодному цеху
машин важке, набридливе гудіння -
за ним не чути зовсім слів...
* * *

НЕМОВ окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх.
Натішившись,
переломила навпіл
та й розкришила під вікном
голодним птахам - білим, чорним, -
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь.
А ти все - гулі, гулі, -
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе, а вони
докльовують байдуже
останні крихти плоті.
Ось і наїлися...
Знялися, полетіли -
немов і не було...
А ти все кличеш їх!
Літо
Сиджу на бруківці
Боричевого узвозу
і ловлю в кулак,
як муху,
жіночий каблучок.
* * *
Коли не буде влади,
насильства і покори, -
не доживем...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу -
хоч день один,
одну годину...
З отих врятованих
хвилин
сплетіть колиску для дитини.

Джерело: http://muza.in.ua/skrinya/890-jurko-udz.-diti-kokhannja-jj-nenavisti.html

Марія Рудак. Липневий поет

Липневий поет

«Я тільки починаю

Жить

Зі мною людство

Повертається до себе»

Юрко Ґудзь

1 липня 2011 року в селі Немильні Новоград-Волинського району всьоме відбулися традиційні поетичні читання «Липневий янгол», присвячені пам’яті відомого письменника Юрія Ґудзя та 55-і річниці від Дня його народження.
Захід був проведенний Житомирським обласним управлінням культури та туризму, та Міжнародним поетичним братством Юрія Ґудзя.
У читаннях брали участь поети, літературознавці, видавці, друзі, представники ЗМІ. Приїхали гості Києва, Торонто (Канада), Рівного, Житомира, Новограда-Волинського. Активну участь взяли жителі села Немильня – де жив і вчителював поет.
Захід розпочався з покладання квітів на могилу Юрія Ґудзя. Було відправлено панахиду над могилами сімейства Ґудзів (батько, мати, брат Анатолій).
Біля школи нашу делегацію зустріли учні з вчителями та односельцями майстра пера – з хлібом-сіллю на рушникові.
Найбільша шкільна аудиторія була замала для всіх бажаючих бути присутніми на цьому заході. Під музичний супровід житомирський бібліотекар Ельвіра Радченко прочитала вірш Юрка «Повернення». І прокоментувала це так: «У вірші автор описує свої три повернення до рідного села Немильня, а ось сьогодні ніби вчетверте він через призму своїх творів, через вічну нашу пам’ять повернувся в Немильню назавжди».
«Вдуматейся уважно – продовжила далі голова Міжнародного поетичного братства Юрія Ґудзя, Марія Рудак – як пророче казав поет: «Я починаю тільки жить, зі мною людство повертається до себе». Наскільки віщо звучать ці слова. У них він весь – загадково незбагненний, ще не до кінця вивченний та розгаданний Юрко. Бо чим більше років минає від дня його загибелі, тим більше рукописних творів ми знаходимо. Їх необхідно видавати в світ. А скільки нового недослідженного ще ми дізнаємося.»
Співачка Лариса Бойко виконала пісню на слова поета «Там тихо, там дивно...».
Колишня учениця Юрія Петровича, а тепер сама вчителька у місцевій школі – Леся Ґудзь, надалі була ведучою святкового заходу. Великою несподіванкою для присутніх було те, що вона прочитала невідомі досі твори Юрія Ґудзя, його ранні записи в щоденниках. А місцеві школярі у вишиванках зі своїми вчителями теж (під музичним супроводом на баяні), виконували пісні на слова поета-земляка, зокрема «Співанку» на музику Вікторії Дем – житомирської письменниці й композитора. Гості також оглянули виставку невідомих фотознімків із життя поета.
Цікавими були спогади та читання директора Немильнянської школи Олени Ґудзь, та завідуючого місцевим клубом Федора Рашина. Вони шкодували, що в селі, а також і в школі немає жодного компьютера, а за Інтернет вже і говорити не приходиться. А це ж необхідно для спілкування земляків поета з Житомиром, Києвом, Канадою. Голова селищної ради Юрій Процюк, щоправда пообіцяв допомогу у вирішенні цієї проблеми.
Олена Ґудзь також згадала, як творчо Юрій підходив до кожного уроку історії чи географії, коли вчителював у 80-х роках у своєму селі. З великою теплотою і донині його учні пам’ятають ті уявні подорожі на його уроках. Учні любили і поважали, як Юркову маму Віру Костянтинівну, теж вчительку, так і Юрія Петровича.
А Федір Рашин розповів, що при кожному відвідуванні села, Юрій обов’язково навідувався до клубу. Цінив народний аматорський хор, який налічував на той час 60 душ. Якось сільські аматори їздили до Києва у музей народно-прикладного мистецтва з концертом. На той час Юрко працював там науковим співробітником.
Всі присутні з великою цікавістю сприйняли спогади сестри поета – Раїси, яка прибула з Канадського міста Торонто. Старший брат Юрко та молодша сестричка Раїса були в дитинстві нерозлучними. І сестричка весь час боялася, щоб її братика не вкрали цигани. Раїса вважала несправедливим, що Юрко пішов до першого класу, а вона ще мусила чекати. Тож цілий рік бігала разом з ним до школи. Часто у мріях вони обоє мандрували вигаданими казковими країнами...
Сестра письменника подякувала присутнім за пам’ять її брата. Тепер вона спокійна, бо бачила сподвижницьку працю в заходах пам’яті та сприянні виданню книг поета.
З приємністю вона зауважила, що чим далі від дня загибелі Юрія, тим більше людей стають залюбленими в його твори і своїм ставленням до нього, до його пам’яті ніби оживляють поета та його творчість.
Дослідник спадщини письменника із Житомира Олег Левченко не лише науково підійшов до висвітлення життєвого шляху Юрка Ґудзя, але разом зі студентами Житомирського державного університету імені Івана Франка Лесем Панасюком та Оксаною Гаджій представив міні-спектакль за твором Ю. Ґудзя «Мандри Мандрагори».
Студенти з Рівного та Житомира із захопленням теж читали вірші й уривки з прози письменника.
Людмила Покотило – викладач училеща культури імені Івана Огієнка дуже талановито виконала музичний твір «Зорі».
Гість з Рівненського гуманітарного університету, кандидат філологічних наук Дмитро Кравець у своєму слові зауважив, що мешканцям Новоград-Волинського району та Немильні неабияк поталанило. Один «бренд» вшануванню всесвітньо відомої української поетеси Лесі Українки, нашої землячки, вже розкручено. Але є сучасний, не менш значимий та відомий закордоном. Це ім’я і творчість талановитого письменника, поета, есеїста, драматурга, філософа – Юрія Ґудзя. Здається, він знав більше ніж ми, йому постійно боліла доля країни і її людей. Біль Юрка Ґудзя в його творах кричить і на шмаття рветься і душа і серце...
Сказати, що Юрко Ґудзь був талановитим письменником – це не сказати майже нічого. Він славиться не менше свою прозою, есе та віршами, під цим ім’ям криється драматург, художник, філософ, талановитий вчитель і, я не побоюсь цього слова – пророк. Уродженець Новоград-Волинського району, що на Житомирщині, має досить тернистий життєвий шлях. Життя відкривалось йому всією правдою, несправедливістю, жорстокісю. Земний досвід важких буднів, осмислення кожного дня покликали на папір пекучі рядки, вірші, обрамлені правдою, деякою щирістю, що прагнуть донести істину і висловити біль, – пише Віка Дудченко в есе «Земне життя липневого янгола».
Молодий художник Віталій Правдицький у свої студенські роки, навчаючись у Львівській академії художників не тільки з велчезним захопленням відкрив для себе творчість і особистість Юрія Ґудзя, але знайшов однодумців-студентів, які залюбки читали його книги та передавали їх з рук в руки, пропагували творчість Ґудзя на Івано-Франківщині, Рівенщині, Тернопільщині. Тому на презентації книги Юрія Ґудзя «Барикади на Хресті» у Львові найохотніше купували це видання «західняки». Бо вони вже були залюблені у творчість Юрка Ґудзя. Юрій по-філософськи підходив до життя свого й чужого, переживав за нашу державу. Він дійсно тільки починає жити серед нас у своїх творах, повертаючись своєю творчістю. І тому пам’ять, кожного року веде нас до Немильні, туди, де Юрко черпав натхнення для творчості і шукав душевної рівноваги. Всі його дороги повертали тільки сюди, де і покоїться він нині.
Письменник, поет, прозаїк, літературний критик, кандидит філологічних наук Петро Сорока з Тернополя, перегукуючись із письменником (нині покійним Євгеном Концевичем), зтверджує, що українська література не була б повною без творів Юрка Ґудзя.
Прославилися літературні шедеври Юрія не тільки на теренах України. Талант письменника оцінили далеко за кордоном. В Італії, на Міжнародному конкурсі у місті Труіджіо він отримує премію за твори. Ось що писали про українського переможця в Італії: «Італійці, що прочитали у перекладі його поезію, назвали її діамантом української сучасної літератури, видали збірку». За океаном також знали про нашого майстра слова. Мистецька група експериментального театру «Ля Мама» в Нью-Йорку театралізувала творчість Юрка Ґудзя. Його поеми були вибрані як приклади творчого розквітаючого хаусу України. Зі слів Юрка українці в Америці черпали правду про ситуацію на їхній батьківщині. Йому вдалося це описати як найточніше, як найкраще, його читали, йому вірили. Творчість Юрка Ґудзя виливається не лише віршами а й прозою, частіше пишуться повісті та романи: «Ісихія. Книга щастя», сюжети письменник бере зі спогадів рідного брата Анатолія, який пройшов війну в Афганістані. («Не-Ми. Книга видінь і щезнень», «Замовляння невидимих крил»).
Володимир Студінський – доктор історичних наук, викладач і однокурсник Юрка, зазначив на читаннях, що не останню роль в осмисленні постаті цього таємничого митця відіграє його поема «Барикади на Хресті», в якій поет напророчив нам Майдан, революцію і все те, що випало на долю України на початку нинішнього тисячоліття.
Юрко Ґудзь часто звертався до суспільно-політичної тематики поезії, експериментальній драматургії, прозі, мистецьких роботах протягом всього свого життя, висловлюючи свої погляди на долю нації і кожної людини в умовах тоталітарного режиму та в часи великих суспільних змін. Але кожного разу ці громадсько-політичні теми, наче в призмі, «заломлювалися» в душі автора, в образах з його дитинства, долях близьких йому людей.
Напевно багато чого невстиг написати Юрко Ґудзь. Але він закарбувався в українській літературі, як одна з найтаємніших, найзагадковіших постатей. Про життя липневого поета ще довго будуть говорити, ще не один міф йому буде присвячено, до його рядків ще повертатимуться не раз не два. Український Дон-Кіхот, який боровся за справедливість, за неї і постраждав.
Брав слово на читаннях Віктор Гончарук – депутат Новоград-Волинської районної ради, який у свій час допоміг братству у виготовленні та доставці до Житомира меморіальної дошки Юрію Ґудзю. Вона розміщена на стіні гуртожитку Житомирського автодорожнього коледжу по вулиці Малій Бердичівській. Депутат підтримав ідею, щоб Немильню перетворити на своєрідну поетичну Мекку в Україні. Бажано відкрити в селі Меморіальний музей талановитому землякові й письменнику Юрію Ґудзю. «Родинне гніздо», його хата, вже знаходяться на балансі сільської ради.
Голова Міжнародного поетичного братства Юрія Ґудзя – Марія Рудак щиро подякувала всім присутнім за допомогу, підтримку, розуміння і за те, що кожного року до рідної серцю поета, – Немильні, їдуть все більше і більше його шанувальників. І за те, що всі ми разом творимо пам’ятник, як самому Юрію Ґудзю, так і його творчості. Невмируща світла пам’ять не дає нам спокою і спонукає до нових досліджень і видання творів автора.
З приємністю ділилася своїми спогадами поетеса з Києва Тетяна Пишнюк-Фольварочна, яка бачила в Юрієві насамперед надійного, щирого, непідкупного друга, який міг принести в дарунок каштани із Хрещатика чи намалювати янгола, або звичайного равлика на згадку... З ним завжди було весело та цікаво.
Можливо незабаром на читання «Липневий янгол» приєзжатиме і творча молодь та читатиме свої твори, ділитемиться своїми першими успіхами. На це сподіваються організатори по вшануванню Юрія Ґудзя та його творчості.
Марія Рудак – голова
Міжнародного поетичного братства

Юрія Ґудзя, член національної спілки

журналістів України, бібліотекар

Ліцею №25 м.Житомира


Фото Олексія Кавуна


Марія Рудак. Липневий поет // Літературна Україна. - № 26, серпень 2011. - С.14

http://litukraina.kiev.ua/30gydz.html

Сергій Черевко. Радіопередача "Воля народу". Літературні читання "Липневий янгол - 2011"

Тисніть тут: Радіопередача "Воля народу"