Уривок з роману "Не-ми"
12
9.ІІ.95. Позавчора: світіння бань Софії
на тлі сірого й спокійного неба...
Буд. кіно: фільм про
Казимира Малевича
- "Казимир
Селянський.."
"Іконопис
- найвищий
вияв селянського мистецтва.. Лики
простоти й святости..
Тут не діють
закони просторово-повітряної перспективи..
іконописець, як і селянин, йде шляхом
серця й молитви..."
..Й
опісля цих слів - на екрані малюнки й
картини К.М. кінця 20-х років: люди без
облич - з чорними хрестами, серпами і
молотами, з проваллями темряви -
там, де
мали бути очі, вуста, омовлені диханням
почуття..
Який приречений ритм і
відчай в тих постатях!. А мадам Г.С.
(критикеса з породи "общечєловєков")
докоряє Дм. Горбачову, одному з авторів
фільму, що він модерніста зі світовим
ім'ям засунув у селянську піч.. Як на
мене, то всі супрематичні мудрощі,
теоретичні й практичні їхні викладки
про точку, крапку, площини, що переходять
в чорний квадрат, видаються лиш артистичною
розвагою, - поруч трагічного осмислення
й передчуття страшної долі мільйонів
носіїв селянського іконопису (внутрішніх
носіїв - навіть без вияву мистецького)
... Радянська влада забрала в них
найостанніше й прирекла на голодну
смерть, позбавила сенсу їхню віру й
довіру, їхню простоту й святість, ніким
і ніде не збережену -
бодай кольором
на полотні.. Малевич
зумів це
донести через відсутність кольору -
там, де людська
душа відбивається всіма барвами -
на обличчі
людини -чорніє діра...
Немає коментарів:
Дописати коментар